Становлення психологічної допомоги як соціального інституту та професії. Джерела та сучасні тенденції у вітчизняній теорії і практиці психологічної допомоги.

Лекція 1, 2

ТЕМА: СПЕЦИФІКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

МЕТА: розкрити поняття психологічної допомоги, її зміст, становлення та розвиток у сучасному світі.

 

ПЛАН

1. Поняття про психологічну допомогу. Основна психологічна проблематика людини у сучасному світі.

2. Становлення психологічної допомоги як соціального інституту та професії. Джерела та сучасні тенденції у вітчизняній теорії і практиці психологічної допомоги.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. - Харків: Фоліо, 1996, с. 8-14.

2. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко та ін. К: Либідь, 1999 – с. 267-272.

3.Мей Ролло. Искусство психологического консультирования – М., 1994.

4. Хухлаева О.В. Основы психологического консультирования и психологической коррекции. – М.: Академия, 2001. – с. 3-7.

 

Поняття про психологічну допомогу. Основна психологічна проблематика людини у сучасному світі.

Поняття „психологічна допомога” відображає певну реальність, деяку психосоціальну практику, колом діяльності якої є сукупність питань, ускладнень та проблем, що стосуються психічного життя людини. Таке попереднє, хоча й очевидне, припущення вимагає в свою чергу уточнення меж понять „психіка”, „психічне”. І тут небезпідставним критерієм меж послугувати широко розповсюджене за останнє десятиліття як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології уявлень про людину як про трирівневу єдність: фізичну, психоемоційну і духовну. Навіть таке схематичне членування розуміння людини досить чітко вказує на сферу докладання зусиль, що відображаються словопоєднанням „психологічна допомога”. Очевидно, що галуззю діяльності відповідного спеціаліста є широке коло проблем, які стосуються саме середньої ланки вказаного тричлена: проблеми, у яких відбуваються особливості психічного життя людини як соціальної істоти, рівно як і особливості суспільства, у яких відбивається психологічна специфіка його існування. Психологічна допомога є галуззю та способом діяльності, що призначені для сприяння людині і суспільству у вирішенні широкого кола проблем, породжених душевним життям людини у соціумі. Тому відомо, що розуміння проблематики психологічної допомоги пов’язане з розумінням психіки як такого простору (рівня, способу) людського буття, багатоманітність та багатогранність якого й визначає сукупність проблем у діяльності відповідного фахівця, а саме: між особистісні стосунки, емоційні внутрішньоособові (як глибинні, так і ситуативні) конфлікти та переживання; проблеми соціалізації (вибір професії, утворення сім’ї, різні форми громадських відправлень), проблеми персоналізації (вікові та екзистенційні), тобто весь спектр істоти, наділеної психікою.

Зміст психологічної допомоги полягає у забезпеченні емоційної, смислової та екзистенційної („екзистенція” існування) підтримки людини або суспільства в ситуаціях ускладнення, які виникають у ході їх особистісного буття.

Легко помітити, що у глибинній основі психологічної допомоги віднаходиться, скоріше за все, притаманна різним рівням руху (існування) матерії здатність до самореалізації, структурування. Той же інстинкт допомоги існує й у тварин. У людському ж суспільстві феномен допомоги існував завжди, хоча як соціальний інститут виник і сформувався лише до середини ХХ століття, викликавши до життя появу цілої низки нових професіоналів: соціальний працівник, психолог-консультант, психолог-психотерапевт. І це – окрім уже традиційних фігур священника та пастора, психіатра та психоаналітика. Детальніше розмежування сфер діяльності всередині названого кола спеціалістів та поза ним потребує заглиблення до історії становлення та формування психологічної допомоги як особливого соціального інституту.

 

Становлення психологічної допомоги як соціального інституту та професії. Джерела та сучасні тенденції у вітчизняній теорії і практиці психологічної допомоги.

 

Традиції допомагання серед людей виходить корінням у глибінь тисячоліть. Тексти усіх книг Нового завіту пронизані великою ідеєю милосердя, що виганяє „нечистий дух” хвороб, пророків та помилок, несе животворне світло віри, надії та любові, осяйну силу духу істини, Святого Духу людського життя. Недарма К.Юнг писав, що „релігії суть системи зцілення психічного нездоров’я”.

У появі ж професій, що безпосередньо стосуються саме психологічної допомоги, можна виокремити на підставі даних, що містяться у сучасній літературі, шість основних передумов та джерел:

1. Розвиток експериментальної психології й наукового підходу почався із створення 1875 року першої психологічної лабораторії В.Вундта у Лейпцігу.

2. Формування нового, гуманного й наукового підходу до людей, що страждають психічними захворюваннями (від Ф.Пінея 1792 року, який зняв ланцюги з пацієнтів психіатричної лікарні, до Ж.Шарко та П.Жане, які описали такий психічний розлад як „історія” з обґрунтуванням після того катарсично-гіпнотичного методу його вилікування Дж.Бреєром та З.Фрейдом і – паралельно з відкриттям 1905 року блідої спірохети, що безпосередньо довело матеріальну обумовленість ураження психічних функцій, – до виникнення психоаналізу як предтечі усієї сучасної наукової психотерапії).

3. Розвиток психологічного тестування та руху за розумову гігієну (цей напрямок пов’язаний з діяльністю Ф.Гальтона та Ф.Біне, що створив перші тести, Л.Термена, Е.Гальтона та Кл.Бірса, який організував на початку століття в США Товариство розумової гігієни).

4. Виникнення у першому десятилітті ХХ ст., завдяки Фр.Парсонові у Бостоні, консультування, пов¢язаного з вибором професії та призначеного дня допомоги людині у виборі належної роботи в ім¢я корисного та щасливого життя.

5. Виникнення й утвердження у 40-х роках в США „не директивної психотерапії” К.Роджерса, який запровадив до психотерапії філософію екзистенціалізму, відмовився від терміну “пацієнт” на користь найменування “клієнт” і, по суті, закряпив у суспільній свідомості уявленя про психологічну допомогу, яким воно є й сьогодні, вбираючи в себе як власне консультування, так і психотерапію.

6. Нарешті, інститут релігійного очікування та соціальних працівників, що сходить до американських традицій протестантизму і виник напередодні другої світової війни. Будучи випускниками поєднних фокультетів філософії та теології, а також факультетів соціології. Ці спеціалісти призначалися для надання безпосередньої наставницької та практичної допомоги особам, що потрапили до складної емоційної та життєвої ситуації.

Таким чином, до 50-х років ХХ ст. багатоманітні течії у психологічній, психіатричній, психотерапевтичній, соціальній та релігійній практиці призвели до формування специфічної галузі людської діяльності, яка отримала найменування “counseling”, тобто консультування, наставництво, психологічне домагання.

Очевидним є також певний соціально-економічний контекст епохи, протягом якої виникли основні джерела, які склали у своїй сукупності нову суспільну практику та новий соціальний інститут. Починаючи з кінця ХІХ ст. й аж до 20-х років ХХ ст., майже всі з наведених течій виникли як наслідок промислової революції: індустріалізація, появи нових засобів транспорту та нових професій, підвищення рівня напруженості у соціальних стосунках і поява масового безробіття, пов’язаного з переселенням великих мас людей до міст. Окрім іншого, величезну роль відіграли такі обставини, як завершення епохи класичної раціональності у науковому пізнанні, виникнення на руїнах європейського нігілізму, екзистенціоналізму як постхристиянського світогляду, пов’язаного з осмисленням глобальної за своїми наслідками ідеї зникнення бога (слова Ніцше: „Бог помер”), що призвело до усвідомлення необхідності існування у світі нового принципу – особистої відповідальності та особистого вибору. Врешті, своєрідна реакція на останні обставини в американському протестантизмі у вигляді секуляризації релігійного опікування й перетворення його фактично на психологічне допомагання хоча й на основах християнської етики, спільно з конкретною практикою соціальної допомоги. Усе це склало той фундамент, ту соціально-культурну відбивку, в рамках якої отримала розвиток психологічна допомога особі та суспільству як оригінальний соціальний та професійний інститут. Епоха краху Римської імперії породила християнство, психотерапевтична спрямованість ранніх форм та текстів якого очевидна.

Епоха краху імперії у ХХ ст., звільнення людського „Я” від будь-яких форм закріпачення, визнання людини вільною й такою, що володіє невід’ємними правами від народження („Декларація прав людини”, прийнята ООН 1949 р.) створила в кінцевому підсумку нові суспільні засоби та методи особистісного самоосягненя, цілий спектр дисциплін, об’єднаних терміном „психологічна допомога”.

У повоєнні роки, насамперед у США в університетах та інших навчальних закладах (семінаріях, коледжах) з’явилися спеціальні факультети: сімейної терапії, філософії та теології, психології та соціології (з відділеннями психологічного консультування та соціальної роботи), випускники яких отримували диплом і відповідне право на діяльність, пов’язану з наданням психологічної допомоги та практичної допомоги людині – як в общині, так і в різних культурних та освітніх центрах. Їхня діяльність була пов’язана саме з соціально-психологічними та особистісними проблемами громадян, як членів суспільства і з превентивними заходами, спрямованими на запобігання соціальних відхилень.

Поряд із вказаними спеціалістами, до 60-х років ХХ ст. стандартизувалися й основні різновиди професіоналів, що працювали в галузі медичної психотерапії.

Це, по-перше, традиційна фігура психіатра; по-друге, – психоаналітик, який, як правило, мав бути психіатром із ученим ступенем доктора медицини і до того отримати додаткову освіту в галузі психоаналізу. По-третє, клінічний (медичний) психолог з ученим ступенем доктора філософії або психології; по-четверте – психіатричний соціальний працівник (з ученим ступенем магістра, що відповідає за амбулаторне, а також місцем проживання обслуговування пацієнтів).

Таким чином, стає зрозуміло, що інститутоціоналізація психологічної допомоги закликала до життя поряд із паралельним розвитком традиційного медичного та релігійного допомагання два принципово нових види послуг та професій (соціальна допомога – сприяння та психологічна допомога – консультування) і трансформувала традиційне пасторське опікування до нової форми релігійного наставництва – духовного допомагання на основі Нового завіту, але поза церквою.

Загальною тенденцією в розвитку даного інституту є, як яскраво видно, його пряма націленість на соціально-психологічні та особистісні форми проживання життя індивіда в соціумі.

Методи ж і форми роботи відповідних спеціалістів були запозичені із суміжних галузей: соціології (масові опитування, глибинні інтерв’ю), психіатрії (практично всі, в тому числі елементи гіпнозу, багатющий арсенал психотерапевтичних технік) та релігій (пасторські настанови).

Лекція 3