Судові виклики та повідомлення

Судові повістки: їх форми та порядок вручення

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується належним повідомленням учасників цивільного процесу щодо часу та місця розгляду справи. Невиконання цієї вимоги є суттєвим порушенням процесуального законодавства і, безумовно, - підставою для оскарження та подальшого скасування судового рішення, прийнятого без такого повідомлення, вищестоящою судовою інстанцією. Належним повідомленням учасників судового розгляду гарантується реалізація принципу законності та змагальності; крім того для осіб, які беруть участь у справі, створюються рівні можливості для захисту у суді своїх прав та інтересів.

Належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу щодо проведення попереднього судового засідання або судового засідання у справі здійснюється за допомогою судових повісток відповідно до гл. 7 ЦПК.

Згідно із ст. 74 ЦПК судові повістки як засіб інформування учасників цивільного процесу можуть мати дві форми: судових викликів і судових повідомлень.

Судовими викликами інформуються особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, тобто особи, явка до суду яких є обов'язковою. Судові повідомлення надсилаються особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судові повістки про виклик та судові повістки-повідомлення мають містити визначені законом реквізити. Зокрема, у судових повістках про виклик до суду слід зазначати: 1) ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка; 2) найменування та адресу суду; 3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом; 4) назву справи, за якою робиться виклик; 5) в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт та ін.); 6) викликається особа у судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення - про таку необхідність; 7) у разі необхідності - пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше не подані докази; 8) обов'язок особи, яка одержала судову повістку у зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату; 9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається, і про обов'язок повідомити суд про причини неявки. Крім того, якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповідних документів, у повістці має бути зазначено, які документи надсилаються і про право особи, якій вони надсилаються, подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.

Судова повістка-повідомлення значно простіша за змістом і має містити лише найменування та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день і час її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов'язковою (ст. 75 ЦПК).

Суддя зобов'язаний призначати час проведення попереднього судового засідання або судового засідання з таким розрахуй колі, щоб учасники процесу отримали судові повістки та мали достатньо часу для підготовки до участі в судовому розгляді справи та своєчасної явки в суд. У ст. 74 ЦПК зазначається, що судові повістки про виклик мають бути вручені особі, яка викликається, з урахуванням часу на підготовку до справи, але не пізніше, ніж за три дні до судового засідання, а судові повістки-повідомлення - завчасно. Але положення цієї статті не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим ч. З ст. 191 ЦПК, коли на прохання особи - учасника цивільного процесу вручення їй судової повістки, у разі відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді, відбувається безпосередньо в суді.

Судова повістка разом із розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка надсилається за місцем її роботи. Юридичній особі, яка бере участь у справі, судова повістка направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва чи філії, якщо позов подано у зв'язку з їх діяльністю. Одночасно із судовою повісткою, яка адресована відповідачу, надсилається копія позовної заяви, а з повісткою, адресованою позивачу, - копія можливих заперечень відповідача проти позову та відповідні докази на їх підтвердження.

Судові повістки також можуть видаватися стороні чи її представникові за їх згодою на руки для вручення відповідним учасникам процесу, а в разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання присутні учасники цивільного процесу повідомляються під розписку.

Якщо особи, які беруть участь у справі, не надали інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою в установленому законом порядку (ч. 5 ст. 74 ЦПК). Навіть у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручені їм належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

У разі коли позивачу невідоме зареєстроване місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача, останній інформується про виклик до суду за допомогою оголошення у пресі. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача, визначається КМУ. Оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованих засобах масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) відповідача на території України.

Оголошення про виклик має містити всі дані, передбачені для змісту судової повістки про виклик, за винятком положення, встановленого п. 8. ч. 1 ст. 75 ЦПК. З опублікуванням оголошення про виклик, з урахуванням положення, викладеного у ч. 4 ст. 74 ЦПК (тобто не пізніше, ніж за три дні до судового засідання), відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Лише після надходження до суду відомостей щодо його виклику суд вправі розглядати справу за відсутності відповідача, місцеперебування якого невідоме.

У випадках, коли невідоме місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, суд ухвалою оголошує його розшук, який проводиться органами внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК). Усі витрати, пов'язані з проведенням розшуку відповідача, стягуються з нього в дохід держави за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження у справі. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм особисто під розписку, а адресовані юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо судова повістка вручена представникові особи, яка бере участь у справі, це вважається врученням повістки і цій особі. У випадку, коли особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів її сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатацій і й організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку па повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Тим особам, які відносяться до осіб, які беруть участь у справі, та перебувають під вартою або відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, арешту тощо, повістка та інші судові документи вручаються під розписку адміністрацією місця їх утримання, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду. Якщо особи, які викликаються до суду, проживають за межами України, судові повістки вручаються їм у порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а у разі відсутності останніх - через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання цих осіб у порядку, встановленому ст.419 ЦПК.

Отже, учасники цивільного процесу вважаються належним чином повідомленими лише за сукупності таких умов: 1) отримання ними судової повістки з урахуванням достатнього часу для підготовки до участі в судовому розгляді справи та своєчасної їх явки в суд; 2) судова повістка направлена за адресою зазначеною стороною або іншою особою, яка бере участь у справі, чи за адресою, чітко визначеною у ч. 5 ст. 74 ЦПК; 3) у суду є підтвердження інформування учасників цивільного процесу (розписка, квитанція про відправлення телеграми тощо). (Див. рис. 7)

 

1. Хід розгляду цивільної справи

Судове засідання — це процесуальна форма розгляду цивільних справ по суті.

Судове засідання як процесуальна форма судового розгляду, складається з декількох частин, а саме: 1) підготовчої; 2) розгляду справи по суті; 3) судових дебатів; 4) ухвалення та проголошення рішення суду.

Зазначені складові судового засідання, кожна з яких має своє завдання, складаються з певних процесуальних дій суду та інших осіб, які беруть участь, мають відповідний зміст, перебувають в тісному зв'язку з іншими і становлять у сукупності єдиний процес. Зміст їх полягає в наступному.

Підготовча частина судового засідання — це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання в справі. Зокрема, у підготовчій частині перед судом стоїть завдання з'ясувати, чи:

1) може бути справа розглянута за цього складу суду;

2) може бути розглянута справа за цієї явки учасників процесу;

3) може бути розглянута справа за наявності зібраних доказів у справі.

З цією метою у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Важливо, що початок судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, передбаченої ст.ст. 163—170 ЦПК, обмежує права тих осіб, які з'явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла.

Згідно із ч. 2 ст. 163 ЦПК секретар судового засідання доповідає суду, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч. 4 ст. 74 ЦПК.

При цьому відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК щодо виклику відповідача в суд через оголошення в пресі належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений Кабінетом Міністрів України, і лише у разі, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме навіть після звернення позивача до адресного бюро й органів внутрішніх справ (докази чого мають бути у справі), а не за його неявки в судове засідання, коли відоме його місце проживання, оскільки явка до суду є правом, а не обов'язком сторони у справі (ч. 1 ст. 27 ЦПК).

У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог ст.ст. 169, 224 ЦПК (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Далі суд встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження всіх представників (ч. З ст. 163 ЦПК).

Якщо у справі бере участь перекладач, головуючий: 1) роз'яснює йому права та обов'язки, встановлені ЦПК; 2) попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; 3) приводить його до присяги, текст якої підписується перекладачем і разом з розпискою приєднується до справи: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості" (ст. 164 ЦПК).

Роз'яснення перекладачу його прав та обов'язків після відкриття судового засідання пояснюється тим, що особа, яка не володіє українською мовою, має знати все, що відбувається в судовому засіданні, і брати в ньому участь. Це правило є важливою процесуальною гарантією принципу державної мови судочинства.

При розгляді справ про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями необхідно мати на увазі, що при встановленні особи перекладача судам слід з'ясовувати місце його роботи, проживання, обставини знайомства із заявниками, а також те, чи не е він колишнім або дійсним працівником органу опіки та піклування чи закладу, в якому виховуються діти, які підлягають усиновленню. З'ясування цих обставин зумовлене необхідністю запобігти забороненій ст. 216 СК посередницькій, комерційній діяльності щодо усиновлення дітей і гарантувати заінтересованим особам реалізацію права заявляти відводи, передбаченого ч. 1 ст. 27 ЦПК (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Свідки, які з'явилися на судовий розгляд, видаляються із зали судового засідання безпосередньо після перевірки явки учасників процесу у відведені для цього приміщення. При цьому судовий розпорядник повинен вживати заходів для того, щоб допитані судом свідки не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав (ст. 165 ЦПК). Ця дія має на меті забезпечення правдивості й об'єктивності при даванні показань свідками, їх неупередженості, а також запобігання узгодженості дій свідків для досягнення своїх інтересів, що буде заважати встановленню об'єктивної істини у справі.

Після цього головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи на підставах, визначених ст.ст. 20—22 ЦПК (ст. 166 ЦПК). Перелік осіб, щодо яких може бути заявлений відвід, доповнено новим учасником цивільного процесу — спеціалістом і виключено з нього прокурора.

Обставини, за яких суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), перелічені в ст. 20 ЦПК. Зокрема, суддя не вправі брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він під час попереднього вирішення цієї справи брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання. Ця норма забороняє суміщення обов'язків судді та будь-якого іншого учасника процесу.

Підставами для відводу судді є пряма чи побічна заінтересованість у результаті розгляду справи. Закон не містить вичерпного переліку випадків для відводу судді з цієї підстави. Пункт 2 ч. 1 ст. 20 ЦПК містить лише найзагальніше формулювання принципового характеру. Тож особа, яка бере участь у справі й заявляє відвід судді, має навести конкретні факти, що дають підстави для застосування цієї норми. Це може стосуватися тих випадків, коли суддя, висловлюючи свою думку до початку розгляду справи по суті, визначив уже тим самим ставлення до її вирішення чи коли вирішення справи може зачіпати його інтереси або інтереси його близьких.

Підставою для відводу судді є й те, що він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі (п. З ч. 1 ст. 20 ЦПК).

Серед мотивів відводу закон називає інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді (п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК). До таких можна віднести дружні або неприязні стосунки судді з однією зі сторін. До того ж, ч. 2 ст. 20 ЦПК виключає участь у складі суду осіб, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою. Це також одна з гарантій, що забезпечує справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Нічим не підтверджена заява про відвід судді, коли заявник не наводить конкретних фактів, не може бути підставою для відводу.

Дія норм, що встановлюють підстави для відводу судді (ст. 20 ЦПК), поширюється і на секретаря судового засідання (ч. 1 ст. 48 ЦПК), експерта (ст. 53 ЦПК), спеціаліста (ст. 47 ЦПК), перекладача (ст. 55 ЦПК), яких законодавець відніс до "інших учасників процесу" (§ 2 глави 4 розділу І ЦПК). Між тим, участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача в судовому засіданні при попередньому розгляді справи, відповідно, як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу (ч. З ст. 22 ЦПК).

Суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач за наявності підстав, зазначених у ст.ст. 20—22 ЦПК, зобов'язані заявити самовідвід. Відвід (самовідвід) повинен бути мотивованим, містити обґрунтовану вимогу, підкріплену доказами про відвід. Вимога про відвід не може бути задоволена, якщо особа, яка заявила відвід, не зуміла навести достатньо доказів на підтвердження своєї заяви. Відвід (самовідвід) має бути заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

Після вирішення питань щодо відводів або якщо відводів не було заявлено, головуючий відповідно до ст. 167 ЦПК роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, зокрема ті, що передбачені ст.ст. 10, 11, 27 і 31 ЦПК, а також попереджає про те, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню з інших підстав (ст. 168 ЦПК), але якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами. Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання. У будь-якому випадку відкладення вирішення клопотань не допускається.

Розглянути справу в "розумні строки" та з достатньою повнотою можна лише за умови, що в судовому засіданні візьмуть участь усі учасники процесу. Однак існують непоодинокі випадки нез'явлення осіб до залу засідання на розгляд цивільної справи.

При вирішенні питання про можливість розгляду справи в певному судовому засіданні за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, перекладача суд насамперед виходить із важливості їх показань, висновків, консультацій, роз'яснень, перекладу. Для того, щоб визначитися в цьому питанні, суд з'ясовує думку осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 170 ЦПК).

Експерту, який з'явився до суду, головуючий роз'яснює права та обов'язки, встановлені ст. 53 ЦПК, і попереджає під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 4 ст. 147, ч. 1 ст. 171 ЦПК). Потім головуючий приводить експерта до присяги, яка підписується експертом і разом з розпискою приєднується до справи: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості". Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги і розписка приєднуються до справи. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду (ч. 1 ст. 147 ЦПК), права, обов'язки експертів і їх відповідальність роз'яснюється головуючим відразу після залучення їх до участі в цивільному процесі.

Щодо експертів, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення прав і обов'язків та приведення їх до присяги здійснюється керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст присяги та розписка про ознайомлення з правами і обов'язками експерта та про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, за завідомо неправдивий висновок приєднується до особової справи. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подаються на вимогу суду.

Зміст норми ч. 5 ст. 171 ЦПК дає підстави вважати, що згадана вимога не є обов'язковою для кожної справи, а заявляється судом, коли це потрібно за обставинами справи. Кримінальна відповідальність, про яку попереджається експерт, передбачена ст.ст. 384, 385 КК.

Серед перелічених у ст. 47 ЦПК осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу, названо спеціаліста. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ч. 1 ст. 54 ЦПК).

Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій (ч. 2 ст. 54 ЦПК). З врахуванням викладеного та за умови участі спеціаліста, головуючий роз'яснює йому його права та обов'язки, встановлені частинами 3—5 ст. 54 ЦПК (ст. 172 ЦПК).

Виконанням вищевказаних дій завершується підготовча частина судового засідання. Після чого суд переходить до другої його частини — розгляду справи по суті.

Розгляд справа по суші — це основна, центральна частина судового засідання, оскільки в ній з'ясовуються фактичні обставини справи з метою розв'язання цивільної справи по суті.

Розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог і про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (ст. 173 ЦПК). Ця процедура покликана дати потрібний напрям подальшому руху процесу, визначити обсяг і межі судового дослідження, ще раз у стислій формі нагадати особам, які беруть участь у справі, а присутніх у залі — ознайомити із суттю справи, що розглядається, її учасниками, з предметом і підставою заявленого позову, з позицією сторони відповідача, якщо вона була висловлена під час попереднього судового засідання. Викладається також зміст зустрічного позову, якщо він висунутий і прийнятий судом до розгляду разом із первинним позовом, а також заперечення щодо зустрічного позову.

Якщо справа розглядається повторно після скасування попереднього рішення в апеляційному або касаційному порядку, в доповіді доцільно нагадати про це, повідомивши, в чому полягають вказівки вищестоящої інстанції (ст.ст. ЗІ 1, 338 ЦПК).

Після доповіді з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду (ст. 173 ЦПК).

За відмови позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то за необхідності їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні. У разі, якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі.

До ухвалення судового рішення у справі щодо кожної із зазначених процесуальних дій суд роз'яснює сторонам їх наслідки, які передбачені ч. 2 ст. 174, ч. З ст. 206 ЦПК (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

В тому випадку, коли сторони все ж таки вирішили продовжувати розгляд справи, суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі (ст. 176 ЦПК). За цією нормою усунено можливість встановлення альтернативної послідовності давання пояснень цими особами. Визначено, що коли разом із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників, а за клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Особи, які звернулися з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими (ч. 2 ст. 176 ЦПК). Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.

Якщо у справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них (ч. З ст. 176 ЦПК).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному. А якщо ці особи висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді — "так" чи "ні". Головна специфіка пояснень сторін і третіх осіб полягає в тому, що вони не попереджаються про кримінальну відповідальність за давання неправдивих пояснень, адже вони є заінтересованими у справі особами.

Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений (ст. 177 ЦПК).

Відповідно до ч. І ст. 61 ЦПК обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Проте під час розгляду справи сторона може відмовитися від визнання нею чи її представником обставин, довівши про цьому належними та допустимими доказами, що вона визнала обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини, або обставини визнані у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною (ч. І ст. 178 ЦПК). За доведеності причин відмови від визнання обставин суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає, після чого такі обставини доводяться в загальному порядку. Зокрема, це означає, що іншій стороні у справі може бути надано право подати докази на підтвердження чи заперечення тих обставин, які вона своєчасно (ст. 131 ЦПК) не подала у зв'язку з попереднім визнанням обставин (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Для встановлення у судовому засіданні фактів, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ст. 179 ЦПК).

Однак у ст. 179 ЦПК не йдеться про дослідження пояснень сторін і третіх осіб, оскільки пояснення цих осіб та їхніх представників набувають значення доказів при допиті їх як свідків (ст. 57 ЦПК), і в цьому разі їх пояснення належать до показань свідків. Немає згадки і про допомогу спеціалістів, оскільки вона не належить до засобів доказування.

Дослідження доказів починається з допиту свідків (ст. 180 ЦПК). Кожний свідок допитується окремо. При цьому свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав (ст. 52 ЦПК) давати показання (ч. З ст. 180 ЦПК). За наявності відповідних підстав суд приймає відмову від давання показань шляхом постановлення ухвали.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено (він не належить до осіб, які не підлягають допиту як свідок, і не відмовляється від давання показань, якщо мав на це право), головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань і відмову віддавання показань (ст.ст. 384, 385 КК) та приводить його до присяги, яка підписується свідком і разом із розпискою приєднується до справи: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

Текст присяги підписується свідком, після чого разом з його розпискою щодо попередження про кримінальну відповідальність приєднується до справи (ч. 6 ст. 180 ЦПК).

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Виходячи з принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, визначено, що суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту ними особами (ч. 8 ст. 180 ЦПК). Ставити питання свідкам можна і піл час дослідження інших доказів. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь та гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. За згодою сторін суд може дозволити допитаним свідкам залишити зал засідання суду до закінчення розгляду справи.

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною ініціативою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду. Крім того, суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях.

Якщо показання свідка пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті, він може користуватися записами. Ці записи подаються сулу та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

Не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази (ст. 64 ЦПК).

Разом з тим суд вправі при повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого рішення оголосити й оцінити в сукупності з іншими доказами показання свідків, що мають значення для вирішення справи, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у новому судовому на підставі наданих доказів не вбачається за можливу (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, якщо суд ви тої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало місце порушення норм процесуального закону при їх допиті (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Допит малолітніх та неповнолітніх свідків має деякі особливості (ст. 182 ЦПК). До речі, чи є свідок малолітнім або неповнолітнім при застосуванні положень цієї статті з'ясовують, виходячи з норм ст. 6 СК. за якими малолітньою особою вважається дитина до досягнення 14 років, а неповнолітньою — у віці від 14 до 18 років.

Так, малолітні і на розсуд суду — неповнолітні свідки допитуються в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Свідкам, які не досягли 16-річного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджаючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. Після закінчення допиту такі свідки видаляються із залу судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною їх присутність.

Педагог, батьки, усиновлювачі, опікуни або піклувальники можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку щодо особи свідка, змісту його показань.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли 18-річного віку, із залу судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до залу судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст. 183 ЦПК).

Норма ч. 4 ст. 191 ЦПК дає підстави стверджувати, що перелік наведених у ст. 183 ЦПК випадків не є вичерпним, адже нею передбачено, що у разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися, і тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову. Якщо участь допитаних при цьому свідків у наступному судовому засіданні буде неможливою, в цьому випадку їх показання можна дослідити лише шляхом оголошення цих показань.

Відповідно до ст. 184 ЦПК якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки у порядку, встановленому ст.ст. 180—182 ЦПК.

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення, ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу цих доказів або протоколу їх огляду (ч. 1 ст. 185 ЦПК).

Якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фіктивним, особа, яка подала цей документ, може відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. За відсутності з її боку таких процесуальних дій особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (ст. 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і можуть бути підставою невзяття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил ч. 4 ст. 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, від імені якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно тощо) (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

З метою охорони гарантованої ст. 31 Конституції таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та інших видів кореспонденції фізичних осіб, ст. 186 ЦПК встановлює правило, згідно з яким їх зміст може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК. Цих умов слід дотримуватися і в закритому судовому розгляді цивільної справи за клопотанням осіб, які беруть участь у справі (частини 3 і 4 ст. 6 ЦПК).

Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засідання (ч. І ст. 187 ЦПК).

Протоколи огляду речових доказів оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів, а також ставити питання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали (частини 2, 3 ст. 187 ЦПК).

Під іншими способами дослідження речових доказів мається на увазі, насамперед, передбачені ст. 188 ЦПК відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису. Так, відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 188 ЦПК).

У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або в певній частині. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фіктивність судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу (частини 3, 4 ст. 188 ЦПК).

Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила ЦПК щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень (ч. 1 ст. 188 ЦПК).

Висновок експерта, поданий ним в письмовому вигляді, оголошується в судовому засіданні. Для його роз'яснення і доповнення експерту можуть бути поставлені питання. Першою ставить питання особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту такими особами (частини і, 2 ст. 189 ЦПК).

Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи.

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів, щодо суті яких спеціалісту можуть бути поставлені питання. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та ЇЇ представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить питання спеціалістові позивач і (або) його представник. Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання спеціалісту після закінчення його опитування такими особами. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи (ст. 190 ЦПК).

Зустрічаються випадки, коли справа не може бути розглянута в одному судовому засіданні, оскільки іноді виникають обставини, що заважають її розгляду по суті, на підставі чого суд повинен відкласти розгляд справи на визначений термін.

Відкладення розгляду справи — це перенесення розгляду справи по суті з призначенням точної дати та місця нового судового засідання. В такому випадку законодавець виділяє обов'язкові та факультативні підстави відкладення розгляду справи. Так, суд зобов'язаний відкласти розгляд справи у межах строків, встановлених ст. 157 ЦПК, у разі:

1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про які немає відомостей, що їм вручені судові повістки (п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК);

2) першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідомлених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК);

3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (п. З ч. 1 ст. 169 ЦПК);

4) якщо суд визнає за потрібне, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники (п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК).

5) неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб (ч. 1 ст. 191 ЦПК).

У випадках, встановлених процесуальним законодавством, суду надається право відкласти розгляд справи (факультативні підстави). Зокрема, у разі неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість розгляду справи за їх відсутності та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи на певний строк (ст. 170 ЦПК).

У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати 6 місяців (ч. 5 ст. 191 ЦПК).

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ЦПК у разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

Питання про відкладення розгляду справи та оголошення перерви вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 208 ЦПК). Такі ухвали не підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає, відповідно, день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх в судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день.

У разі відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді суд на прохання особи, яка є учасником цивільного процесу, вручає їй судову повістку безпосередньо в суді (ч. З ст. 191 ЦПК).

Якщо розгляд справи відкладався, в новому судовому засіданні вона розглядається спочатку. Проте якщо склад суду не змінився і до участі у справі не було залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові питання.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, що можуть доповнити матеріали справи (ч. 1 ст. 192 ЦПК).

У зв'язку додатковими поясненнями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим учасникам процесу (ч. 2 ст. 192 ЦПК). Маються на увазі особи, зазначені V ст.ст. 26, 50, 53, 54 ЦПК.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів (ч. З ст. 192 ЦПК).

Судові дебати (промова) — це наступна частина судового засідання. В ній особами, які беруть участь у справі, та їх представниками підбивається підсумок проведеного дослідження обставин справи та належних у справі доказів. У судових дебатах особи, які беруть участь у справі, виступають з промовами, посилаючись лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Послідовність виступу із промовами викладені в нормах ст. 193 ЦПК.

Важливо, що суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється (ч. 7 ст. 193 ЦПК). На підставі цієї ж норми з дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Репліка — це коротке висловлювання, яке містить думку і не потребує відповіді. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі, тобто до другої частини судового засідання — розгляду справи по суті (ст. 194 ЦПК).

Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.

Ухвалення та проголошення судового рішення — заключна частина судового засідання, в якій суд вирішує справу по суті та оголошує прийняте рішення.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення (ч. 1 ст. 195 ЦПК). В нарадчій кімнаті суд, з урахуванням внутрішнього переконання та в контексті ст. 214 ЦПК, вирішує питання щодо можливості ухвалення рішення у справі, яка була предметом його розгляду. Важливо, що судді не мають права розголошувати хід такого обговорення та особливості ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

При ухваленні судового рішення відповідно до ст. 196 ЦПК повинна дотримуватися таємниця нарадчої кімнати, а саме: а) ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу; б) суддя не має права розглядати інші судові справи. Щодо останньої вимоги, її наявність пояснюється тим. що з моменту закінчення з'ясування обставин справи і до ухвалення рішення діє безперервність судового процесу. Недотримання цих вимог може розглядатися як порушення норм процесуального права, з яким ст. 309 ЦПК пов'язує скасування в апеляційному порядку рішення суду та ухвалення нового рішення.

Рішення суду ухвалюється, оформляється письмово і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу. Воно може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику. Виправлення в ньому повинні бути застережені перед підписом.

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж 5 днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну та резолютивну частини суд зобов'язаний проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна та резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи (ч. З ст. 209 ЦПК).

Повний текст рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні (ч. 9 ст. 6 ЦПК). Датою ухвалення рішення у справі є день його проголошення.

Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.

Під час ухвалення рішення у суду може виникнути потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, тоді суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду, який проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву.

В будь-якому випадку судовий розгляд справи, як про це наголошується в ч. З ст. 208 ЦПК, закінчується ухваленням рішення суду.

1. Рішення суду та його види

 

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, рішення суду виступає цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції по розгляду та вирішенню справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність по дослідженню та оцінці доказів, по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідносин та їх суб’єктів.Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, державних та громадських інтересів.

У рішенні дається оцінка спірної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб.Значення судового рішення зумовлюється тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій України» та ст. 209 ЦПК ухвалюються іменем України і підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України).Залежно від способу захисту права та правових наслідків, які вони викликають, рішення суду поділяються на види: про присудження, про визнання, конститутивні.Рішення про присудження спрямовані на зобов’язання правопорушника вчинити на користь потерпілого (особи, яка звернулася до суду за захистом свого права) певну дію або утриматися від її вчинення на поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права чи інтересу.

Рішення про визнання – постанови суду, якими підтверджується наявність чи відсутність певних правовідносин, певних обставин чи фактів.

Конститутивні рішення приймаються на захист права особи шляхом зміни або припинення правовідносин між сторонами, наявність яких у первісному вигляді (змісті) є порушенням прав заінтересованої особи.Рішення можуть бути класифіковані ще залежно від обсягу питань, які ним вирішуються на основні (завершальні) та додаткові. Основними є рішення, якими вирішуються правові вимоги, передані на розгляд суд, і ухвалюються вони після безпосереднього розгляду справи по суті. Додаткові рішення ухвалюються у випадку неповноти основного рішення і є способом усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив.У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні певні частини судового рішення, а саме описова та мотивувальна частина. У такому разі складання повного судового рішення, яке зазвичай складається одразу після розгляду справи, може бути відкладено на строк не більше ніж на п’ять днів з дня закінчення розгляду справи (ст. 209 ЦПК). У зв’язку із змінами підходів до стадій апеляційного та касаційного перегляду у цивільному процесі, стала можливою ще одна класифікація рішень суду. Ними виступають рішення суду першої інстанції, рішення, ухвалені судом апеляційної інстанції, рішення, ухвалені судом касаційної інстанції. Незважаючи на те, що вимоги щодо цих рішень і визначені різними нормами цивільного процесуального закону, їх правова природа є спільною – ними вирішується спір про право.

При цьому ухвалення рішення апеляційного суду – це ухвалення рішення у справі, яка вже була предметом судового розгляду та вирішення у суді першої інстанції (ст. 307, 309 ЦПК).

Рішення суду касаційної інстанції має місце у тому випадку, коли судом першої та (або) апеляційної інстанції, якщо судом неправильно застосовано положення норми матеріального права (ст.ст. 336, 341 ЦПК).Судом можуть ухвалюватися імперативні, альтернативні та факультативні рішення. Критерієм класифікації у даному випадку виступають особливості конструювання резолютивної частини судового рішення. Зазвичай, застосовуються імперативні рішення, відповідно до яких визначається єдино можливий спосіб виконання (повернути суму позики, повернути річ із незаконного володіння, поновити на роботі і т.п.). Альтернативні рішення виносяться у випадку, якщо це дозволяє закон (альтернативні зобов’язання) або ж потерпілий від правопорушення згоден замінити шуканий предмет іншим або отримати його вартість (наприклад, при віндикаційному позові).

Факультативні рішення визначають декілька можливих способів виконання, при чому існує їх градація за пріоритетністю (якщо ні, то). Не виключена можливість ухвалення судами умовних рішень, коли резолютивна частина рішення підлягає виконанню при настанні певних подій або наявності певних умов. Наприклад, у випадку виселення із житлового приміщення у випадках, передбачених ст. 110-114, 1141 ЖК, повинно бути надане інше приміщення. Новим видом є заочне рішення, яке постановляється за результати заочного розгляду справи. Воно повинно відповідати загальним вимогам, які ставляться до рішень суду з певними особливостями, визначеними нормами про таку форму судового розгляду.