Критика Юркевичем антропологічного матеріалізму.

Як і Гегель, Юркевич визнає всю дійсність духом. В основі духу лежить ідея. Вся дійсність утворюється рухом та розвитком ідеї, однак сама вона почала рухатись завдяки Богу.

Процес пізнання здійснюєтьмся 3 шляхами:

1) чуттєве споглядання;

2) пізнання через поняття;

3) пізнання через ідею, де чуттєве та понятійне пізнання зливаються.

Перед Богом розум поступається, Бога можна пізнати тільки серцем.

Написав роботу «Серце і його значення в духовному житті людини». Людина є скінченним утворенням нескінченного вічного безумовного початку. Сферу духовного життя людини він позначає символом "серце".

Будуючи свою філософію серця, П. Юркевич рішуче відкидає абсолютизацію розуму в духовному житті людини. Обмеження душевного життя людини абстрактним мисленням є згубним для її моральності. На філософію П. Юркевича значно вплинув А. Шопенгавер. Він вважав, що егоїзм людини полягає в тому, що ми виключаємо з нашої діяльності інших людей і їхнє щастя або дивимося на них при цьому як на засіб нашого щастя. Річ у тім, що в Західній Європі домінував панраціоналістичний світогляд, що обґрунтовував розумний егоїзм. На думку П. Юркевича, здійснення добра можливе лише як акт щирої душі, щирого серця. Оскільки душа людини органічно пов'язана з тілом, то природно постає питання про тілесний орган духовної діяльності людини. Таким органом є серце, під яким П. Юркевич розуміє той орган, що в духовному житті людини репрезентує первісну силу душі. Він наполягав на гармонії між найважливішими центрами душевного життя людини - головою і серцем.

Спираючись на авторитет Святого Письма, П. Юркевич вважає серце осердям духовного життя людини. Серце символізує окремішність кожної людини як духовної істоти.

Чернишевський намагався перетворити етику на точну науку (як природознавство) й наполягав на необхідності аналізу моральних категорій у дусі природничих наук. Іншими словами, він робив спробу пояснити світ моральних явищ у раціональний спосіб, щоб ніщо не залишилось поза увагою розуму й не було б ним пояснене. Це єдиний спосіб впливу на людину, на всі без винятку форми її поведінки. Саме так Чернишевський розумів побудову суспільства на розумних началах, де панували б рівність, братерство й щастя.

Основоположні ідеї праці М. Чернишевського «Антропологічний принцип у філософії» були ґрунтовно проаналізовані й розкритиковані Юркевичем на сторінках журналу «Труды Киевской духовной академии» (1860). Ця праця була для Юркевича лише приводом для серйозної критики не просто матеріалізму, а будь-яких спроб абсолютизації раціоналістичного принципу в поясненні людини. Критика Юркевича толерантна й виважена. Він тлумачив популярність матеріалізму як закономірний результат реалістичних настроїв сучасної йому цивілізації, адже цілком природним є прагнення людини пояснити все в навколишній дійсності, як це робиться стосовно неживої природи. Якби це було можливо, то легко було б знайти спосіб керувати долями людей, як, наприклад, рухом машин. Отже, як зазначав Юркевич, невгамовна жадоба знання, прагнення зробити все буття прозорим, не залишити жодного пункту в дійсності не розкладеним, не виведеним, розрахувати й наперед визначити мислено будь-яке явище і його майбутність із математичною точністю — ті психічні мотиви, які зумовили явище матеріалізму в середині XIX ст. Критика Юркевича толерантна й виважена.. Безперечною заслугою П. Юркевича як філософа є те, що він першим серед сучасників виступив проти спроб антропологічного матеріалізму замінити філософське пояснення людини природничо-науковим. Він довів, що, відмовляючись від метафізичних припущень про сутність світу, природознавство ніколи не зможе претендувати на всеохопне вивчення духовних явищ. Більше того, П. Юркевич розкрив глибинний смисл намагань пояснити всі явища життя за допомогою механічних законів. Антропологічний матеріалізм намагався подати внутрішній світ людини прозорим, зрозумілим для науки, внести у сферу духовного життя прозаїчну розсудливість. Якби ця спроба виявилася успішною, то були б знайдені важелі для примусового керування долями людей. Саме у цьому крилася небезпека антропологічного матеріалізму для конкретної людини і для суспільства загалом. У межах світогляду, побудованого на таких філософських засадах, людина перетворювалась би із мети на засіб досягнення певних соціально-політичних цілей.

На противагу цьому Юркевич обґрунтовував положення про самоцінність людини, причому не як родової істоти, а як конкретного індивіда. Людина — носій ідеї особистого духу. Людський дух — це власна ідея, а не ідея роду. Мислитель уважав, що в цьому ж контексті мають розв'язуватися й проблеми моралі.

Полеміка з Чернишевським наочно показала, що «філософія серця» Юркевича була цілісною філософсько-антропологічною концепцією, яка давала змогу її авторові знаходити переконливі аргументи проти всіх принципів антропологічного матеріалізму. Учення Юркевича, «філософія серця» зокрема, справили істотний вплив на подальший розвиток філософії. У цьому його цінність та історико-філософське значення.

25 Карл Густав Юнг

Згідно з Юнґом, людина народжується з психологічним спадком як і з біологічним.

За К. Юнґом, психічне життя людини - це складна взаємодія трьох рівнів: свідомості, особистого несвідомого та колективного несвідомого.

Свідомість: Ми бачимо, чуємо, відчуваємо смаки й запахи світу й у такий спосіб усвідомлюємо їх. Центром свідомості є Я.

Особисте несвідоме є вмістилищем спогадів і переживань, які були колись свідомими, але згодом утратили свою інтенсивність.Індивідуальне несвідоме відображає досвід окремої людини і складається з переживань, які колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер через забування або придушування.

Одне з центральних понять аналітичної психології Юнга - колективне несвідоме - приховані сліди пам'яті минулого людства: расова та національна історія, а також долюдське тваринне існування. Це загальнолюдський досвід. Колективне несвідоме спільне для всіх людей як схеми ставлення до світу у формі узагальнених образів, які склалися в архаїчні часи. Колективне несвідоме з'являється у фантазіях і сновидіння х. У символічній формі воно пропонує розв'язання проблем, на які на рівні свідомості людина не знаходить відповіді. Механізм його функціонування нагадує дію інстинктів, що виявляються як імпульси до виконання дій із примусу, без мотивації, тобто без найменшого уявлення про результат дії, без обдумування та розуміння того, що ми робим о. Глибинний пласт колективного несвідомого складають апріорні, вроджені форми інтуїції, а саме - архетипи сприймання та розуміння, що детермінують психічні процеси. Подібно до інстинктів, які спонукають людину до стандартних реакцій, архетипи схематизують способи бачення та розуміння, формуючи ставлення до світу у формі усталеного зразка.

Юнг вважав, що Фрейд неправомірно підвів усю людську діяльність до біологічно успадкованого сексуального інстинкту, оскільки інстинкти людини мають не біологічну, а цілковито символічну природу. Він припустив, що символіка є складовою самої психіки і що несвідоме виробляє певні форми або ідеї, які мають схематичний характер і становлять основу всіх уявлень людини. Виділеним формальним елементам психіки Юнг дає особливу назву - "архетипи", які начебто іманентно притаманні всьому людському роду.

К. Юнг ввів поняття "архетип" та "колективне несвідоме", щоб розглядати природу несвідомого з погляду не біології, а символічного позначення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Таке трактування несвідомого сприяло його зверненню до міфології, релігії, мистецтва, в яких ми зустрічаємо архетипні образи.

Якщо інстинкти є типовими реакціями на дію середовища, то архетипи - типовими способами розуміння ситуацій. Архетипів стільки, скільки є типових життєвих ситуацій. Архетип активізується лише у відповідних ситуаціях і він висправжнюється всупереч розуму й волі. К. Юнг визначив архетипи як моделі інстинктивної поведінки. Він найповніше охарактеризував ті архетипи, які турбують Я та впливають на нього, зокрема це - Персона, Тінь, Аніма, Анімус, тощо.

Тінь організовує і структурує навколо себе всі витіснені бажання, спогади й досвід, які несумісні з персоною (соц.роллю)та суперечать соціальним стандартам й ідеалам. Це примітивна людина з її бажаннями та емоціями, яку має в собі кожна людина(тваринно-інстинктивне). Тінь (Schatten) - архетип, який складається із тваринних інстинктів і є зосередженням темних боків особистості. Агресивні й антисоціальні спрямування "Тіні" можуть не виявлятися у відкритій формі, оскільки вони приховані під маскою "Персони" або витісняються в індивідуальне несвідоме.

Функції несвідомих регуляторів взаємин між чоловіками та жінками виконують архетипи Аніма та Аюмус. Кожен чоловік має у собі образ жінки певного типу, і так само кожна жінка - образ чоловіка певного типу. Наприклад, образ Аніми чи Анімуса несвідомо проектується на кохану людину і є однією із причин пристрасного захоплення нею чи зневаги.

Самість виражає неповторність особистості, її центр. До К. Юнга стрижнем особистості вважали Я (еgо) - самосвідомість.
Це центральний архетип особистості, навколо якого концентруються всі психічні особливості людини.

Сфера "Самості" - дещо проміжне між свідомим і несвідомим, центр тотальної особистості.

Самість — архетип цілісності особистості, самість об’єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісност і. За Юнгом, самість означає всю особистість. Але вся особистість людини не піддається опису, тому що її несвідоме не може бути описане. В концепції Юнґа це найважливіший архетип. Розвиток самості — головна мета людського життя; самість об'єднує всі вияви душі.

 

Одним з елементів аналітичної психології є теорія комплексів, тобто психічних сил індивіда, які, перебуваючи у несвідомій формі, постійно нагадують про себе.

У несвідомому, на думку Юнга, завжди є комплекси спогадів індивідуальногоминулого, передусім батьківські, дитячі комплекси, комплексивлади та ін.

Вони є своєрідними " психологічними демонами", які свідчать про силу влади несвідомого над свідомими процесами.