Прийняття Конституції 28 червня 1996 р.

Прийняття Основного Закону України було закономірним та логічним завершенням тривалого і надзвичайно складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і пройшов два етапи: 1990-1993 рр. і 1994-1996 рр.

Головним змістом першого етапу було опрацювання на основі діючих конституційних положень легітимного, тобто такого, що відповідав би сподіванням громадян, логічного і юридичного завершеного проекту Конституції. Цей етап розпочався з розроблення концепції нової Конституції. Про напруженість роботи свідчить той факт, що було опрацьовано сім варіантів концепції, після чого у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. Потім приступили до розробки проекту Конституції. Було створено чотири його варіанти. Один із них у липні 1992 р. Верховна Рада узгодила і винесла на всенародне обговорення, яке проходило з 15 липня по 1 грудня 1992 р. Під час його обговорення до проекту було запропоновано внести більше 47 тис. поправок, доповнень, заперечень. За результатами всенародного обговорення у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії доопрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації. З опублікуванням проекту фактично завершився перший етап конституційного процесу в незалежній Україні.

Другий етап конституційного процесу розпочався 20 вересня 1994 р., коли нова Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. Її склад був затверджений 10 листопада того ж року з представників трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верховної Ради О. Мороза.

Головним змістом другого етапу конституційного процесу було опрацювання такого документа, що був би не тільки логічно і юридично завершеним, а й узгоджував точки зору різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до нової Конституції виникли два концептуально нові проекти, які відрізнялися не лише від попереднього проекту 1993 р., а й від ряду принципових положень Декларації про державний суверенітет 1990 р., що обумовлювалося складною політичною боротьбою різних політичних сил навколо змісту Конституції. Головним чином суперечки відбувались відносно форми державного управління (президентська чи парламентська республіка), з діаметрально протилежних позицій депутати ставилися до приватної власності, державного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. Нарешті, 2 квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було включено до порядку денного роботи Верховної Ради. 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, внесеного Конституційною комісією, за результатами якого було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для доопрацювання проекту.

28 травня – 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Але 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований.

У цих умовах 26 червня 1996 р. Президент України Л. Кучма оголосив проведення всеукраїнського референдуму, на який виносився проект Конституції, не сприйнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося.

Більшість депутатів Верховної Ради виявили державну мудрість і зрілість і повернулися до розгляду проекту Конституції.

28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою більшістю голосів – 315, а Закон про введення її в дію – 338 голосами.

28 червня став Днем Конституції України.

Основний Закон держави складається з преамбули, п’ятнадцяти розділів, у котрих визначені права, свободи та обов’язки людини і громадянина; описується процедура виборів та референдуму; окреслені повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду України, місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України, зокрема і Автономної Республіки Крим; зазначено, за яких обставин і хто має право вносити зміни до Конституції України, і визначено перехідні положення, які регулюють терміни та порядок переходу від діючої системи державних органів до тієї системи, що передбачено Конституцією 1996 р.

Преамбула проголошує, що Конституція прийнята Верховною Радою від імені українського народу і є результатом здійснення українською нацією права на самовизначення. У ній формулюються завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави.

Перший розділ присвячений загальним засадам і має виключно важливе значення. Україна визначається як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо через демократичні вибори, референдум та органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За формою державного правління і устрою Україна визначається як унітарна республіка, а українська мова проголошується державною. Одночасно в Україні гарантується вільний розвиток інших мов.

Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає, що остаточно покінчено з колишнім пануванням однієї форми власності, одного політичного напрямку, однієї ідеології.

Конституція проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження і забезпечення її прав є головним обов’язком держави. У розділі “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” накреслено систему особистих, соціально-економічних, політичних прав людини. Зокрема, у соціально-економічній сфері громадянам надається право на працю, страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров’я тощо. Право приватної власності проголошується непорушним. Конституція передбачає свободу об’єднань у різні політичні утворення, участь в управлінні державними справами, у виборах, референдумі, право проводити збори, мітинги, демонстрації, закріплюється право на свободу світогляду і віросповідання.

Конституція регулює організацію і діяльність вищого законодавчого органу України – Верховної Ради. Верховна Рада обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Із числа депутатів обирається Голова Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови. Вони і керують роботою Верховної Ради.

Головною функцією Верховної Ради є прийняття законів. Але видаючи закони і приймаючи постанови, Парламент не має права втручатися у сферу діяльності інших гілок влади. Окрім законодавчої роботи, Верховна Рада здійснює також установчі і контрольні функції, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики тощо.

Загальні засади правового положення Президента України визначені в окремому розділі Конституції. Президент є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Одна і та же особа не може бути Президентом України більше двох термінів підряд.

Конституція наділяє Президента значними повноваженнями в сфері здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави. Так, Президент представляє державу на міжнародній арені, веде переговори і укладає міжнародні договори України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією, призначає третину складу Конституційного Суду України, присвоює вищі військові звання, дипломатичні ранги та інші звання і чини, призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій. За згодою із Верховною Радою, Президент призначає Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку, призначає і звільнює Генерального прокурора України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Президент за поданням Прем’єр-міністра України утворює, реорганізовує та ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, має право скасовувати акти уряду. Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил України. Він підписує закони, прийняті Верховною Радою, і має право вето щодо них із наступним поверненням їх на повторний розгляд Парламенту. Президент здійснює й інші повноваження, визначені Конституцією.

Систему органів виконавчої влади, згідно з Конституцією, складають: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві та Севастополі.

Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у соціально-культурній сфері (праці, зайнятості населення, соціальному захисті, освіті, науці, культурі тощо). Кабінет Міністрів забезпечує розробку і виконання державного бюджету та виконує інші повноваження, визначені Конституцією, законами й актами Президента.

Конституція застерігає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Конституція гарантує незалежність і недоторканість суддів.

Конституційний Суд є єдиним органом, який має право офіційного тлумачення Конституції України та законів республіки. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані такими, що суперечать Конституції, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

За Конституцією місцеве самоврядування здійснюється безпосередньо громадами і через органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Спільні інтереси територіальних громад міст, селищ та сіл представляють районні та обласні ради. Склад ради села, селища або міста обирається мешканцями відповідної територіальної одиниці на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Конституція набула чинності з дня її прийняття – 28 червня 1996 р. З’явилась можливість на конституційному фундаменті, за допомогою передбачених Конституцією засобів і на основі її принципів завершити будівництво розвинутого громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової, соціальної держави. Саме в цьому і полягає передусім історичне значення нової Конституції.