Інформаційний обсяг навчальної дисципліни. Історія дизайну _ (назва навчальної дисципліни)

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ ДИЗАЙНУ І РЕКЛАМИ

КАФЕДРА ДИЗАЙНУ СЕРЕДОВИЩА

 

ІСТОРІЯ ДИЗАЙНУ _
(назва навчальної дисципліни)

ПРОГРАМА навчальної дисципліни

підготовки _____________ «Бакалавр» __________________
(назва освітньо-кваліфікаційного рівня)

напряму _________ 6.020207 Дизайн ____________________
(шифр і назва напряму)

спеціальності _______________________________________
(шифр і назва напряму)

спеціалізації ___________ «Дизайн середовища» ___________

(Шифр за ОПП________)

Київ – 2015

РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО:

Київським національним університетом культури і мистецтв

РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ:(вказати авторів, їхні посади, наукові ступені та вчені звання)

__________ Т. Ф. Кротова, доцент _________

__________ М. Р. Селівачов, професор ________

 

 

Обговорено та рекомендовано до затвердження Радою факультету «Дизайну та реклами» Київського національного університету культури і мистецтв

 

«____» _____________ 20__ року, протокол № ___

ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

Програма вивчення навчальної дисципліни «Історія дизайну» складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки ____________ бакалаврів ____________________________

(назва освітньо-кваліфікаційного рівня)

напряму (спеціальності) «6.020207 Дизайн».

Предметом вивчення навчальної дисципліни є

матеріальна культура світу від стародавніх часів до сьогодення, становлення дизайну як специфічного виду проектної діяльності, його розвиток в історичній перспективі до початку ХХІ ст. включно.

Міждисциплінарні зв’язки: «Історія мистецтв», «Етнічна символіка», «Теорія стилів», «Монументально-декоративні засоби в дизайні середовища».

Програма навчальної дисципліни складається з таких розділів:

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИЗАЙНУ.

2. ПЕРЕДІСТОРІЯ ЕСТЕТИЧНОГО ПРОЕКТУВАННЯ.

3. ІСТОРІЯ ЕСТЕТИЧНОГО ПРОЕКТУВАННЯ / ДИЗАЙНУ (ХІХ – СЕРЕДИНА ХХ СТ.).

4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ НОВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА (2 ПОЛ. ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.).

Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Історія дизайну» є

надання студентам необхідного обсягу знань щодо історичного розвитку світового дизайну, еволюції стилів у проектуванні середовища життя.

 

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Історія дизайну» є

- всебічне висвітлення проблем дизайну в історичній перспективі;

- розкриття особливостей утворення стилів в провідних течіях дизайну;

- усвідомлення місця і ролі дизайну в розвитку сучасної цивілізації;

- аналіз творчої спадщини видатних дизайнерів.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати:

- історичні періоди розвитку матеріальної культури до появи дизайну в сучасному розумінні;

- напрямки та течій в дизайні;

- процеси розвитку дизайну;

- діяльність видатних дизайнерів і рекламістів.

Студенти повинні вміти:

- аналізувати твори дизайну щодо принципів формоутворення й технології;

- оцінювати естетичні й функціональні якості об’єктів дизайну;

- досліджувати актуальні тенденції в розвитку певних напрямків і течій;

- працювати з фаховою літературою й інформаційними джерелами.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться _ 120 _ годин /_ 4 _ кредитів ECTS.

Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИЗАЙНУ.

Дизайн як естетико-проективна діяльність, його місце і роль у системі візуального мистецтва. Етимологія цього поняття і терміна. Стосунок до архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, оформительства тощо. Задум, ескіз, модель, креслення – і готовий тиражований продукт. Поняття мистецького та художнього.

Чуттєві й інтелектуальні складові, протистояння сенсуального та концептуального начал, діонісійського й аполонського первнів. Спонтанне та проектне в мистецтві різних епох, експромт, імпровізація і передання, традиція, канон. Краса і красивість, гожість, євграфія і каліграфія.

Мистецтво і техніка, «арт» і «кунст». Естетичний задум і засоби його втілення, мислення художника формою та матеріалом). Естетичні властивості матеріалів – різних видів текстилю, кераміки, дерева, металу тощо. Головні напрями формотворення. Проблеми стилістики та стилізаторства, використання архаїчних форм у дизайні, примітив і примітивізм, вернакулярна та біонічна архітектура, екологія предметного середовища.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДІСТОРІЯ ЕСТЕТИЧНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

Протодизайн у мистецтві на різних етапах розвитку, починаючи з первісності. Поєднання магічного та прагматичного в первісних макетах звірів, сценах полювання, виготовленні інструментів. Протодизайнерські ідеї у працях давніх мислителів. Розуміння Сократом прекрасного в поєднанні з категоріями відносності, доцільності, функціональності. Трактування Платоном і Аристотелем співвідношення понять «краса» і «користь». Злитність техніки і мистецтва у стародавній Греції. Античні моделі для лиття та карбування пластичних об’єктів. Переважання технічного над художнім у стародавньому Римі.

Занепад естетичного проектування при переході від античності до середніх віків. Імітація склепінь у ранній романіці (мавзолей Теодоріха в Равенні, 5 ст.). Візантія: поступове формування хрестово-купольного канону християнського храму в Константинополі та невдачі при будівництві св. Софії (6 ст.), архітектурні макети, нова художня мова ікон і поява «прорисів», ерміній. Готика: перші архітектурні кресленики, зворотнє розташування ілюстрацій у сувоях із текстами проповідей. Міські глашатаї, ярмарки та реклама середньовіччя.

Альтернативи естетичного проектування в східному світі. Арабська інженерія, зокрема виготовлення зброї й оборонних пристосувань, інструментів і засобів транспорту. Відмова від помпезності та вписаність у ландшафт (султанський комплекс Топ-Капи), заперечення фігуративності, проблема іконоборства. Специфіка предметного середовища в Індії та на Далекому Сході, техніка «батік», ранні китайські друки й естампажі.

Розквіт естетичного проектування в Західній Європі за доби Відродження, Бароко, Класицизму. Художня універсальність митців, які однаково успішно розробляли проекти в різних видах мистецтва та самі їх виконували. Енциклопедизм Леонардо-да-Вінчі, його художні та наукові твори, технічні винаходи. Зліпки з живих істот у кераміці Б. Паліссі. Провідна роль книгодрукування й естампів у поширенні нових мистецьких ідей. Першодрукарі Й. Гутенберг, Ф. Скарина, Ш. Фіоль, І. Федорів і П. Мстиславець.

Архітектура, проектування інтер’єрів, міського та садово-паркового середовища: спільне і специфічне в діяльності художника та дизайнера. Ансамбль різних видів мистецтв, стилі, неостилі, стилізації у ретроспективних і екзотичних формах – китайщина, японщина тощо. Початки поціновування вернакулярної архітектури – рустикальна течія в облаштуванні флорентійських вілл.

Традиційне виготовлення вбрання нижчими верствами суспільства та проектування модних фасонів для привілейованих станів. Проекти костюмів Ж.-Л. Давида, живописні візії-проекти моделей вбрання А. Ватто. Формування загальноєвропейського костюму на основі англійського смаку в першій пол. XIX ст., дендізм. Лондонська Севіл Роу – символ елітарного моди, «від кутюр». Творчість Ч. Ф. Ворта та П. Пуаре. Синдикат високої моди. Демократизація моди в ХІХ ст. і відображення цього феномену в повісті «Шинель» М. Гоголя. Оказіональне пошиття одягу та поява конфекціону. Роль етноконфесійних чинників.

РОЗДІЛ 3. ІСТОРІЯ ЕСТЕТИЧНОГО ПРОЕКТУВАННЯ / ДИЗАЙНУ (ХІХ – СЕРЕДИНА ХХ СТ.)

Шляхи підтримки мануфактурної промисловості та кустарного промислу в Росії. Заснування «Мануфактурного музеуму» в Петербурзі (1811), регулярне проведення «Мануфактурних виставок» (від 1829 р.), відкриття «Строгановської Рисувальної школи мистецтв і ремесел» (Москва, 1825), школи для «підготовки вчених рисувальників у промисловості» (Петербург, 1839), Рисувальні школи Раєвської-Іванової у Харкові (1850-ті), М. Мурашка в Києві (1875), Училище технічного рисування ім. О. Л. Штігліца (Петербург, 1888), миргородська школа ім. М. Гоголя. Діяльність земств, зокрема Чернігівського, Полтавського, Київського, роль Синякової, Давидової, княгині Яшвіль; підмосковні осередки в Абрамцево, Талашкіно

Вплив «машинного перевороту» (1750 – 1870рр.) та «промислової революції» (1870 – 1945рр.) на розширення виробництво предметів споживання. Бавовняна промисловість і виробництво одягу; архітектурне проектування і промислове будівництво. Поява дагеротипії, кінематографа, винаходи швейної та пишучої машин. Технічні досягнення в галузі легкої промисловості, засобів транспорту та зв’язку (телефон, телеграф). Промислові виставки (Берлін, Париж, 1844-1849 рр.). Перша Всесвітня промислова виставка в Лондоні 1851р. як поштовх до усвідомлення соціально-естетичних проблем предметного середовища, протистояння мистецтва і техніки. Поява та специфіка художньо-промислових освіти та музейництва. Провідна роль Британії.

Ідейні основи формування новітнього дизайну в Британії на шляху подолання суперечності між інтенціями масового художнього виробництва та неможливістю застосовувати традиційні засоби виразності. Перша всесвітня виставка 1851 р. в лондонському «Кришталевому палаці» й особливості створення та функціонування цієї новаторської споруди. «Практична естетика» Готфріда Земпера, запровадження ним поняття «художнє ремесло». Заснування Г. Земпером1851 р. Школи архітектури та рисунку» в Кенсингтоні, 1852 р. – Кенсингтонського музею, керованого Генрі Коулом (з 1899 р. – Вікторії й Альберта), що став найбільшим у світі зібранням декоративного мистецтва та дизайну. Королівський коледж мистецтв – світовий лідер у сфері дизайнерської освіти. Діяльність товариств з вивчення проблем впливу культури і мистецтва на розвиток техніки: «Мистецтва та ремесла», «Естетичний рух», «Журнал дизайну та мануфактур». Концепція «гуманного предметного середовища» У. Морріса, О. Уайльда, Д. Рескіна. Вивчення закономірностей розвитку форми на основі використання історичного досвіду і нових технічних можливостей.

Художньо-промислові музеї й училища германського світу: у Відні – Королівський музей мистецтва і промисловості (1859), Музей і Школа прикладного мистецтва (1864). Відкриття музеїв художнього ремесла та промислу в Берліні (1867), Гамбургу та Франкфурті-на-Майні (1877). Протодизайнерська програма М. То нета (1840 – 1850-ті рр.). Антиорнаментальні ідеї А. Лооса(1900-ті рр.). Німецькі виставки прикладного мистецтва і Веркбунд (1908–1933). Баухауз у Веймарі-Дассау, його розквіт у 1920-х – на поч. 1930-х рр. і закриття нацистами. Досвід Ульмської школи (1953–1968): промисловий дизайн і арт-дизайн.

«Союз красних мистецтв щодо промисловості» у Парижі (1863) і створення на його основі Музею декоративних мистецтв. Видання «Історії промислових мистецтв» Ж. Лабарта у 5 томах (1864-1866). Споруди зі скла та металу Гюстава Ейфеля (1832–1923): галереї машин (1855, 1867), Палац машин (1880), каркас для 93-метрової «Статуї свободи» (1886), будівництво Ейфелевої вежі (1887 – 1889) до Всесвітньої виставки у Парижі. Легкість, граціозність і життєрадісність як основні риси «французького смаку»

Радянське «Виробниче мистецтво» 1920-х років як альтернатива дореволюційному академізму. ВХУТЕМАС і ВХУТЕІН, мистецькі школи в Києві та Харкові. Боротьба модерністичних напрямів, уособлених В. Кричевським і М. Бойчуком. Творчість В. Єрмілова, українські сторінки діяльності К. Малевича, В. Татліна. Критик Іван Врона. Комуністична заангажованість «нових митців» у протистоянні з «реалістами старої школи», реванш «реалістів» у середині 1930-х. Художня промисловість на основі народного художнього промислу, діяльність Є. Прибильської, С. Колоса та ін. Перехід художньої промисловості від модерністичних до ретроспективних засад.

Головні музеї сучасного мистецтва та дизайну: Смітсоніен інститут у Вашінгтоні, США, та його відділення – Купер-Хьюітт у Нью-Йорку, нью-йоркські музеї: Метрополітен, МОМА, Гуггенгайма, Мистецтва та дизайну, Академія дизайну та ін.; лондонські: Вікторії й Альберта, Тейт-модерн, Дизайну, Моди й текстилю; Museum of Domestic Design and Architecture, MoDA у Мидлсекс, Великобританія; Музей науки і техніки ім. Леонардо-да-Вінчі в Мілані; німецькі: Kunstgewerbemuseum у Берлині – найдавніший музей прикладного мистецтва в Німеччині, Баухауз у Ваймарі, Museum für angewandte Kunst MAK, Відень, Австрія; Musée des arts décoratifs, Париж; та ін.

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ НОВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА (2 ПОЛ. ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.)

Лідерство США в дизайні 2-ї половини ХХ ст., дизайнерські методи в архітектурі. Переїзд до США провідних європейських фахівців (Вальтер Гропіус, Міс ван дер Рое та ін., масова еміграція зі Східної Європи), сприятливі економічні можливості повоєнного часу, домінанта прагматизму, дизайнерські методи в архітектурі.

Нові регіональні школи. Домінанта «екодизайну» в скандинавських країнах, використання природних матеріалів, аеропорт Осло, метрополітен Стокгольму, фірма «Ікеа». Італія: орієнтація на класичну спадщину та національні надбання доби Відродження. Специфіка Іспанії, вплив спадщини Гауді, Міро, каталонська школа.

Особлива роль євреїв у розвитку художнього ремесла, дизайну й альтернативних академізму течій, передусім авангардних. Проектність – основна особливість формування предметного середовища й соціальної структури, починаючи з Біблії. Музей Ізраїлю в Єрусалимі (проект Alfred Mansfeld, Dora Gad, James Carpenter). «Контрдизайн» Ф. Гундервассера

Важливе місце вихідців із України й етнічних українців (Архипенко, Богомазов, Бурлюк, Вертов, Екстер, Ель Лисицький, Малевич, Маяковський, Пальмов, Родченко, Татлін). у розвитку новітнього мистецтва та дизайну. Київський Інститут технічної естетики, харківська та львівська школи дизайну.

Далекосхідний вектор історії дизайну – впливи альтернативних засад китайського мистецтва, а у новітню добу – передусім японського. Суголосність японських принципів організації середовища вимогам європейського смаку середини ХХ ст. – екологічність, мобільні членування архітектурного простору, лаконізм, увага до акцентованої деталі.

Перевага рукотворності й орнаментальності над проективністю в предметному середовищі буддійського, індуїстського, мусульманського світу. Ремінісценції античної, ранньохристиянської, ренесансно-барокової й академічної спадщини в різні епохи (індійська чуттєва пластика, ісламські мечеті та різьблення під впливами коптів і ромеїв, «китайське бароко»)

Специфіка формування предметного середовища корінних народів Африки, Америки, Австралії з Океанією. Мікс автохтонного та колонізаційного, взаємовпливи обох складових, широке використання «фаунд обжектс». Мексиканський монументалізм, архітектура і дизайн нових міст у Бразилії, королівствах Аравійського півострову.

Рекомендована література

1. Альтшулер Г. С. Алгоритм изобретения – М., 1979.

2. Білодід Ю. М., Поліщук О. П. Основи дизайну: Навч. пос. – К., 2004. – 240 с.

3. Бхаскаран Л. Дизайн и время. – М., 2006.

4. Вейс Г. История культуры. Костюм. Украшения. Предметы быта. Вооружение. Храмы и жилища. Обычаи и нравы. – М., 2002. – 960 с.

5. Власов В. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. Том 1-10. – СПб., 2004–2009.

6. Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – Киев: Вища школа, 1982.

7. Готтентот Ф. Иллюстрированная история материальной культуры. – М. – 2001. – 478 с.

8. Даниленко В. Я. Дизайн: Підручник. – Харків:ХДАДМ, 2003. – 320 с.

9. Иттен Йоханес. Искусство формы. – М.: Издатель Д. Дронов. 2006.

10. Кибалова Л., Гербенова О., Ламарова М. Иллюстрированная энциклопедия моды. – Прага: Артия, 1966. – 608 с.

11. Лавреньтьев А. Н. История дизайна. – М., 2006.

12. Мак-Коркодейл Ч. Убранство жилого интерьера от античности до наших дней. – М., 1990.

13. Малік Т. В. Історія дизайну архітектурного середовища: Навч. пос. – К.: КНУБА, 2003. – 192 с.

14. Минервин.Г. Б. Дизайн. Иллюстрированный словарь-справочник. – М., 2004.

15. Михайлов С. М. История дизайна. Т.1, 2. – М., 2004.

16. Моран А. История декоративно-прикладного искусства – М.,1982.

17. Пучков А. Нарис історії архітектурознавства. – К., 2013. – 196 с.

18. Селівачов М. Р. Культурологічні проблеми дизайну як виду художньої діяльності // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки / Мистецькі обрії-2010. Випуск 3 (12-13). – К.: Музична Україна, 2010. – С. 351-355.

19. Селівачов М. Р. Чим актуальне народне мистецтво? // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки / Мистецькі обрії-2012. Випуск 4 (14-15). – К.: Фенікс, 2012. – С. 263-266, іл.

20. Соловьев Н. К. История современного интерьера. – М., 2000.

21. Холмянский Л. М., Щипанов А. С. Дизайн: Уч. пос. – М.: Просвещ., 1985. – 240 с.

22. Шимко В. Т. Архитектурно-дизайнерское проектирование: Уч. пос. – М.: Архитектура, 2004. – 296 с.

4. Форма підсумкового контролю успішності навчання: - іспит.

5. Засоби діагностики успішності навчання: перевірка конспектів лекцій, експрес-опитування, семінарські заняття, перевірка контрольних робіт.