Екзистенціалізм як провідна етична течія 40-60-х років ХХст.

Екзистенціалізм - філософська течія XX ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття, що не має адекватного вираження мовою понять.

У 40—60-ті рр. XX ст. екзистенціалізм стає найпопулярнішою течією в Західній Європі. Його маніфестом є праці Гайдеггера, Ясперса, Марселя та ін.

Зазвичай розрізняють релігійний (К. Ясперс, Г. Марсель, А. Бердяєв та ін), і атеїстичний (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю та ін) екзистенціалізм. Такий розподіл дуже умовно, бо для багатьох представників нерелігіoзного екзистенціалізму твердження, що Бог помер, пов'язане з визнанням неможливості й абсурдності життя людей без Бога.

Центральні питання екзистенціалізму - існування людини, сенс його життя і доля в світі - надзвичайно співзвучні кожному, замислюється над своїм буттям, людині. Ось чому екзистенціалізм настільки популярний і понині.

Справжня філософія, з точки зору екзистенціалізму, повинна виходити з єдності об'єкту і суб'єкта. Ця єдність втілена в "экзистенции", тобто деякій ірраціональній реальності.

Згідно філософії екзистенціалізму, щоб усвідомити себе як "экзистенцию", людина повинна опинитися в "пограничній ситуації" - наприклад, перед лицем смерті. В результаті світ стає для людини "інтимно близьким".

Марксизм як головне соціальне вчення першої половини ХХст.

Поширеним соціалістичним вченням був марксизм. Марксисти керувалися теорією, згідно з якою головною рушійною силою суспільного прогресу є класова боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове суспільство.

Марксистська течія не була однорідною: вона поділялась на лівих та правих, на прихильників революції та реформ.

Прихильники революційних методів боротьби (комуністи) вважали, що перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.

Прихильники реформ (соціал-реформісти) вважали, що до соціалізму можливо перейти в результаті поступових реформ.

Постмодерністська парадигма.

У другій половині ХХ ст. в західних країнах розвивається інтелектуальна течія, яка отримала в кінці 1970-х рр.. назву постмодернізму. Воно не є якоюсь оформленої науковою школою, це скоріше новий світогляд, що виявляється як тенденція в літературі, мистецтві, науці, літературознавстві, філософії, соціології. Тим часом ця інтелектуальна тенденція, з одного боку, впливає на масову свідомість, а з іншого - сама підживлюється зрушеннями у світогляді широких народних мас. На зміну безроздільного панування модерністського світогляду прийшла епоха його мирного співіснування з усе більш посилюється постмодерністським світоглядом, що відображає тенденцію до формування нового суспільства постмодерну.

На зміну зневажливого ставлення до минулого, до старовини прийшов її культ. Стиль "ретро" став символом сучасної постмодерністської культури, те, що ще недавно без коливань викидали на смітник, зараз дбайливо відновлюють за скажені гроші і перетворюють на предмет гордості.

Недовіра до держави, відмова йому в праві вмішуватись в більшість сфер життя суспільства, прагнення до роздержавлення суспільства – ідеї.

Товариство постмодерну - це суспільство споживання.

Постмодерністське опанування суспільства базується на формуванні нових (альтернативних) підходів до теорії суспільства, яка визнає хибність парадигми модерну не лише як епістемології й як теорії суспільства.

Критика постмодернізму.

Діапазон критичних аналізів постмодерністського умови від тих, хто взагалі приймає його, досить широкий і неможливий підвести підсумок. Одна критика, спрямована на постсовременность зсередини, була висловлена автором Девідом Фостером Уоллесом, який стверджував, що тенденція до більш іронічному і довідковому художньому вираженню досягла межі і що рух назад до "щирості" потрібно, про який художник фактично говорить з наміченим, конкретним, статичним значенням.

Певні критичні зауваження також зосереджуються на факті, що постмодернізм відчуває нестачу в послідовній риторичної теорії. "Отже, теорія завжди не виконає її вимогу забезпечити ряд правил, незалежних від практики, яку це описує; і тому що теорія завжди буде терпіти невдачі в її мети вести і перетворити практику, у неї тому, за визначенням, не може бути наслідки."

Критика постмодернізму була інтелектуально різноманітна, але більша частина його зосередилася на сприйнятті, що постмодернізм намагається розкрити протиріччя" в сучасності і просунути мракобісся способами, які подібні реакційним руху минулого.

Противопросвещение і антимодернизм

Термін постмодернізм, коли використовується принизливо, описує тенденції, сприйняті як релятивист, противопросвещение або антисовременный, особливо щодо критичних аналізів раціоналізму, універсалізму або науки. Це також іноді використовується, щоб описати тенденції в суспільстві, які, як вважається, є протилежними традиційним системам етики.

 

Ці дебати помічені філософами, такими як Річард Рорті як між сучасною і постмодерністською філософією замість того, щоб бути пов'язаними з умовою постсучасності по суті. Це також зростає із загальної угоди, що сучасність впроваджена в рационализированном наборі цінностей Освіти.

 

Моральний релятивізм

Деякі критики [хто?] інтерпретували постмодерністське суспільство, щоб бути синонимичным з моральним релятивізмом і сприяє ненормативному поведінки. См., Постсовременность, підрозділ "Критичні аналізи антипостсовременности."

 

Християнські автори [хто?/, який?] характеризуються як має тенденцію скоса дивитися на постмодерністську еру як ідеологічно агностик і переповнений моральним релятивізмом або етикою ситуації. Пропозиція Josh McDowell & Bob Hostetler наступне визначення постмодернізму: "Світогляд, що характеризується вірою, що правда не існує ні в якому об'єктивному сенсі, але створена, а не виявлена."... Правда “створений певною культурою і існує тільки в тій культурі. Тому, будь-яка система або заяву, яка намагається повідомити правду, є тиском, зусилля домінувати над іншими культурами."

 

Багато філософських рухів відхиляють та сучасність і постсовременность як здорові держави того, щоб бути. Деякі з них пов'язані з культурним і релігійним консерватизмом, який розглядає постсовременность як відхилення основних духовних або природних істин і в його акценті на матеріальне і фізичне задоволення явне відхилення внутрішнього балансу і духовності. Багато з цих критичних аналізів нападають виразно на тенденцію до "відмови від об'єктивної правди" як вирішальна неприпустима особливість постмодерністського умови і часто прагнуть пропонувати метарассказ, який забезпечує цю правду.

Безглуздий або лицемірний

Критичні аналізи постмодернізму можуть бути знайдені у Поза Обману і Модною Нісенітниці викладачами Аланом Сокэлом і Джин Брикмонт.

 

Критика елементів постмодернізму як софізм або мракобісся була закінчена у Справі Сокэла, куди Алан Сокэл, фізик, поставив для публікації безглузду статтю про інтерпретації фізики і математики з точки зору постмодерністської теорії, яку він свідомо написав, щоб дражнити постмодерністські уявлення про об'єктивність, детермінізм і соціальному будівництві наукової правди. Це було видано Соціальним текстом, культурним журналом досліджень, активним в області постмодернізму. Сокэл вжив заходів, щоб одночасна публікація іншої статті, що описує колишнього як успішний експеримент, бачила, чи видасть постмодерністський журнал його, викликаючи академічний скандал. Сокэл пізніше видав книжку з Джин Брикмонт під назвою Інтелектуальні Обмани, яка детально зупиняється на його критики постмодернізму.

 

Критичні зауваження постмодерністського умови можуть бути поміщені в чотири широкі категорії: ті, хто відхиляє модернізм і його відгалуження, критичні зауваження від прихильників модернізму, які вважають, що постсовременность відчуває нестачу у вирішальних особливості сучасного проекту, критиків зсередини постсучасності, які шукають реформу чи зміна, засноване на їхньому розумінні постмодернізму, і тих, хто вважає, що постсовременность - проходження, і не зростання, фаза у громадській організації.

 

Лінгвіст Ноам Хомський припустив, що постмодернізм безглуздий, тому що він нічого не додає до аналітичного або емпіричному знанню. Він запитує, чому постмодерністські інтелектуали не будуть відповідати як "люди у фізиці, математиці, біології, лінгвістики, і інші області щасливі зробити, коли хтось запитує їх, серйозно, які принципи їх теорій, на те, які докази базуються вони, що вони пояснюють, що це не було вже очевидно і т. д.? Це справедливі прохання про будь-зробити. Якщо б вони не можуть бути зустрінуті, то я запропонував би звернення за допомогою раді Х'юма при подібних обставинах: до вогню."

Апологети для постмодернізму стверджують, що такий результат критичних аналізів не від віри в традиційну владу, а від віри, що об'єктивне знання повинно бути доступним або у всіх областях або ні в якій галузі. Області як такі як фізика і хімія серйозно не взяті в якості суб'єктивних або у відносних постсучасності з цього випливає, що етика, політика і гарне життя взагалі не відносні або суб'єктивні також. Це подання було згадано Алланом Блумом. Однак, як Річард Докінс стверджує у своєму огляді книги Сокэла і Брикмонта, утруднення цього критичного аналізу постмодернізму знаходиться не в эпистемологическом musings, а у високій ймовірності, що нечіткий мову, непрозорий жаргон і безцільні аргументи - ознаки "mountebanks і шарлатани", у яких фактично немає "нічого, щоб сказати."