Формування системи феодальних відносин у країнах Європи, відображення цих історичних подій у героїчному епосі.

Тема 2.

Література високого Середньовіччя (X – XII ст.):

Героїчний епос Франції. Іспанський героїчний епос.

Особливості німецького героїчного епосу. „Пісня про Нібелунгів”

Мета: поглибити й систематизувати знання студентів про героїчний епос епохи розвинутого феодалізму; виділити спільні й відмінні ознаки цього жанру середньовічної літератури; розвивати аналітичне і логічне мислення студентів; виховувати старанність і наполегливість студентів у набутті знань; формувати вміння стисло та лаконічно висловлювати свої думки; виховувати почуття патріотизму, гуманізму, справедливості, любові до ближнього.

Міжпредметні зв’язки: історія, релігієзнавство, філософія, українська література, культурологія.

План

Література високого Середньовіччя (X – XII ст.).

1. Формування системи феодальних відносин у країнах Європи, відображення цих історичних подій у героїчному епосі.

2. Виникнення героїчних поем; роль авторів і виконавців (жонглери, хуглари, шпільмани. скоморохи). М. Бахтін про три головні ознаки епопеї (предмет, джерело, абсолютна епічна дистанція).

Героїчний епос Франції:

3. Цикли французького героїчного епосу.

Пісня про Роланда” – значна пам’ятка середньовічної європейської поезії (тематика, народність, особливості жанру і будови, історична основа).

4. Іспанський героїчний епос:

Основні цикли; значення Реконкісти.

Пісня про мого Сіда” – визначна пам’ятка іспанського героїчного епосу (історична основа, демократизація, антиаристократична спрямованість, патріотичний пафос, художня своєрідність поеми).

5. Особливості німецького героїчного епосу. „Пісня про Нібелунгів”:

Особливості тематики. Проблема. Характери. Будова, жанрова своєрідність.

 

Література високого Середньовіччя (X – XII ст.).

Формування системи феодальних відносин у країнах Європи, відображення цих історичних подій у героїчному епосі.

Зріле середньовіччя в Західній Європі суттєво відрізняється від раннього. Передусім, почалося активне дер­жавотворення. Саме в цей період виникла більшість європейських країн, зокрема наша прабатьківщина — Київська Русь. Тому національні літератури стають щодалі самобутнішими, не схожими одна на одну. Саме в цей час остаточ­но формуються національні мови європейських народів. Це вже не ті діалекти або златинізовані суржики, якими обходи­лася переважна більшість європейців раніше. Крім того, оста­точно утверджується феодальна система господарства. Насе­лення Європи ділиться на декілька головних суспільних верств.

Передусім — селян, які годували господарські райони, ділянки — феоди. Неписемні селяни створювали і виконували весільні та застільні пісні, заплачки, казки тощо, тобто те, що прийнято називати фольклором.

Окрему групу населення тоді становили жителі замків-фортець. Тут жили самі феодали, володарі феодів — земельних ділянок і їхнього населення: барони, герцоги, графи, князі. Феодали були один з одним у сюзеренсько-васальних стосунках. Сюзерен — головний, васал — підлеглий; найголовніший сюзерен країни — король, бо він не є нічиїм васалом, якщо країна незалежна, суверенна («сюзеренна»). Якщо ж країна по­неволена, то її король ставав васалом володаря країни-переможниці.

Та самі замки від нападу не рятують, потрібні були люди, які, в разі необхідності, зустріли б ворога на мурах чи поблизу них. І такі люди жили в кожній середньовічній фор­теці, утворюючи найближче оточення феодала. Ці вояки-охоронці називалися лицарями. Щоб носити на собі важку броню і бути боєздатними, їм доводилося все життя тренува­тися: бігати, стрибати, штовхати камені, метати списа, битися сам на сам або ватага на ватагу на лицарських турнірах.

Спочатку для того, щоб вважатися лицарем, цього було досить. Власне, лицарі в ранньому середньовіччі відрізнялися від простих селян тільки родом занять (не працювали, а охоро­няли), а також тим, що мали зброю і коней, були фізично сильнішими і значно краще, ніж селяни, харчувалися.

Ближче до доби зрілого середньовіччя колишні грубі вояки поступово перетворилися на вишуканих, галантних, ввічливих людей. Справжній лицар повинен був уміти підтримувати світську бесіду, бути вишукано вихованим у спілкуванні, особливо — з дамами. Така манера поведінки от­римала тоді к назву куртуазної (від фр. соиrtоіs – ґречний, чемний, ввічливий). Звичайно, найвишуканішими були лицарі при дворах європейських монархів. Від французького слова «соuг» — «двір» (монарха) первісно й походило слово «куртуазний».

Лицар повинен був володіти музичними інструментами не гірше, ніж зброєю. Більше того, він повинен був уміти ви­конувати (бажано — свої) вірші у супроводі цих інструментів. Найкращі з цих віршів (а також переказів, легенд тощо) записувалися, запам'ятовувалися (зокрема — щоб переказати їх своїй дамі серця), і так формувалася замкова, лицарська або куртуазна література. Найвищі досягнення куртуазної літератури — лицарський роман і куртуазна лірика.

Виникнення героїчних поем; роль авторів і виконавців (жонглери, хуглари, шпільмани. скоморохи). М. Бахтін про три головні ознаки епопеї (предмет, джерело, абсолютна епічна дистанція).

Цікавим явищем була культура середньовічного міста. Тут жили купці, ремісники, представники міської влади та ін. Між замками феодалів і містами (особливо незалежними, т.зв. «вільними») постійно точилася боротьба. Міста часто не хотіли сплачувати феодалам данину, не підкорялися їм, давали притулок селянам-втікачам і взагалі були осередком вільнолюбства. Недаремно саме тоді виникло словосполучення-термін «вільне місто».

Невипадково тут наведено приклад саме героїчного епосу, бо саме він був своєрідною школою національного са­моусвідомлення, героїко-патріотичного й релігійного вихо­вання цілих народів, що відповідало актуальним потребам і запитам часу. У героїчному європейському епосі помітне місце посідали проблеми патріотичного служіння батьківщині, відданості своєму сюзеренові, готовності до самопожертви в ім'я християнської ідеї.

З.В. Кирилюк зазначає, що героїчний епос — героїчна оповідь про минулі події, пов’язані із захистом народним героєм інтересів племені, роду, держави. Згадані історичні факти — лише відправний пункт для польоту народної фантазії. Образи створювалися відповідно до народних уявлень і вподобань. Вони могли набувати казкового характеру, міфологізуватись, потрактовуватись відповідно до злободенних інтересів, які пропагував епічний автор. [12, с. 25]

З.В. Кирилюк дає таку характеристику героїчному епосу [12, с. 22]:

Характерні риси епосу:

1. Використання історичних подій, імен відомих осіб, але при цьому історичний факт міфологізується.

2. Провідну роль у побудові сюжету відіграє конфлікт — зіткнення з ворогами, яке закінчується перемогою епічного героя. Навіть якщо він гине, за ним залишається моральна перемога.

3. Образ головного героя наділений богатирськими рисами і створюється за принципом узагальнення, а не індивідуалізації. Традиційний набір рис — мужність, сила, прагнення боротися з ворогами за інтереси свого етнічного угруповання чи держави. Образ розкривається переважно (а іноді й виключно) у вчинках.

М.С. Шаповалова додає ще такі риси: [19, с. 53-54]

— епос був писемним, створювався національними мовами;

— епосу притаманна стійка система художніх засобів — типові ситуації, гіперболізація, постійні епітети.

Спільні риси героїчного епосу в різних країнах:

1. Пишеться в умовах формування народностей і держав, в умовах боротьби з ворогами та подолань міжусобних воєн.

2. Кожен народ має своїх носіїв: Іспанія — хуглари, Німеччина — шпільмани, Франція — жонглери, Росія — скоморохи.

3. Невирішене питання авторства. Слід вважати героїчний епос принципово анонімним.

4. Основні слухачі — прості люди.

У середньовічному героїчному епосі проблеми віросповідання виходять на передній план. Переважна більшість творів присвячена саме описові битв із релігійних причин: Сід хоче звільнити свою батьківщину від завойовників-мусульман («Пісня про мого Сіда»), князь Ігор іде війною не просто на половців, а на поган, язичників («Слово о полку Ігоревім»). Повною мірою сказане стосується і французького класичного героїчного епосу — «Пісні про Роланда».

Із давніх-давен люди зберігали в пам`яті й передавали з покоління в покоління оповідання про подвиги своїх героїв, їх силу, хоробрість, благородні вчинки. Так було навіть тоді, коли ще не було писемності. Так виникали розповіді про минуле – жанр давньої літератури – героїчний епос.

Героїчний епос – це розповідь про минуле, котра передає цілісну картину народного життя і представляє в гармонійній єдності певний епічний світ і героїв багатирів. Першими зразками героїчного епосу, які дійшли до нас, є поеми Гомера “Іліада” та “Одіссея”. У цих творах автор прославляє героїв-воїнів, гіперболізує та ідеалізує їх. Спочатку епос існував в усній формі, а потім – у книжній. Так, твори Гомера є першими відомими нам літературними пам’ятками.

Творцями і носіями епосу в Західній Європі спочатку були дружинні співці, а з розпадом дружин, в епоху зрілого середньовіччя, носіями героїчного епосу стали професійні співці: жонглери (у Франції), хуглари (в Іспанії), шпільмани (в Німеччині). Усі мають одне значення – “забавник”, “потішник”. Вони дещо нагадують російських скоморохів.

На ранніх етапах розвитку епос пов’язаний із міфологією, але поступово звільняється від міфологічних уявлень. Предметом зображення стає історія народу, боротьба за племенну, народну єдність. Під акомпанемент музичного інструменту твори виконувалися на перехрестях доріг, на міських площах, у феодальних замках, але основною аудиторією був простий люд, інтереси якого виражало це народне мистецтво. Одним із найбільш складних питань у літературознавстві є питання авторства. Більшість дослідників дотримується думки, що епос є принципово анонімним.

Зародився епос в умовах первіснообщинного ладу, а основні пам’ятки героїчного епосу оформилися до ХІ-ХV ст. Свого розквіту героїчний епос досяг у період зрілого середньовіччя.

Героїв епосу різних країн єднає між собою основне: вони є легендарними богатирями, захисниками рідної землі від зовнішніх ворогів і феодальних сутичок. Їх незвичайна фізична сила, непохитна мужність, воїнська доблесть, моральна досконалість втілюють народні уявлення про героїчну особистість і норму її поведінки. Героїчний епос часів феодалізму був писемним і створювався національними мовами.

До найдовершеніших пам’яток середньовічного героїчного епосу відносять французьку “Пісню про Роланда”, іспанську “Пісню про мого Сіда”, німецьку “Пісню про Нібелунгів”, східнослов’янське “Слово о полку Ігоревім”, південнослов’янські пісні Косівського поля і про Марка Королевича, інші.

Хронологічна таблиця

Назва твору	Час створення	Дата першої публікації
“Пісня про Роланда”	бл. 1100 р.	1837 р.
“Пісня про мого Сіда”	бл. 1140 р.	1779 р.
“Пісня про Нібелунгів”	бл. 1200 р.	1757 р.