Затримання особи, що вчинила злочин. Ознаки правомірного затримання злочинця.

Затриманням особи, що вчинила злочин, розуміються на­сильницькі дії, спрямовані на короткочасне позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою її затримання та достав-

лення відповідним органам влади, якщо-при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК України).

Єдиною і достатньою умовою для застосування затримання визнається вчинення особою злочину, тобто суспільно небез­печного винного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, яке містить склад злочину. У разі відсутності такої підстави, дії особи за наявності пев­них умов потрібно кваліфікувати за ст. 146 КК України, тоб­то як незаконне позбавлення волі.

Затримання особи, що вчинила злочин, має свої об'єктивні

та суб'єктивні ознаки.

Об'єктивні ознаки затримання особи, що вчинила злочин:

— характер та спрямованість дій при затриманні;

— необхідність спричинення шкоди злочинцю як умова за­тримання;

— своєчасність затримання;

— співрозмірність шкоди, що заподіюється особі, при за­триманні.

Суб'єктивні ознаки затримання особи, що вчинила злочин:

— спрямованість умислу при затриманні;

— мета затримання.

1. Характер та спрямованість дій при затриманні. Вка­зані дії зовні схожі з об'єктивною стороною окремих злочинів, зокрема, незаконним позбавленням волі, знищенням або по­шкодженням майна, нанесенням тілесних ушкоджень, однак, маючи свою спрямованість на затримання злочинця, являють собою соціальне корисне та правомірне діяння.

2. Необхідність спричинення шкоди злочинцю, як умова затримання. Затримання особи, яка вчинила злочин, може бути пов'язане із заподіянням йому фізичної шкоди, шкоди його майну тощо. Заподіяння шкоди під час затримання ха­рактеризується вимушеністю. Тобто особа, яка затримує, ви­мушена вчиняти насильницькі дії і заподіювати шкоду зло­чинцю, внаслідок відмови останнього підкоритися законним

вимогам.

Характер та обсяг дозволеної шкоди, що може бути запо­діяна злочинцю при затриманні залежить від:

1) тяжкості вчиненого злочину;

2) ступеня активності опору з боку особи, яка підлягає затриманню

3) зовнішніх умовах затримання (місце, час, наявність інших громадян, застосування особою, яка вчинила злочин, зброї чи інших предметів, кількість осіб, що вчинили злочин, тощо).

3. Своєчасність затримання. Затримання особи, яка вчи­нила злочин, повинно бути здійснене безпосередньо після вчи­нення злочинного посягання (ч. 1 ст. 38 КК України). Таким чином, початком виникнення права на затримання особи тре­ба визнавати момент завершення злочинного посягання. За­вершення злочинного посягання може відбуватися як на стадії закінченого, так і незакінченого злочину. Наприклад, особа затримує злочинця, який здійснив замах на вбивство, однак не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі і намагався залишити місце злочину.

Неправомірним слід вважати затримання особи, яка вчини­ла злочин, через деякий проміжок часу. Право на таке затри­мання існує тільки у окремих осіб, на яких покладений обо­в'язок щодо запобігання злочинів та затримання злочинців, зокрема, працівників правоохоронних органів.

4. Співрозмірність шкоди, що заподіюється особі під час затримання. Заподіяння шкоди при затриманні має вимуше­ний (необхідний) характер. При цьому розмір шкоди повинен мати певні межі і за загальним правилом не мати тяжкий характер.

Ці межі визначаються, по-перше, — небезпечністю пося­гання і, по-друге, — обстановкою затримання особи, яка вчи­нила злочин.

Небезпечність посягання характеризується цінністю блага, на яке здійснюється посягання, та видом, розміром шкоди, яка заподіюється злочинним діянням.

Обстановка затримання особи, яка вчинила злочин, по­діляється на:

— відносно сприятливу для затримання;

— несприятливу.

Відносно сприятлива обстановка має місце там, де особа, яка здійснює затримання, усвідомлює і розуміє свою перева­гу над особою, яка вчинила злочин, і тому може її затримати без заподіяння тяжкої шкоди.

Несприятлива обстановка затримання свідчить про те, що особа, яка здійснює затримання, перебуває у невигідному по

відношенню до особи, яку затримує, положенні, і тому запо­діяння тяжкої шкоди є виправданим та обґрунтованим. В ос­танньому випадку особа, яка здійснює правомірне затриман­ня особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння такої шкоди останньому:

У разі заподіяння особі, що затримується, невиправданої, надмірної шкоди треба говорити про перевищення меж запо­діяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин. Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 КК України, перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне за­подіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затри­мання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для зат­римання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 чин­ного КК України.

До суб'єктивних ознак правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, відноситься спрямованість умислу при за­триманні та мета затримання.

5. Спрямованість умислу при затримані. Діяльність осо­би, яка здійснює затримання завжди відбувається умисно. Особа, яка здійснює затримання, усвідомлює факт скоєння особою, яка затримується, злочину і бажає її затримання, переслідуючи спеціальну мету — доставити зазначену особу відповідним органам влади.

6. Мета затримання. Мета затримання сформульована у самому законі. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК України, можна виділити дві мети. Перша (найближча) — затримання особи, що вчинила злочин шляхом обмеження її волі. Друга (кінце­ва) — доставлення її відповідним органам влади, зокрема, в органи внутрішніх справ, прокуратури тощо. Лише наявність зазначеної мети робить затримання особи, що вчинила злочин, обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, при умові, якщо не було перевищення заходів, необхідних для зат­римання злочинця.