Роль античної культурної спадщини, народної творчості, християнської релігії і католицької церкви в становленні і розвитку культури і літератури Середньовіччя.

Перш ніж дати характеристику напрямам у літературі Середньовіччя, потрібно визначити причини та джерела, які впливали на формування літератури Середньовіччя.

Література Середньовіччя формувалася переважно під впливом трьох головних чинників: (за Ю. Ковбасенком) [23, с. 6]

1) міфології та фольклору європейських народів;

2) християнства;

3) античної літератури.

Перше джерело. Традиції народної культури принесли з собою варварські племена, що завоювали Західну Римську Імперію у V ст. По-перше, вони володіли розвиненою поезією: трудові, обрядові пісні, календарні колективні свята, що супроводжувалися хоровими піснями, містичні дійства. Досліджуючи такі фольклорні пісні, академік О.Н. Веселовський висунув теорію первісного (хорового) синкретизму, ця теорія являє собою думку про те, що в народній культурі елементи лірики, епосу та драми існують у суцільній, ще не розділеній єдності. Тобто наявність розвиненого фольклору готів, гунів, германців є базою, на основі якої формуються роди та жанри середньовічної літератури. По-друге, на підставі міфологічних сюжетів і мотивів германо-скандинавських народів формується героїчний архаїчний епос Раннього Середньовіччя, який зберігся лише на територіях Північної Європи. Це англосаксонський, давньоскандинавський і кельтський епос. Також історичні події великого переселення народів VІ ст. поступово міфологізувались і трансформувались у легенди про великих героїв давнини, і разом з германо-скандинавською міфологією ці сказання увійшли у збірки Молодшої та Старшої Едди, записані у ХІІ-ХІІІ ст.

Європейські народи мали велику міфологію та фольклор, які впливали на розвиток літератури. Міфи й казки, легенди й героїчні епоси, загадки та байки були наповнені різноманітними чудовиськами та чаклунами, історичними та вигаданими персонажами. Верховний бог германців Одін і слов’янський Перун, германські діви-воїтельки Валькірії та їхні слов’янські посестри Віли, «кельтський Геракл» — Кухулін і германські гноми — всі ці персонажі увійшли до літературного вжитку переважно саме в добу Середньовіччя. Звичайно головним джерелом літератури кожного народу є усна народна творчість — фольклор. Народна творчість, яка лягла в основу середньовічної літератури, багато століть розвивалася в усній традиції. У ній ще довго відбивалися обряди, вірування, звичаї язичницької доби.

Друге джерело. Звичайно, найважливішим фактором є християнство, яке головним чином обумовило світосприйняття середньовічної людини, сформувало духовно-ідеологічний клімат у суспільстві. Католицька церква – могутня організація, яка розповсюджувала свою владу, охоплюючи все більші території, спираючись з ІХ ст.. на владу світську. Християнське віровчення, а разом із ним християнський міф, поступово витісняло поганські вірування, язичницькі міфології. Отже, картина світу середньовічної людини обумовлювалась християнською доктриною. Простір, згідно християнству, у вертикальній площині поділявся на світ вищий – Рай, Землю та світ підземний – Пекло (у ХІІ ст. у католицтві з’являється ще одна область – Чистилище). Ці координати сприймалися досить органічно, оскільки уявлення про світ сакральний, профанний та інфернальний присутні в культурах усіх народів. Горизонтальна площина в розумінні простору, тобто орієнтація в межах Землі, була визначена досить погано: мізерні географічні знання доповнювались біблійними сказаннями та міфами, що призводило до того, що шляхи земні зливалися зі шляхами до Бога. Свідомість чітко виокремлювала світ християн від світу невірних, і простір проживання нехристиян втрачав позитивні характеристики. Притаманна античності циклічна концепція часу, яка відображала повторюваність сезонів, свят, посівних-жнивувань заміщується лінійною концепцією часу. Згідно християнству, час – це лінія, початок якої – створення Богом Всесвіту та першої людини – Адама, а кінцева точка – Страшний Суд. Найвизначніша подія на цій лінії – народження Ісуса Христа. Оскільки усі головні події вже відбулись, середньовічна людина мислила сучасність як глибоку старість Всесвіту, який невдовзі кане у небуття внаслідок Останнього Суду. Земне життя людини – це мить на тлі вічності, тому середньовічна людина перебувала в постійному страху перед Кінцем Світу і Страшним Судом, який невдовзі відбудеться, і разом із тим відчувала страх за вічне життя душі після смерті, яка потрапить або до Раю, або до Пекла. Тобто найбільш важливим для людини було усвідомлення причетності до Вічного, тому час спасіння – найголовніше в житті людини. Уявлення про світобудову, у центрі якої знаходився Бог, отримало назву теоцентризму. Богові протиставляється Диявол, а усі земні події пояснюються боротьбою Бога з Дияволом. Людина постійно перебуває під владою добрих чи злих сил, весь час відчуває присутність посланців Бога чи Диявола. Численна кількість архангелів та янголів створювала божественну ієрархію, якій протиставлялась так само упорядкована когорта демонів. Уявлення про божественну ієрархію також накладалося на соціальні відносини: будувалась ієрархія васалів, на вершині якої знаходився монарх. Тут важливим поняттям є теократія, яка, з одного боку, розуміється як влада священників, оскільки лише вони здатні тлумачити волю Бога. З іншого боку, поняття теократії передає ставлення до монарха як до помазанця Божого, намісника Бога на землі. Середньовічна людина не була самостійною і не мала ніяких прав, якщо не належала до якоїсь громади або корпорації. Корпорації складалися в межах трьох станів: духовенства, лицарства або селянства. Входження у громаду забезпечувало людині відчуття стабільності, влиття у суспільство. Навіть у жебраків і крадіїв були корпорації.

Отже, як вважає дослідник середньовічної культури Ж. ле Гофф, середньовічна людина – знеособлена, затиснена у корпоративну ієрархію, – весь час відчувала страх перед божественними та диявольськими силами і повинна була боротися за безсмертя душі та зневажати тілесними задоволеннями(плоть гріховна та тлінна). На жаль, у Середньовіччі існували гендерні пріоритети. Зневажливе ставлення до жінки і дитини формувалися тяжкими умовами життя, високою смертністю та християнською доктриною. Діти не могли працювати так, як дорослі, а кожна жінка співвідносилась з Євою – першою жінкою, яка була винна у першородному гріхові. Лише з ХІІ століття у серцях віруючих піднімається любов до Діви Марії, і цей культ поступово стимулює відчуття поваги до жінки. Найяскравішим підтвердженням цієї зміни слугує культ Прекрасної Дами в куртуазній культурі і літературі.

Першість у духовному житті Європи в ті часи впевнено утримувала християнська церква. Саме вона встановила і майже до кінця середньовіччя мала монополію на освіту. Читати й писати, а отже, створювати й користуватися писемною літературою могли лише грамотні люди, а освіту давала церква. До того ж, церква впливала, а іноді й безпосередньо керувала державами, мала власний суд (інквізицію), виконавчі органи, військо, тобто могла примусити «враховувати її думку». Тож не дивно, що література відчувала на собі могутній релігійний вплив.

Наприклад, величезний вплив на наступну (не лише релігійну) літературу справила «Сповідь» (бл. 400) Блаженного Августина. А написаний цей твір у рамках сповіді — церковного обряду і водночас плідного жанру середньовічної церковної літератури.

Саме в цих творах найяскравіше втілилися ідеологія та етика, що стали провідними в добу середньовіччя, зокрема — пропаганда аскези, розвитку духовного і приборкання тілесного в людині.

Третім джерелом середньовічної літератури була антична література. Середньовічна культура і література формується також під впливом античної культури. Найвпливовішим аспектом, звичайно, є латинська мова, яка довгі століття Середньовіччя залишалася мовою писемності. На базі латини у Зрілому Середньовіччі формуються національні мови Західної Європи. Оскільки всі античні рукописи, які залишились на території Західної Європи, зберігались у монастирях, клерикальна думка монополізувала право на читання та цитування античних текстів.

До ХІІІ ст. існує дві протилежні точки зору на античність: 1) античність – це язичництво, а значить – лихо, яке треба найскоріше забути; 1) античність можна використати як підтвердження та ілюстрацію положень християнського віровчення. Святий Августин говорив: «Якщо язичницькі філософи, особливо платоніки, випадково зронили істини, корисні для нашої віри, то цих істин не тільки не слід остерігатися, але необхідно забрати їх у незаконних власників і використати нам на користь». Відповідно до цього, пріоритетними античними авторами вважали Вергілія, Овідія та Лукіана, з творів яких витягували цитати та пристосовували їх до християнського віровчення. Середньовічні запозичення часто обмежувались обробкою авторів пізньої Імперії, які примітивізували та спростили греко-римську літературну та науково-філософську думку. Наприклад, систему освіти було запозичено не у Цицерона або Квінтиліана, а у карфагенського ритора Марцина Капелли (поч. V ст.), географію не у Птолемея або Плінія, але у посереднього компілятора Юліана Соліна (ІІІ ст.). Неосвіченість у зоології та біології була причиною того, що середньовічні бестіарії поповнювались міфологічними та байковими істотами, які в античності несли символічне навантаження.

Французький дослідник Ж. ле Гофф вважає, що антична думка вижила у Середні віки лише у роздертому, викривленому та приниженому християнством стані. Але протягом Середньовіччя відбулося два сплески відродження античної культури: Каролінгівське Відродження у VІІІ – поч. ІХ ст., під час правління Карла І та Оттонівське Відродження Х ст. – правління Оттона І і ІІ. Зростає цінність античних рукописів, відроджується латина і антична поезія з метою освіти королівських прибічників та придворних. Основним значенням цих відроджень стала увага до книги і початок культури переписування, копіювання книги. Цей процес також супроводжувався ілюструванням – мініатюрою, що розвивало цей вид книжкового живопису.

Художні твори еллінів і римлян переслідувалися християнською церквою. Античні храми або книги знищувалися християнською церквою. Ось красномовна тогочасна думка одного з батьків християнства: «Нащо нам потрібні Піфагор, Сократ, Платон, і яку користь принесуть християнській родині байки безбожних поетів на кшталт Гомера, Вергілія, Менандра?» [23, с.7]. Але літературна спадщина античності просто залишилася б невідомою нам, якби не була збережена в епоху Середньовіччя, а зберігали її гонителі — ті самі ченці-християни в монастирських книгосховищах.

Середньовічна культура і література виникли на перетині трьох важливих факторів: християнства, античної культури та культури варварських народів. Та часто зневажають мусульманську культуру – четвертий фактор, який мав неабиякий вплив на Середньовічну Європу з VIII ст. н.е.

У 711 р. відбулося вторгнення маврів в Іспанію, експансія яких продовжувалась до ХV століття. Процес відвойовування земель на території Іспанії, названий реконкістою, сформував ряд тем і сюжетів, характерних лише для іспанської літератури. Завзята боротьба за незалежність вплинула на національне світобачення, яке відрізняється глибокою релігійністю. Розвинена і багата образною символікою арабська поезія слугувала прикладом для лірики іспанського Відродження. Мавританська архітектура у поєднанні з готичним стилем будівництва породила два унікальних архітектурних стилі: мудехар і платереск, які застосовувались для будівництва соборів і замків. Основними ознаками цих стилів є примхливе декоративне оздоблення як внутрішніх частин будинків, так і зовнішніх вигадливими кованими решітками, різьбленими лавочками, орнаментальною різьбою кам’яних колон та зовнішніх частин споруди. Також важливо підкреслити той факт, що араби, тісно контактуючи з Візантією, мали змогу оволодіти досягненнями античної науки з медицини, астрономії, а також філософії і літератури. З 1085 р. в Толедо починає формуватися бібліотека, куди поступово завозять переклади книг античних філософів, літераторів та вчених, а також роботи арабських мислителів Авіценни, Аверроеса та ін. Тому освічені європейці, позбавлені можливості читати оригінальні античні рукописи, вже у період Зрілого Середньовіччя, мали змогу навчатися опосередковано, опановуючи арабську, сирійську або інші східні мови.

Таким чином, унікальне поєднання вказаних факторів сформувало цікаву та різноманітну літературу, яку умовно поділяють на два періоди.

4. Два потоки у розвитку культури раннього Середньовіччя:

Раннє Середньовіччя.