Ураження артилерійських реактивних мінометних батарей (взводів) і батарей (взводів) установок ЗКР

До ст. 172

При боротьбі з артилерією противника (польовою, реактивною, зенітною, підрозділами ЗКР і ЗСУ, мінометами) об'єктами ураження, як правило, є: вогневі підрозділи, розташовані на позиціях (вогневих позиціях); радіоелектронні станції, що забезпечують ведення розвідки і вогню; спостережні пункти; пункти управління бойовими діями артилерії (центри і пункти управління вогнем); артилерійські підрозділи (частини) в районах зосередження і на марші (при здійсненні маневру); склади артилерійських боєприпасів. Проте найбільша ефективність ураження артилерії досягається стрільбою по вогневих позиціях батарей (взводів, окремих установок), оскільки в цьому випадку одночасно із завданням збитків особовому складу і матеріальній частині зривається виконання підрозділом поставленого перед ним вогневого завдання.

Батарея або взвод, що розташовані на вогневій позиції, є груповими цілями. Гармати, міномети і реактивні установки на вогневій позиції батареї можуть розташовуватися в одну лінію, у вигляді деякої фігури (ромба, хвилі, кола, трапеції і т.п.) повзводно або розосереджено. Якщо відоме положення всіх гармат, то координати центру, фронт і глибину батареї (взводу) визначають на підставі наявних даних, керуючись ст. 17 Правил стрільби. При цьому, якщо фронт або глибина батареї (взводу) буде менше 150 або 200 м, то для визначення способу обстрілу їх приймають відповідно такими, що дорівнюють 150 або 200 м (див. пояснення до ст. 163-166). Такі ж розміри батареї (взводу) по фронту і за глибиною рекомендується приймати, коли відоме положення на позиції тільки однієї або двох гармат. При цьому керуються наступними міркуваннями.

При компактному розташуванні гармат на вогневій позиції, що забезпечує найбільш сприятливі умови для бойової роботи вогневих взводів, відстань між сусідніми гарматами зазвичай складає 25-30 м. Тоді найбільші розміри цілі по фронту будуть при розташуванні гармат в одну лінію, але, якщо не враховувати місць розташування засобів забезпечення батареї (взводу), ціль матиме і найменшу глибину. В цьому випадку фронт Ф_Ц шестигарматної батареї буде дорівнювати 125-150 м, а трьохгарматного взводу –
50-60 м. Глибина цілі в обох випадках не перевищуватиме 50 м.

Якщо у зазначених умовах засічена тільки одна гармата, координати якої прийняті за координати цілі, то нею з рівною імовірністю може опинитися будь-яка гармата батареї (взводу). В цьому випадку фронт батареї повинен дорівнювати: якщо засічена перша або шоста гармата – 2 Ф_Ц, друга або п'ята гармата – 1,6 Ф_Ц, третя або четверта гармата – 1,2 Ф_Ц (в середньому 1,6 Ф_Ц). Фронт взводу дорівнює: якщо засічена перша або третя гармата – 2 Ф_Ц, друга гармата – 1 Ф_Ц (в середньому 1,5 Ф_Ц). Отримані середні значення складають 210-240 м (в середньому 225м) для батареї і 84-100 м (в середньому 90 м) для взводу.

При іншому (нелінійному) розташуванні гармат на вогневій позиції і збереженні тих же відстаней між сусідніми гарматами фронт цілі зменшується, а глибина зростає. Якщо ще врахувати, що на позиції можуть розташовуватися батареї чотирьохгарматного (взводи – двогарматного) складу, фронт яких приблизно в 1,5 рази менше вказаних раніше, або батареї (взводи) неповного складу, то в середньому фронт батареї складатиме 150-200 м, взводу – не більше 100 м, а глибини батареї і взводу теж не більше 100 м.

Таким чином, незалежно від того, чи розташовується батарея (взвод) на вогневій позиції лінійно чи ні, засічена одна або декілька гармат, середні очікувані величини фронту і глибини цілі будуть, як правило, менше, ніж їх мінімальні значення, які слід приймати залежно від дальності стрільби. Тому, якщо відоме положення на позиції тільки однієї або двох гармат, необхідно керуватися рекомендаціями ст. 164.

Оснащення польової артилерії зарубіжних армій автоматизованими системами управління вогнем дозволяє істотно підвищити автономність самохідних гармат, що, у свою чергу, дає можливість значно (до 100-200 м) збільшити відстань між ними. Внаслідок цього розміри вогневої позиції батареї шестигарматного складу можуть досягати 700 м по фронту і 500 м по глибині. Уражати таку ціль, обстрілюючи всю площу, що вона займає, недоцільно, тому Правила стрільби рекомендують уражати окремі гармати або групи гармат як окремі цілі.

Основу польової артилерії армій основних зарубіжних держав складають батареї самохідних броньованих гармат. З цієї причини, якщо наявні розвідувальні дані не дозволяють з’ясувати, якими гарматами озброєна виявлена батарея, з достатньо значним ступенем достовірності можна стверджувати, що вони є броньованими. Тому Правила стрільби рекомендують в цьому випадку уражати ціль як батарею броньованих гармат. Дослідження показують, що якщо насправді гармати виявленої батареї виявляться неброньованими або причіпними, то така батарея, як правило, буде знищена.

Батарея і взвод установок ЗКР, що мають єдину для всіх установок систему наведення, при розташуванні на позиції розгортають установки із зенітними ракетами, радіолокаційні станції виявлення повітряних цілей і наведення на них ракет, рухомі пункти управління, розподільні пристрої, сполучні кабелі та інші елементи. Розміри площі, на якій вони розміщуються, визначаються за даними розвідки, виходячи з реального розташування всіх елементів цілі на позиції. Якщо розміри цілі за якихось причин визначити не вдається, то їх приймають такими, як записано в Правилах стрільби, тобто такими, якими вони можуть бути відповідно до середніх тактичних нормативів противника.

 

До ст. 173

Батареї (взводи) самохідних броньованих гармат (мінометів) мають високу маневреність і надійну броню, що добре захищає особовий склад гарматних обслуг від дії уражаючих чинників артилерійських снарядів. Загроза ураження особового складу обслуги гармат (мінометів), на чому зазвичай ґрунтується ефект подавлення батарей на вогневих позиціях, в цих умовах може виникнути тільки при ураженні однієї з гармат (мінометів), тобто навіть в тих випадках, коли вогонь по батареї ведеться для її подавлення, завдання стрільби може бути досягнуте лише при виведенні з ладу (знищенні) одного або декількох гармат.

Батареї (взводи) виявляються, як правило, на вогневих позиціях під час виконання вогневих завдань; причому час їх перебування на позиціях дуже короткий. Це, по-перше, вимагає, щоб самохідні батареї (взводи) уражалися негайно після виявлення. По-друге, якщо врахувати час на визначення координат батареї (взводу),що стріляє, їх передачу на пункти управління артилерійських підрозділів, що залучаються до ураження цілі, на підготовку вогню по ній і польотний час снарядів, то тривалість ведення вогню на ураження не перевищить 2-3 хв.

Очевидно, що в цих умовах ціль необхідно уражати коротким, але потужним нальотом. Оскільки тільки знищення однієї або декількох броньованих гармат (мінометів) може змусити батарею (взвод) залишити вогневу позицію і, отже, припинити виконання вогневого завдання, то навіть для рішення цього завдання за вказаний час необхідно залучити значні сили і засоби. Розрахунки показують, що під час стрільби на дальності до 10 км для цього потрібно не менше одного дивізіону гарматної або гаубичної артилерії калібру 100 мм і більше. Під час стрільби на великі дальності кількість дивізіонів, що залучаються до стрільби, збільшується. Витрата ж снарядів на кожну гармату, що залучається до стрільби визначається режимом вогню і тривалістю стрільби по цілі. Ця витрата є в Правилах стрільби.

Проте, не дивлячись на завдані збитки, батарея самохідних броньованих гармат (мінометів), як правило, збереже боєздатність і зможе продовжити виконання вогневих завдань з іншої вогневої позиції. Тому подавлення таких цілей доцільне лише в тих випадках, коли їх знищення неможливе. Самохідні неброньовані гармати більш уразливі, ніж броньовані, тому знищення їх можливо.

 

До ст. 174 та 175

Від того, чи укриті причіпні гармати, міномети, зенітні гармати і реактивні установки або розташовані відкрито, істотно залежать їх уразливість і уразливість особового складу, що її обслуговує (обслуги).

Під час подавлення укрито розташованих батарей (взводів) причіпних гармат виявляється достатнім створити вогнем такі умови, за яких обслуги гармат будуть неспроможні вести вогонь. Для підтримки цілі в такому стані протягом тривалого часу може бути проведене декілька вогневих нальотів, в проміжках між якими можливе ведення вогневого спостереження з таким розрахунком, щоб в інтервалах між вогневими нальотами або вогневим нальотом і вогневим спостереженням ціль (батарея, взвод) не змогла відкрити вогонь або залишити обстрілювану вогневу позицію. Тривалість вогневих нальотів і проміжків між ними, а також проміжки між вогневими нальотами і вогневим спостереженням повинні бути різними, щоб кожен вогневий наліт і кожне вогневе спостереження були раптовими. Проведені дослідження показують, що тривалість цих проміжків не повинна перевищувати 15 хв. Інакше батарея (взвод) противника може або відкрити вогонь, або залишити вогняну позицію і переміститися на іншу.

Завдання подавлення артилерійської (мінометної, зенітної) батареї (взводу) може бути вирішена і одним вогневим нальотом, особливо в ході бою.

Перебування батарей (взводів) реактивних установок на вогневих позиціях короткочасне, оскільки згідно з принципами їх бойового застосування після виконання вогневого завдання або ж після першого ж вогневого нальоту по займаній ними вогневій позиції вони залишають її і переходять на іншу позицію. Враховуючи це, Правила стрільби при ураженні (зводу) реактивних установок рекомендують такий же порядок виконання вогневого завдання, як і при ураженні (взводів) самохідних неброньованих гармат.

Розташовані відкрито батареї (взводи) причіпних гармат, причіпних мінометів, зенітних гармат і реактивних установок доцільно знищувати, оскільки для виведення цілі з ладу, принаймні на час ведення бою (не менше однієї доби), потрібна порівняно невелика витрата снарядів. В результаті зводиться до мінімуму необхідність ураження цієї цілі повторно в ході одного бою. Зважаючи на те, що повне завдання стрільби полягає в знищенні матеріальної частини і особового складу, що її обслуговує, доцільно призначати один вогневий наліт, а стрільбу вести швидким вогнем, що дозволить виконати завдання в короткий термін і вивільнити артилерію, що залучалася до стрільби, для вирішення інших вогневих завдань.

Оскільки основним завданням стрільби по засобах ППО є виведення радіоелектронної апаратури на час не менший заданого, то вона полягає в подавленні цілі, при цьому вогневе завдання залежно від умов обстановки може вирішуватися одним або декількома вогняними нальотами.

 

До ст. 176

При виборі виду снаряда, типу підривника, його установки, а також номера заряду слід керуватися тими ж міркуваннями, що і при ураженні окремих цілей.

Крім того, якщо батарея (взвод) розташовується в дерев’яно-земляних (кам'яно-земляних) укриттях, то для її ураження зруйнувати ці укріплення, для чого рекомендується призначати снаряд з ударним підривником при установці на фугасну або сповільнену дію (якщо ґрунт в районі цілі середньої твердості і рикошети виключаються).

Стрільбу димовими снарядами по вогневих позиціях батарей (взводів) ведуть з метою ускладнення наведення гармат противника, а отже, і ведення ними вогню і, крім того, ускладнити маневр самохідних гармат на нові вогневі позиції. Для створення батареєю (взводом) на площі, що вони займають, димової хмари, що утруднить ведення вогню і організоване залишення вогневої позиції, зазвичай буває досить призначити на кожну гармату один димовий снаряд.

Ураження живої сили та вогневих засобів, танків,