Розподіл чистого прибутку підприємства. Дивідендна політика підприємства

Чистий прибуток на підприємстві розподіляється за такими основними напрямками:

- поповнення статутного капіталу за рахунок фінансуван­ня об'єктів виробничого і невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію (придбання техніки, обладнання та інших основних засобів);

- формування фінансових резервів у розмірах, рекомендо­ваних чинним законодавством;

- спрямування частини прибутку на виплату дивідендів (для акціонерних товариств - за рішенням зборів акціонерів) і сплати до державного бюджету (для державних підприємств та їх об'єднань). При цьому під дивідендами розуміється частина чистого прибутку, розподілена між власниками підприємства відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства;

- спрямування частини прибутку на соціальний розвиток підприємства (на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі підприємства; придбання путівок робітникам до бу­динків відпочинку та санаторіїв; на проведення культурно-ма­сових і оздоровчих заходів серед працівників підприємства);

- відрахування від прибутку на матеріальне заохочення працівників підприємства (виплата одноразових премій, матеріальна допомога робітникам і службовцям у разі виходу на пенсію, на оздоровлення);

- інші напрямки (фінансування благодійних заходів, фінан­сування приросту власних обігових коштів, по­криття суми штрафів і пені, що сплачуються підприєм­ствами за порушення податкового законодавства з платежів до бюджету, за порушення нормативно-законодавчих актів стосов­но охорони праці та навколишнього середовища тощо).

Загалом прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, повинен бути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникам підприємства у формі дивідендів на акції або на пайові внески; б) фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку характеризує дивідендну політику підприємства. Серед найбільш складних і принципових питань, пов’язаних із розподілом прибутку, головним є формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагороди власникам і формування фондів розвитку підприємства у наступних періодах.

Існують такі найбільш поширені види дивідендної політики підприємства: залишкова політика за якою, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути сформовані необхідні фонди розвитку підприємства в наступному періоді, а лише після цього за рахунок суми, що залишилася, формується фонд дивідендних виплат; політика стабільного розміру дивідендних виплат, яка характеризується стабільною сумою дивідендів протягом певного періоду часу; політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди, яка поєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів; політика виплати дивідендів, заснована на постійному прирості їх розміру у кожному наступному періоді.

Рис. 14.1. Схема формування і розподілу прибутку підприємства

Вибір того чи іншого виду дивідендної політики залежить від багатьох чинників, зокрема, величини прибутку підприємства, рівня прибутковості потенційних напрямів інвестування прибутку, суб’єктивних уподобань та рівня матеріального добробуту власників підприємства тощо.