Основні методи виховання у спорті

ВИХОВНА РОБОТА З ЮНИМИ СПОРТСМЕНАМИ

ПЛАН

1. Особливості виховної роботи з юними спортсменами

2. Основні методи виховання у спорті

3. Мотивація юного спортсмена

4. Виховання вольових якостей

5. Режим дня як елемент виховної роботи

 

Особливості виховної роботи з юними спортсменами

Виховна робота з юними спортсменами проводиться відповідно до прийнятих в педагогіці загальними принципами формування високоморальної, всебічно розвиненої особистості з непримиренним ставленням до порушень моральних норм: нечесності, несправедливості, зазнайству, грубості, споживчим настроям, недостойної поведінки в побуті, індивідуалізму і т. д. Однак для того щоб домогтися успіху в реалізації всього цього у виховній роботі потрібно обов'язково враховувати зумовлені специфікою спортивної діяльності особливості виховання в спорті.

Одна з головних таких особливостей — великий вплив на спортсменів особистості тренера. Підлітки зазвичай так сильно захоплюються спортом, що підпорядковують йому всі свої інтереси і устремління; повсякденні контакти тренера і спортсмена, спільність інтересів, спільні переживання успіхів і невдач — усе це формує особливо тісний зв'язок педагога і ученя в спорті. Для багатьох спортсменів тренер стає тим еталоном, за яким вчаться жити, мірками якого вимірюються всі достоїнства і недоліки. І добре коли цей еталон дійсно відповідає своєму високому призначенню. А якщо ні... Ось чому люди, яким довірено виховання юних спортсменів повинні відповідати особливим вимогам.

Своєрідність і особлива складність виховної роботи зі спортсменами визначається високою емоційністю спортивної діяльності, постійною необхідністю долати труднощі, великою кількістю стресових ситуацій. У цих умовах потрібне особливо глибоке знання вихованців, ювелірне дотримання міри виховних впливів — трохи «не добрав», не отримав належного ефекту, перейшов грань — і можуть бути неприємності.

Істотний відбиток на виховну роботу в спорті накладає і нерідко тривала відірваність спортсмена від батьків, найчастіше чільна роль у формуванні особистості саме спортивного колективу. Все це вимагає від тренера особливого такту, щоб знайти такий спільний з батьками та шкільними педагогами підхід до виховання підлітка, який буде найбільш сприятливо впливати на формування особистості. Заняття спортом пов'язані з великими часовими витратами, найчастіше у хлопців залишається зовсім небагато часу для читання книг, перегляду кінофільмів, відвідування екскурсій, і для того щоб все це компенсувати, потрібна така організація вільного часу, при якій би дозвілля мало найбільшу пізнавальну і виховну цінність. І тут необхідна постійна і творча робота тренерів, вихователів, всього персоналу спортивної школи.

 

Основні методи виховання у спорті

Виховна робота передбачає застосування різноманітних методів. Однак перш ніж охарактеризувати ті, які вимагають найбільшого урахування специфіки спорту, зробимо кілька попередніх зауважень.

Зауважимо, що виховної роботи як такої в чистому вигляді не існує. Вся діяльність тренера — і на тренувальних заняттях, і при спільному з учнями проведенні дозвілля, і на змаганнях — це і є виховна робота. Принаймні так має бути, і ні один справжній педагог не може сказати, що ось саме зараз, в даний момент, він займається вихованням, а потім буде вирішувати інші завдання.

Ефективна виховна робота передбачає постійне вивчення тренером внутрішнього світу учня, найбільш типових властивостей його особистості, особливостей мислення, обставин життя в сім'ї, навчання в школі, взаємин з товаришами. Тільки досконале знання учня допоможе правильно оцінити його поведінку, побачити за зовнішньою стороною вчинків їх спонукальні причини. А саме з урахуванням внутрішніх мотивів поведінки, а не зовнішньої її сторони і повинні підбиратися виховні впливи.

Дуже важливо впливати більше на хороші, добрі якості особистості вихованця і не поспішати загострювати увагу на недоліках. Педагогічна практика показує, що вмілий вплив на позитивні якості вихованців швидше позбавляє від недоліків, ніж цілеспрямоване їх виправлення. Дуже важливо проявити до учня підкреслену довіру. Діти дуже чуйно ставляться до прояву довіри. Доручивши, наприклад, самому недисциплінованому стежити за порядком, можна отримати ефект. Цей прийом часто виправдовує себе і при роботі з «важкими підлітками», у перевихованні яких спорт нерідко відіграє вирішальну роль.

Не можна забувати і про те, що виховна робота завжди конкретна, і те, що дієве в роботі з 7-8-річними дітьми, може виявитися неефективним у роботі з 11-12- річними підлітками і буде просто безглуздим по відношенню до 15-16-річних; те, що доцільне при роботі з дівчатами, може не підійти для юнаків; те, що використовується в підготовчому періоді річної тренування, неприйнятне перед відповідальними стартами і т. д. Тому обмежимося лише коротким розглядом специфіки застосування в спорті головних методів виховання — моральна просвіти, морального досвіду і морального стимулювання.

Моральна просвіта — це дії тренера, вчителя, спрямовані на формування у вихованців моральної свідомості, моральних понять і почуттів. Основним методом моральної просвіти є переконання, яке здійснюється у формі індивідуальних і групових етичних бесід, інформаційних повідомлень, лекцій на політичні та морально-етичні теми, диспутів, конференцій і спортивних вечорів. Метод переконання застосовується в практиці не тільки як фактор виховання, але і як перевиховання учня; при цьому використовуються такі педагогічні прийоми:

- Розповідь про аналогічний вчинок. Придумані тренером історія або факт, що дійсно мали місце в житті, небилиця або жарт, подібні за змістом з вчинком учня, про який, загалом, і йде мова, допомагають роз'яснити, як треба себе вести.

- Звернення до "невідомого" адресата. Маючи на увазі конкретного учня, вчитель, однак, звертається до всієї групи, а не до того хто провинився, що дозволяє підвести його до самостійної оцінки своєї поведінки. Показувати дітям хороше, не називаючи його таким, але так, щоб діти самі, своїми почуттями зрозуміли, що це хороше, подавати їм погане, теж не називаючи його поганим, але так, щоб вони зненавиділи це погане.

- Випадково передана інформація про поведінку. Особливості цього педагогічного прийому полягають в тому, що вчитель оцінює поведінку відсутнього учня, але при цьому впевнений, що тому хто провинився стане відомо його думка. Учитель може говорити і про достоїнства цього учня, допускаючи, що винний спробує виправдати отриману оцінку, довести, що в ньому не помилилися, що він краще, ніж про нього думають.

Процес моральної просвіти в значній мірі будується на прикладах з життя та діяльності великих людей минулого і сьогодення, учнів та їх батьків. І звичайно, зразком для учнів повинен бути сам учитель. Систематично впливаючи на свідомість і почуття учнів словом і особистим прикладом, тренер сприяє формуванню у дітей морального ідеалу, вироблення моральної поведінки.

Моральний досвід. Заняття фізичними вправами, що доставляють емоційне задоволення (якщо вони педагогічно правильно організовані), — справжня школа морального досвіду. У таких заняттях, як правило, широко використовується метод вправи, тобто багаторазове повторення вчинків і дій, в результаті яких формуються моральні звички.

У процесі багаторазового повторення дій, які учні повинні виконувати свідомо, з розумінням їх корисності, вчитель поступово ускладнює умови їх виконання, пред'являючи при цьому єдині вимоги до всіх. Такі умови поступово привчають до подолання труднощів, до дій в колективі, дисципліни (шляхом систематичних вимог), до самостійності і самовиховання.

Наприклад, обов'язкова умова — дотримання режиму дня як гарантії доброго здоров'я. Однак не всі учні виконують цю умову, не кожен може відмовити собі в задоволенні подивитися пізнім вечором цікавий телефільм, пограти на вулиці і т.д. Ось тут і виникають труднощі, які може допомогти подолати тренер. При цьому потрібна, перш за все, освітня робота, потім — привчання і поступове формування звички.

Тренувальне заняття дозволяє створювати виховні ситуації, що можливо при проведенні рухливих ігор, змагань, чергувань, виконанні громадських доручень, підготовці спортивного інвентарю, самостійному проведенні розминки і т.д.

Деякі тренери вважають, що в процесі занять фізичною культурою і спортом виховання учнів відбувається "автоматично". Це глибока помилка. Лише той педагог досягає успіхів у вихованні підростаючого покоління, який на кожному занятті ставить конкретні виховні завдання і вирішує їх.

Важко переоцінити роль тренера у вихованні юного спортсмена, але і не можна недооцінювати колектив, громадську думку, тобто єдність моральних оцінок, які дають тій чи іншій події всі або більшість членів колективу. Колективна оцінка вчинку — найефективніший спосіб впливу на особистість молодої людини. Однак, перш ніж використовувати цей педагогічний прийом, тренер повинен створити, сформувати дружний, ініціативний, дисциплінований колектив, що є основою самоврядування.

Моральне стимулювання. Заохочення і покарання є тими стимулюючими факторами, які дозволяють закріпити хороші звички і зруйнувати, переформувати погані, аморальні навички.

Заохочення — це позитивна оцінка дій і вчинків учнів, визнання їх успіхів і досягнень, що доставляє їм моральне задоволення і сприяє закріпленню корисних форм поведінки. Заохочення учня, його дій, вчинків, виконаних вправ може здійснюватися в різних формах — схвалення, похвали, подяки (як від імені вчителя, так і від усього колективу).

Заохочення викликає позитивні емоції, піднімає підлітків у власних очах і очах колективу, стимулює ініціативу та активність розвитку вольових якостей. Заохочувати потрібно не стільки за кінцевий результат, до якого прийшов учень на тренувальних заняттях або змаганнях, скільки за зусилля і працьовитість, які були проявлені на шляху до досягнення цього результату. Слід пам'ятати, що похвала найбільш здібного учня за досягнення кращого в групі результату не тільки псує цього учня, але і викликає негативні емоції у менш здібних, але не менш дисциплінованих і працьовитих хлопців. Юних спортсменів хвалять не за спортивний результат, а за ставлення до занять спортом.

Особливо щедрим треба бути на похвалу (якщо, звичайно, вона дійсно заслужена) у роботі з «важкими» підлітками, тими, хто рідко чує добре слово. Будь-яка форма заохочення повинна бути своєчасною і гласною. Похвалу віч на віч підлітки зазвичай мало сприймають. Заохочуючи, враховують думку колективу.

Однак слід пам'ятати про те, що індивідуальні особливості дітей і підлітків досить різні. Так, один учень скромний і сором'язливий, інший честолюбний і пихатий, третій судить про себе строго і справедливо і т.д. Все це повинно враховуватися при заохоченні в колективі.

Можна використовувати такі педагогічні прийоми:

- Авансування довірою, коли вона висловлюється тому спортсменові, який ще не заслужив заохочення, але вже почав проявляти наполегливість, завзятість і дисциплінованість;

- Спонукання довірою, коли тренер довіряє провести розминку, організувати команду, прийняти спортивний інвентар учню, який з якихось причин в даний момент не заслуговує цього;

- Моральна підтримка, коли вчитель допомагає слабкому учневі проявити здібності, і не лише спортивні, а, можливо, літературні, організаторські, педагогічні та ін.

Крім методу заохочення, застосовується і метод протилежного змісту — покарання, тобто негативна оцінка вчинків і дій юного спортсмена, яка сприяє подоланню та викоріненню шкідливих звичок поведінки. Найчастіше потреба в покаранні може виникнути на перших стадіях формування колективу. Надалі, коли колектив зміцнів і ритм життя в ньому налагодився, відпадає необхідність у покараннях. Розпорядження в таких випадках замінюється проханням або порадою. Педагогічні прийоми покарання з метою перевиховання можуть бути такі: засудження проступку; відчуття впливу непрямих наслідків власного проступку; очікування міри впливу; непомічена образа, проте супроводжувана коментарем тренера.

Вдаючись до покарання учня, необхідно пам'ятати, що це особлива міра, якою користуються рідко і обережно. Часті покарання роблять учня безініціативним, озлобляють його, з'являється відраза до занять. Найбільш суворим повинно бути покарання, якщо вчинок здійснений навмисне: без причини нагрубив, не з'явився на змагання або підвів команду, зійшов з дистанції.

Покарання також, як і заохочення, вибирають з урахуванням думки колективу. Особливо суворим повинно бути покарання, якщо того хто провинився засуджує весь колектив. В іншому випадку міру покарання знижують або взагалі утримуються від нього.

Покарання можуть бути самими різними — від засуджуючого погляду до відсторонення від занять. Незвичайне стягнення, як правило, більш ефективне, ніж суворе, але те що стало звичним; найголовніше, — щоб воно не було принизливим. Не можна карати зопалу, під впливом емоцій, тому що окрик, спалах гніву — це поразка тренера. Тому, краще запросити учня для розмови на певний час, давши йому і собі заспокоїтися, подумати. В очікуванні такої розмови спортсмен зазвичай аналізує свій вчинок, що саме по собі є хорошою профілактикою подальших порушень.

Як відомо, будь-яке виховання неефективне без самовиховання — свідомої діяльності людини, спрямованої на усунення своїх недоліків Самовиховання в принципі притаманне людині, проте в юному віці воно не завжди усвідомлене, часто носить епізодичний характер, тому тренер повинен допомогти учневі розібратися в собі, тактовно вказати на ті особливості його особистості, які можуть перешкодити досягненню успіхів у спорті і взагалі в житті, тобто спонукати учня до самовиховання, а потім невпинно направляти його свідомість.