Класична (адміністративна) школа.

Погляд на організацію з точки зору широкої перспективи та прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій стимулювали формування класичної школи в менеджменті (школи адміністративного управління). З її виникненням спеціалісти почали вивчати процеси вдосконалення управління на рівні організації в цілому.

Засновником школи вважається французький адміністратор і підприємець Анрі Файоль (1841-1925). На думку американських істориків менеджменту, А.Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX ст.

А.Файоль розбив всі можливі операції, які зустрічаються на підприємствах, на 6 груп:

1. Технічні операції (виробництво, обробка).

2. Комерційні операції (купівля, продаж).

3. Фінансові операції (залучення засобів та розпорядження ними).

4. Страхові операції (страхування та охорона майна і осіб).

5. Облікові операції (бухгалтерія, статистика тощо).

6. Адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координація, контроль).

А.Файоль підкреслював, що яким би не було підприємство, ці шість груп операцій, або суттєві функції, зустрічаються в ньому зав-жди. Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вив-чення менеджменту за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємозв'язаних функцій.

Принципи управління за Файолем є чотирнадцять:

1. Розподіл праці. 2. Влада та відповідальність. 3. Дисципліна. 4. Єдність розпорядництва. 5. Єдність керівництва. 6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальному. 7. Винагорода персоналу. 8. Централізація. 9. Ієрархія. 10. Порядок. 11. Справедливість. 12. Стабільність персоналу. 13. Ініціатива. 14. Єдність персоналу.

Отже, для А. Файоля джерелом ефективності системи управління є управлінські принципи, головним суб'єктом використання яких повинна бути адміністрація.

Послідовниками А.Файоля були П.Урвік, Дж-Д.Муні, А.К.Рейлі, А.П.Слоун, П.Гюлік.

Школа людських стосунків.

Засновником цієї школи став американський соціолог та психолог Елтон Мейо (1880-1949). Новий напрям в теорії управління, започаткований Е.Мейо, полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди до підвищують продуктивність праці. Школа людських стосунків стала реалізацією нового прагнення менеджменту розглядати кожну організацію як певну соціальну систему. Мова йшла про те, що технологічний аспект ефективності виробництва необхідно розглядати через призму взаємозв'язку цієї сторони організації з власне людським, соціальним аспектом виробництва.

Значним є внесок й інших вчених установлення та розвиток школи людських стосунків (М.П.Фоллетт, А.Маслоу)

Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагоджування міжособових стосунків (концепція взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалося використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками та надання їм більш ширших можливостей для спілкування на роботі.

Раймонд Е.Майлс виділяє такі особливості розглянутої кон-цепції:

1. Людей потрібно любити, поважати і розглядати їх як частку колективу.

2. Основний обов'язок керівника - переконати кожного працівника в тому, що він е частотою колективу.

3. Керівник повинен пояснювати свої плани підлеглим та обговорювати з ними їх цілі. Він повинен також спонукати їх до участі в процесі планування та прийняття рішень з поточних питань.

4. У вузьких межах окремим особам і групам повинно бути дозволено самостійно визначати та контролювати свої плани.

5. Участь підлеглих у процесі комунікації та прийнятті рішень допоможе їм задовольнити свої потреби у вияві ініціативи та отриманні визнання.

6. Високий моральний стан та менший опір формальної влади можуть привести до зростання продуктивності праці.

 

Кількісна школа.

Основним завданням кількісної школи в менеджменті є забезпечення керівників інформаційною є базою, необхідною для прийняття рішень. Представники інженерних наук, статистики, математики зробили вагомий внесок у розвиток кількісної школи. Суттєво впливає на впровадження рекомендацій даної школи і процес комп'ютеризації.

Найчастіше проблеми кількісної школи пов'язують з дослідженням операцій (проектуванням та функціонуванням опе-раційних систем), процесами розробки та прийняття управлінських рішень, побудовою інформаційних систем.

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д.Марч, Г. Саймон, Р.Акофф, Д.Вудворд, Д. Томпсон, Н.Лоуренс.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної проблеми.

2. Вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно.

3. Надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну та зв'язки між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики:

1. Головна увага зосереджується на прийнятті рішення. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників виробництва.

2. Критерієм обирається економічна ефективність.

3. Використання формалізованих математичних моделей, які є, по суті, можливими варіантами вирішення проблеми.

Модель - це форма зображення реальності. Звичайно, модель спрощує овальність або зображує її абстрактно. Процедури перетворення даних повинні бути досить зрозумілими і докладними, щоб будь-який аналітик міг отримати на основі однакових даних одні і ті ж результати.

4. Залежність від комп'ютера. Необхідність використання комп'ютера пояснюється складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а також значною кількістю обчислень, які виконуються при розв'язку моделей.