Оцінка хімічної обстановки

 

Хімічна обстановка – це сукупність наслідків хімічного зараження атмосфери і місцевості СДОР (ОР), які впливають на діяльність підприємств, сил цивільного захисту і населення.

Під оцінкою хімічної обстановки слід розуміти визначення характеру і масштабу зараження СДОР або ОР території, вплив їх на виробничу діяльність підприємств, сил ЦО, життєдіяльність населення в цілому.

Хімічна обстановка створюється в результаті аварійного розливу або викиду СДОР чи застосуванні хімічної зброї з утворенням зон хімічного зараження і осередків хімічного ураження.

Зоною хімічного зараження називається територія, над якою розповсюдилася хмара зараженого повітря з уражаючими концентраціями СДОР або ОР. В зоні хімічного зараження можуть виникнути один або декілька осередків ураження.

Осередком хімічного ураження називається територія, в межах якої в результаті дії СДОР або ОР постраждали люди і тварини (є втрати).

На підприємствах хімічну обстановку виявляють пости радіаційного і хімічного спостереження (РХС), ланки і групи радіаційної і хімічної розвідки (РХР). За даними РХС і РХР здійснюють оцінку хімічної обстановки.

Оцінка хімічної обстановки складається з:

– визначення масштабів і розмірів хімічного зараження місцевості;

– вибору найбільш доцільних варіантів дій, при яких виключається ураження людей.

Оцінка хімічної обстановки провадиться методом прогнозування та за даними розвідки. В основу прогнозу хімічної обстановки при розробці планів ЦО (захист та спасіння населення) беруть випадок одночасного викиду всього запасу СДОР, що знаходиться в ємностях. При розрахунку враховуються несприятливі метеорологічні умови, наприклад, інверсія і швидкість вітру υ_сер = 1м/сек. А у випадку реального виходу з-під контролю людини СДОР, тобто аварії із СДОР, у розрахунку приймаються реальні метеорологічні умови. Вихідними даними для оцінки хімічної обстановки є:

– тип і кількість СДОР або засоби застосування хімічної зброї та тип ОР;

– місце викиду (аварії) отруйних речовин чи район застосування ОР;

– час викиду (аварії) СДОР чи ОР;

– ступінь захищеності людей;

– топографічні умови місцевості (місцевість відкрита, напівзакрита, закрита), характер забудови на шляху розповсюдження забрудненого повітря;

– метеорологічні умови (швидкість і напрям приґрунтового шару повітря, температура ґрунту і повітря, ступінь вертикальної стійкості повітря).

Розрізнюють три ступені вертикальної стійкості повітря: інверсію, ізотермію та конвекцію.

Інверсія виникає звичайно ввечері за 1 годину до заходу сонця, коли нижні шари повітря холодніші за верхні; і зникає на протязі години після його сходу. Це перешкоджає розсіюванню парів СДОР або ОР по висоті і створює умови для підтримання високих концентрацій зараженого повітря на місцевості.

Ізотермія характеризується стабільною рівновагою повітря. Вона найбільш характерна для хмарної погоди, але може виникати і в ранішні і вечірні години, як перехідний стан від інверсії до конвекції.

Конвекція виникає, як правило, через 2 години після сходу і за 2 години до заходу сонця; спостерігається в літні ясні дні, коли нижні шари повітря нагріті значно більше ніж верхні, при цьому утворюються висхідні потоки; це сприяє швидкому розсіянню зараженої хмари і зменшенню її уражаючої дії.

Таким чином, ступінь вертикальної стійкості приґрунтового шару повітря може визначатися за графіком із отриманням даних прогнозу погоди.

Послідовність рішення задач при визначенні зон хімічного зараження і оцінка створеної хімічної обстановки така:

1. Визначаємо розміри зони зараження: глибину та ширину.

2. Визначаємо площу зони зараження.

3. Визначаємо час підходу зараженого повітря (ЗП) до нашого підприємства.

4. Визначаємо час уражаючої дії СДОР або ОР. Визначаємо можливі втрати людей та тяжкість їх ураження.

При завчасному прогнозуванні масштабів зараження на випадок аварій за вихідні дані беруть:

– величину викидання СДОР (h), які розлились на підстилаючі поверхні. Приймається за 0,05 м по всій площі розливу; для рідин, які розлилися у піддон чи на обваловану поверхню, визначають за формулою

, (4.9)

де Н – висота піддону (або обвалування), м;

– при аваріях на газо- і продуктопроводах величина викидання СДОР приймається за таку, що дорівнює її максимальній кількості, яка знаходиться в трубопроводі між автоматичними відсікачами (наприклад, для аміакопроводів – 270–500 т);

– ступінь вертикальної стійкості шарів повітря – інверсія;

– температуру повітря +20 °С;

– швидкість вітру 1 м/с.

При функціонуванні в межах адміністративної території двох і більше хімічно небезпечних об'єктів і накладанні зон можливого зараження одна на одну визначення чисельності населення, що може потрапити в зону зараження, здійснюється з розрахунку одноразового зараження території максимальною зоною можливого зараження СДОР.

Зона можливого хімічного зараження – це площа кола з радіусом, який дорівнює глибині поширення хмари зараженого повітря з уражаючою токсодозою (концентрацією).

За наявності на об'єкті народного господарства кількох СДОР прогнозування масштабів зараження і оцінювання ступеня хімічної небезпеки об'єкту проводиться за тією речовиною, аварія з викиданням (виливанням) якої може бути найбільш небезпечною для населення.

Розглянемо порядок нанесення зон зараження СДОР на карти і схеми.

 

Рисунок 4.4 – Нанесення зон зараження СДОР на карту (схему):

а – при швидкості вітру менше 1 м/с; б – при швидкості вітру 1 м/с;
в – при швидкості вітру більше 1 м/с

 

При швидкості вітру менше ніж 1 м/с зона зараження має вид кола (рис. 4.4, а), точка О відповідає джерелу зараження: φ = 360°. Радіус кола дорівнює Г.

Зображення еліпса (пунктиром) відповідає зоні фактичного зараження на певний момент часу.

При швидкості вітру за прогнозом 1 м/с зона зараження має вигляд півкола (рис. 4.4, б), точка О відповідає джерелу зараження: φ = 180°. Радіус півкола дорівнює глибині зони зараження Г.

Бісектриса півкола зберігається з віссю сліду зараженої хмари і орієнтована за напрямком вітру.

При швидкості вітру за прогнозом більше 1 м/с зона зараження має вигляд сектора (рис. 4.4, в), точка О відповідає джерелу зараження: φ = 90° при швидкості вітру за прогнозом від 1 до 2 м/с; φ = 45° при швидкості вітру за прогнозом більше 2 м/с. Радіус сектора дорівнює глибині зони зараження Г. Бісектриса сектора збігається з віссю сліду хмари і орієнтована за напрямком вітру.