Де і як відбулося розп’яття Спасителя?

Після того, як Іісус Христос був засуджений на розп'яття, Він відданий був воїнам. Воїни, взявши Його, знову били з наругою та знущаннями. Коли ж насміялися над Ним, вони зняли з Нього плаща і одягли у власний Його одяг. Засудженим на розп'яття належало нести хрест свій, тому воїни поклали на плечі Спасителю хрест Його і повели на місце, призначене для розп'яття. Місце це - пагорб, який називався Голгофа, або лобним місцем, тобто піднесеним. Голгофа знаходилася на захід від Єрусалиму неподалік міських воріт, що називалися судними. За Іісусом Христом йшло багато народу. Дорога була гориста. Змучений побоями і бичуваннями, стомлений душевними стражданнями, Іісус Христос ледь йшов, кілька разів падаючи під вагою хреста. Коли дійшли до міських воріт, де дорога піднімалася в гору, Іісус Христос абсолютно знемігся. У цей час воїни побачили поблизу чоловіка, який із співчуттям дивився на Христа. Це був Симон Кіринеянин, який повертався після роботи з поля. Воїни схопили його і змусили нести хрест Христовий.

Серед народу, який йшов за Христом було багато і жінок, які плакали та голосили за Ним. Іісус Христос, звернувшись до них, сказав: "дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми. Бо скоро прийдуть дні, коли говоритимуть: щасливі ті жінки, у яких немає дітей. Тоді скажуть люди горам: Обруштесь на нас, а узгір'ям: покрийте нас ". Так Господь передбачив ті жахливі лиха, які повинні були скоро після Його земного життя вибухнути над Єрусалимом і народом єврейським.

Розіп'яття і смерть Іісуса Христа

Страта розіп'яття на хресті була самою ганебною, самою болісною і самою жорстокою. Такою смертю страчували в ті часи тільки найзапекліших лиходіїв: розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Муки розп'ятої людини неможливо описати. Крім нестерпних болів у всіх частинах тіла і страждань, розп'ятий відчував страшну спрагу і смертельну душевну тугу. Смерть була настільки повільна, що багато хто мучився на хрестах по кілька днів. Навіть виконавці страти, - зазвичай, люди жорстокі, - не могли холоднокровно дивитися на страждання розіп'ятих. Вони готували питво, яким намагалися або вгамувати нестерпну спрагу їх, або ж домішками різних речовин тимчасово притупити свідомість і полегшити муки. За єврейським законом, повішений на дереві вважався проклятим. Начальники іудейські хотіли навіки зганьбити Іісуса Христа, засудивши Його до такої смерті. Коли привели Іісуса Христа на Голгофу, то воїни подали Йому пити кислого вина, змішаного з гіркими речовинами, щоб полегшити страждання. Але Господь, спробувавши, не захотів пити його. Він не хотів вживати ніякого засобу для полегшення страждань. Ці страждання Він прийняв на Себе добровільно за гріхи людей; тому і бажав перенести їх до кінця. Коли все було приготовлено, воїни розіп'яли Іісуса Христа. Це було близько полудня, по-єврейськи о 6-й годині дня. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів, кажучи: "Отче, відпусти їм, бо вони не знають, що роблять". Поруч з Іісусом Христом розіп'яли двох лиходіїв (розбійників), одного праворуч, а одного ліворуч від Нього. Так виповнилося пророцтво пророка Ісаї, який сказав: "До злочинців Його зараховано буде" (Іс. 53, 12).

За наказом Пілата, до хреста було прибито над головою Іісуса Христа напис провини Його. На ній було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи: "Іісус Назарянин Цар іудейський", і багато хто її читали. Такий напис не сподобався ворогам Христовим. Тому первосвященики прийшли до Пилата і говорили: "Не пиши: Цар юдейський, але напиши, що Він казав: Я Цар Юдейський". Але Пилат відповів: "що я написав, то написав". Тим часом воїни, що розіпнули Іісуса Христа, взяли Його одяг і стали ділити між собою. Верхній одяг вони розірвали на чотири частини, кожному воїну по частині. А хітон (нижній одяг) був не шитий, а весь тканий з верху до низу. Тоді вони сказали один одному: "Не будемо дерти його, а киньмо жереб, кому дістанеться". І кинувши жереб, воїни сидячи, стерегли місце страти. Так, і тут збулося давнє пророцтво царя Давида: "розділили ризи Мої між собою, і про одяг Мій кидали жереб" (Пс. 21, 19). Вороги не перестали ображати Іісуса Христа і на хресті. Вони, проходячи, лихословили і, киваючи головами, говорили: "Е! Храм руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Себе Самого. Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста". Також первосвященики, книжники, старійшини і фарисеї, глузуючи, говорили: "Інших спасав, а Самого Себе не може спасти. Якщо Він Христос, Цар Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, щоб ми бачили, і тоді ми повіримо Йому. Уповав на Бога; нехай тепер визволить Його Бог, якщо Він угодний Йому; адже Він говорив: Я Син Божий ". За їх прикладом і воїни-язичники, які сиділи біля хрестів і стерегли розіп'ятих, знущаючись, казали: "Якщо Ти Цар Юдейський, спаси Себе Самого". Навіть один із розп'ятих розбійників, який був зліва від Спасителя, почав зневажати Його й говорити: "Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас". Інший же розбійник, навпаки, докоряв йому, кажучи: "Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений (тобто на такі ж муки і смерть)? Але ми справедливо засуджені, і належно до наших учинків, а Він нічого лихого не зробив ". Сказавши це, він звернувся до Іісуса Христа з молитвою: "Пом'яни мене (згадай про мене), Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм!" Милосердний Спаситель прийняв сердечне розкаяння цього грішника, який показав таку дивну віру в Нього, і відповів розсудливому розбійникові: "Істинно кажу тобі, сьогодні ж будеш зі Мною в раю". При хресті Спасителя стояли Матір Його, апостол Іоанн, Марія Магдалина і ще декілька жінок, що почитали Його. Неможливо описати скорботу Божої Матері, яка бачила нестерпні муки Сина Свого! Іісус Христос, побачивши Матір Свою і Іоанна, якого особливо любив, говорить Матері Своїй: "Жінко ось, син Твій". Потім каже Іоанну: "Ось мати твоя". З цього часу Іоанн узяв Матір Божу до себе в будинок і піклувався про Неї до кінця Її життя.

Тим часом, під час страждань Спасителя на Голгофі сталося велике знамення. З тієї години, як Спаситель був розп'ятий, тобто з шостої години (а за нашим рахунком з дванадцятої години дня), сонце померкло і настала темрява по всій землі, і тривала до дев'ятої години (за нашим часом до третьої години дня), тобто до самої смерті Спасителя. Ця надзвичайна, всесвітня пітьма була відзначена язичницькими письменниками-істориками: римським астрономом Флегонтом, Фаллом і Юлієм Африканом. Знаменитий філософ з Афін, Діонісій Ареопагіт, був у цей час у Єгипті, в місті Геліополіс; спостерігаючи раптову пітьму, сказав: "Чи Творець страждає, або світ руйнується". Згодом Діонісій Ареопагіт прийняв християнство і був першим афінським єпископом. Близько дев'ятої години Іісус Христос голосно вигукнув: "Ілі, Ілі! Ліма савафані!" тобто "Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?" Це були початкові слова з 21-го псалма царя Давида, в якому Давид ясно передбачив про страждання на хресті Спасителя. Цими словами Господь востаннє нагадував людям, що Він є істинний Христос, Спаситель світу. Деякі, що стояли на Голгофі, почувши ці слова, сказані Господом, говорили: "Ось кличе Іллю Він". А інші казали: "подивимося, чи прийде Ілля спасти Його". Господь же Іісус Христос, знаючи, що все вже звершилось, вимовив: "Спрагну".

Тоді один з воїнів побіг, узяв губку, намочив її оцтом, настромив на тростину і підніс до висохлих губ Спасителя. Скуштувавши оцту, Спаситель сказав: "Звершилося", тобто виповнилася обітниця Божа, звершилося спасіння людського роду. Після цього Він гучним голосом промовив: "Отче, у руки Твої віддаю дух Мій". І, голову схиливши, віддав дух, тобто помер. І ось завіса у храмі, яка закривала святе святих, розідралася надвоє, з верхнього краю до нижнього, і земля затряслася, і почали розпадатися скелі і труни у горобах, і багато тіл спочилих святих воскреснувши, вийшовши з гробів, увійшли до Єрусалим і з'явилися багатьом.

Сотник же, (начальник воїнів) і воїни з ним, які стерегли розіп'ятого Спасителя, бачачи землетрус і все, що відбувалося перед ними, злякалися і говорили: "Поправді, чоловік цей був Сином Божим". А народ, що був при розіп'ятті і все бачив, у страху став розходитися, б'ючи себе в груди. Настав вечір п'ятниці. У цей вечір належало справляти Пасху. Іудеям не хотілося залишати на хрестах тіла розіп'ятих до суботи, бо пасхальна субота, вважалася великим днем​​. Тому вони просили у Пилата дозволу перебити гомілки розп'ятим, щоб вони швидше вмерли і можна було їх зняти з хрестів. Пилат дозволив. Воїни прийшли і перебили гомілки розбійникам. Коли вони підійшли до Іісуса Христа, то побачили, що Він уже помер, і тому не перебили Йому ніг. Але один з воїнів, щоб не залишалося жодного сумніву в Його смерті, пронизав списом ребра Йому, і з рани потекла кров і вода.