Яка освітня технологія побудована на теоретичному узагальненні?

1. розвиваюче навчання за системою В.В.Давидова;

2. навчання на основі теорії Л.В.Занкова;

3. проблемне навчання.

23. Основні форми програмування:

1. лінійне, дистанційне, індивідуалізоване;

2. адаптивне, мішане, алгоритмізоване;

3. лінійне, розгалужене, змішане.

24. Батьківщиною модульного навчання є:

1. Італія;

2. Франція,

3. Англія.

25. Сугестопедія -це:

1. система навчання, яка сприяє створенню в учня внутрішнього відчуття свободи і розвитку самодисципліни;

2. одна з форм керівництва роботою учнів і надання їм допомоги в самостійному вивченні дисципліни;

3. спеціальна діяльність людини навчитися чогось

26. Дидактична система, яка спрямована на загальний психічний розвиток школярів, підвищення теоретичного рівня початкового навчання та розширення обсягу учбового матеріалу. Це -?:

1. розвиваюче навчання;

2. навчання на основі теорії Л.В.Занкова;

3. знаково – контекстне навчання.

27. Рівні та критерії проблемного навчання виділяв:

1. О.Матюшкін;
2. В.Крутецький;

3. М.Вертгеймер

28.Розвиток – це:

1. процес зміни психічних функцій і особистості в цілому під впливом взаємодії з іншими людьми та при оволодінні провідною діяльністю;

2. послідовно, регресуюча, в цілому незворотна якісна і структурна зміна психіки живих істот;

3. процес, який починається у внутрішньоутробному періоді послідовне розкриття фізичних, фізіологічних, конституційних ознак людини.

29. Основна ідея навчання на основі теорії Л.В.Занкова – це:

1. засвоєння наукових понять має таку динаміку: аналіз умов їх формування, розуміння загального принципу, примінення його до конкретних випадків;

2. успіхи в психічному розвитку є основою свідомого і міцного засвоєння знань;

3. забезпечення обов’язкового зворотного зв’язку між педагогом і учнями з метою контролю повноти їхнього засвоєння навчальної інформації.

30. Родоначальником проблемного навчання є;

1. В.Давидов;

2. М.Вертгеймер;

3. П.Гаусс

31. Відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить одне чи кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів і принципів є:

1. лекція;

2. контрольна робота;

3. модуль.

32. Процес психічного розвитку забезпечують такі його складові:

1. період розвитку, провідна діяльність, психологічні новоутворення;
2. соціальна ситуація розвитку, кризи розвитку, виховання, навчання, психологічні новоутворення;
3. період розвитку, соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність періоду, кризи розвитку, психологічні новоутворення.

33. Мета, яка ставиться на кожному уроці та відображає конкретні результати, яких досягли учні – це:

1. віддалена мета;
2. перспективна мета;
3. близька мета.

34. Надання конкретної інформації на даному уроці та контроль за її засвоєнням учнями – це:

1. перспективна мета викладання;
2. близька мета викладання;

3. проміжна мета викладання.

35. Розвиток здібностей в галузі літератури, лінгвістики, математики і т. д. – це:

1. віддалена мета;

2. перспективна мета;

3. близька мета.

36. Розвиток когнітивних і моральних сторін особистості після вивчення розділів учбового курсу – це:

1. перспективна мета викладання;

2. близька мета викладання;

3. проміжна мета викладання.

37. Засвоєння учбового розділу чи теми (наприклад, особливості сполучників, дієприкметників) – це:

1. проміжна мета;

2. перспективна мета;

3. близька мета

38. Надання конкретної інформації на даному уроці та контроль за її засвоєнням учнями – це:

1) перспективна мета викладання;

2) близька мета викладання;

3) проміжна мета викладання.

39. Бажання стати вчителем екстракласу, потреба в постійному пошуку, прагнення експериментувати, бажання дізнаватися нові досягнення в теорії та практиці, оволодівати новинками у сучасній психології та педагогіці – це:

1. широкі професійні мотиви;

2. мотив самоактуалізації;

3. мотив престижу.

40. Мотиви які пов’язані з процесом та змістом діяльності – це:

1. зовнішні мотиви;

2. вузькоособистісні мотиви;

3. внутрішні мотиви.

41. Прагнення до пізнання різноманітної інформації, яку повідомляє вчитель і яка доступна для розуміння, складають:

1. мотиви самоосвіти;

2. мотиви власного зростання;

3. широкі учбові мотиви.

42. Бажання працювати з дітьми по-новому, інтерес до педагогічної професії, можливість реалізувати себе творчо відноситься до:

1. соціальних мотивів;

2. широких професійних мотивів;

3. мотивів самоактуалізації.

43. До яких мотивів учіння можна віднести: постійна потреба бути значущим, цікавим для ровесників та дорослих і вони цінують це:

1. вузькі учбові мотиви;

2. мотиви власного зростання, власного вдосконалення;

3. мотиви соціального співробітництва.

44. Захопленість процесом діяльності прагнення до пізнання, співробітництва (характеризується мотивами безкорисливого виконання) – це:

1. спрямованість на взаємодію з іншими;

2. егоїстична спрямованість;

3. спрямованість на діяльність.

45. Мотиви які можуть виникати у випадку незадоволення вимог, очікувань або потреб інших людей – це:

1. мотиви самовираження;

2. мотиви уникнення неприємностей;

3. широкі соціальні мотиви.

46. До яких мотивів учіння можна віднести: мотиви спонукають учнів учитися, щоб бути кращими серед ровесників. Школярі хочуть, щоб їх ставили в приклад іншим:

1. мотиви учбового співробітництва;

2. мотиви соціального благополуччя;

3. мотиви престижу.

47. До яких мотивів учіння можна віднести: бажання якомога швидко й успішно завершити навчання в школі та вступити до вузу:

1. афіліативний мотив;

2. мотиви соціального благополуччя;

3. мотив емоційного благополуччя.

48. Недостатня мотивація учіння, інтелектуальна пасивність, несумлінність, недбалість –можна віднести до такої групи невстигаючих школярів:

1. педагогічно чи соціально занедбані діти;

2. ослаблені діти;

3. діти з несформованими розумовими навиками, операціями, недоліками в розвитку вищих психічних функцій.

49.Дослідження мотивів учбової діяльності здійснювали:

1. В. Давидов, Л. Божович, П. Гальперін;
2. Й. Лінгарт, Д. Ельконін, І.Ільясов;
3. Л.Божович, А. Маркова, Д.Ельконін.

50. Індивідуальне прагнення підтримувати хороші стосунки з іншими людьми, орієнтування на спілкування – це:

1. спрямованість на взаємодію з іншими;

2. егоїстична спрямованість;

3. спрямованість на діяльність.

51.Навчальна діяльність спрямована на:

1. засвоєння засобів навчальної діяльності;

2. засвоєння знань, опанування узагальнених способів дій, формування прийомів і способів дій, їх програм, алгоритмів;

3. засвоєння способів навчальної діяльності.

52. Передавання знань, їх засвоєння, відтворення засвоєного, застосування знань на практиці – це:

1. типи навчання;

2. елементи навчального процесу;

3. елементи виховного процесу.

53. Індивідуальні особливості швидкості та якості засвоєння учнем знань, умінь та навичок у процесі навчання – це:

1. учіння;

2. навчання;

3. навчальність.

54.Результатом учіння є:

1. навчальні дії, знання, зміст освіти;

2. знання, уміння, навики;

3. знання, уміння, навики, мотиви учіння;

55. Особлива форма соціальної активності, один із видів діяльності, яка спрямована на засвоєння дітьми, підлітками, юнаками теоретичних знань, умінь і навиків у різних галузях наук – це:

1. навчання;

2. навчальна діяльність;

3. учіння.

56. Задача – це:

1. відображення в свідомості вимоги виконати певну дію, щоб привести в відповідність невідоме і потрібне;
2. способи учбової діяльності, що складають її операційну частину;
3. навчання, що не базується на управлінні.

57. Види учбових дій:

1. фізичні, ідеальні, психічні;
2. практичні, розумові;
3. матеріальні, фізичні.

58. Уміння – це:

1. можливість працювати з науково-популярною літературою, проводити спостереження, робити висновки;

2. можливість планувати свою роботу організовувати своє місце;

3. можливість виконувати дію у відповідності з метою та умовами в яких людині приходиться орієнтуватися.

59. Неуспішність у навчальній діяльності – це:

1. якісна характеристика результатів засвоєння учбової програми;
2. недостатній розвиток емоційно-вольової сфери, прогалини в знаннях;

3. це відставання в учінні, при якому школяр не може оволодіти за відведений час знаннями, передбаченими учбовою програмою.

60. Бажання виграти конкурс, досягнути визнання колег, прагнення стати кращим вчителем в школі, місті, області –це:

1. мотив самоактуалізації;

2. мотив співробітництва;

3. мотив престижу.

61.Спрямованість особистості – це:

1. сукупність мотивів, які орієнтують діяльність індивіда і не залежать від ситуації;

2. процес засвоєння соціального досвіду потрібний для навчання;

3. формування цілісної особистості спрямування якої – само актуалізація.

62. Переважання у дітей мотиву щодо досягнення власного благополуччя та престижу, ігнорування оточуючих – це:

1. спрямованість на взаємодію з іншими;

2. егоїстична спрямованість;

3. спрямованість на діяльність.

63. Самооцінка, самоспостереження, самокритика, локус контроль – це:

1. сфера самопізнання;

2. сфера ставлення до себе;

3. сфера саморегуляції.

64. Здібності проникати у внутрішній світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, яка пов’язана з глибоким розумінням особистості учня, його тимчасових психічних станів – це:

1. академічні здібності;

2. комунікативні здібності;

3. перцептивні здібності.

65. До яких мотивів учіння можна віднести: прагнення займатися учбовою діяльністю із-за поганих оцінок і бажання їх виправити в кінці чверті:

1. мотиви престижу;

2. афіліативні мотиви;

3. вузькі учбові мотиви

66.Виховання – це:

1. формування цілісної особистості спрямування якої – самоактуалізація;

2. процес свідомого, цілеспрямованого та систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві;

3. загальні закони активного формування особистості, її принципів, психологічні умови та специфіку організації процесу виховання на різних етапах соціалізації сучаснї людини.

67.Психологія виховання досліджує:

1. психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу;
2. індивідуальні зміни в умовах безпосереднього впливу на особистість;
3. закономірності формування особистості як учасника соціуму.

68.Принцип орієнтації на ціннісні відносини вихованця; принцип суб’єктності; принцип особистісної свободи дитини – це методологічні принципи:

1. ефективного навчання;

2. ефективного виховання;

3. ефективної соціалізації.

69. Ефективність виховного впливу проявляється:

1. у негативних зрушеннях у поведінці вихованця, в його байдужості продовжувати спілкування з вихователем;

2. у відстоюванні й творчому розвитку ним тих цінностей, принципів, ідей і відносин, які складають зміст педагогічного впливу;

3. спонукання виховної аудиторії до розкриття змісту одержаної інформації.

70. За ступенем стимуляції різних типів психічної активності вихованців розрізняють виховні впливи:

1. інтелектуальні, емоційні, вольові;

2. індивідуальні, гуртові, масові.

3. фасилітуючий вплив, інгібіційний вплив.

71.Принцип включення особистості у значущу для неї діяльність; принцип зміни соціальної позиції учня;принцип цілеспрямованого творення емоційно збагачених ситуацій; принцип демонстрації наслідків учинку вихованця для референтної групи; принцип розвитку особистості і соціальної рефлексії вихованця – це:

1. методичні принципи учіння;

2. методичні принципи навчання;

3. методичні принципи виховання.

72 Умисна діяльність людини, що має на меті її удосконалення (не повинна відхилятися від суспільних норм, бути соціально корисним) – це:

1. саморегуляція;

2. самовиховання;

3. самопізнання.

73. Виховний вплив – це:

1. ставлення, погляди, переконання, цілі принципи та стилі поведінки.

2. вплив, який одна людина відчуває з боку іншої, що сприяє розвиткові її особистості або підготовляє її;

3. особистісні особливості вихователя і дитини.

74. Стриманість, самовладання, самоконтроль, самодисципліна – це:

1. сфера самопізнання;

2. сфера ставлення до себе;

3. сфера саморегуляції

75.Комунікативні здібності – це:

1. здібність ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття за допомогою мовлення, міміки та пантоміміки;

2. здібність правильно організовувати учнівський колектив та свою діяльність;

3. здібність д спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними доцільні, з педагогічної точки зору, взаємовідносини, наявність педагогічного такту.

76. В.О.Сухомлинському належить таке правило виховання:

1. необхідно здійснювати вплив на дітей без погроз, тиску, наказів.

2. необхідно ставитися з повагою, бути чуттєвим, уважним до питань учнів;

3. жодного дня без успіхів, без результатів.

77. Психологи виділяють такі стратегії психологічного впливу:

1. суб’єктивна, імперативна, маніпулятивна;
2. фасилітуюча, інгібіційна, маніпулятивна;
3. об’єктивна, імперативна, маніпулятивна.

78. В.А.Кан-Калик виділяє такі стилі психолог – педагогічног спілкування:

1. Авторитарний, демократичний, ліберальний;

2. Стиль захопленості, спілкування-дистанція, спілкування-залякування та загравання;

3. Авторитарний, потурання, спілкування – загравання, спілкування-залякування.

79. Визначте стиль педагогічного спілкування: «Учень розглядається як об’єкт педагогічного впливу, особисто приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, не пояснює свої дії учням. Головні методи впливу є наказ та повчання.»:

1. авторитарний;

2. демократичний;

3. ліберальний.

80. Перетворення внутрішнього світу спеціаліста, яке призводить до неконструктивної діяльності, провокує помилки, які негативно впливають на взаємодію з іншими людьми, погіршують результати праці – це:

1. професійне психологічне поле;
2. професійна деформація;

3. професійна фасилітація

81. Учені виділяють 4 типи деформації, які проявляються в особистості та діяльності педагога:

1. загальнопедагогічні, типологічні, специфічні, індивідуальні;

2. комунікативні, специфічні, типологічні, архаїчні;

3. загальнопедагогічні, змістовні, специфічні, колективні.

82. Вчені встановили, що існує симптомокомплекс властивостей, які виявляють вчителі у взаємодії з учнями на уроці. Визначте їх:

1. комунікативність, байдужість, сильна емоційна виразність, готовність до сумісної діяльності та взаємодопомоги;

2. замкненість, доброзичливість, слабка емоційна виразність, готовність до сумісної діяльності та взаємодопомоги;

3. комунікативність, доброзичливість, сильна емоційна виразність, готовність до сумісної діяльності та взаємодопомоги;

83. Індивідуальне прагнення підтримувати хороші стосунки з іншими людьми, орієнтування на спілкування – це:

1. спрямованість на взаємодію з іншими;

2. егоїстична спрямованість;

3. спрямованість на діяльність.

84. Захопленість процесом діяльності прагнення до пізнання, співробітництва (характеризується мотивами безкорисливого виконання) – це:

1. спрямованість на взаємодію з іншими;

2. егоїстична спрямованість;

3. спрямованість на діяльність.

85. Людина як типовий представник суспільства, що сформувало його, розуміється як:

1. суб’єкт діяльності,

2. індивід,

3. особистість.

86.Способами самопізнання є:

1. самопочуття, честолюбство, нахабство;

2. стриманість, самовладання, самодисципліна;

3. самооцінка, самоспостереження, самоаналіз.

87. Самовиховання починається із запитань:

1. «Хто я? Чому хотів зробити так, а вийшло по-інакшому? Може спробувати в інший спосіб?»

2. «Де я? Чому тут? Може поїхати на відпочинок?»

3. «Хто ви? Чому мене виховуєте? Може відстанете від мене?»

88. Розрізняють такі стратегії виховного впливу:

1. Перцептивна, когнітивна, комунікативна;

2. Об’єктивна, маніпулятивна, розвивальна.

3. Позитивна, негативна, нейтральна.

89.Організаторська функція реалізується через:

1. Становлення правильних стосунків з учнями, іншими вчителями, адміністрацією школи, батьками;

2. Мету розвивати уміння аналізувати, систематизувати, узагальнювати явища, які досліджуються.

3. Організацію різних видів діяльності учнів, а також власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з учнями.

90. Предмет педагогічної діяльності – це:

1. Організація навчальної та самонавчальної діяльності учнів, самовиховання і саморозвитку, спрямованих на засвоєння ними предметного. Соціокультурного, морального і духовного досвіду як основи й умови розвитку.

2. процес свідомого, цілеспрямованого та систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві;

1. прагнення людини до добра, справедливості, краси, порядку, збереженню ціннісних орієнтацій;