Мобілізація сил на відсіч ворогові

Напад гітлерівської Німеччини, швидке просування її військ викликали серед населення певне розгублення і величезну тривогу за долю Вітчизни. Потрясіння зазнали Сталін і вся керівна партійно-державна верхівка. Про Сталіна в той час С. Тимошенко згадував, що особливо вразив його вигляд: „Щоки запалі, неголені, очі тьмяні, хмільні.. він сидів біля столу, як паралізований, повторював: Ми втратили все, що нам залишив товариш Ленін, немає нам прощення”. Перед усією країною постало болісне і тяжке питання: чому Червона Армія, якій ні в чому не відмовляли, не встояла перед нападом нацистів і виявилася неспроможною дати їм належну відсіч? У своєму виступі по радіо 3 липня 1941 р. Сталін пояснював захоплення частини нашої території головним чином тим, що війна почалася при вигідних для німецьких і невигідних для радянських військ умовах. Німецькі війська були відмобілізовані і присунуті до кордону, а радянським військам треба було ще відмобілізуватись і наблизитись до кордонів. Крім того, Німеччина, мовляв, напала на СРСР несподівано і віроломно. Ці сталінські аргументи не витримують ніякої критики. Сталін і його найближчі соратники мали достатньо даних від розвідки про підготовку і навіть час нападу Німеччини на СРСР. Інша справа, що Сталін ігнорував ці повідомлення, будучи глибоко переконаним, що Гітлер до закінчення війни з Англією не нападе на СРСР, і не дозволяв приводити війська в прикордонних районах у готовність до відсічі можливого нападу ворога. Отже, для Сталіна напад Гітлера не був раптовим. Раптовим його можна вважати для населення і основної маси військ. Отже, у невдачах, катастрофічному стані Червоної Армії на початку війни повністю винні Сталін і його найближче оточення. Безпосередні учасники кривавих боїв, серед них і українці, боролися проти поневолення країни, у тому числі України іноземними, нацистськими загарбниками, за рідну землю і були впевненні, що війна, яку вони вели, не жаліючи ні сил, ні життя, була справді Великою Вітчизняною війною. Цей термін зустрічаємо у наказах Й. Сталіна часів війни. У доповіді 6 листопада 1941 року Сталін називав війну визвольною, справедливою, а в наказі 23 лютого 1942 року – в час 24-річчя Червоної Армії – Сталін уперше назвав її „Вітчизняною”. Пізніше, в наказі Верховного Головнокомандуючого 6 листопада 1944 року Сталін назвав війну „Великою Вітчизняною війною”. Цей термін закріпився в пам’яті її учасників, а тому ми називаємо німецько-радянську війну 1941-1945 рр. – Великою Вітчизняною війною, розглядаючи її як частину Другої світової війни. Оскільки всю повноту влади в СРСР зосереджували в своїх руках Політбюро та інші керівні органи комуністичної партії, очолювані Сталіним, то саме ця партія мусила взяти на себе організацію народу на боротьбу проти нацистських загарбників. В умовах тоталітарної системи, спираючись на могутній партійно-державний апарат, комуністична партія за короткий час провела значну роботу по мобілізації сил і перебудові життя країни на воєнний лад. На всіх великих підприємствах було введено інститут парторгів ЦК ВКП(б), у військових частинах – інститут військових комісарів. 10 липня 1941 р., за рішенням Державного Комітету Оборони, Ставка Головного Командування була перетворена на Ставку Верховного Командування, яку очолив Сталін. 19 липня він стає Народним Комісаром Оборони, а 8 серпня – Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил. По всій країні розгорнулася мобілізація до Червоної Армії. В Україні за короткий час до армії і флоту було призвано понад 2 млн. чол. За прикладом Ленінграда й Москви в Україні розгорнулося створення з числа добровольців загонів народного ополчення. В Українській РСР понад 2 млн. чол. взяли участь у спорудженні оборонних укріплень і рубежів для військ.