Форми і методи управління природокористуванням

Головними завданнями управління природокористування в регіоні є:

– збереження і зміцнення природно-екологічного потенціалу території;

– забезпечення раціонального і комплексного використання природних і рекреаційних ресурсів;

– зменшення негативного впливу виробничої діяльності та комунального господарства на навколишнє середовище; відтворення рослинного і тваринного світу;

– створення сприятливих умов життя, праці та відпочинку населення.

Виконання вищеназваних завдань у регіонах здійснюється місцевою державною адміністрацією, яка відповідно до законів держави здійснює наступні повноваження в галузі використання природних ресурсів і охорони довкілля:

– розробляє і забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що знаходяться у державній власності;

– складає, подає на затвердження відповідної ради і забезпечує виконання регіональних екологічних програм; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм;

– вживає заходів до відтворення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

– вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природо заповідного фонду місцевого значення;

– інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються для його поліпшення; організує роботу по ліквідації наслідків екологічних аварій,залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності громадян;

– вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля і санітарних правил;

– розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях.

Необхідність обліку природоохоронного фактору при проведенні економічної оцінки ТКПР обумовлюється тим, що рішення екологічних проблем в регіоні пов’язано зі збільшенням основних і обігових фондів, а також поточних витрат природоохоронного значення.

Реалізація завдань управління природокористуванням у регіонах потребує застосування відповідних форм і методів. Основними формами управління природними ресурсами є екологічна стандартизація, нормування, дозволи на використання та еколого-економічний контроль. Необхідність останнього викликана наявністю протиріч у функціонуванні природних та економічних систем та протистоянням принципів економічного зростання та рівноваги природного середовища. З цих протиріч витікає важлива проблема управління соціально-економічним розвитком регіонів, яка має вирішуватися за допомогою правових, адміністративних та економічних методів.

Правові методи визначаються природоохоронним законодавством, Земельним, Водним, Лісовим кодексами та кодексом “Про надра”.

Адміністративні методи застосовуються Кабінетом Міністрів, Міністерством охорони навколишнього природного середовища та його управліннями при обласних державних адміністраціях, а також місцевими державними адміністраціями у відповідності з наділеними повноваженнями.

Економічні методи управління природними ресурсами спираються переважно на програмування та планування; застосовуються при розробці та реалізації інвестиційних проектів і програм. Вони мають забезпечити поєднання економічних та екологічних інтересів у процесі розвитку виробництва і спиратися на одночасне дослідження у межах однієї структури як економічних цілей і результатів, так і факторів довкілля.

Таким чином, прийняття управлінських рішень відбувається на основі аналізу комплексу можливих економічних результатів екологічних наслідків, що розглядаються на тривалому проміжку часу і виходять за межі території, на якій здійснюється програма чи проект.

Після оцінки запропонованих у складі регіональної програми альтернативних проектів, обирається оптимальний. З цією метою в економічно розвинутих країнах широко застосовуються еколого-економічні моделі (оптимізацій ні, імітаційні та інші). Але, на жаль, при їх застосуванні виникають певні труднощі, які пов’язані з вартісною оцінкою показників та співставленні них, а також у протидії підприємців посиленню ролі екологічного аналізу.