Символізм, гра, інтерпретація.

Філософська герменевтика.

Склалася стійка тенденція «життєвого пояснення» усього і вся, котра поступово виходить за рамки природничих наук, охоплюючи психологію, культурологію, історію, етику, релігієзнавство тощо. Пізніше її концентрованим виразом і став герменевтичний метод у філософії та науці. Марксисти звинувачували його у «підміні» питання про об’єктивну всезагальність знання проблемою сенсу. Але ж чи краще вульгогносеологізм?

Герменевтика (греч. hermeneia – тлумачення) – напрямок у філософії і гуманітарних науках, у якому розуміння розглядається як умова (осмислення) соціального буття. У вузькому сенсі – сукупність правил і технік тлумачення тексту в ряді областей знання - філології, юриспруденції, богослов'ї й ін. Філософська герменевтика бачить процес розуміння як нескінченний, що втілюється в принципі герменевтического кола (ціле розуміється з частин, частини – з цілого). Історичні різновиди герменевтики: переклад (досвід іншого і перенос змісту у свою мову), реконструкція (відтворення істинного сенсу або ситуації виникнення сенсу) і діалог (формування нового сенсу (і суб'єктивності) у співвідношенні з існуючим).

Перший етап історичної еволюції герменевтики – мистецтво тлумачення волі богів або божественного наміру. Ще від античності йдуть спроби тлумачення (наприклад, Гомера, тлумачення знамень). Назва – від Гермеса.

Екзегетика у середні віки. Тлумачення Священного Писання.

Ренесанс – тлумачення античних пам’яток, особливо ж текстів на латині 15-16 ст. Розуміння як реконструкція переважає, починаючи з епохи Відродження, у вигляді філологічної герменевтики.

У протестантській культурі накладається на релігійну герменевтику – проекти відділення в Писанні божественного від привнесеного людиною.

Шлейєрмахер Фрідріх (17-18). Німецький богослов і філософ. В середині ХІХ ст. зробив герменевтику методом всіх наук про дух. Спілкування. Розуміння. Тлумачення сокровенного в Біблії. Найбільш розвинуті Шлейєрмахеромтехніки реконструкції. Метою роботи герменевта, згідно Шлейєрмахера, є вживання у внутрішній світ автора – через процедури фіксації змістовного і граматичного плану тексту необхідно створити умови для емпатії – впочування в суб'єктивність автора і відтворення його творчої думки. Емпатія – теорія «впочування» про мистецтво розуміння чужої індивідуальності. Від нього теоретичні проблеми герменевтики потягли німці-романтики.

Шлегель Фрідріх (). Психологія вживлення – розуміння іншого, чужої індивідуальності.

Герменевтика як метод історичної інтерпретації (Ранке, Дройзен).

У традиції історицизму Дільтей наполягає на доповненні цього методу історичною реконструкцією ситуації виникнення тексту (як вираження події життя). Крім того, Дільтей висуває ідею розуміння як методу наук про дух, на відміну від властивим наукам про природу пояснення. Він розглядає як базис герменевтики описову психологію, а пріоритетною наукою, у якій розкривається герменевтика, - історію. До Дільтея герменевтика розглядалася як допоміжна дисципліна, набір технік оперування з текстом, після – як філософська, мета якої – задати можливість гуманітарного дослідження.

Дільтей Вільгельм. Сполучення герменевтики з «філософією життя». мистецтво розуміння письмово зафіксованих життєвих виявів на засадах «розуміючої психології».

Головна проблема герменевтики: «Як може індивідуальність зробити предметом загальнозначущого об’єктивного пізнання чуттєво данній прояв чужого індивідуального життя?». Це можна здійснити не виходячи за межі психологічного трактування індивідуальності. З цим твердженням Дільтея не погодилась феноменологія. Гуссерль довів: для адекватного взаєморозуміння й дослідження далекої від нас культури, необхідно реконструювати загальне освітлення, життєвий світ і сенсогоризонт тієї культури, у співвідношенні з якими ми тільки й зможемо зрозуміти сенс окремих її пам’яток.

Гайдеггер Мартін (18-19). Зовсім оригінальний підхід Гайдеггера, що розглядає розуміння (себе) як характеристику буття, без якої воно скачується в позицію недійсності. Таке розуміння є основою всякого наступного тлумачення і того що є, і можливостей.

Гайдеггер тлумачив життєвий світ як мовну реальність. Мова визначає долю світу, вона – «домівка буття». Не ми говоримо мовою, це вона говорить нами. Герменевтика – здійснення буття, яке промовляє перш за все через поетів (багатозначним словом, яке призвана тлумачити герменевтична філософія).

Психоаналітична герменевтика – одна із психоаналітично орієнтованих течій сучасної філософії, що являє собою певну сукупність модифікованих ідей Фрейда і філософської герменевтики, як теорії і мистецтва тлумачення, орієнтованих на виявлення справжнього змісту текстів. Творцем цієї течії був німецький дослідник А. Лоренцер. Істотно переформулювавши фрейдівську концепцію символіки, Лоренцер прагнув здійснити подальший розвиток герменевтичних функцій психоаналізу. На відміну від Фрейда, Лоренцер утверджував, що формування символів відбувається не в несвідомому, а у свідомості людини. При цьому він проводив чітке розходження між "символами" (що співвідносяться зі свідомими уявленнями) і «стереотипами» (що співвідносяться з несвідомими уявленнями). Думаючи, що символіка формується в процесі соціалізації людини, Лоренцер приділив увагу дослідженню цих явищ, у т.ч. і проблемам лінгвістичної комунікації.

Розробкку філософської герменевтики продовжили:

Е. Бетті – італійський історик права. Пов’язував герменевтику з методологією історичних і гуманітарних наук, а її головне завдання – з розкриттям історичних текстів, зануренням у чужу суб’єктивність.

Рікер Поль – французький політолог і культуролог.

Гадамер Ганс

Символізм, гра, інтерпретація.

Розуміння герменевтики як породження нових сенсів у діалозі традицій (Рікер); із традицією (Гадамер, Габермас) переважає у філософії двадцятого століття (ймовірно, саме такий образ герменевтики привів до «герменевтичного бума»). Гадамер, інтерпретуючи Гайдеггера, говорить про те, що буття саме себе розуміє через конкретних людей і події - таке буття є мова, традиція. Мета роботи герменевта – найбільш повно виявити механізми формування своєрідного давнього досвіду (забобони), якими наділяє його традиція. Виявлення відбувається через практику роботи з текстами – через співвіднесення їхнього змісту з досвідом «сучасності». Це – діалог, за допомогою якого народжується новий зміст – етап життя традиції і самого тексту.

Габермас бачить герменевтику як рефлексивний засіб критики і подолання традиційної «перекрученої комунікації», що приводить до сучасної виродливої свідомості.

Рікер розглядає гносеологічний бік герменевтики – у семантичному, рефлексивному й екзистенціальному аспектах. Семантика – вивчення змісту, схованого за очевидним - корелює з психоаналізом, структуралізмом і аналітичною філософією, а також екзегезою. Рефлексія як самопізнання повинне спростувати ілюзію «чистоти» рефлексуючого й обґрунтувати необхідність пізнання рефлексуючого через його об'єктивації. Екзистенціальний план має на увазі розпізнання за різними образами інтерпретації різні способи буття – при проблематичності перебування єдності. Герменевтика для Рікера необхідно зв'язана з філософією. Вона повинна обмежити сфери застосовності кожного з цих методів.

На противагу цьому Е. Бетті виступає за збереження герменевтики як незалежного від філософії методу гуманітарних наук. У той же час герменевтика у 20 ст. стала більшим, ніж просто конкретною теорією або наукою, - вона стала принципом філософського підходу до дійсності.

 

Гадамер (Gadamer) Ганс-Георг (р. 1900).

Німецький філософ, один із засновників філософської герменевтики. Професор філософії в Лейпцизі (з 1939), ректор Лейпцизького університету (1946-1947), професор філософії в Гейдельберзі (з 1949). Учень Гайдеггера, найзначніший розробник філософськоїгерменевтики, яку він розуміє як онтологію..Засади історичного пізнання – «попереднє розуміння», задане традицією. Лише в її межах можна жити і мислити. «Дорозуміння» можна дещо виправити, доповнити, відкоригувати, але звільнитися від нього неможливо. Діалог з традицією, носієм якої є мова, – необхідна передумова всякого розуміння. Мова є певна гра. Історія, культура – гра в стихії мови, а герменевтика – найадекватніший і ефективний засіб їх осягнення (як істини). Звільнив від скептицизму, релятивізму, суб’єктивізму в такому осягненні неможливо, як і від участі у ньому – тому недовіра до безпосередніх свідчень свідомості, тому – звертання до дотичних свідчень про життя свідомості, які втілені не стільки в логіці, скільки у мові. Герменевтика – універсальна філософія ХХ ст.

Сьогодні філософія не те, що було традиційно, - запевняв Гадамер (Істина і метод. с. 42-46): «Ми живемо в стані безперервного надмірного збудження нашої історичної свідомості». В результаті – ми намагаємося спертися на «вічний лад природи», на «права людини» (с. 41).

Основні твори: "Діалектична етика Платона" (1931), "Ґете і філософія" (1947), "Істина і метод" (1960), "Діалектика Гегеля" (1971), "Діалог і діалектика" (1980), "Хайдеггеровский шлях" (1983), "Похвала теорії" (1984) і ін. Піддаючи критику методоло-гизм наук про дух, Г. додає герменевтиці універсальний характер, бачачи її задачу не в тім, щоб розробити метод розуміння (що мало місце в Дильтея), але в тім, щоб прояснити природу цього розуміння, умови, при яких воно відбувається. Усевизначальна підстава герменевтического феномена Г., слідом за Хайдеггером, вбачає в кінцівці людського існування. Протиставляючи теоретико-пізнавальній установці поняття досвіду, Г. бачить у ньому досвід людської кінцівки й історичності. При цьому укорінення в переказі, що і повинний бути випробуване в герменевтическом досвіді, розглядається їм як умова пізнання. Виходячи з кінцівки буття людини і приналежності людини історії, Г. підкреслює онтологически позитивний зміст герменевтического кола (кола розуміння) а також особливу значимість предструктур розуміння для герменевтического процесу. У зв'язку з чим він, зокрема, реабілітує поняття забобону (Vorurteil), указуючи на те, що забобон як перед-судження (Vor-Urteil) зовсім не означає невірного судження, але, складаючи історичну дійсність людського буття, виступає умовою розуміння. Аналізуючи герменевтическую ситуацію (осознавание якої Г. називає діючою-історичною свідомістю), Г. спирається на поняття обрію. "Горизонтность" розуміння характеризується, згідно Г., принциповою незамкнутістю обрію - через історичну рухливість людського буття, - а також існуванням тільки одного обрію, що обіймає собою усе, що містить історичну свідомість, так що "розуміння завжди є процес злиття нібито для себе сущих обріїв". При цьому на перший план виходить центральна проблема герменевтики - проблема застосування (Anwendung). Переглядаючи традиційне рішення цієї проблеми, Г. виділяє застосування, розуміння і тлумачення як інтегральні складові частини єдиного герменевтического процесу і підкреслює, що розуміння містить у собі і завжди є застосування підлягаючому розумінню тексту до тієї сучасної ситуації, у якій знаходиться інтерпретатор. Таким чином, указує Г., розуміння є не тільки репродуктивним, але і продуктивним відношенням, що веде до визнання плюральности інтерпретації. Апелюючи до Гегеля, Г. як фундамент герменевтики встановлює абсолютне опосередкування історії й істини, що обумовлює історичний характер розуміння. Герменевтический феномен розглядається Г. як свого роду діалог, що починається зі звертання до нас переказу, він виступає партнером по комунікації, з яким ми об'єднані як "Я" з "Ти". Розуміння як розмова виявляється можливим завдяки відкритості назустріч переказові, який володіє діюча-історична свідомість. Герменевтика стає в Г. онтологією, підставою якої є мова. Думаючи мову як середовище герменевтического досвіду, Г. виходить з того, що язиковим (і тому зрозумілим) є сам людський досвід світу. Сам світ виражає себе в мові. Філософське значення герменевтического досвіду складається, по Г., у тім, що в ньому осягається істина, недосяжна для наукового пізнання. Прагнучи розвити поняття істини, що відповідає герменевтическому досвідові (формами якого є досвід філософії, досвід мистецтва і досвід історії), Г. звертається до поняття гри. Трактуючи його в дусі антисуб'єктивізму, Г. відзначає, що гра володіє своєю власною сутністю, вона втягує в себе гравців і тримає них, і відповідно суб'єктом гри є не гравець, а сама гра. Ґрунтуючись на тім, що розуміючі утягнені в здійснення істини і що герменевтическое здійснення не є нашу дію, але "діяння самої справи", Г. поширює поняття гри на герменевтический феномен і робить це поняття відправною крапкою в збагненні того, що є істина.

 

Гадамер Ганс.

Істина і метод. (М.: Прогресс, 1988, 700 с.)

Головне філософське питання – як можливе розуміння довкілля, як у цьому розумінні втілюється істина буття? Напруга між істиною і науковим методом має непересічну актуальність. С. 616. не розвиток будь-чого взагалі, а розуміння, яка людина, держава, народ… Голий утилітаризм і нейтральність науки не дають освіченості.

 

 

Гадамер. Истина и метод. – М.: Прогресс, 1988, Часть І. С. 44-220.

С. 45. Метеорологія працює так же методично, як і фізика, але її висхідні дані лакунарні, а тому й передбачення її не завжди точні.