Становище православної церкви на землях підрос. України

Політика синоду з денаціалізації Укр Церки – стала частиною Всеросійської православної церкви. Царське правління призначало на духовні посади. Більшість священнослужителів були росіянами. 9 єпархій: Київська, Черніг., Полтавська, Харківська, Волинська, подільська, Катеринославська, Херсонська, Сімферопольська. Єпископів призначав синод. Вчителями в духовних освітніх закладах також були росіяни. Роль русифікації консисторій. Згодом навіть священиків стала призначати консисторія. Заборона проповідей та служби української мовою. Заборона виконувати в укр. стилі: церкви, ікони, прикрашати церкву станцями. До призначуваних священників люди ставились вороже: виникали секти штундистів. Молодь охолола до Церкви. В кінці 19 ст. вважалось модним безвір я. Перекладались Євванглія: Куліш, Пулюй, Максимович.

146. Миха́йло Леви́цький;

(1774-1858) єпископ Української Греко-Католицької Церкви; 1798 - висвячений на священика. З 1797 — префект Львівської духовної семінарії, пізніше професор Святого Письма та пасторального богослов'я у Львівському університеті. На 15-річчі священства (1813) одержав єпископські свячення на Перемиський престол. 17 серпня 1815 австрійський імператор Франц I призначив Михайла Левицького Галицьким митрополитом та Львівським архиєпископом, а Папа Римський затвердив це рішення 8 березня 1816. 1846 - номінований на примаса Галичини, титул якого раніше традиційно надавався римо-католицькому єпископові. 1856 - Папа Пій ІХ призначив владику Левицького кардиналом (другим за чергою в УГКЦ). Будучи на посту перемишльського єпископа з 1813 та в перших роках перебування у сані митрополита, заснував 383 народних (парафіяльних) шкіл у древній Перемисько-Самбірській єпархії — і піклувався про видання для них підручників; підтримав створення освітнього Товариства священиків у Перемишлі (1816) і дяко-вчительського інституту (1817). Спільно з Іваном Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. У 1815 році (за іншими даними в 1816 році []) М. Левицький видав "Катехізис", а згодом у 1816 "Буквар славенського язика". Обидві книги були надруковані зрозумілою для простого народу українською мовою в Будапешті (що на той час називався ще Будою). Львівська митрополича консисторія курендою від 20 червня 1816 р. зобов’язувала деканів купувати цей «Катехізис» та користуватися ним у всіх церквах. Згодом "Катехізис" набув популярності в обох галицьких єпархіях - Перемиській і Львівський. Автором обидвох книг був І.Могильницький.

Згодом визначився як консерватор, близький до польсько-шляхетських кіл, противник модерних віянь в суспільному і культурному житті. Став одним з ініціаторів цензурної заборони альманахів «Зоря» і «Русалка Дністровая», що їх видала «Руська трійця»Був учасником Віденського конгресу 1815. У 1839 Левицький виступив з протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині й Білорусі.Під час Революції 1848—1849 в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки.

147. Украї́нська радика́льна па́ртія (УРП)

олітичне угрупування засноване 4 жовтня 1890 у Львові, яке виросло з радикальних молодіжних гуртків, що постали в Галичині в кінці 1870-х років під впливом Михайла Драгоманова. Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Павлика, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького. УРП була першою українською політичною партією європейського зразка — з суцільною програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). Проголошувалася головна мета: пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з вимогами якої мусила б рахуватися австрійська влада.

Радикальний рух прагнув до секуляризації українського суспільного й культурного життя та поборював Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке тоді відігравало провідну роль в Галичині. УРП організувала селян і робітників, скликала віча по селах, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу, виховувала ряди діячів з селян і робітників, організувала жіноцтво. УРП мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру». На з'їзді у Львові 1895 склала під впливом Юліана Бачинського заяву про політичну самостійність українського народу. На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами УРП влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право; 1895 від неї обрано 3 послів до сейму, а 1897 — 2 до віденського парламенту (Т. Окуневський, Р. Яросевич). Драгоманов вважав постання партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя УРП. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі, який призвів до розламів в УРП. З 1895 в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. УРП стала фактично партією селян. Після НДП УРП була найсильнішою партією в Галичині; у віденському парламенті вона мала 1911 — 5 (Л. Бачинський, В. Стефаник, К. Трильовський, М. Лагодинський, П. Лаврук), у галицькому сеймі 1913 — 6 послів. У 1900-х роках завдяки діячам УРП (зокрема К. Трильовському) створено фізкультурну організацію «Січ», а 1913 парамілітарне товариство Українські січові стрільці (УСС).

Нова ера

Угода 1890-1894 рр. Триваліше примирення, офіційного тексти угоди не було. Новоерівська політика не знайшла підтримки серед мас обох сторін. Серед українців проти:радикали і москвофіли. Після 1894 року протистояння посилилося. Компроміс польських поміщиків і галицьких народовців. (Казимир Бадені – Кость Телішевський). Умови: укр. школи, кафедра історії укр. в львівському універі. Рівноправність укр. мови, народовець в мін освіти. 24 листопала 1890 р: зустріч лідерів народовців з намісником. Консенсус був оголошений Телішевським 25 листопада на сеймі. 25-го листопада 1890-го року в Галицькому сеймі представник "Російського Клубу" Юліан Романчук, вчитель "руської" гімназії у Львові з іншим депутатом А. Вахнянином, теж учителем " руської "гімназії, не повідомляючи свій клуб, виступили із заявою, що народ Галицької Русі не має нічого спільного з іншою Руссю та великоросами, а також з висловленням від імені всієї Галицької Русі відданості і вірності Австрійському царюючому дому і католицької церкви.

Негативний вплив: чехи, словаки і хорвати створвали словянську коаліцію проти німців, угорців, поляків, закликали до неї українців. Досягнення народовців: 1894 кафедра історії. Антонович відмовився – Грушевський. Українські школи (фонетичний укр. правопис) москвофіли проти цього. 1893 р – руська граматика (підручник). Підтвердженя державного права укр. мови. Поява її в діловодстві. Заснування укр. гімназії в коломиї. Поява страхового товариства Дністер. Дискусії: що дала русинам Нова ера» Заява Бадені, що ніякої угоди не було тільки усна домовленість, образа народовців – розрив. Остаточно збори в травні «народної радт» початки пошуку пороуміння з москвофілами. Наслідок: інтенсивне політичне структурування українських сил