Ментальний антропоцентризм як світоглядна передумова європейської людиноцентристської парадигми публічного права.

Відомий німецький філософ К. Ясперс вважає, що надзвичайно важливу роль в утвердженні давньогрецького полісу та його людиномірної природи зіграла та унікальна обставина, що архаїчна революція у Давній Греції, яка завершила його формування, співпала з настанням осьового часу в людській історії як винятково духовного феномена ^[57]. Цей феномен зачепив цілий ряд регіонів та народів світу, хоча й далеко не всіх, але найфундаментальніше вплинув саме на Давню Грецію. К. Ясперс, маючи на увазі найфундаментальніші наслідки темпорального співпадання архаїчної революції та осьового часу, пише: " Великий поворот відбувся в той період, коли, починаючи з VII ст. до н.е., у Греції виникла свобода думки, свобода людей, свобода полісу "^[58] [як способу життєдіяльності – Г. Р. ].

Цей поворот став логічним продовженням і завершенням особистісної революції, яка охопила гомерівську й архаїчну епохи давньогрецької історії. Така революція стала одночасно передумовою і наслідком появи у Давній Греції величезної кількості самобутніх та самодостатніх особистостей. Більше того, самовиділення із світу речей Я та трансформація його у самопізнаючого суб'єкта, в Особистість стало по суті не лише давньогрецькою, але й однією з найбільших та найвеличніших, найглибших антропосоціокультурних революцій в історії усього людства. Особистісна революція виявилась прямим наслідком генезису принципу єдності у багатоманітті, який завжди був і залишався основоположним принципом в історії давньогрецької культури. По суті, цей принцип було закладено в неї уже первісно самою природою Греції, яка відзначалася неймовірним різноманіттям форм і типів ландшафтів, ґрунтів, рослинності і навіть клімату.

Символом особистісної революції у його абсолютній формі та водночас її недосяжною вершиною став легендарний давньогрецький філософ Сократ. Максима іншого давньогрецького філософа Протагора "Людина – міра всіх речей" своїми появою та існуванням у великій мірі завдячує сократизмові як феномену самовідданого служіння особистості ідеалам гуманізму та власному суспільству. Як з'ясувалося значно пізніше, особистісна революція у Давній Греції виявилась тією недостаючою ланкою, внаслідок появи якої остаточно утвердився полісний тип давньогрецького суспільства й держави. Поряд із цим особистісна революція було також неминучою внутрішньою передумовою появи давньогрецького класичного природного права. А обов'язковою зовнішньою умовою його утвердження стало народження полісної форми самоорганізації давньогрецького соціуму. Саме цей багатовіковий сплав вільних особистостей і полісу, їх потреб та інтересів, їх атрибутивний взаємозв'язок та взаємозумовленість породили також публічне право громадян давньогрецьких держав-полісів. Провідна роль у цьому спонтанному процесі належала то одній, то іншій стороні, оголюючи його квантову природу, часто їх взаємовплив поєднувався та мультиплікував один одного.

Отже, вищевикладене дозволяє зробити ряд принципових узагальнень, оцінок та висновків щодо природи і властивостей давньогрецьких полісів та полісної цивілізації в цілому. По-перше, системоутворюючим центром полісу як соціуму та держави, всієї їх життєдіяльності, найвищою їх цінністю де-факто та де-юре стала Людина, самодостатня Особистість, яка водночас опинилась згідно ментальних установок давніх греків і центром всесвіту давньогрецької епохи. Причому цю нову історичну реальність усвідомили не лише давньогрецькі інтелектуали-мислителі, але й величезна маса "простих вільних греків". З іншого боку, давньогрецький поліс став противагою стихії крайнього індивідуалізму. Античні елліни, засвоївши історичні уроки мікенської цивілізації, вбачали запоруку свого існування й розвитку у створенні суспільства-посередника як між окремими індивідами, так і їх природними групами. Тому в основу устрою давньогрецького полісу як принцип була закладена ідея добровільної згоди всіх його активних членів на об'єднання та врахування їх спільних потреб та інтересів. Другим таким принципом було залишення особистої свободи за кожним громадянином – членом полісної общини. Гарантіями особистої свободи громадян полісу були його особистий дім та особистий земельний наділ – цей життєво необхідний мінімум, який справді забезпечував громадянинові особисте самоствердження і таку ж незалежність його як від полісу в цілому, так і від інших індивідів. Ось саме це збереження за кожним громадянином оптимуму особистої свободи було тією основною вимогою, котра як усвідомлено, так і інстинктивно послідовно й жорстко ставилась ними і перед полісним соціумом, і перед полісною державою.

Давньоеллінське розуміння Людини мало чітке конкретно-історичне наповнення: нею вважався вільний громадянин полісу, який за власною волею, свідомо й ініціативно сплачує йому податки у формі фінансування тих або інших конкретних публічних потреб. У формулі людини Протагора усі фундаментальні властивості давньогрецької людини були взаємопов'язаними: неплатник податків не міг мати громадянських прав, тобто не міг бути вільною особистістю. У свою чергу невільна особистість не могла мати приватної власності – незалежного джерела прибутків. Громадянами полісів ставали, зазвичай, за народженням від батьків-громадян та у формі винятку – за особливі заслуги перед полісом^[59].

По-друге, поліс як суверенну громадянську общину від усіх інших відомих на той час форм людського співжиття відрізняли як його незвичайна ємність – ним належним чином охоплювалось усе життя без залишку соціалізованого давнього елліна, так і невідома ніколи й ніде раніше соціальна прозорість – його, образно кажучи, можна було осягнути одним поглядом дорослого, соціально зрілого члена цього суспільства ^[60]. У полісному суспільстві усі були на виду, кожен громадянин у випадку необхідності без проблем міг знайти опору та підтримку з боку інших громадян, міг особисто приймати щодо себе будь-які відповідальні рішення, які відповідали загальним правилам співжиття, лише завдяки власним уявленням та досвіду, не потребуючи при цьому допоміжної інформації від співвітчизників. Сократ, Платон та Аристотель, інші давньогрецькі мислителі і їх послідовники були переконані, що тільки поліс як співрозмірне людським можливостям того часу правове й соціальне явище був спроможний найповніше задовольняти особисті й публічні потреби людини. Очевидно, історичний урок із такого досвіду полягає в тому, що тільки те суспільство, в якому можливі взаємопізнавання та взаємопізнання людини людиною, взаємне їх сприяння та довіра, взаємна відповідальність і контроль, найбільш пристосоване для реалізації у ньому всього потенціалу природного права, у тім числі і права людини на право.

По-третє, головною властивістю полісу як політичної організації, тобто держави, було те, що він утворювався не "зверху", а "знизу". Первинним осередком, ядром полісної держави знову ж таки був самодостатній громадянин-особистість і водночас власник, який мав незалежне від цієї держави джерело доходу і проявляв повну готовність добровільно вносити на фінансування публічних потреб цієї держави певну частину власних грошових коштів або добровільно передавати для цього ж частину власного майна у вигляді податку. Спільно з ними соціальну основу полісної держави творили також громадяни-ремісники (деміурги) та громадяни-торговці, ряд інших соціально близьких до них верств давньогрецького полісного суспільства, які, разом узяті, утворювали в полісі спільноту громадян-платників податків[61]. Ця спільнота була переконана, що тільки вона й ніхто інший здатна раціонально й відповідально розпоряджатися зібраними податковими надходженнями та у відповідності з цим переконанням послідовно діяла.

Невипадково у більшості давньогрецьких держав-полісів тільки платники податків мали право голосу при вирішенні всіх державних питань, право обирати й бути обраними у будь-які органи публічної влади полісу. Як доречно акцентує увагу на цьому історичному факті Б. М. Шапталов, "саме тому права голосу були позбавленні [у Давній Греції – Г. Р. ] жінки, молодь та інші категорії людей, котрі не мали виробничого, яке б приносило прибуток, майна. Народилось суспільство цілком іншого типу, назва якого закріпилася на тисячоліття – демократія. У буквальному перекладі – "влада народу", тільки під "народом" мались на увазі власники-платники податків" ^[62] (виділено мною – Г. Р.).

Завдяки винайденій давніми еллінами демократії, найконцентрованішими втіленнями якої стали полісна громадянська община й полісна інструментальна держава, вони, як зазначають учені-антикознавці, зуміли здійснити не лише чималу кількість наукових відкриттів та винаходів, але й соціальних винаходів та відкриттів, інших новацій, які дотепер є основою не лише Західної, але й усієї людської цивілізації^[63]. До речі, саме вони ще задовго до республіканського Риму почали тлумачити владу всіх громадян як публічну владу ^[64]. Особливе місце в ряду таких соціальних винаходів громадян давньогрецьких полісів належить податковому реципрокному праву громадянина. Воно назавжди залишилося унікальним витвором їх соціального конструювання. Щоб сповна збагнути феномен природи цього права давніх еллінів, необхідно зазначити, що у ментальності величезної більшості народів світу як у минулому, так і нині податкове право нерозривно пов'язується із субстанційною державою, яка позиціонує себе поза суспільством та над ним. Невипадково саме таке розуміння його природи перейшло і в більшість традицій правопізнання. З їх точки зору податкове право тлумачиться як атрибут, субстанційна властивість, невід'ємна риса, ознака тощо субстанційної держави. У цього феномена безліч причин, однак в основі їх усіх лежить власна практика співжиття величезної більшості людей у субстанційних державах, загальнолюдський історичний досвід.

Досвід давньогрецьких полісів епох їх становлення та зрілості, історія їх права й держави стосовно податкового права свідчить про протилежне – "примусового державного господарства" у термінології Д. М. Петрушевського, як зазначалося вище, у них не існувало. Натомість було податкове реципрокне право громадян. Це зумовлювалось цілою системою антропосоціокультурних чинників, які найбільш стисло можна позначити поняттям полісна цивілізація. Вивчаючи цю цивілізацію, прихильники позитивістської традиції правопізнання зазвичай без особливих коментарів та поглиблених пояснень констатують у телеграфному стилі, що громадяни більшості давньогрецьких полісів прямих податків державі не сплачували ^[65]. Окремі з них це пояснюють характером держави, яка постала у полісах – вона ще нібито остаточно не склалася і тому на власне утримування потребувала в багатократ менше коштів, ніж субстанційна держава, оскільки в ній величезна частина функцій держави виконувались не найманцями за рахунок публічних коштів, а громадянами за рахунок коштів власних. Саме у зв'язку з цим, згідно їх пояснень, і відпала у давньогрецьких полісах потреба у примусовому оподаткуванні громадян.

На перший погляд, ця версія заслуговує на увагу, але при ретельнішому її дослідженні вона виявляється філософсько-методологічно хибною. Усебічне вивчення життя й діяльності давньогрецьких держав-полісів переконує у протилежному. Давньогрецькі держави-поліси були не недорозвинутими субстанційними державами, а державами типово іншими – інструментальними. Природно, інструментальна держава "вартує" громадянському суспільству незрівнянно дешевше, ніж держава субстанційна. Тим не менше остання не відміняє наявності поряд із державними величезної кількості справді публічних потреб, які у субстанційній державі частково привласнюються останньою, проте у своїй більшості просто відкидаються як такі, що не витримали їх перевірки на "публічність". У давньогрецьких державах-полісах, окрім витрат на утримання суспільством власне полісних держав, також існувала величезна кількість інших також істинно публічних (загальносуспільних) потреб, які потребували невідкладного та об'ємного фінансування. Різні автори по-різному відображають ієрархію цих потреб, проте існування їх як таких не ставлять під сумнів.

Зокрема, французький історик-антикознавець А.-М. Бюттен, аналізуючи фінанси Афін V ст. до н. е., насамперед резюмує, що в Афінах ніколи не існувало бюджету в сучасному його розумінні – він наперед не квотувався. Цей факт, на його думку, пояснювався тим, що громадяни відповідної держави спонтанно голосували за видатки, потреба в яких поставала також спонтанно, а більш імущі та свідомі громадяни надавали за власною ініціативою необхідні для цього грошові кошти. Узагальнивши за все V ст. до н. е. статті публічних видатків Афін, А.-М. Бюттен за критерієм обсягу фінансування розташував їх наступним чином: 1) культові видатки (жертвоприношення, свята, змагання); 2) суспільні видатки (різні будівельні роботи й ремонт храмів); 3) воєнні видатки (наводить їх об'ємний перелік); 4) виплати й " жетони присутності " (усім тим, хто був зайнятий виконанням публічних обов'язків); 5) пенсії та інші виплати пораненим та сиротам війн; 6) видатки на прийоми іноземців та вирізання на дощечках текстів законів; 7) видатки, пов'язані з великомасштабним будівництвом (регулювались у відповідності зі спеціально передбаченим для цього порядком)^[66]. Таку точку зору поділяють і автори четвертого тому "Кембриджської історії Давнього світу"^[67].

Проте з такою ієрархією публічних потреб не лише в Афінах, але й інших давньогрецьких державах-полісах погоджуються далеко не всі вчені-антикознавці. Враховуючи, що до половини часу, за свідченням історичних джерел, давньогрецькі держави-поліси перебували у стані війни одні з одними та іншими супротивниками, чимало вчених вважають найпріоритетнішими та найдорожчими публічними витратами "фінанси війни". Зокрема, про це прямо пише А. Ханіотіс, який спеціально довгий час вивчав цю проблему^[68]. Його позицію підтримують і інші вчені-антикознавці^[69]. Нерідко кошти на будівництво оборонних споруд доводилось збирати колективно, для чого створювались спеціальні комісії з громадян держави^[70]. Для забезпечення "фінансів війни" використовувалися й такі форми, як позики у власних громадян та іноземців ^[71], а також безповоротна допомога з їх боку ^[72].

Громадяни більшості давньогрецьких держав-полісів були зобов'язані під час війни озброювати себе за власний кошт. Окрім цього, в особливо складних ситуаціях вони робили це і для бідних прошарків населення в подарунок чи за рахунок публічних коштів міста ^[73]. Нерідко громадянам давньогрецьких держав-полісів доводилося сплачувати ворогам викуп за власну свободу, для чого вони зазвичай також вдавалися до позик^[74].
Як відзначається у спеціальних дослідженнях, свідчення про внески на військові дії (Tele) з'являлися переважно тоді, коли хто-небудь із громадян через екстраординарні обставини звільнявся від них^[75], тому насправді їх різновидів та обсяги були суттєво більшими, ніж можна про це прочитати у відповідній літературі. Серед усієї сукупності внесків громадян давньогрецьких полісів на воєнні цілі, за свідченням А. Ханіотіса, переважали добровільні внески ^[76].

Тобто, навіть в період війни в давньогрецьких полісах однозначно віддавалась перевага добровільним внескам на публічні потреби. Тим більше у мирний час добровільна форма фінансування громадянами полісів їх публічних потреб була повсюдно переважаючою. Такі добровільні внески – податки громадян давньогрецьких держав-полісів – одержали назву літургій. У "Словнику Античності" зарубіжних авторів літургія тлумачиться як державна почесна грошова повинність багатих громадян – тобто істинне їх податкове реципрокне право. Автори цієї статті відзначають, що дотримувалась черговість у внесенні літургій громадянами^[77]. А.-М. Бюттен, який спеціально досліджував літургії як одну із цілей ширшої його проблематики, відзначав, що літургії давали полісам найбільші фінансові надходження. Вони були добровільною, почесною та чи не найавторитетнішою місією насамперед заможних громадян. Давньогрецькі суспільства свідомо перекладали основний тягар фінансування публічних потреб на заможних громадян. Це було їх усталеною традицією. Причому чим вагомішою була свідомо та добровільно внесена літургія, тим більше почестей та переваг одержував від соціуму та держави громадянин, що її здійснив. Найважливіші літургії були найбільш витратними та могли досягати у мирний час декілька тисяч драхм за один внесок.

У більшості давньогрецьких держав-полісів постійно складались та виставлялись для публічного доступу списки громадян-літургів, що найбільше відзначились. Наприклад, в Афінах їх кількість коливалась щорічно від 1200 до 1300 літургів. Чим більше внесків здійснював громадянин-літург на публічні потреби, тим вищим був його суспільний престиж. Нерідко ініціатива сплати літургії належала тому чи іншому публічному інститутові – він звертався до конкретного громадянина з пропозицією підтримати відповідний публічний проект. Такий громадянин мав право зустрічної переадресації літургії до ще заможнішого громадянина. У випадку незгоди останнього з таким ходом справи він мав можливість звернутися до суду, який повинен був віддати право літургії справді заможнішому. У такому випадку якщо виконання літургії присуджувалось позивачу, то він був наділений правом виступити ініціатором обов'язкового обміну маєтками та всім іншим його надбанням з попереднім потенційним літургом. Такий обмін називався антидосіс. Давньогрецькій історії відомі багато випадків таких обмінів. Вони сприймались у тодішньому соціумі як акти справедливості ^[78].

Найпоширенішими видами літургій в еллінських полісах були: триєрархія (здійснювалась найзаможнішими громадянами й полягала у побудові морського судна та наступному фінансуванні його функціонування з утриманням екіпажу включно); хорегія (зводилась до утримання драматичного хору, куди входили набір хористів, виплата їм утримання, витрати на репетиції, забезпечення спецодягом тощо); гестласіс (зводилась до влаштування застілля під час свята для всіх членів своєї племінної спільноти та власного дему); архітеорія (витрати на священне посольство, що відправлялось для участі у панеллінських святах); аррефорія (літургія зводилась до всіх матеріальних та інших витрат батьком молодих дівчат, які ткали пеплос для Великих Панафіней та опісля несли його на урочистій ході); гімнасісіархія (пов'язана із забезпеченням ігор та спортивних змагань) тощо^[79]. Нерідко число літургій доходило в окремих давньогрецьких полісах класичної епохи до декількох десятків видів і навіть більше. Нерідко серед літургій траплялися зовсім несподівані, як, наприклад, взяття на себе функцій жерця з побудовою нового храму, які передбачали особливо великі видатки від такого громадянина^[80]. Як відомо, у наступних суспільствах посад священників домагалися з протилежною метою – щоб одержати джерело прибутку. Такими ж особливо витратними для громадян давньогрецьких полісів були публічні посади воєнного казначея, організатора спортивних змагань та ряд інших^[81].

Незрівнянно менше надходжень одержували держави-поліси для фінансового забезпечення публічних потреб від обов'язкових непрямих податків, підставою сплати яких уже була не соціальна й політична приналежність індивідів-платників, а вид та результати їх діяльності. В їх числі першим логічно назвати демосіон – доходи із суспільної власності, насамперед від здачі їх в оренду. Хоча суспільна власність по суті у всіх давньогрецьких державах-полісах відігравала незначну роль, здача її в оренду була справою принципу: суспільна власність за своєю природою, як були переконані стародавні елліни, повинна була постійно працювати на публічний інтерес. Конфісковане майно, в тім числі і землі, негайно продавались у приватну власність, тому в оренду вони не здавались^[82]. Далі у відповідності з питомою вагою публічних надходжень від них ішли: податі з метеків; штрафи, конфіскації, воєнні трофеї; торговельні мита (як правило, незначні – по 2 відсотки від вартості відповідних товарів), а також митні збори (у V ст. до н. е. вони збирались у розмірі однієї сотої ціни товарів, що переміщалися через кордон, а пізніше – однієї п'ятдесятої їх частини); мита з ринків та продаж; мита з актів дарування чи заповіту, ряд інших обов'язкових платежів^[83].

Поширеним видом обов'язкових внесків та водночас публічних видатків упродовж усього класичного періоду життєдіяльності давньогрецьких держав-полісів були сіссітії – фінансування спільних трапез для жителів полісів, особливо таких їх частин, як військо, виконавці обов'язкових суспільних робіт (зведення оборонних рубежів тощо) та ін.^[84] Афінський поліс, як відомо, мав певну частку постійних прибутків також від розробки Лаврійських рудників приватними особами ^[85].

Водночас усебічний аналіз фінансового забезпечення публічних потреб у давньогрецьких державах-полісах переконливо свідчить, що не обов'язкові платежі, а добровільні внески громадян складали їх левову частку. З філософсько-методоло-гічної точки зору найголовніше у цьому разі полягає в тому, що у всіх без винятку випадках використання громадянами власних коштів на фінансування публічних потреб вони не вважали відчуженням від себе своїх коштів. Більше того – і в дійсності це не було відчуженням, оскільки кошти вкладались у справи, вкрай необхідні для усього полісу, який був творінням самих цих громадян, задовольняв саме їх потреби.

Фінансування власних публічних потреб громадянами держав-полісів відзначалось цільовим характером, у них була можливість якнайповніше поєднувати власний інтерес з публічним інтересом, обирати власні уподобання у велетенському різноманітті публічних потреб. Завдяки цьому загальногрецький принцип їх культури єдності у різноманітності поширився і на публічні фінанси та все публічне життя, дозволяв кожному елліну-громадянину самореалізуватися якомога повніше.

Ще одним важливим стимулом такої податкової свідомості та активності громадян давньогрецьких держав-полісів було те, що їх публічні внески не знеособлювались, не зникали невідомо куди, як це сталося у післяполісній Греції та має місце у всіх субстанційних державах. Тому громадян давньогрецьких полісних держав наповнювали водночас як глибока віра, так і впевненість у тому, що їх кошти не будуть розкрадені служителями публічної влади, адже цією владою були вони самі. Саме в цьому полягає квінтесенція безумовної ефективності податкового права громадян давньогрецьких полісів.

Водночас були й інші причини, що значною мірою сприяли життєдіяльності цього феномена. Так, щедрі послуги громадян полісів власній державі й соціуму зустрічно не менше щиро та значимо, у формі цінностей полісного часу винагороджувалися з боку общин. Зокрема, найдостойніші з громадян-платників податків обирались на найвідповідальніші державні посади і з огляду на це одержували можливість активно впливати на все життя полісу. Ще більша кількість таких громадян-платників податків обиралася в інші шановані соціумом публічні інституції. При цьому слід зазначити, що демократизм таких публічних інституцій та ефективність їх роботи при цьому не втрачались, оскільки кожного такого обранця ретельно контролювали інші громадяни, які постійно були готові висунути зі своїх рядів на місце кожного, хто повів себе не так, достойнішого кандидата. В умовах агональної (змагальної) давньогрецької ментальності цієї противаги було більш ніж достатньо. У цілому ж відносини між лідерами й основною масою громадян вибудовувались у давньогрецьких полісах за принципом узаємності.

Поряд із вищезазначеними формами політичного й морального заохочення своїх платників податків не менш вагоме значення мали й інші почесті, які не менш щедро надавалися суспільством для них. Так, їх статуї прикрашали публічні місця разом зі статуями воєначальників-переможців у війнах та рядових героїв численних воєн, що переконливо нагадувало нащадкам їх безперечні публічні заслуги. Зазвичай платники податків – публічні благодійники самі або члени їх сімей покривали відповідні витрати на увіковічення їх пам'яті, щоб таким чином іще раз підкреслити власну щедрість та розуміння суспільного значення здійснених ними вчинків. В історичних джерелах нерідко зустрічаються відомості про напади на статуї видатних греків з боку їх противників, що ще більше переконує в серйозному символічному значенні цих монументів для жителів полісів, їх позитивному сприйнятті величезною більшістю простих громадян.

Водночас у цьому потужному багатоголосому хорі схвалення й заохочення таким чином полісним суспільством своїх благодійників – платників податків, у піднесенні соціумом останніх із урахуванням самостійно досягнутих ними вершин господарювання на піки політичного, владного олімпу неможливо також не помітити й деяких серйозних, тоді ще переважно моральних проблем, що поставали за аналогічними успіхами: за усім цим уже відчутно давала про себе знати потенційно величезна небезпека злиття воєдино власності й політичної влади, яка все очевидніше заявляла про себе з кожним новим поколінням еллінів-громадян. Давні греки цю небезпеку ймовірніше всього тільки інтуїтивно відчули, ніж усвідомили її як доконаний факт. Тим не менше їх особлива обдарованість виявилась і в тому, що вони уже тоді дали чітко зрозуміти про своє принципово негативне ставлення до поєднання влади і власності в одних руках ^[86]. Це, зокрема, проявилось у поширеному негативному ставленні громадян до розміщення статуй благодійників-платників податків за критерієм розміру сплачених ними податків, а не, наприклад, за алфавітом або часом, коли відповідні події мали місце. Проте в контексті нашого дослідження майже повсюдний в Елладі порядок розміщення імен благодійників в залежності від зробленого ними внеску, очевидно, найадекватніше розцінювати як запрошення майбутніх поколінь проявляти щедрість, щоб удостоїтись почестей.

Винайдена давньогрецькими суверенними общинами громадян-особистостей юридична конструкція податкового права людини, яка понад півтисячі років лежала в основі фінансового забезпечення публічних потреб давньогрецьких держав-полісів, безсумнівно, належить до числа найвагоміших і найперспективніших соціальних винаходів давньогрецьких полісних соціумів та їх громадян-особистостей. За своїм потенціалом вона не поступається іншим основоположним політичним та правовим інститутам громадянського суспільства, відкритих та випробуваних давніми еллінами. Антропосоціокультурний код публічного права громадянина давньогрецького полісу відповідає громадянському суспільству й інструментальній державі, громадянину-особистості, який усвідомив себе їх системоутворюючим ядром, найвищою та кінцевою метою їх існування.

 

 

 

[1] Гринин Л. Е. Государство и исторический процесс. Эпоха формирования государства. Общий контекст социальной эволюции при образовании государства. – С. 8.

[2] Див.: Тойнби А. Дж. Постижение истории: Сборник. – 736 с.; Тойнби А. Дж. Цивилизация перед судом истории: Сборник. – 478 с.; Конрад Н.И. Диалог историков. Переписка А. Тойнби и Н. Конрада /
Н. И. Конрад // Конрад Н. И. Избранные труды: История / Н. И. Конрад; [отв. ред. Е. М. Жуков]. – М.: Наука, 1974. – С. 270-282. Також див.: Рашковский Е. Б. Востоковедная проблематика в культурно-исторической концепции А. Дж. Тойнби: (Опыт критического анализа) / Е. Б. Рашковский. – М.: Наука, 1976. – 199 с.; Семенов Ю. Н. Социальная философия А.Дж. Тойнби. Критический очерк / Ю. Н. Семенов. – М.: Наука, 1980. – 200 с.; Morton S.F. A Bibliography of Arnold J. Toynbee. – Oxford: Oxford University Press, 1980. – 328 p.

[3] Паркинсон С. Н. Закон и доходы: [пер. с англ.] / Сирил Норткот Паркинсон. – М.: Интерконтакт, 1992. – С. 14-15.

[4] Див., наприклад: Рэдклифф-Браун А. Р. Структура и функции в примитивном обществе: Очерки и лекции / А. Р. Рэдклифф-Браун; [пер. с англ., комент. и указ. О. Ю. Андреевой при участии Ю. А. Артемовой, А. Г. Артемова; отв. ред. В. А. Попов]. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2001. – 304 с.; Коротаев А. В. Факторы социальной эволюции / А. В. Коротаев. – М.: Институт востоковедения, 1997. – 48 с; Коротаев А. В. Социальная эволюция: факторы, закономерности, тенденции / А. В. Коротаев. – М.: Восточная литература, 2003. – 278 с.

[5] Див., наприклад: Налоговое право России: [учебник для вузов] / [Тосунян Г. А., Крохина Ю. А., Бондарь Н. С. и др.]; Отв. ред. Ю. А. Крохина. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. – С. 15-18; Кучеров И. И. Теория налогов и сборов (Правовые аспекты): [монография] / И. И. Кучеров. – М.: ЗАО ¨ЮрИнфоР¨, 2009. – С. 7-9; Щепкин С. С. Концепции происхождения налогов (теоретико-правовой анализ) / С. С. Щепкин // История государства и права. – 2007. – № 4. – С. 34-35; Налоги. Люди. Время… или этот безграничный Мир Налогов / [А. В. Брызгалин и др.]; под ред. А. В. Брызгалина. – Екатеринбург: Издательство «Налоги и финансовое право», 2008. – С. 25-37; Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: в 6 т. / Н. П. Кучерявенко. – Харьков: Легас; Право, 2002. – Т. 1: Генезис налогового регулирования (В 2-х частях). – Ч. 1. – С. 9-100; Демин А. В. К вопросу об исторических предшественниках налогов и налогообложения / А. В. Демин // Российский юридический журнал. – 2009. – № 5. – С. 222-231; Демин А. В. Полемические заметки о предыстории налогов и налогообложения / А. В. Демин // Финансовое право. – 2010. – № 5. – С. 19-27 та ін.

[6] Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства (В связи с исследованиями Льюиса Моргана): [пер. с нем.] / Фридрих Энгельс. – СПб.: Издательская Группа "Азбука-классика", 2009. – С. 190.

[7] Хайдеггер М. Парменид / Мартин Хайдеггер [пер. с нем. А. П. Шурбе-лева]. – СПб.: "Владимир Даль", 2009. – 383 с.; Хайдеггер М., Финк Е. Гераклит / Мартин Хайдеггер, Евгений Финк [пер. с нем. А.П.Шур-белева]. – СПб.: "Владимир Даль", 2010. – 383 с.

[8] Див., наприклад: Графский В. Г. Всеобщая история права и государства. – С. 177-255.; Муромцев С. А. Гражданское право Древнего Рима / С. А. Муромцев; [отв. ред. Рудоквас А.Д.; науч. ред. Ем В. С.]. – М.: Статут, 2003. – 685 с.; Покровский И. А. История римского права / И. А. Покровский; [вступ. ст., пер. с лат., науч. ред. и коммент. А. Д. Рудокваса]. – СПб.: «Летний Сад», 1998. – 560 с.; Гринин Л. Е. Государство и исторический процесс. Эпоха формирования государства. Общий контекст социальной эволюции при образовании государства. – С. 27-34, 119-131; Гринин Л. Е. Ранее государство и его аналоги / Л. Е. Гринин // Раннее государство, его альтернативы и аналоги: [сборник статей] / [под ред. Л. Е. Гринина, Д. М. Бондаренко, Н. Н. Крадина, А. В. Коротаева]. – Волгоград: Учитель, 2006. – С. 85-163; Влит ван дер, Э. Ч. Л. Полис: проблема государственности / Э. Ч. Л. ван дер Влит; [пер. с англ. Е. В. Емановой] // Раннее государство, его альтернативы и аналоги: [сборник статей] / [под ред. Л. Е. Гринина, Д. М. Бондаренко, Н. Н. Крадина, А. В. Коротаева]. – Волгоград: Учитель, 2006. – С. 387-414; Суриков И. Е. Аристократия и демос: политическая элита архаических Афин: [учебное пособие] / И. Е. Суриков. – М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2009. – 256 с.; Антонец Е. В. Введение в римскую палеографию /
Е. В. Антонец. – М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2009. – 400 с.; Смышляев А. Л. История Древнего Рима: от Ромула до Гракхов: [учебное пособие] / А. Л. Смышляев. – М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2007. – 200 с.; Ревзин Г. Путешествие в Античность / Г. Ревзин. – М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2006. – 61с.; Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: [навч. посібник] / В. О. Котюк. – К.: Атіка, 2005. – С. 60-65, 110-118; История государственно-правовых учений: [учебник] / [ Баскин Ю. Я. и др.]; отв. ред. В. В. Лазарев. – М.: Спарк, 2006. – С. 38-63 та ін.

[9] Див., наприклад: Штаерман Е. М. Античное общество. Модернизация истории и исторические аналогии / Е. М. Штаерман // Проблемы истории докапиталистических обществ / [отв. ред. Л. В. Даниловой]. – Кн. 1. – М.: Наука, 1968. – С. 638-671.; Штаерман Е. М. К проблеме возникновения государства в Риме / Е. М. Штаерман // Вестник древней истории. – 1989. – №.3. – С. 76-94; Штаерман Е. М. К итогам дискуссии о Римском государстве / Е. М. Штаерман // Вестник древней истории. –1990. – № 3. – С. 68-75 та ін.

[10] Див., наприклад: Osborne R. Demos: The Discovery of Classical Attika. – Cambridge: Cambridge University Press, 1985. – P. 9.

[11] Див., наприклад: Глускина Л. М. Проблемы кризиса полиса / Л. М. Глускина // Античная Греция: проблемы развития полиса: в 2 т. / [под ред. Е. С. Голубцовой (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1983. – Т. 2: Кризис полиса. – С. 5-42; Глускина Л. М. Дельфийский полис в IV в. до н.э. / Л. М. Глускина // Античная Греция: проблемы развития полиса: в 2 т. / [под ред. Е. С. Голубцовой (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1983. – Т. 2: Кризис полиса. – С. 43-72; Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики / С. Л. Утченко. – М.: Наука, 1965. – 288 с.; Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса / Э. Д. Фролов. – [2-е изд.]. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. – С. 8-99 та ін.

[12] Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики. – С. 14.

[13] Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики. – С. 17.

[14] Мак-Нил Уильямс. Восхождение Запада: История человеческого сообщества. – С. 342-348, 373-378, 425-428; Херст Дж. Кратчайшая история Европы. Самый полный и самый краткий справочник / Дж.Херст [пер. с англ. О.И. Перфильева]. – М.: РИПОЛ Классик, 2011. – С. 141-148; Нок А. Д. Обращение. Старое и новое в религии от Александра Великого до Блаженного Августина / Пер. с англ. и науч. ред. А.Д.Пантелеева. – СПб.: ИЦ "Гуманитарная Академия", 2011. – С. 142; Гібернау М. Ідентичність нації / Монтсеррат Гібернау. – К.: Темпора, 2012. – С. 120-157.

[15] Див.: Машкин Н. А. Принципат Августа: происхождение и социальная сущность / Н. А. Машкин. – М.-Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1949. – 686 с.

[16] Див.: Ростовцев М. И. Рождение Римской империи / М. И. Ростовцев. – Петроград: Огни, 1918. – 146 с.; Rostovtzeff M. Gesellschaft und Wirtschaft im römischen Kaiserreich, I. – Leipzig,1929. – 422 s.; Syme R. Roman Revolution. – Oxford: The Clarendon Press, 1939. – 568 p.

[17] Див.: Ранович А. Восточные провинции Римской империи в I–III вв. / А. Ранович. – М.-Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1949. – 264 с.; Ковалев С. И. Две проблемы римской истории / С. И. Ковалев. // Вестник Ленинградского университета. – 1947. – № 4. – С. 86-98; Ковалев С. И. История Рима / С. И. Ковалев. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1948. – 808 с.; Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики. – 288 с.

[18] Поленц М. Стоя и семитизм. В кн.: Порфирий. Сочинения. – СПб., 2011. – С. 385-389; Муретов М. Д. Учение о Логосе у Филона Александрийского и Иоанна Богослова. [вступ. статья Т. Г. Сидаша] / М. Д. Муретов. – СПб.: "Издательство Олега Абышко", 2012. – С. 19-21.

[19] Хайдеггер М. Парменид. – 383 с.; Хайдеггер М., Финк Е. Гераклит. – 383 с.

[20] Образы власти на Западе, в Византии и на Руси: Средние века. Новое время: [сборник] / [под ред. М. А. Бойцова, О. Г. Эксле; сост. М. А. Бойцов. – М.: Наука, 2008. – 443 с.

[21] Майбуров И. А. Теория и история налогообложения: [учебник] / И. А. Майбуров. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – С. 8.

[22] Там само. – С. 10.

[23] Барулин С. В. Теория и история налогообложения: [учеб. пособие] / С. В. Барулин. – М.: Экономистъ, 2006. – С. 18; Алиев Б. Х., Абдулгалимов А.М. Теоретические основы налогообложения: [учебное пособие] / Б. Х. Алиев, А. М. Абдулгалимов; [под ред. А. З. Дадашева]. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – С. 15; Заяц Н. Е. Теория налогов: [учебник] / Н. Е. Заяц. – Минск: БГЭУ, 2002. – С. 7; Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: в 6 т. / Н. П. Кучерявенко. – Харьков: Легас; Право, 2002. – Т. 1: Генезис налогового регулирования (В 2-х частях). – Ч. 1. – С. 13, 100; Химичева Н. И. Налоговое право: [учебник] / Н. И. Химичева. – М.: Издательство БЕК, 1997. – С. 2.

[24] Див., наприклад: Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса. – С. 56; Snodgrass A.M. Archaeology and the Study of the Greek Polis // City and Country in the Ancient World. (Leicester-Nottingham Studies in Ancient Society). – Vol. 2. – London; New York: Routledge, 1992. – P. 1-24, та ін.

[25] Див.: Чернышев Б. С. Софисты / Б. С. Чернышев. – М.: Ранион, 1929. – 174 с.; Лосев А. Ф. История античной эстетики / А. Ф. Лосев. – М.: Искусство, 1969. – Т. 2: Софисты. Сократ. Платон. – 715 с. та ін.

[26] Див., наприклад: Аристотель. Политика / Аристотель; [пер. с древнегреческого С. А. Жебелева, М. Л. Гаспарова]. – М.: АСТ, 2010. – С. 21-290.

[27] Захарченко М. В. І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.) /
М. В. Захарченко, О. І. Погорілий. – К.: Либідь, 1993. – С. 12; Крымский С. Б. Эпистемология культуры: введение в обобщенную теорию познания / Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 32-34; Храмова В. Л. Целостность духовной культуры / В. Л. Храмова. – Киев: Феникс, 1995. – С. 46-49; Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. – С. 210-219; Ясперс К. Смысл и назначение истории. – С. 29-52; Маринович Л. П., Кошеленко Г. А. Древний город и античный полис / Л. П. Маринович, Г. А. Кошеленко // Город как социокультурное явление исторического процесса: [сборни статей] / [под ред. Э. В. Сайко]. – М.: Наука, 1995. – С. 93-99; Андреев Ю. В. Раннегреческий полис (гомеровский период) /
Ю. В. Андреев. – [2-е изд.]. – СПб.: Гуманитарная Академия, 2003. – С. 27-32; Блаватская Т. В. Черты истории государственности Эллады / Т. В. Блаватская. – СПб.: Алетейя, 2003. – С. 12-16.; Карпюк С. Г. Общество, политика и идеология классических Афин / С. Г. Карпюк. – М.: Ин-т всеобщ. истории РАН, 2003. – С. 14-29.

[28] Хайдеггер М. Парменид. – 383 с.; Хайдеггер М., Финк Е. Гераклит. – 383 с.; Петрушевский Д. М. Общество и государство у Гомера: Опыт исторической характеристики / Д. М. Петрушевксий. – [изд. 3-е]. – М.: Книжный дом "ЛИБРОКОМ", 2011. – 64 с.; Hansen M. H., Raaflaub К. (ed.). Studies in the Ancient Greek Polis (Historia-Einzelschriften,
H. 95). – Stuttgart, 1995. – 218 p.; Hansen M. H. Raaflaub K. (ed.). More Studies in the Ancient Greek Polis (Historia-Einzelschriften, H. 108). – Stuttgart, 1996. – 196 p.; Murray O. Price S. (ed.). The Greek City from Homer to Alexander. – Oxford: Oxford University Press, 1991. – 400 p.; Nielsen Th. H. (ed.). Even More Studies in the Ancient Greek Polis (Historia-Einzelschriften, H. 162). – Stuttgart, 2002. – 305 p.; Rhodes P. J. The Greek City States. A Source Book. – Cambridge: Cambridge University Press, 1986. – 356 p.

[29] Аристотель. Политика / Аристотель [пер. с древнегреч. С.А. Жебелева, М.Л.Гаспарова]. – М.: АСТ, 2010. – С. 87.

[30] Жебелев С. А. Греческая политическая литература и "Политика" Аристотеля / С. А. Жебелев // Аристотель. Политика / Аристотель; [пер. с греч. С. А. Жебелева]. – СПб.: тип. М. А. Александрова, 1911. – С. 389-465; Кечекьян С. Ф. Учение Аристотеля о государстве и праве / С. Ф. Кечекьян. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1947. – 222 с.; Доватур С. И. "Политика" и "Политии" Аристотеля / С. И. Доватур. – М.-Л.: Наука, 1965. – 390 с.; Доватур А. И. "Политика" Аристотеля / А. И. Доватур // Аристотель. Сочинения: в 4 т. / Аристотель; [общ. ред. А. И. Доватура, Ф. Х. Кессиди]. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 38-52 та ін.

[31] Див.: Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса. – С. 9.

[32] Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса. – С. 56.

[33] Див.: Bengtson H. Griechische Geschichte von den Anfängen bis in die römische Kaiserzeit. – München: Beck, 1969. – S. 53-54.

[34] Див.: Колобова К. М. Греция ХІ – ІХ вв. до н.э. / К. М. Колобова. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1956. – С. 10.; Колобова К. М. Очерки истории Древней Греции: [учеб. пособие] / К. М. Колобова, Л. М. Глускина. – Л.: Учпедгиз, 1958. – С. 44.

[35] Папазоглу Ф. К вопросу о преемственности общественного строя в микенской и гомеровской Греции / Ф. Папазоглу // Вестник древней истории. – 1961. – № 1. – С. 23-41.

[36] См.: Ленцман Я. А. Рабство в микенской и гомеровской Греции / Я. А. Ленцман – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. – С. 281-282.

[37] Див.: Андреев Ю. В. Раннегреческий полис / Ю. В. Андреев // Античный мир и археология: [межвуз. науч. сборник]. – Саратов, 1974. – Вып. 2. – С. 2-23; Андреев Ю. В. Крито-микенский мир / Ю. В. Андреев // История древнего мира. Ранняя древность: в 3 т. / [ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой]. – М.: Знание, 1983. – Т. 1. – С. 312-331; Андреев Ю. В. Начальные этапы становления греческого полиса / Ю. В. Андреев // Город и государство в древних обществах: [межвуз. сборник] / [отв. ред. В. В. Мавродин]. – Л.: ЛГУ, 1982. – С. 3-17; Андреев Ю. В. К проблеме послемикенского регресса / Ю. В. Андреев // Вестник древней истории. – 1985. – № 3. – С. 9-29; Андреев Ю. В. В ожидании "греческого чуда" (Духовный мир микенского общества) / Ю. В. Андреев // Вестник древней истории. – 1993. – № 4. – С. 14-33; Андреев Ю. В. Закономерность и случайность в процессе становления древнейших цивилизаций Эгейского мира / Ю. В. Андреев // Античное общество: проблемы истории и культуры. Доклады научной конференции 9-11 марта 1995 г. на историческом факультете СПбГУ. – СПб., 1995. – С. 3-7; Андреев Ю. В. Цена свободы и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческой цивилизации / Ю. В. Андреев; [послесл. и список основных тр. Ю. В. Андреева, В. Ю. Зуева]. – СПб.: Государственный Эрмитаж; Изд-во Алетейя, 1998. – 399 с.

[38] Див.: Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса. – С. 56-64.

[39] Див.: Полякова Г. Ф. От микенских дворцов к полису // Античная Греция: проблемы развития полиса / [под ред. Е. С. Голубцовой (отв. ред.) и др.]. – Т. 1: Становление и развитие полиса / [Г. А. Кошеленко, Г. Ф. Полякова, В. П. Яйленко и др.]. – М.: Наука, 1983. – С. 92-116.

[40] Лурье С. Я. Язык и культура Микенской Греции: [монография] / С. Я. Лурье; [отв. ред. В. В. Струве]. – М.-Л.: Издательство АН СССР, 1957. – С. 269-285.

[41] Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса. – С. 64.

[42] Див., наприклад: Боннар А. Греческая цивилизация: в 2 т. / Андре Боннар; [пер. с фр. О. В. Волкова]. – Ростов-на-Дону: Издательство "Феникс", 1994. – Т. 1: Книга первая. От "Иллады" до Парфенона. Книга вторая. От Антигоны до Сократа. – 448 с.; Квеннелл М. Гомеровская Греция. Быт, религия, культура / Марджори и Чарльз Квеннелл; [пер. с англ. И.А. Емеца]. – М.: ЗАО Центрополиграф, 2005. – 189 с.; Полякова Г. Ф. От микенских дворцов к полису. – С. 116.

[43] Гомер. Илиада / Гомер; [пер. Н. И. Гнедича; изд. подгот. А. И. Зайцев]. – Л.: Наука, 1990. – 576 с.; Гомер. Одиссея / Гомер; [пер. В. А. Жуковского; ст. и прим. В. Н. Ярхо]. – М.: Наука, 2000. – 482 с.

[44] Див.: Петрушевский Д. М. Общество и государство у Гомера: Опыт исторической характеристики. – С. 8.

[45] Там само. – С. 40-41.

[46] Там само. – С. 46.

[47] Петрушевский Д. М. Общество и государство у Гомера: Опыт исторической характеристики. – С. 43-44.

[48] Там само. – С. 45-46.

[49] Там само. – С. 46.

[50] Див.: Масленников А. А. Эллинская хора на краю Ойкумены. Сельская территория европейского Боспора в античную эпоху / А. А. Масленников. – М.: Индрик, 1998. – 299 с.

[51] Див.: Петрушевский Д. М. Общество и государство у Гомера: Опыт исторической характеристики. – С. 55.

[52] Див.: Там само. – С. 50.

[53] Петрушевский Д. М. Общество и государство у Гомера: Опыт исторической характеристики. – С. 50-51.

[54] Див.: Кошеленко Г. А. Древнегреческий полис / Г. А. Кошеленко // Античная Греция: проблемы развития полиса / [под ред. Е. С. Голубцовой (отв. ред.) и др.]. – Т. 1: Становление и развитие полиса /
[Г. А. Кошеленко, Г. Ф. Полякова, В. П. Яйленко и др.]. – М.: Наука, 1983. – С. 10-11, 31-36 та ін.

[55] Див.: Jähne A. Drei Grundlinien der Polischentstehung // EAZ. Bd. XVI. – 1975. – S. 305-313.

[56] Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса. – С.70.

[57] Див.: Ясперс К. Смысл и назначение истории. – С. 48, 49.

[58] Там само. – С. 85, 86.

[59] Див.: Дюрант В. Жизнь Греции / Вилл Дюрант; [пер. с англ. В. Федорина]. – М.: Крон-Пресс, 1997. – С. 456, 529 та ін.

[60] Див.: Ханиотис А. Война в эллинистическом мире: Социальная и культурная история: [монография] / А. Ханиотис; [пер. с англ. А. В. Махлаюка; науч. ред. О. Л. Габелко. – СПб.: Нестор-История, 2013. – С. 164.

[61] Див.: Бикерман Э. Государство Селевкидов / Элиас. Бикерман; [пер. с фр. Л. М. Глускиной; отв. ред. И. С. Свенцицкая]. – М.: Наука, 1985. – С. 25; Кембриджская история Древнего мира / [под ред. Дж. Бордмэна и Н.-Дж.-Л. Хэммонда]; пер. с англ., подгот. текста, предисл., примеч. А. В. Зайкова. – М.: Научно-издательский центр "Ладомир", 2007. – Т. 3. Ч. 3: Расширение греческого мира VIII-VI века до н.э. – С. 516.

[62] Шапталов Б. Н. Феномен государственного лидерства: экспансия в мировой истории / Б. Н. Шапталов. – М.: Крафт+, 2008. – С. 72.

[63] Walser A. V. Bauern und Zinsnehmer. Politik, Recht und Wirtschaft im frühhellenistischen Ephesos. – München: Beck, 2008. – S. 122.

[64] Ibid. – S. 47.

[65] Див.: Словарь Античности / сост. Й. Ирмшер, Р. Йоне; [пер. с нем. В. И. Горбушин и др.; под ред. В. И. Кузищина (отв. ред.) и др.]. – М.: Изд-во "Прогресс", 1989. – С. 371; Ханиотис А. Война в эллинистическом мире: Социальная и культурная история. – С. 183; Anne-Marie Buttin. La Grece Classique. – Les Belles Lettres, 2000. – Р. 99.

[66] Anne-Marie Buttin. La Grece Classique. – Р. 97-99.

[67] Кембриджская история Древнего мира. / [под ред. Дж. Бордмэна и Н.-Дж.-Л. Хэммонда ]; пер. с англ., подгот. текста, предисл., примеч. А. В. Зайкова. – М.: Научно-издательский центр "Ладомир", 2011. – Т. 4: Персия, Греция и Западное Средиземноморье ок. 525-479 гг. до н.э. – С. 467.

[68] Див.: Ханиотис А. Война в эллинистическом мире: Социальная и культурная история. – С. 183.

[69] Див.: Maier F.G. Griechische Mauerbauinschriften. – Zweiter Teil. Untersuchungen. – Heidelberg: Quelle und Meyer, 1961. – S. 55-68; Migeotte L. Les souscriptions publiques dans les cites grecques. – Quebec; Geneva: Les Editions du Sphinx, 1992. – P. 337.

[70] Див.: Maier F.G. Griechische Mauerbauinschriften. – Zweiter Teil. Untersuchungen. – Heidelberg, 1961. – S. 118.

[71] Ханиотис А. Война в эллинистическом мире: Социальная и культурная история. – С. 189.

[72] Див.: Migeotte L. Les souscriptions publiques dans les cites grecques. – P. 340-341.

[73] Див., наприклад: Сивкина Н. Ю. Последний конфликт в независимой Греции: Союзническая война 220-217 гг. до н. э. / Н. Ю. Сивкина. – СПб.: Гуманитарная Академия, 2007. – С. 82-83.

[74] Maier F.G. Griechische Mauerbauinschriften. – Erster Teil. Texte und Kommentare. – Heidelberg, 1959. – S. 179.

[75] Див.: Habicht Chr. Studien zur Geschichte Athens in Hellenistischer Zeit. – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1982. – S. 79-93.

[76] Див.: Ханиотис А. Война в эллинистическом мире: Социальная и культурная история. – С. 191.

[77] Див.: Литургия // Словарь Античности / сост. Й. Ирмшер, Р. Йоне; [пер. с нем. В. И. Горбушин и др.; под ред. В. И. Кузищина (отв. ред.) и др.]. – М.: Изд-во "Прогресс", 1989. – С. 320.

[78] Див.: Anne-Marie Buttin. La Grece Classique. – Р. 100.

[79] Ibid. – P. 101-102.

[80] Кузьмин Ю. Н. Македонская аристократическая семья из Берои /
Ю. Н. Кузьмин // Вестник древней истории. – 2008. – № 3. – С. 155.

[81] См.: Ханиотис А. Война в эллинистическом мире: Социальная и культурная история. – С. 66.

[82] Anne-Marie Buttin. La Grece Classique. – Р. – P. 103-105.

[83] Кембриджская история Древнего мира / [под ред. Дж. Бордмэна и Н.-Дж.-Л. Хэммонда]; пер. с англ., подгот. текста, предисл., примеч. А. В. Зайкова. – М.: Научно-издательский центр "Ладомир", 2007. – Т. 3. – Ч. 3: Расширение греческого мира VIII-VI века до н.э. – С. 516; Осокин Е. Г. Об организации финансового управления в Афинах / Е. Г. Осокин // Ученые записки, издаваемые Императорским Казанским университетом. – 1853. – Книга IV. – Казань: Типография Казанского Императорского университета, 1854. – С. 128-222.

[84] Див.: Сисситии // Словарь Античности / сост. Й. Ирмшер, Р. Йоне; [пер. с нем. В. И. Горбушин и др.; под ред. В. И. Кузищина (отв. ред.) и др.]. – М.: Изд-во "Прогресс", 1989. – С. 528; Аристотель. Политика / Аристотель; [пер. с древнегреческого С. А. Жебелева, М. Л. Гаспарова]. – М.: АСТ, 2010. – С. 81.

[85] Див.: Глускина Л. М. Судебные процессы по делам, связанным с рудниками в Афинах IV в. до н.э. / Л. М. Глускина // Вестник древней истории. – 1967. – № 1. – С. 52; Глускина Л. М. Лаврийские серебряные рудники в экономике Афин IV в. до н.э. / Л. М. Глускина // Очерки всеобщей истории: Учен.зап. ЛГПИ. – 1969. – Т. 307. – С. 300; Глускина Л. М. Социальные институты, экономические отношения и правовая практика в Афинах IV в. до н.э. по судебным речам демосфеновского корпуса / Л. М. Глускина // Демосфен. Речи: в 3 т. / Демосфен; [пер. с древнегреч. В. Г. Боруховича и др.; отв. ред. Е. С. Голубцова, Л. П. Маринович, Э. Д. Фролов]. – М.: "Памятники исторической мысли", 1994. – Т. 2. – С. 458.

[86] Див.: Boardman J. The Late Classical Period and Sculpture in Colonies and Overseas. – London: Thames & Hudson, 1995. – P. 219, 251.