Етичний кодекс практичного психолога

План

1. Історія розвитку та сучасний стан психологічної служби у закладах освіти

2. Психологічна служба як наука.

3. Структура психологічної служби.

 

Рекомендована література:

1. Бенера В.Є. Психологічна служба в закладах освіти. Практикум: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – Тернопіль: ВАТ «Збруч». – 2008. – 560 с.

2. Нове Положення про психологічну службу системи освіти України // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - №2. – С.34-58.

3. Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти // Практична психологія та соціальна робота. - 2002.- №2.- С.58-60.

4. Дубровина И.В. Психологическая служба образования // Психологическая наука и образование. – 2001. - №2. – С. 83-93.

5. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба: Вопросы теории и практики. М. – Педагогика, 1991.

6. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования. – М.: Сфера, 2000.

7. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В.Дубровиной. – М.: Просвещение, 1991.

8. Гільбух Ю.З. Учитель і психологічна служба школи. – К.,1994.

9. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога.- М., 1996.

10. Основи практичної психології / В.Панок та ін.: Підручник. – К., 1999.

 

1. Історія розвитку та сучасний стан психологічної служби

у закладах освіти

Психологічна служба освіти або шкільна психологія, існує в багатьох країнах. Вона охоплює всю систему навчання та виховання дитини, починаючи з дошкільного дитинства до закінчення школи.

У США психологічна служба школи бере початок з 19 сторіччя і представляє собою активно діючий напрямок сучасної психології.

Першими психологами-практиками у США були експериментальні психологи, які вивчали проблеми самовиховання. Але з часом головною функцією шкільної психологічної служби став відбір дітей для навчання по спеціальним програмам. У цей період у практику спеціалістів входять тести на визначення коефіцієнту розумової обдарованості як основний інструмент діяльності.

З 80-х років 20 сторіччя починає своє існування Національна асоціація шкільних психологів. У цей період переосмислюється вимірювання та тестування як єдине, що може зробити спеціаліст у вирішенні проблем шкільної психології. Визначається, що шкільна психологічна служба діє для клієнтів, які пов'язані з системою освіти - від дошкільного дитинства до вищої освіти. її основною метою є-служіння психічному здоров'ю та освітнім інтересам дітей та юнацтва.

Цікавим є досвід становлення шкільної психологічної служби у Франції. Вона тісно пов'язана з видатним психологом Альфредом Біне (у 1897 році вийшла його праця, присвячена психологічним проблемам початкової школи).

Значний внесок у розвиток шкільної психологічної служби був внесений вченими Чехії, Словаччини та Угорщини - Й.Шванцара, В.Черни, Г. Вітцлак та ін.

Передумовами виникнення вітчизняної психологічної служби були перші спроби практичного використання психології у навчанні та вихованні дітей. Пов'язані вони з педологією. Початок розвитку шкільної психологічної служби нерозривно пов'язаний з іменами таких вчених, як А.Г.Асмолов, Ю.К.Бабанський, О.О.Бодальов, Л.С. Виготський, І.В.Дубровіна, В.В.Давидов, В.С.Мухіна, О.М.Прихожан, В.В.Рубцов, Н.Г.Салміна, Н.П.Тализіна, Д.Б.Ельконін та ін.

Національна соціально-психологічна служба є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров'я населення України. Вона виконує дорадчі та експертні функції усіх державних і територіальних установах. Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки ґрунтується виключно на індивідуальному підході до особистості людини.

Практична психологія інтенсивно розробляє та освоює власні технології та окремі методи або запозичує їх з суміжних дисциплін: різних галузей психології, педагогіки, соціальної роботи та соціології, медицини та ін. Технології припускають ефективність роботи при найменших витратах часу та сил, відтворюються в різних умовах, мають чітко виражені етапи, пов'язані між собою та підлягають коректуванню на основі зворотного зв'язку.

2. Психологічна служба як наука

Психологічна служба освіти – це інтегральне явище, що представляє собою єдність чотирьох складових – наукового, прикладного, практичного та організаційного. Психологічна служба освіти діє у системі освіти для підвищення ефективності навчально-виховного процесу, своєчасного виявлення труднощів, проблем та умов індивідуального розвитку особистості, корекції міжособистісних відносин усіх учасників педагогічного процесу, профілактики відхилень в індивідуальному розвиткові та поведінці. Вона є системою, що спрямована передусім на індивідуальну роботу з людиною з метою максимального виявлення її творчих здібностей та умов їхнього розвитку, формування здорового способу життя, подолання кризових життєвих ситуацій тощо.

Завданнями психологічної служби освіти є:

– психологічний аналіз соціальної ситуації розвитку, визначення основних проблем та виявлення шляхів їх виникнення, шляхів та засобів їх вирішення;

– сприяння особистісному та інтелектуальному розвитку учнів на кожному віковому етапі розвитку особистості;

– формування в учнів здібностей до самовизначення та саморозвитку;

– сприяння педагогічному колективу у гармонізації соціально-психологічного клімату у навчальному закладі;

– психологічне забезпечення освітніх програм з метою адаптації їх змісту та засобів засвоєння до інтелектуальних та особистісних можливостей та особливостей особистості;

– профілактика та подолання відхилень у соціальному та психологічному здоров'ї, а також розвитку учнів;

– участь у комплексній психолого-педагогічній експертизі професійної діяльності спеціалістів навчальних закладів, навчальних програм та проектів, учбово-методичних посібників, що проводяться за ініціативою органів управління освітою або окремих освітніх закладів;

– участь сумісно з органами управління освітою та педагогічним колективом у підготовці та створенні психолого-педагогічних умов наступництва у процесі безперервної освіти;

– сприяння розповсюдженню та втіленню у практику школи досягнень в області вітчизняної та зарубіжної психології;

– сприяння у забезпеченні діяльності педагогічних працівників школи науково-методичними матеріалами та розробками в області психології.

 

3. Структура психологічної служби

Психологічна служба у системі освіти передбачає два типи організації: психологічна служба навчально-виховного закладу і центр практичної психології відповідного рівня.

Психологічна служба навчально-виховного закладу діє в закладах і установах освіти та підпорядковується адміністративно – керівникові закладу, методично – керівникові психологічної служби відповідного рівня. Очолює психологічну службу навчально-виховного закладу, як правило психолог.

Регіональні центри практичної психології (районні, міські, обласні) є головними методичними та адміністративними закладами психологічної служби на даному рівні.

Районний (міський) центр практичної психології виконує роботи з усіх напрямків діяльності, надає методичну, практичну та інформаційну підтримку діяльності психологічної служби, контролює діяльність психологічних служб системи освіти на території району та ін.

Загальне управління психологічною службою системи освіти здійснює Український центр практичної психології (УЦПП).

Професійна діяльність практичного психолога освіти – це технології праці психолога; міжособистісна взаємодія – клімат та атмосфера цієї праці; особистість самого психолога – ціннісні орієнтації, установки, особистісний сенс, відношення та особливості.

 

Лекція 2

Тема. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

ПЛАН

1. Освітньо-кваліфікаційна характеристика практичного психолога.

2. Освітньо-професійна програма підготовки практичного психолога.

3. Система типових функцій і задач практичного психолога.

4. Уміння практичного психолога.

5. Обов'язки і права практичного психолога.

 

 

Рекомендована література:

1. Андрійчук І.П. Дослідження особливостей Я-концепції майбутніх практичних психологів // Практична психологія та соціальна робота. – №8. – 2001. – С.11.

2. Блинова О.Є. Зміст і організація професійної підготовки практичного психолога // Практична психологія і соціальна робота. – №8. – 2001. – С.46.

3. Бондаренко Ф.О. Психологічні особливості сучасної студентської молоді та проблеми професійної підготовки психологів-практиків // Практична психологія і соціальна робота. – №7. – 2003. – С. 8.

4. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба: Вопросы теории и практики. М.: Педагогика, 1991. – 225 с.

5. Етичний кодекс // Психолог. – 2003 - №3. – С. 12.

6. Основи практичної психології / За ред. Панка Г.В. та ін.: Підручник. – Вид. 2-ге, К.: Либідь, 2001. – 536 с.

7. Міненко О.О. Тренінг формування особистісних новоутворень у студентів-психологів // Практична психологія і соціальна робота. – №9. – 2001. – С.24.

1. Освітньо-кваліфікаційна характеристика практичного психолога

Питання характеристики професії психолога є практично важливим у наступних ситуаціях:

1. Формування програми підготовки фахівців спеціальності "Практична психологія" у ВНЗ;

2. Розподіл фахівців на відповідні посади у певних галузях суспільного виробництва;

3. Визначення професійної придатності та проведення атестації працюючих психологів.

Особливості професії психолога найбільш чітко і різнобічно відображаються в освітньо-кваліфікаційній характеристиці спеціальності, яка, у свою чергу, спирається на відповідну професіограму. Саме вона визначає конкретні кваліфікаційні та освітні характеристики фахівця і обумовлює програму його підготовки у ВНЗ.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика є складовою державного стандарту освіти - сукупності норм, які визначають вимоги до підготовки фахівця.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика є офіційним документом, наявність якого визначено Законом України "Про освіту", положеннями про державний вищий навчальний заклад освіти, про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. Цей документ встановлює:

o професійне призначення, кваліфікацію та умови використання фахівця з вищою освітою за професійним напрямком "Психологія";

o рівень професійних знань і умінь;

o кваліфікаційні вимоги до фахівця у формі виконання професійних і соціально-професійних завдань з визначенням міри самостійності при їх виконанні;

o порядок проведення державної атестації випускників;

o відповідальність за якість підготовки випускників.

На підставі кваліфікаційної характеристики у навчальному закладі визначаються:

-цілі поетапного формування майбутніх фахівців;

-зміст та організація навчально-виховного процесу, а також розробляються навчальні плани, програми, контрольні та атестаційні завдання;

- тести для діагностики якості підготовки студентів на різних стадіях навчання;

- первинні посади випускників внз; здійснюється:

o коригування освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів з психології;

o профорієнтаційна робота серед майбутніх студентів;

o аналіз професійного використання та атестація молодих фахівців.

Для студента кваліфікаційна характеристика становить професійний ідеал, якого він прагне досягти у процесі свого навчання у ВНЗ. У такому ракурсі цей документ відіграє орієнтуючу та регулюючу функції.

У характеристиці професії психолога важливим моментом є можливі місця роботи, які відповідають освітньо-кваліфікаційним рівням випускника ВНЗ - бакалавра і спеціаліста. їх призначення визначається тим, що ці фахівці готуються до професійної діяльності у закладах освіти, медицини; в установах, які займаються соціальною допомогою; на промислових підприємствах; у галузі науки.

Випускники вищого навчального закладу із кваліфікацією "бакалавр психології", "психолог" згідно зі спеціалізацією будуть переважно працювати в таких галузях народного господарства як:

-охорона здоров'я;

- фізична культура та соціальне забезпечення;

-освіта;

-наука і наукове обслуговування; -об'єднання громадян.

Сферами економічної діяльності бакалавра та спеціаліста з психології можуть бути (за Державним класифікатором видів економічної діяльності):

o освіта (початкова, середня, вища, навчання дорослих);

o охорона здоров'я та соціальна допомога;

o соціальна допомога;

o суспільна діяльність;

o діяльність у сфері спорту;

o індивідуальні послуги.

Бакалавр та спеціаліст з психології, залежно від його спеціалізації на думку С. Д. Максименка та Т. Б. Ільїної, може:

- виконувати аналітичні, прогностичні, дослідницькі функції;

- використовувати існуючі та створювати нові методи вивчення особистості;

- займатися корекцією психічних явищ людини;

- пропонувати та впроваджувати рекомендації щодо оптимізації процесів трудової, спортивної, трудової та навчальної діяльності, умов праці і відпочинку.

Важливим у діяльності психолога-фахівця є участь у вирішенні проблеми адаптації особистості до нових умов та режиму життєдіяльності.

Бакалавр та спеціаліст з психології готується до роботи в умовах багатоукладної економіки, може працювати на підприємствах і в установах різних форм власності, в органах державного управління та консультативних фірмах.

Випускники можуть працювати на таких первинних посадах (за Державним класифікатором професій):

o профконсультант;

o спеціаліст з надання допомоги неблагополучним сім'ям;

o спеціаліст з соціальної роботи;

o голова секції (творчої).

При цьому бакалавр психології може обіймати посади, які не вимагають поглиблених професійних знань, складної дослідницької роботи і які орієнтовані переважно на вирішення стереотипних задач діяльності.

Спеціаліст-психолог може обіймати посади, які вимагають проведення самостійних досліджень, прийняття складних рішень, володіння поглибленими професійними знаннями для вирішення здебільшого діагностичних та евристичних задач.

Підготовлений спеціаліст-психолог може обіймати такі посади (за Державним класифікатором професій):

- психолог;

- науковий співробітник (з психології);

- консультант медико-психолого-педагогічної комісії;

- завідувач центру (молодіжного);

- головний консультант (керівник головного підрозділу);

- консультант із суспільно-політичних питань.

2. Освітньо-професійна програма підготовки практичного психолога

Фахівець з вищою освітою повинен бути підготовленим до вирішення конкретних задач відповідно посаді. Він повинен легко адаптуватися до мінливих умов діяльності підприємств різних форм власності: володіти необхідним обсягом знань у культурній, правовій, соціально-психологічній, економічній та інших галузях, вміти засвоювати нові знання, прогресивні технології та інновації. Кожен випускник повинен мати відповідну сукупність знань для виконання обов'язків на високому професійному рівні. ВНЗ створює організаційні та методичні умови підготовки фахівців відповідної кваліфікації. Підготовка фахівців здійснюється на основі освітньо-професійної програми, яка включає навчальний план, навчальні програми всіх дисциплін, передбачені навчальним планом, перелік умінь психолога з позначенням тих дисциплін навчального плану, у процесі засвоєння яких у студента виробляються зазначені вміння..

У навчальному плані подано перелік дисциплін за трьома блоками:

o цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін;

o дисципліни циклу науково-природничої підготовки;

o цикл дисциплін теоретичної, практичної та професійної підготовки (включає дисципліни самостійного вибору навчального закладу та дисципліни самостійного вибору студента).

Професійну психологічну освіту поділяють на теоретичні та практичні компоненти.

Склалася трирівнева психологічна освіта.

I. Загальнопсихологічна теоретична підготовка передбачає оволодіння знаннями з історії психології, загальної психології, психофізіології, психології особистості, окремих галузей психологічної науки (інженерної психології, соціальної, вікової психології тощо).

II. Спеціальна психологічна підготовка передбачає оволодіння знаннями про прийоми роботи у певному напрямку практичної психології: шкільній, військовій, економіки й бізнесу, сім'ї та соціальної допомоги населенню тощо, тобто знання з основ практичної психології.

III. Знання із спеціалізації включає оволодіння прийомами та досвідом роботи у конкретній техніці: сімейного консультування у школі, діагностики та корекції взаємин у військовому підрозділі; конфліктології тощо.

Різняться ці рівні не лише за змістом, але й за способом організації та подання знань.

На рівні загальнопсихологічної теоретичної підготовки основу складають відомості, які накопичувала психологія в процесі свого існування та розвитку, тому використовується аналітико-синтетичний спосіб організації навчального матеріалу: аналіз психологічних явищ, опис законів, структури наукових психологічних знань та психологічних наук.

Переважаюча форма навчання - лекційно-лабораторна.

Результатом є система знань із теоретичної психології.

На рівні практичної підготовки найчастіше використовується синтетичний підхід до змісту та організації навчання.

Основним результатом навчання є сформований "психологічний світогляд" майбутнього спеціаліста (тобто здатність студента бачити світ очима психолога та будувати свою професійну діяльність на його основі з використанням відповідних засобів та способів). Має місце заглиблення у практичну проблематику, орієнтація на реконструкцію та розв'язання психологічних проблем інших людей, уміння аналізувати поведінку інших людей і робити значущі висновки.

Форма навчання - тренінги, практика, лабораторно-практичні заняття.

Основою навчання на третьому - індивідуально-типологічному - рівні є життєва ситуація. Результатом навчання - навички і вміння практичної роботи, володіння набором технік, технологій, професійних дій.

Співвідношення теоретичних та практичних знань на кожному рівні різне.

Загальногуманітарна підготовка передбачає здобуття майбутнім психологом системи знань про дійсність: природу, суспільство, людину. Без широких знань психолог не може ефективно реалізовувати професійні функції.

У навчальному плані передбачаються терміни початку і закінчення семестрів, перелік конкретних дисциплін та часу їх вивчення, виробничі практики, певні форми державної атестації випускників.

Зокрема, державна атестація бакалавра передбачає підготовку та захист кваліфікаційної роботи і комплексний державний іспит із загальної, експериментальної, клінічної, соціальної психології.

Державна атестація спеціаліста проводиться шляхом написання і захисту дипломної роботи та складання державного іспиту зі спеціальності.

3. Система типових функцій і задач практичного психолога Зміст підготовки обов'язково передбачає формування особистості психолога. Результатом такої підготовки повинна стати готовність психолога до розв'язання системи виробничих функцій та типових задач. Опис цієї системи подається у табл. 4. Таблиця 4 ВИРОБНИЧІ ТА ТИПОВІ ЗАДАЧІ ДІЯЛЬНОСТІ, ЯКІ ПОВИНЕН ВИКОНУВАТИ ВИПУСКНИК ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ "ПСИХОЛОГІЯ" (ЗА С.Д. МАКСИМЕНКОМ ТА Т.Б.ІЛЬЇНОЮ) Посада Виробничі функції Типові задачі діяльності Профконсультант інформаційна, аналітична, прогностична, виховна Проведення співбесіди. Розробка рекомендацій щодо професійного, трудового та соціального самовизначення клієнта. Співробітництво із спеціалістами інших підрозділів з метою з'ясування наявності навчально-трудових вакансій. Спеціаліст з надання допомоги неблагополучним сім'ям організаційна, аналітична, нормативна, виховна Збір первинної інформації, її групування, виявлення сімей з вадами виховання. Визначення джерел неблагополуччя сімей. Визначення аспектів можливої взаємодії з членами родини. Співробітництво з іншими підрозділами для надання допомоги сім'ям згідно з чинним законодавством. Корекційна робота з членами родини. Продовження табл. 4 Посада Виробничі функції Типові задачі діяльності Спеціаліст з соціальної роботи організаційна, аналітична, нормативна, виховна Оптимізація матеріально-побутової допомоги та морально-правової підтримки громадянам, які знаходяться в стані психічної депресії (в зв'язку з катастрофами, війнами, втратою родини, житла тощо). Визначення характеру та обсягу необхідної допомоги, сприяння прийняттю на обслуговування закладами соціальної роботи з населенням. Розробка і реалізація програм реабілітаційних заходів. Проведення бесід, спостережень за життям і побутом своїх клієнтів. Голова секції організаційна, аналітична, планування, керування Організація роботи в творчих, науково-технічних та культурно-просвітницьких громадських об'єднаннях. Пошук клієнтів та формування творчої групи. Планування роботи творчого колективу. Діагностична та корекційна робота, що сприятиме актуалізації внутрішнього потенціалу особистості. Психолог прогностична, планування, керування, аналітична, прийняття рішень, контролююча Експертна оцінка психологічного стану людини. Розробка і впровадження рекомендацій з оптимізації трудової та учбової діяльності. З'ясування поглядів людей на різноманітні питання з використанням відповідного інструментарію. Обстеження індивідуальних якостей персоналу, особливостей їх трудової діяльності. Організація профілактичних заходів девіантної поведінки неповнолітніх. Виявлення зацікавленості та схильностей людини при проведенні профвідбору і профконсультуванні. Впровадження заходів для адаптації особистості до нових умов. Науковий співробітник (психолог) Прогностична, планування, дослідницька Творчий аналіз теорій і практики, критична обробка різних напрямків психології, її врахування при розробці моделі, алгоритму і технології діяльності. Продовження табл. 4 Посада Виробничі функції Типові задачі діяльності     Участь у розробці і виконанні заходів із психологічного супроводу діяльності персоналу. Організація діяльності залежно від соціального замовлення. Розробка напрямків та заходів для психологічного забезпечення життєдіяльності людини. Просвітницька, видавнича діяльність. Підготовка аналітичних та статистичних матеріалів для доповідей, розробка пропозицій. Консультант психолого-медико- педагогічної консультації прогностична, планування, керування, аналітична, контролююча Психологічна допомога дитині з вадами інтелектуального та фізичного розвитку та її батькам. Координація дій свого підрозділу з іншими навчальними закладами, налагодження прямого і зворотного зв'язків. Визначення типу освітнього закладу для подальшого навчання дитини. Завідувач центру (молодіжного) прогностична, планування, керування, аналітична, організаційна Розробка перспективних, поточних планів діяльності, визначення загальних напрямків роботи з молоддю. Організація роботи в творчих, науково-технічних, культурно-просвітницьких громадських об'єднаннях молоді. З'ясування поглядів молоді на різноманітні питання з використанням відповідного інструментарію. Впровадження заходів для адаптації особистості до нових умов. Розробка функціональної структури управління, розподіл функціональних обов'язків, розробка заходів щодо вдосконалення організаційної структури управління Головний консультант (керівник головного підрозділу) прогностична, планування, керування, прийняття рішень, контроль Координація дій свого підрозділу з іншими закладами, налагодження прямого і зворотного зв'язків. Розробка перспективних, поточних планів діяльності, визначення загальних напрямків роботи підрозділу. Обстеження індивідуальних якостей персоналу, особливостей їх трудової діяльності. Продовження табл. 4 Посада Виробничі функції Типові задачі діяльності     Пропонування і впровадження рекомендацій з оптимізації трудової та учбової діяльності. Участь у розробці і реалізації заходів із психологічного супроводу діяльності персоналу. Розробка альтернативних варіантів стратегії розвитку установи на основі аналізу внутрішніх і зовнішніх факторів. Аналіз узагальнених показників діяльності установи, розробка схем функціонування підприємства, визначення внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на виконання професійних і соціально-виробничих задач. Консультант з суспільно-політичних питань прогностична, діагностична, аналітична, дослідницька Проведення співбесіди. Розробка і реалізація програм реабілітаційних заходів. Проведення бесід, спостереження за життям та побутом персоналу. Діагностична та корекційна робота, що сприятиме актуалізації внутрішнього потенціалу особистості. З'ясування поглядів людей з використанням відповідного інструментарію. Впровадження заходів для адаптації особистості до нових умов. Визначення мети суспільно-політичної діяльності і шляхів її досягнення. Розробка балансу та планів трудових ресурсів фірм. Дослідження динаміки суспільно-політичних поглядів, аналіз соціальних відносин, настроїв, настановлень різноманітних груп людей.

 

Лекція 2

Тема. ОСОБИСТІСТЬ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

ПЛАН

1. Критерії професійної придатності практичного психолога.

2. Модель особистості практичного психолога.

3. Вміння спілкуватися з клієнтом - стрижнева спеціальна здібність практикуючого психолога.

4. Етичний кодекс практичного психолога.

5. Формування особистості практикуючого психолога у ВНЗ.

1. Критерії професійної придатності практичного психолога

До людини, яка претендує на посаду практичного психолога, висувається система вимог, яка містить два компоненти. Це вимоги як до професійної компетентності фахівця, так і до його особистості. Освітньо-кваліфікаційні вимоги вже розглянуто, на часі висвітлення вимог до особистості практичного психолога.

Особлива увага у дослідженнях проблем підготовки практичного психолога приділяється виявленню компонентів професіоналізму психолога, його спеціальних здібностей та визначенню процедури підготовки психологів.

Д. Б. Богоявленська вважає, що особистість психолога-професіонала повинна відзначатися двома параметрами:

o досконалим володінням теоретичними знаннями і способами роботи;

o здатністю до швидкої адаптації.

Для становлення професіоналізму психолога, як зазначає О. Ф. Бондаренко, необхідно забезпечити системність, науковий універсалізм у професійній та особистісній підготовці.

Враховуючи модель особистості практичного психолога, сконструйовану В. Панком та Н. Чепелєвою, при прогнозуванні успішності практичної діяльності психолога слід звернути увагу на ряд складових його особистості.

Визначення професійної придатності особистості здійснюється за такими критеріями:

-фізичний стан. Необхідність його врахування обумовлена, по-перше, зв'язком між деякими соматичними захворюваннями (виразка, діабет, серцево-судинні захворювання тощо) і рисами характеру людини. Крім того, психолог повинен мати потужну енергетику і засоби її відновлення, інакше робота може негативно вплинути на здоров'я психолога. По-друге, існує ряд фізичних вад, які несумісні з посадою практикуючого психолога. До таких вад відносять інвалідність, глибокі косметичні дефекти, дефекти мовлення тощо;

-психічне здоров'я належить до надзвичайно важливих вимог, оскільки психологічними спеціальностями часто прагнуть оволодіти акцентуйовані особистості або люди з помітними особистісними проблемами, які переноситимуть на роботу свої власні проблеми. Це робитиме їх діяльність неефективною або й шкідливою та небезпечною;

-інтелект, особливо його вербальний компонент. Досвід засвідчує, що практикуючі спеціалісти з показниками інтелекту нижче середнього, як правило, мають багато ускладнень у роботі, особливо консультаційній. Саме інтелект забезпечує ефективний аналіз рис і якостей особистості, дає змогу долати стереотипи (як особистісні, так і професійні), є центральним механізмом у розумінні поведінки іншої людини. Особливу роль відіграє соціальний інтелект;

-система механізмів особистісної регуляції та емоційної витривалості;

-особливості мотиваційної сфери. Професія практичного психолога мотивується інтересом до інших людей та бажанням надавати допомогу у розв'язанні проблем спілкування, діяльності, життя в цілому. Психологічним механізмом такого інтересу, як стверджують В.Г.Панок і Л.Уманець, є усвідомлення та подолання власних проблем аналогічного плану.

Основу мотиваційної сфери повинна складати гуманістична спрямованість особистості. В це поняття вкладається кілька особистісних якостей і рис, в основному мотиваційної і світоглядної природи: альтруїстичні позиції, ролі, установки у міжособистісному спілкуванні, високий рівень мотивації до професії, переважання пізнавальних, альтруїстичних, емпатичних мотивів у роботі з клієнтами, готовність до роботи з клієнтами та націленість на позитивний результат.

2. Модель особистості практичного психолога

Для розробки моделі особистості психолога важливим джерелом знань виступає порівняння характеристик особистості різних фахівців (див. схему 3).

Зокрема, американські вчені встановили, що для фізиків властиві висока інтелектуальна та емоційна енергія, недостатня соціальна пристосованість, незалежність від особистісних зв'язків.

Психологи, навпаки, більш залежні від батьків, чутливі, деякою мірою агресивні, здатні до опору авторитетам і більше цікавляться людиною.

Серед психологів виділяють підгрупи з різною професійною спрямованістю: практиків та дослідників. Порівняємо їх за допомогою наступної схеми.

Схема 3

Властивість
Готовність до контактів	Практик > Дослідник
Уміння підтримувати контакти	Практик < Дослідник
Загальна інтелектуальність	Практик < Дослідник

Для практика також важливий фактор - ненасичуваність контактів з іншими.

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'якель, В. Г. Панок та ін.), конструювання моделі особистості психолога-практика повинно відображати комплекс його професійно-психологічних завдань:

вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Тут вирізнено п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практичного психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, особистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);

вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, мотиваційна і операційна складові структури суб'єкта);

вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога, запропонована Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, за включає наступні складові.

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітивна підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-концепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конфліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо); професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спостережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати наслідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної підструктури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розвинену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона включає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практичний інтелект.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості - акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефективно впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психокорекції. Базовою особистісною якістю є професійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання - це здатність у процесі спілкування визначати будь-які відхилення від нормального функціонування або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складовою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фрустрацій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, відсутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Провідним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Як бачимо, ефективність діяльності психолога залежить від складної системи його спеціальних здібностей.

3. Вміння спілкуватися з клієнтом – стрижнева спеціальна здібність практикуючого психолога

Розглядаючи питання про професійно необхідні якості практикуючого психолога, важливо виходити з успішності його професійної діяльності. Саме вони визначатимуть мету, зміст, тривалість, форму його професійної підготовки.

Ядром діяльності практикуючого психолога є спілкування, яке розгортається у вигляді комунікації, інтеракції та перцепції.

Ефективність психоконсультування, психотерапії та психокорекції значною мірою визначається вмінням спілкуватися з клієнтом, що передбачає щирий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, думок, вміння добирати правильні слова й тон, які забезпечують встановлення необхідного контакту, вміння слухати, терпіння.

Отже, талант спілкування є найнеобхіднішою здатністю для професійної реалізації психолога-практика. В її структурі виділяють такі складові:

1) уміння повно і правильно сприймати людину (спостережливість);

2) уміння розуміти внутрішні властивості і особливості людини (інтуїція);

3) уміння співпереживати (емпатія);

4) уміння аналізувати власну поведінку (рефлексія);

5) вміння керувати собою і процесом спілкування.

У процесі спілкування психолог визначає як зміни в поведінці людини, так і впливи психолога на цю поведінку, здійснює соціальну фасилітацію (від англ. – полегшувати) або підтримку, допомогу клієнту. Останнє особливо важливо для психолога-практика. Люди, які мають високі показники у соціальній фасилітації, схильні і мають здібності до роботи в сфері практичної психології.

У процесі спілкування з клієнтом психолог, на думку Р.С.Нємова, повинен виявляти такі якості:

1. Здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. Під цією здатністю розуміють вміння глибоко проникати у внутрішній світ іншої людини – Клієнта, розуміти його, бачити те, що відбувається, з його позиції, сприймати світ його очима, визнавати його точку зору правомірною та допустимою. Головним в емпатії є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншу людину. Саме завдяки цій якості психолог здатен краще та глибше розуміти клієнта та допомагати йому.

2. Відкритість. Як властивість особистості відкритість має кілька проявів. По-перше, це готовність психолога бути відкритим як особистість для клієнта (правда не настільки, щоб позиції клієнта і психолога помінялися). Міра відкритості повинна визначатися почуттями клієнта: якщо він вважає психолога відкритою людиною і не боїться розкриватися перед ним, то це свідчить про бажаний рівень відвертості психолога. По-друге, відкритість

- це прагнення психолога в особистому спілкуванні з клієнтом залишатися самим собою, виявляючи при цьому свої переваги і недоліки. Демонстрація клієнту своїх недоліків психологом відбувається для того, щоб продемонструвати, що сам консультант

- це звичайна жива людина, якій, як і всім людям, притаманні недоліки. По-третє, відкритість виявляється в тому, що психолог показує клієнту готовність обговорювати з ним будь-які питання.

3. Емпатія супроводжує відкритість, одне без іншого існувати практично не може. Разом вони дозволяють створити атмосферу партнерства між психологом та клієнтом.

4. Вияв особистої турботи про клієнта за допомогою співчуття до нього, а також міміки, пантоміміки, жестів. Тобто такої зовнішньої поведінки психолога, яка демонструє щиру зацікавленість, турботу психолога про клієнта. Така турбота однак не повинна бути надмірною. Психологу не рекомендується у спілкуванні з клієнтом бути занадто емоційним.

5. Доброзичливість. Емоційно позитивне ставлення до клієнта, особиста зацікавленість і участь у розв'язанні його проблем. Хоча ця особистісна якість корелює практично з усіма перерахованими вище якостями особистості, але вона має і свої індивідуальні прояви. До них, зокрема, відноситься вміння в будь-яких ситуаціях, за будь-якої поведінки клієнта зберігати рівний, доброзичливий стиль спілкування.

6. Особливе місце в практиці психологічної допомоги займає довіра до клієнта, віра в його здібності і можливості самостійно подолати проблеми. Довіра виявляється також і в тому, що психолог готовий розділити думку клієнта і прийняти її, відмовившись від своєї власної, якщо вона виявляється необ'єктивною.

7. Вміння вибирати і зберігати оптимальну психологічну дистанцію у спілкуванні з клієнтом. Тобто психолог повинен вміти так спілкуватися з клієнтом, щоб зберігати відкритість і довіру. Разом з тим стосунки психолога і клієнта не повинні бути надміру близькими, інтимними. При цьому у клієнта не повинно виникати відчуття, що консультант психологічно то віддаляється, то наближається.

Етичний кодекс практичного психолога

Значні вимоги ставляться до моральної сфери особистості психолога. Систему моральних норм його діяльності регламентує Етичний кодекс психолога.

Етичний кодекс - це збірник моральних правил поведінки, на базі яких будується діяльність і взаємини людей в тій чи іншій сфері діяльності та спілкування.

Етичний кодекс грунтується на нормах моралі, а не права. Його порушник не притягується до юридичної відповідальності, але дотримання Етичного кодексу є ознакою професіоналізму. Недотримання - викликає осуд колег, аж до дискваліфікації.

Джерелами норм етичного кодексу є:

філософія, релігія, культура, звичаї, традиції, ідеологія, політика, як сфери або атрибути людської діяльності, що задають базові принципи моралі для створення і функціонування етичного кодексу.

Етичний кодекс психолога було прийнято 20 грудня 1990 року на першому Установчому з'їзді Товариства психологів.

Прийнятий кодекс є сукупністю етичних норм та правил поведінки, які склалися в психологічному співтоваристві, регулюють його діяльність і сприяють більш ефективному та успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності.

Етичний кодекс складається з 7 розділів:

1. Відповідальність.

2. Компетентність.

3. Захист інтересів клієнта.

4. Конфіденційність.

5. Етичні правила психологічних досліджень.

6. Кваліфікована пропаганда психології.

7. Професійна кооперація.

При Товаристві психологів України створена Комісія з етики, яка стежить за додержанням Етичного кодексу та здійснює роботу, спрямовану на правильне його тлумачення.

5. Формування особистості практикуючого психолога у ВНЗ

Нами були розглянуті основні характеристики особистості практичного психолога, які дають змогу ефективно діяти у відповідних ситуаціях, розв'язуючи відповідні професійні завдання.

На сьогодні формування особистості практичного психолога проходить три етапи:

1. Світоглядний, що передбачає формування професійної свідомості майбутнього спеціаліста;

2. Професійний, який спрямований на оволодіння необхідною системою знань, технологією практичної діяльності майбутнього психолога, формування його психологічної культури. Психологічна культура передбачає високий рівень професійних знань та культури спілкування, емоційну культуру, культуру мислення.

Культура спілкування передбачає вміння користуватися у відповідних ситуаціях адекватними стереотипами взаємодії, творчо розв'язувати суперечливі ситуації, вести діалог з клієнтом.

Емоційна культура передбачає вміння вибирати адекватну форму прояву своїх емоцій, здатність володіти собою, керувати своїми емоційними станами. Сформованість емоційної культури сприяє повноцінному спілкуванню та вирішенню конфліктних ситуацій.

3. Особистісний, метою якого є формування професійно важливих якостей особистості, гуманістичної спрямованості, "діалогічності", здатності до професійної ідентифікації. Професійна ідентифікація передбачає прийняття провідних професійних ролей, цінностей, норм, наявність мотиваційних структур, які спонукають особистість до ефективної діяльності. Формування професійної ідентифікації пов'язане з самопізнанням (самодіагностикою), самокорекцією, самоаналізом та самореабілітацією.

Організація зовнішніх умов формування особистості практичного психолога відповідно до його етапів включає з блоки.

Перший блок - підготовчий - на цьому етапі здійснюється професійний відбір на відповідні спеціальності. Здійснюється диференціація студентів на різні напрямки професійної підготовки: психолог-викладач, психолог-дослідник, психолог-терапевт. Цей же блок передбачає адаптацію студентів до майбутньої професії. Реалізація початкової професійної підготовки (1-2 курси) передбачає оволодіння базовим концептуальним апаратом психологічної науки, отримання загального уявлення про майбутню професію. Знайомство відбувається і через різні тренінгові курси, що також сприяє професійній ідентифікації студентів та їх осо-бистісному росту.

Другий блок - діагностичний - передбачає оволодіння основами психодіагностики, самопізнання (3-4 курси). На цьому етапі студенти отримують інформацію про якості свого характеру, про свої здібності, пізнавальні та інші можливості. Виявляються також особистісні проблеми студентів, які можуть стати на заваді успішної професійної діяльності. Тому для їх подолання та з метою самопізнання та саморозвитку застосовуються також спеціальні тренінгові техніки, бесіди, консультування.

Третій блок - особистісно-професійна корекція - передбачає корекцію та формування професійно значущих комунікативних умінь. Основними у цьому блоці є курси психоконсультування, психокорекції та психотерапії. Необхідною умовою є здійснення студентом індивідуальної самокорекції та самовдосконалення.

Лекція 4

Тема. ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ: ПСИХОДІАГНОСТИЧНА РОБОТА І ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

ПЛАН

1. Психодіагностична робота практичного психолога.

2. Поняття психокорекції, її мета та завдання.

3. Способи і прийоми психологічної корекції.

4. Особливості психокорекції з дітьми.

1. Психодіагностична робота практичного психолога

Психодіагностична робота практичного психолога - це одне з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психолога, яке потребує спеціальної підготовки та сформованості діагностичних, прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога. Психодіагностика може реалізовуватися як самостійна форма роботи (психологічна експертиза), так і входити як структурна складова у психокорекцію та психоконсультування.

Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини (або соціально-психологічних особливостей конкретної соціальної групи).

Для психодіагностичного обстеження використовують психодіагностичні методи, тобто дослідницькі методи психологічної науки. Особливістю психодіагностичних методів є їх вимірювально-дослідницька спрямованість, що й забезпечує кількісну та (або) якісну оцінку явища, яке вивчається. Основними вимогами до психодіагностичних методів є:

а) стандартизація інструментарію, в основі якої лежить поняття норми;

б) надійність і валідність інструментарію;

в) жорстка регламентація процедури обстеження. Психодіагностичні методи конкретизуються у трьох основних

діагностичних підходах, які практично охоплюють все різноманіття діагностичних методик:

1. "Об'єктивний" підхід - діагностика здійснюється на уснові успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності. Це переважно тести особистості та тести інтелекту, а також тести спеціальних здібностей та тести досягнень.

2. "Суб'єктивний" підхід - діагностика здійснюється на основі даних, які повідомлює про себе досліджуваний, самоописів особливостей особистості, поведінки в конкретних ситуаціях. Це різноманітні опитувальники.

3. "Проективний" підхід - діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з нейтральним, ніби безособовим матеріалом, який в силу його певної невизначеності стає об'єктом проекції. Це різноманітні проективні методики дослідження особистості.

Психодіагностичне обстеження може проводитися у індивідуальній та груповій формі. Вибір форми психодіагностичного обстеження залежить від мети та методик, які використовуватиме практичний психолог.

Індивідуальне обстеження передбачає роботу практичного психолога з людиною впродовж визначеного терміну. При груповому обстежені кожна людина отримує бланк відповіді та стимульний матеріал. Розміщення людей в приміщенні при груповому психодіагностичному обстеженні повинно забезпечувати необхідні умови для зосередженої роботи.

Перевагами індивідуального психодіагностичного обстеження є можливість отримувати додаткову інформацію, оскільки практичний психолог може спостерігати за процесом роботи людини під час діагностики, її поведінкою, емоційними реакціями на завдання тощо.

Перевагами групового психодіагностичного обстеження є економія часу на обстеження значної групи осіб. Але через це страждатиме точність і якість отримуваної інформації. Тому, як правило, після групового психодіагностичного обстеження застосовується індивідуальне психодіагностичне обстеження для уточнення даних.

Процедура психодіагностичного обстеження передбачає реалізацію трьох етапів:

а) збір даних відповідно до задачі дослідження;

б) обробка та інтерпретація отриманих даних;

в) постановка діагнозу або прогнозу.

Якщо деталізувати ці основні етапи процедури психодіагностичного обстеження, то ми отримуємо такий покроковий її опис [27]:

1. 3апит, завдяки якому формулюється мета обстеження.

2. 3бір анамнезу - відомостей про особливості розвитку до моменту обстеження. Можливо збір інформації про обстежуваного у батьків, педагогів, колег по роботі та керівництва. Спостереження за обстежуваним у різних ситуаціях.

3. Складання програми психодіагностичного обстеження, яка повинна містити мету, перелік методик діагностики, обладнання, опис умов та режиму обстеження.

4. Встановлення психологічного контакту з обстежуваним.

5. Реалізація програми писхологічного обстеження з фіксацією результатів у протоколі.

6. Обробка результатів обстеження.

7. Первинна інтерпретація результатів окремо за кожною методикою.

8. Цілісна інтепретація результатів, за якої беруться до уваги відомості з анамнезу та спостережень.

9. Складання психологічного діагнозу, який крім опису індивідуальних даних психіки людини повинен містити аналіз психологічних механізмів виникнення і прояву її проблем та рекомендації щодо форми і змісту допомоги, якої потребує людина.

Підвищити ефективність психодіагностичного обстеження можна реалізовуючи такі принципи:

- добровільність участі у психодіагностичному обстеженні та зацікавленість ним;

- забезпечення фізичного та психологічного комфорту під час психодіагностики;

- емпатійне ставлення психолога до клієнта;

- всебічність та комплексність діагностики;

- врахування індивідуально-типологічних особливостей досліджуваного: динаміки втомлюваності, темпу діяльності, інтересів, контактності, властивостей темпераменту тощо;

- підтримка позитивної мотивації впродовж психодіагностичного обстеження.

2. Поняття психокорекції, її мета та завдання

Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися з народженням і розвитком практичної психології. Як зазначає Т. С. Яценко, психокорекційний процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій.

І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Г. Онищенко, узагальнюючи ці підходи зазначає, що психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності.

Психокорекція характеризується такими ознаками:

- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);

- орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).

Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).

Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.

Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.

3. Способи і прийоми психологічної корекції

Психологічна корекція не має своїх специфічних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогічної психології, педагогіки, медицини.

С. Б. Бажутіна, Г. Г. Вороніна, І. П. Булах виділили ряд прийомів і способів впливу, які застосовуються для проведення психокорекційної роботи. Це проста пропозиція, парадоксальна інструкція, фантазування, інтерпретація психологом ситуації клієнта і запрошення його до нового бачення ситуації, порада (побажання) клієнту, саморозкриття психолога перед клієнтом, механізм "зворотного зв'язку", відкриті і закриті запитання, повтор-переказ, логічні ланцюжки, емоційне резюме, діюче резюме. Опис та психологічний зміст цих способів і прийомів психокорекції подано у табл. 3.

4. Особливості психокорекції з дітьми

Психокорекційна робота з дітьми ґрунтується на таких основних принципах:

1. Єдність діагностики і корекції. Корекційній роботі передує діагностика. Діагностика сприяє уточненню діагнозу та дозволяє оцінити ефективність корекційної роботи.

2. Діяльнісний принцип корекції. Основним засобом корекційно-розвивального впливу є взаємодія дорослого і дитини.

3. Орієнтація на зону найближчого розвитку дитини. Корекційна робота з дитиною не матиме ефекту за межами зони найближчого розвитку.

4. Спрямованість психокорекційної роботи "зверху донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, які сприятимуть компенсації недоліків елементарних психічних процесів.

5. Принцип нормативності, тобто орієнтація при проведенні корекційної роботи та при оцінці її ефективності на еталони розвитку у певному віковому періоді.

6. Врахування системного характеру психічного розвитку. Корекційна робота спрямовується на усунення причин відхилень у розвитку.

7. Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота повинна розпочинатися з тієї "точки", з якої почалися відхилення від оптимальної програми розвитку.

Таблиця 1.ОПИС І ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ПРИЙОМІВ І СПОСОБІВ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

Способи впливу	Можливі форми	Зміст способу і типові умови застосування
Проста пропозиція	"Я пропоную Вам зробити таке..."	Використовується у ситуації, коли клієнт фактично готовий до пропонованої дії, але через власну нерішучість не може її розпочати. Забороняється пропонувати клієнту прийняття життєво важливих рішень.
Парадоксальна інструкція	"Пропоную Вам продовжувати те, що Ви робите"	Доведення протиріч клієнта до такої межі, коли стає очевидним їх непродуктивний характер. Деякі клієнти починають усвідомлювати примітивність переживань, що викликає дана ситуація. Не можна пропонувати ригідним, схильним до застрягань особистостям.
Фантазування	"Уявіть собі Вашу проблему. Опишіть те, що Ви відчуваєте, бачите, чуєте! Чи на цю проблему можна поглянути інакше? Спробуйте це зробити. А, можливо, ми зможемо ще щось помітити в цій ситуації? Чи можна інакше пояснити поведінку в ній інших людей і свою власну поведінку?"	Спектр дії дуже широкий. Використовують для відтворення і аналізу травмуючих обставин, виявлення особливостей реагування клієнта на психогенну ситуацію, а також для корекції поведінки і перенесення клієнта в подібну ситуацію. Один з основних прийомів розвитку рефлексії. Формує у клієнта здатність по-різному дивитися на травмуючий фактор. Застосовувати варто постійно. Неприпустимою є оцінка висловлювань, дій, переживань, думок клієнта. Психолог приймає інтерпретації клієнта і лише хоче сказати йому, що клієнт дещо не врахував у своєму баченні ситуації.
Запрошення клієнта до нового бачення ситуації	"Оскільки ми з вами з'ясували, який психологічний ефект може мати місце в даній ситуації, то спробуйте не поспішати з висновками, якщо зіштовхнетеся з подібними обставинами". "Отже, якою ви бачите вашу ситуацію?"	Передбачається обов'язкове розширення знань і вмінь клієнта з психології, на базі яких клієнту пропонується чітка рекомендація: що психологічно доцільно робити у схожих ситуаціях, а що робити не варто.
Способи впливу	Можливі форми	Зміст способу і типові умови застосування
Саморозкриття психолога перед клієнтом	"Ви знаєте, зі мною колись теж траплялося подібне... Виразно пам'ятаю ці переживання. Як зараз бачу себе в цій ситуації, свої дії, поведінку."	Саморозкриття психолога полягає в тому, щоб максимально ідентифікуватися зі сприйманням клієнтом даної проблеми. Можна використовувати на початку інтерв'ю для встановлення контакту з клієнтом. На стадії пошуку альтернативних шляхів розв'язання проблеми психолог розповідає, як би він поводився у подібній ситуації, показує, як можна в цій ситуації діяти.
Механізм "зворотного зв'язку"	"Дуже добре вас розумію... Так, вам можна поспівчувати... Охоче вірю, що одразу і не знатимеш, що відповісти в подібній ситуації."	Дозволяє клієнту зрозуміти, як психолог сприймає його життєву ситуацію, і визначити певне емоційне ставлення психолога до клієнта, залежно від чіткості сигналів, які посилаються в ході зворотного зв'язку.
Відкриті запитання	"Хто? Де? Коли? Чому? Як? Опишіть в деталях вашу зустріч з сином після школи."	Дозволяють отримати додаткову, відносно достовірну інформацію про проблему клієнта. Часто використовується при аналізі ситуації.
Закриті запитання	"Ніяк не можу зрозуміти, яку позицію ви займаєте: таку чи таку..." (Дається точний опис кожного варіанта поведінки).	Застосовують у тих випадках, коли клієнт висловлюється неясно, суперечливо, ухиляється від відповіді.
Повтор-переказ	"Чи правильно я зрозумів Вас? Ви говорите, що ця ситуація викликає у Вас такі ось почуття..." (Дається їх повний опис).	Дозволяє переконати клієнта, що психолог його розуміє, а також з'ясувати деякі обставини. Психолог аналізує ситуацію, поведінку, дії, характерні переживання клієнта.
Способи впливу	Можливі форми	Зміст способу і типові умови застосування
Логічний ланцюжок	"Давайте спробуємо простежити логіку Ваших міркувань, якими переживаннями можуть супроводжуватися події, до яких дій і вчинків вони Вас підштовхують?"	Прийом показує клієнту, чим насправді можуть бути викликані його переживання і дозволяє йому спрогнозувати подальші дії. Використовуємо для навчання клієнта прогнозуванню, для ілюстрації помилково вибраного способу поведінки внаслідок логічно помилкових міркувань.
Емоційне резюме	"Давайте з Вами ще раз переживемо той момент. Пригадаємо всі помилки, відзначимо почуття, які могли б викликати у Вас акцентовані обставини"	Прийом використовується для полегшення розуміння клієнтом характеру власних переживань, для вироблення навичок "бачення" власних емоцій і почуттів, вміння говорити про них. Можна використовувати в ході всієї роботи з клієнтом.
Випливаюче резюме	"Отже, ми прийшли з Вами до висновків, які дозволяють Вам змінити характер Вашого ставлення до ситуації."	Дає можливість підсумувати інтерв'ю, допомагає клієнту зробити узагальнення та конкретні кроки в реальному житті. Використовують прийом, як в ході інтерв'ю на окремих етапах, так і в кінці його, підводячи загальний підсумок розмові.

8. Випереджуючий характер психокорекції. Корекційна робота спрямовується на формування того, чого слід досягти у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності, а не на тренування того, що вже досягнуто дитиною.

9. Принцип наступності. Кожне наступне заняття планується з врахуванням того, що досягнуто дитиною на попередньому. Якщо дитина не зуміла виконати пропоноване завдання, то на наступному занятті пропонують спрощений його варіант.

10. Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, соціальної ситуації розвитку.

11. Емоційна насиченість занять. Дитина повинна отримувати задоволення від психокорекційних занять.

Основні етапи психокорекції при роботі зі школярами такі:

-діагноз;

-прогноз (передбачення подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої);

- створення психолого-педагогічної корекційної програми. У ній визначається мета, напрямки психокорекції, приблизна кількість занять, їх періодичність, тривалість занять; перераховуються прийоми та методи, які будуть використовуватися. Обов'язковою є наявність у корекційній програмі психологічної частини, яку здійснює психолог, та педагогічної, яку психолог розробляє з батьками, соціальними працівниками, педагогами тощо і здійснення якої відбувається під контролем психолога.

- виконання психокорекційної програми;

- аналіз її ефективності.

Лекція 5

Тема. ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ: ПРОСВІТНИЦЬКО-ПРОПАГАНДИСТСЬКА, ПРОФІЛАКТИЧНА

ПЛАН

1. Основні цілі та види діяльності практичного психолога. Взаємозв'язок видів та напрямів діяльності практич