Розбудова транспортної інфраструктури в під російській Україні в 19 ст.

П.пол. 19 ст: поганий стан, переважно грунтові шляхи. Мало шосейних шляхів: переважно навколо Петербурга, Москви і в Польщі + Харків-Москва, Київ-Брест. Будівництва залізниць у зародковому стані. 1838 – лінія Петербург-Царське Село, 1848 – Варшава-Відень, 1851 – Петербург- москва, В Україні не було жодної лінії. Слабо розвинене пароплавне сполучення. 1823 – перший пароплав в Україні. З 1838 – «Дніпровська пароплавна кампанія» На 1861 – на Дніпрі – 7 пароплавів. 1828 – В Миколаєві збуд. Дерев»яний пароплав «Одеса» - каботаж в Криму. 1833 – перше акціонерне товариство «Товариство Чорноморського пароплавства» Основна частина товарів перевозилась гужовим транспортом: перевозами займалися чумаки, візники, селяни-кріпаки.

Др. Пол. 19 ст. Залізничне будівництво: спочатку за рахунок казни. Потім за рахунок акціонерних т-в: приватні руки. З 80-х рр..: знову держава; викуп залізниць із приватних рук. Першопочатково в інтересах поміщиків для експорту. Перша: 1865 – Балта-Одеса (219 верств), 1868 – Балта-Єлисаветград, 1869 – Єлисаветград-Крюков, 1871 – Кременчук – Харків, 1870 – Київ-Балта:через Козятин і Жмеринку. 1870 – Київ-Курськ. 1869 – Курськ-Харково-Азовська, 1873 – Київ-Брест. 1875- Лозова-Севастополь. Для потреб промисловості: 1878 – Донецька кам»яновугільна, 1884 – Донбас-Криворіжжя. На 1900 – в Укр. 16% шляхів залізниць в Р.імперії. Подальший розвиток пароплавства.

Задунайська Січ.

Ост. Чверть 18 ст – 1828. Гирла Дунаю. Після зруйнування Січі 1775. Спочатку біля м. Очакова. На тер. Турків. Збереження традиції. Не було кріпацтва – прибуття нових людей. Осн. Маса – середні та бідні козаки. 15-20 тис. осіб. Мала 3 слободи: 150 дворів(1 слоб.), автономія, без податків, тільки військ. Повинності, традиційні заняття, зобов»язувалися брати участь в тур. Походах і в т.ч. в каральних походах проти сербів, греків, болгар + проти Росії, сплата козакам кормових грошей (плата за продовольство). Строкатий нац. Склад. ЗАБОРОНА ПРИЙМАТИ МУСУЛЬМАН. Кошовий отаман(звання паші), писар, осавул, драгоман(перекладач) - переговори через драгомана. «Повірений у справах»: повідом. Про рішення тур. Уряду. Корінний отаман і хорунжий. Кожен курінь – свій прапор. Обрання старшини на коз. Раді. Клейноди: прапор, печатка, бунчук, пернач, топуз. Вимога Росії від турків ліквідації Січі: амністія тим, що перейдуть на бік Росії – частина перейшла- 1806-1812 усть-дунайське буджацьке військо. Інші – переселилися на землі Чорноморського козацького війська. Ті, що посел. У Бессарабії – дунайське козацьке військо(1828). 20-і 19 ст. – соц..-екон. Криза, вимоги Туреччини брати участь в каральних походах проти греків – перехід більшості до Росії. 1828-1829 – рос.-тур. Війна. Козаки на чолі з Гладким перейшли набік росіян і воювали на їх боці. – Азовське козацьке військо. 38 куренів. 1807 – перейшли до Мельхісона із-зі Дунаю: Рос.-тур. Війна. Дали 2 міста: Кілія, Галац. Підлесецький – отаман. 3 частини: піхота, флот, кіннота. 1807 – ліквідовано через розбій.

Банатська Січ. 1785-1805

Банатська Січ — це військове формування, що знаходилося на території Австрійської імперії, в провінції Банат. Банатська Січ виникла у 1785 році.

Після ліквідування Запорозької Січі частина козаків подалася за межі Російської імперії — за Дунай, на землі, що були під владою турецького султана. Там вони заклали Задунайську Січ. Нелегко жилося козакам-задунайцям у турецькому підданстві. Турецький султан намагався їх використати для придушення національно-визвольних рухів греків, сербів, румунів, болгар та інших народів Балканського півострова. Саме тому частина козаків звернулася до австрійського імператора з проханням дозволити жити в його володіннях. Такий дозвіл козаки отримали. У 1785 році 8 тисяч колишніх запорожців перейшли на землі в провінцію Банат, на береги річки Тиси в її нижній частині (нині — це територія Сербії), ставши австрійськими підданими. Так виникла Банатська Січ. На Тисі козаки прожили 20 років та покинули автрійські землі у 1804—1805 роках. Більша частина козаків повернулася у Сеймени[2]..