Лекція 12. Структура норми права

Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв'язок компонентів, які її утво­рюють: диспозиції, санкції і гіпотези.

Диспозиція — це така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки. В ній сформульовані права й обов'язки, яких суб'єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною нор­ми права в тому розумінні, що інші дві частини є похідними від неї, логічно обумовленими диспозицією. Разом з тим це не означає можливості існування диспозиції норми права без санкції та гіпоте­зи, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.

Залежно від ступеня визначеності диспозиція поділяється на абсолютно визначену і відносно визначену.

Абсолютно визначена диспозиція містить чітко і вичерпно ви­кладене правило, що позбавляє суб'єктів суспільних відносин можливості вибору варіантів поведінки (наприклад, п. З ст. 9 За­кону України “Про податок на додану вартість” вказує на те, що суб'єкти підприємницької діяльності, які створюються після на­брання чинності цим Законом, незалежно від виду діяльності і запланованих обсягів операцій... зобов'язані зареєструватися як платники податку за місцем їх знаходження в податковому органі).

Відносно визначена диспозиція містить загальні ознаки по­ведінки, в межах якої можуть діяти суб'єкти (наприклад, викори­стання землі в Україні є платним, про що йдеться у ст. 36 Земель­ного кодексу).

Санкція — це така частина норми права, яка встановлює не­вигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Вона є логічно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений існуванням диспозиції. Санкція є виразом осуду і примусу, який застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права.

Залежно від ступеня невигідності наслідків санкції поділя­ються на штрафні, правопоновлюючі та заходи попереджуваль­ного впливу.

Штрафні (каральні) санкції передбачають найбільш не­вигідні наслідки для правопорушника (позбавлення волі, позбав­лення батьківських прав тощо).

Правопоновлюючі санкції спрямовані не на покарання право­порушника, а на відновлення попереднього стану, порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладе­них на нього і невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків (відновлення на попередній роботі (посаді) незаконно звільнених робітників; сплата аліментів; відібрання індивідуально визначеної речі в боржника і передача її кредиторові тощо).

До заходів попереджувального впливу відносять привід, арешт майна, затримання як підозрюваного.

За сферою використання санкції поділяються на:

конституційно-правові (визнання конституційним судом за­кону таким, що не відповідає конституції);

цивільно-правові (визнання договору недійсним, стягнення неустойки);

адміністративно-правові (штраф, позбавлення спеціального права, наданого громадянину, наприклад полювання);

дисциплінарні (винесення догани або звільнення з роботи);

кримінальні (виправні роботи, позбавлення волі).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені санкції.

Абсолютно визначені санкції чітко і вичерпно вказують на вид і міру державного примусу (звільнення з роботи, чітко визна­чений розмір штрафу).

Відносно визначені санкції передбачають мінімальні і макси­мальні або лише максимальні межі невигідних наслідків (позбав­лення волі строком від... і до..., виправні роботи строком до...).

Залежно від складу санкції поділяють на прості, складні й альтернативні.

Прості санкції передбачають один невигідний наслідок (штраф; стягнення пені).

Складні санкції тягнуть за собою кілька невигідних наслідків (позбавлення волі з конфіскацією майна).

Альтернативні санкції містять кілька наслідків, один з яких може бути застосованим до правопорушника (позбавлення волі або виправні роботи; позбавлення волі, або виправні роботи, або штраф).

Гіпотеза — це така частина норми права, яка вказує на ті фактичні обставини (місце, час, стан тощо), наявність або відсутність яких є умовою виникнення передбачених у диспозиції прав і обов'язків.

Залежно від свого складу гіпотези також поділяються на прості, складні й альтернативні.

Прості гіпотези вказують на одну обставину як умову дії норми (наприклад, дитина, батьки якої на момент її народження є громадянами України (гіпотеза), є громадянином України).

Складні гіпотези вказують на дві або більше обставин як на умову дії норми (ст. 76 Конституції дає перелік вимог, які став­лять перед кандидатом в народні депутати).

Альтернативні гіпотези пов'язують дію норми з однією із декількох перерахованих у законі обставин (ст. 81 Конституції вказує на обставини, коли будь-яка з них може призвести до при­пинення повноважень народного депутата).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені гіпотези.

Абсолютно визначені гіпотези чітко і вичерпно вказують на обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язана дія норми (ст. 77 Конституції чітко визначає умови проведення позачерго­вих виборів парламенту).

Відносно визначені гіпотези найбільш загально, абстрактно формулюють обставини, які є умовою дії норми (наприклад, ст. 111 Конституції передбачає, що Президент може бути усуне­ний з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину).