Валютний курс та фактори, що на нього впливають

6. Платіжний баланс і його структура

 

1. Поняття валюти та валютних відносин

Валюта – це грошова одиниця даної країни, що використовується у міжнародних операціях.

Основними функціями, котрі має виконувати валюта є:

- міжнародна міра вартості, що передбачає вираження у валюті ціни на товари і послуги на світовому ринку;

- міжнародний засіб обігу, що передбачає використання у міжнародному обороті окремих видів національних грошей провідних країн світу для забезпечення товарообмінних операцій на світовому ринку;

- міжнародний платіжний засіб, що передбачає врегулювання зобов’язань між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності за поставлені товари і послуги та надані кредити;

- міжнародний резервний засіб, що передбачає формування державними органами і суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності резервів коштів в іноземній валюті для забезпечення здійснення відповідних платежів, а також мінімізації ризиків.

Залежно від режиму використання валюти поділяються на:

- неконвертована валюта – це валюта, яку неможливо

вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз обмежується;

- конвертована валюта – це валюта, які вільно обмінюється на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозиться через кордон.

Функціонування валют у міжнародному обороті обумовлює потребу у відповідних валютних відносинах.

Валютні відносини – це економічні відносини які пов’язані із використанням національних валют та міжнародних розрахункових одиниць у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік, а також при використанні іноземних валют на території даної країни.

Більш вузьким поняттям валютних відносин, що охоплює передусім міжнародний рівень економічних операцій є міжнародні валютно кредитні відносини.

Міжнародні валютно кредитні відносини – це відносини, функціонування яких пов’язане із використанням валюти у процесі обслуговування економічних зв’язків між урядами, юридичними та фізичними особами різних країн.

Організація МВКВ передбачає:

- визначення і регулювання валютного курсу;

- складання платіжного балансу та вплив на його сальдо;

- проведення міжнародних розрахунків та надання і погашення міжнародних кредитів.

 

2. Суть та цілі валютної політики

Валютна політика – це розробка та практична реалізація державою засобів впливу на ті економічні відносини суб’єктів ринку, які стосуються їхніх операцій з валютою.

Суб’єкти валютної політики – це учасники економічних

процесів, які реалізують механізм державного впливу на валютні відносини, а також економічні агенти, на діяльність яких поширюється зазначений вплив.

Головним органом, на який покладається реалізація валютної політики є Національний банк.

Суб’єктами валютної політики, на яких поширюється вплив державних органів валютного регулювання, ті економічні агенти, які беруть участь у купівлі-продажу та переміщенні валютних цінностей. Усі вони поділяються на:

1. Резиденти:

- фізичні особи, які постійно проживають на території України, і ті що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі українського законодавства;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші представництва України за кордоном;

- філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

2. Нерезиденти:

- фізичні особи, які постійно проживають за межами України, в тому числі і ті, що тимчасово перебувають на території України;

- юридичні особи з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави;

- розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії;

- представництва іноземних організацій і фірм, які не

здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Також суб’єктами на яких впливає валютна політика є

- комерційні банки,

- підприємства, приватні особи,

- валютні біржі (здійснюється обмін валюти для фізичних та юридичних осіб, а також формується ринковий валютний курс (обмінний) стосовно валют інших країн),

- брокерські фірми(зводять продавця і покупця іноземної валюти),

- інвестиційні фонди (розміщення коштів у вигляді зарубіжних депозитів, державних і приватних цінних паперів).

Об’єкти валютної політики – це сфери суспільного виробництва, пов’язані з валютними відносинами, на які спрямовуються зусилля державних органів регулювання для забезпечення умов нормального функціонування національної валюти.

Основними об’єктами впливу валютної політики є:

- валютний курс;

- платіжний баланс;

- грошовий обіг;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- операції суб’єктів господарювання із іноземною валютою.

Основними стратегічними цілями валютної політики є:

- Забезпечення стійкого економічного зростання, тобто збільшення обсягів виробництва товарів і надання послуг;

- Підтримання низьких темпів інфляції, тобто забезпечення порівняно стабільного рівня цін;

- Сприяння високому рівню зайнятості, що передбачає стримування зростання безробіття серед працездатного

населення і за умов досягнення рівноваги на ринку праці;

- Забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги, що передбачає підтримання рівноваги платіжного балансу;

- Забезпечення зовнішньоекономічної стійкості національної валюти, є необхідною умовою підтримання довіри до неї з боку національного та іноземного бізнесу;

- Підтримання макроекономічного рівноваги через досягнення фінансової стабільності та оптимальної і регіональної структури господарства.

Тактичними цілями валютної політики є:

- Створення механізму оптимального управління валютним курсом відповідно до цільових орієнтирів грошово-кредитної політики з метою підтримання стабільності внутрішнього грошового обігу та узгодження інтересів експортерів та імпортерів;

- Оперативне регулювання валютного курсу країни для підтримання стабільності валютних відносин і недопущення спекулятивного тиску та фінансових криз;

- Сприяння нормальній організації грошового обігу в країні для забезпечення ефективних товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

- Забезпечення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій;

- Оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для своєчасного погашення зовнішньої заборгованості;

- Організація контролю за здійсненням резидентами і нерезидентами

поточних валютних операцій і операцій, пов’язаних із рухом капіталу;

- Регламентація порядку та умов здійснення міжнародних розрахунків і кредитування зовнішньоекономічної діяльності відповідно до міжнародної практики кредитно-розрахункових операцій;

- Створення умов для економічного стимулювання зовнішньоторгових операцій, що є джерелом надходження валютної виручки і формування національного доходу держави.

Елементи валютної політики – це ті конкретні сфери валютних відносин, на які спрямовуються регулятивні функції держави.

Основними елементами валютної політики є:

- регулювання валютного курсу, тобто вироблення механізму його встановлення та підтримання на певному рівні в межах країни;

- управління офіційними золотовалютними резервами країни з метою забезпечення міжнародної валютної ліквідності й стабільності валютного ринку;

- встановлення валютних обмежень – запровадження певних норм і регламентування порядку здійснення валютних операцій;

- управління платіжним балансом країни – сукупність заходів, спрямованих на підтримання його рівноваги або активного сальдо;

- міжнародне співробітництво у сфері валютних відносин, що передбачає участь у міжнародних фінансових і валютно-кредитних організаціях.

Валютна політика здійснюється через механізм проведення валютної політики.

Механізм проведення валютної політики – це комплекс заходів нормативного і регулятивного характеру, що здійснюється державними органами з метою впливу на суб’єктів валютних відносин.

Виділяють такі заходи:

Нормативні заходи передбачають реалізацію валютної політики через сукупність законодавчих і нормативних активів, які регламентують порядок і принципи здійснення валютних операцій на території країни, порядок ввезення та вивезення валютних цінностей.

Регулятивні заходи валютної політики – система адміністративних та економічних важелів впливу на господарську діяльність суб’єктів

валютних цінностей:

- адміністративні важелі – практичні дії державних органів, які проводять валютну політику, спрямовані на забезпечення дотримання всіма економічними агентами чинних нормативно-правових актів із регламентації діяльності у валютній сфері;

- економічні важелі – сукупність валютно-кредитних засобів впливу центральних банків країни та міжнародних фінансових організацій на поведінку економічних агентів і конюктуру національних і світових валютних ринків.

Залежно від рівня, на якому здійснюється валютна політика – національний чи міжнародний – вона поділяється на дві основні форми:

Поточна валютна політика — це сукупність заходів із повсякденного, оперативного регулювання валютного ринку. Вона передбачає вплив на динаміку обмінного курсу, кон'юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні.

Основними цілями поточної валютної політики є:

Ø підтримання рівноваги платіжного балансу країни;

Ø забезпечення стабільного рівня валютного курсу;

Ø створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;

Ø посилення позицій країни у конкурентній боротьбі за ринки збуту та джерела сировини й енергії, а також сфери застосування капіталів.

До найважливіших форм реалізації поточної валютної політики можна, зокрема, віднести такі:

дисконтна політика, тобто зміна центральним банком облікової ставки, що нарівні з іншими засобами грошово-кредитного регулювання впливає на зміну грошової маси в обігу, рівень цін, обсяг сукупного попиту в країні та рух короткострокових капіталів, що загалом позначається на валютних відносинах;

девізна політика, тобто система заходів впливу державних органів на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти через проведення валютних інтервенцій на ринку;

курсова політика — визначення режиму валютного курсу в країні та офіційне зниження або підвищення курсу національної грошової одиниці, тобто, відповідно, девальвація або ревальвація, що здійснюється з метою впливу на експортно-імпортні операції і стан платіжного балансу;

міжнародна кредитна політика, що проводиться в рамках співробітництва країни із закордонними банками та міжнародними валютно-кредитними організаціями, спрямована на отримання чи надання валютних кредитів;

управління золотовалютними резервами, тобто формування та ефективне використання офіційних запасів золота, іноземних валют та СПЗ країни з метою підтримання стабільності на валютному ринку і забезпечення міжнародної валют­ної ліквідності.

Структурна валютна політика — це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, спрямованих на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі.

Основними цілями структурної валютної політики є:

Ø розширення і поглиблення міжнародного економічного співробітництва, що визначається все більшою взаємозалежністю національних господарств;

Ø уникнення валютних криз чи ефективне подолання їх наслідків;

Ø забезпечення стабільного функціонування світових фінансових ринків.

Основною формою реалізації структурної валютної політики є участь країни у міждержавних переговорах і угодах у межах діяльності Міжнародного валютного фонду та регіональних міжнародних валютних організацій з приводу міждержавного регулювання валютних відносин. Метою цих переговорів і укладення наступних угод є зміна порядку міжнародних розрахунків, режиму валютних курсів і валютних паритетів, використання золота, резервних валют та міжнародних платіжних засобів, визначення функцій і завдань міжнародних валютно-кредитних організацій.

 

3. Валютний ринок: суть та основи функціонування

Основною сферою взаємодії суб’єктів валютних відносин, яка визначає можливості реалізації валютної політики, є валютний ринок.

Валютний ринок – це система економічних відносин, що

виникають при здійсненні операцій із купівлі-продажу іноземної валюти за курсом, що формується на основі попиту і пропозиції.

На валютному ринку узгоджуються інтереси продавців і покупців валютних цінностей через співвідношення попиту і пропозиції.

Об’єктом купівлі-продажу є національні та іноземні валютні цінності.

Суб’єктами валютного ринку є професійні учасники (Центральний банк, уповноважені банки, біржі, брокерські контори) та непрофесійні учасники (підприємства, фізичні особи, що здійснюють валютні операції).

Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на:

Біржовий ринок – торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржею. Даний ринок діє за чіткими правилами, що фіксують основні параметри здійснення валютних угод.

Позабіржовий ринок – це сукупність операцій з обміну іноземної валюти, що здійснюється банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. Перевагами даного ринку є порівняно низька собівартість затрат на здійснення операцій з обміну валют, а також вища швидкість розрахунків, ніж при торгівлі на валютній біржі.

Залежно від обсягів торгівлі валютою і сфери поширення валютних операцій валютний ринок поділяється на:

Внутрішній (національний) валютний ринок – це ринок однієї країни, тобто біржовий та позабіржовий ринок, що функціонує в її межах. Національний валютний ринок охоплює сукупність валютних операцій, що здійснюється банками і валютними біржами, розташованими на території однієї країни.

Міжнародний валютний ринок – це ринок, який включає валютні ринки всіх країн світу. Це глобальний ринок обміну провідних валют, що функціонує цілодобово й операції здійснюються децентралізовано. Основна частка валютних угод на ньому здійснюється безпосередньо між банками з використанням електронних засобів зв’язку.

Основними функціями валютного ринку є:

- мінімізація ризику, пов’язаного з коливанням обмінних курсів іноземних валют, шляхом формування відповідних механізмів для розподілу цього ризику між різними суб’єктами ринку;

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків шляхом обміну валют різних країн та переказу коштів через міжнародні платіжні операції банківських установ;

- диверсифікація валютних резервів підприємств, банків, держави шляхом своєчасного обміну одних валют на інші та формування портфеля валютних вкладень із найстійкіших валют;

- отримання прибутку учасниками ринку у вигляді різниці, що виникає при обміні іноземних валют внаслідок коливання обмінних курсів;

- забезпечення можливості реалізації валютної політики, спрямованої на державне регулювання економічних процесів на національному рівні, а також узгодження відповідних регулятивних заходів у рамках світового господарства.

Дані функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку валютних операцій.

Валютні операції – це всі операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, включаючи операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Операції класифікуються за:

Терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

Ø касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Учасники касових операцій мають можливість:

- терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;

- уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;

- оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Ø строкові операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках.

Механізмом здійснення операцій:

Ø форвардні операції - це операція, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту.

Ø ф’ючерсні операції - це операції, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Ф'ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку.

Ø опціонні операції - це операції, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон. При купівлі опціона покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Формами здійснення:

- безготівкові;

- готівкові.

Масштабами операцій:

Ø оптові здійснюються між банками;

Ø роздрібні здійснюються між банками та їх клієнтами.

 

 

4. Поняття та структура валютної системи

Валютна система – це форма організації і регулювання валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законодавством та міждержавними угодами.

Структура валютної системи включає її національний та міжнародний рівень.

Національна валютна система – це сукупність економічних відносин, які пов’язані з використанням іноземної валюти і за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний оборот, а також утворюються і використовуються валютні резерви країни.

Основними елементами національної валютної системи є:

- національна валюта, тобто грошова одиниця даної країни, що використовується для обслуговування зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків з іншими країнами;

- умови конвертованості національної валюти, визначають умови обміну валюти країни на валюти інших країн;

- режим обмінного курсу національної валюти, тобто регулювання цінового співвідношення між валютами шляхом встановлення фіксованих або плаваючих валютних курсів;

- валютні обмеження, тобто нормативні акти, що регулюють операції з валютою на території країни;

- міжнародна валютна ліквідність, тобто здатність країни виконувати свої зовнішні зобов’язання;

- порядок використання міжнародних кредитних засобів обігу на території країни;

- регламентація міжнародних розрахунків, тобто порядок здійснення платежів і регулювання зобов’язань у міжнародній сфері;

- умови функціонування національних ринків валюти і золота, тобто організація купівлі-продажу валютних цінностей у країні та режим функціонування національного валютного ринку;

- національні органи, що регламентують валютні відносини – центральний банк, міністерство фінансів, уповноважені державні органи валютного контролю.

Національна валютна система безпосередньо пов’язана з міжнародною валютною системою. Їх взаємозв’язок виявляється у процесі функціонування банківських установ, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики різних країн.

Міжнародна валютна система – організація валютно-економічних відносин між країнами закріплена комплексом міждержавних угод.

Основними елементами є:

- міжнародні платіжні засоби, тобто резервні валюти та міжнародні рахункові одиниці;

- режим взаємної конвертованості валют, тобто умови, згідно з якими обмінюються валюти різних країн;

- регламентація режимів валютних курсів, що означає розробку і фіксацію у міжнародних угодах певних методів встановлення валютних курсів;

- міждержавне регулювання валютних обмежень, що здійснюється через міжнародні валютно-кредитні організації, здебільшого МВФ;

- міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності, що передбачає визначення механізму забезпечення

міжнародних розрахунків необхідними платіжними засобами;

- уніфікація форм міжнародних розрахунків, тобто встановлення єдиних правил організації розрахункових операцій;

- режим світових ринків валют і золота, який визначає особливості міжнародної торгівлі валютними цінностями та їх переміщення між країнами;

- інститути, що здійснюють міждержавне валютне регулювання – МВФ, Світовий банк.

Сукупність основних елементів національної та міжнародної валютної системи визначає ті напрями, за якими валютна політика впливає на національне і світове господарство, визначаючи особливості діяльності всіх суб’єктів ринку у сфері валютних відносин.