Завдання 6. Прокоментувати способи введення цитат у текст.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Завдання 1. Складіть загальну модель побудови наукового тексту, на її основі підготуйте доповідь на одну з актуальних тем вашої фахової проблематики.

Завдання 2. Зі збірників наукових праць або з фахових журналів випишіть 7–8 заголовків (назв) статей. Дослідіть, які з них виражають тему, а які – основну думку.

Завдання 3. Перекладіть текст українською мовою.

Наука — это непрерывный поиск, столкновение мнений, научных идей. Важно, чтобы это не превращалось в столкновение личностей, а тем более — научных коллективов. Иначе под видом развития науки, принципиальной борьбы мнений начинается утонченное сведение личных счетов, ориентация исследователей не на истину, а на межличностные отношения. Все это разъедает науку как ржавчина железо, снижает эффективность научного потенциала, создает конфликтные ситуации, негативно сказывающиеся на научной деятельности, психическом здоровье людей. Причем развитый в интеллектуальном отношении человек оперирует и более утонченными средствами, приемами нарушения профессиональной этики. Поэтому требовательность к самому себе, к коллегам, профессиональная этика в научно-педагогических коллективах должны быть самого высокого уровня (В. Давыдов, П. Образцов).

Завдання 4. Перекладіть мовні одиниці українською мовою.

Благодаря тому, что…; в значительной мере…; в отличие…; в результате…; в связи с тем, что…; поскольку; в то время, как…; в частности…; во время…; вместо этого…; между тем как…; при анализе; с помощью; таким образом…; прежде всего…

Завдання 5. Оформіть поданий вислів як цитату трьома способами:

а) пряме цитування (речення з прямою мовою);

б) непряме цитування (зі вставним словом / словосполученням);

в) непряме цитування (у формі складнопідрядного речення).

Не тільки сама істина дає впевненість, а й самий пошук її дає спокій (Б. Паскаль).

Завдання 6. Прокоментувати способи введення цитат у текст.

Для розкриття механізмів людського пізнання філософ М. К. Мамардашвілі використовує поняття «розтяжка інтенції» [Мамардашвили 1997]. Наука новітнього часу, зазначає вчений, виходить у логічний простір спільного розгляду фізичних явищ та явищ людської свідомості. Сам феномен часу розкривається в такому стані «розтяжки», «напруження», де поєднані миттєве й вічне, теперішній момент та історія: «Напруження (трансцендуюче) – час (синтез часу; він є внесення вічності в часове, але вічності динамічної, яка на напруженні тримається)» [Там само: 131]. У такому аспекті й історія людства задається «розтяжкою інтенцій» невпинного пошуку істини: «Історія, її плин народжуються самим пошуком істини, тобто є її множинною розтяжкою <...>» [Там само: 132].

Процес безупинного становлення естетичного змісту в художньому творі відбувається через актуалізацію ряду опозицій, у яких напружено відчуваються зв’язки між формою вираження та художнім змістом; між комунікативною та поетичною функціями мови в художньому тексті, номінативним та експресивним призначенням слова; між загальномовною семантикою слова та інтегрованим надзначенням, що виникає в мовній одиниці під впливом художнього цілого. «Напруження між цими значеннями й створює специфічне для поезії відношення тексту до смислу» [Лотман 1972: 93]. Пор.: «Принцип організації в мистецтві є принцип закріплення цілісного змісту. Йому підпорядкована словесна структура твору, і в результаті відбувається «намагнічування» словесного ряду між полюсами суб’єктивно-об’єктивних відношень» [Гей 1975: 216].

Ця напруга всередині художнього тексту як джерело, генератор естетичного змісту відчувається дослідниками-літературознавцями. Про змістову трансформацію словесного матеріалу, залученого до «магнітного» – естетичного – поля мистецького твору, та внутрішню самоорганізацію тексту пише М. К. Гей [Там само: 224 – 225]. М. П. Кодак постулює наявність у мистецькому творі силового поля «метод – стиль», до якого залучені всі системно-структурні рівні й складники поетики художнього твору. Напружені зв’язки між цими двома началами – методом і стилем, що їх дослідник уподібнює до різнополюсних пластин конденсатора, – і спричинюють роботу всієї художньої системи. Така енергетична модель дає змогу перейти від статичної картини до динаміки формування твору: «І якраз для того, щоб метод сформувався в певний стиль, а стиль набув такої ж ідейної певності методу, приходить в рух вся система поетики; системно-структурні рівні пронизуються естетичними ідеями методу, з одного боку, і, з другого – мовними формами стилю; той і другий у цій взаємодії віддають кожен свої історичні ресурси для того, щоб створити н о в у – поетичну, художню, – цілісну реальність <...>» [Кодак 1988: 150].

«Розтяжка інтенції» естетичного пізнання тримається на різниці потенціалів між певними структурно-функціональними локусами системи. Будучи енергетичним чинником, таке напруження здатне порушувати рівновагу в системі. «У рівновазі матерія сліпа, поза рівновагою вона прозріває», – цей відомий вислів Іллі Пригожина, що характеризує універсальні закономірності еволюції складних систем, стосується й фундаментальних закономірностей експресивного впливу мистецьких творів.

В інтерпретацію навіть звичайного мовленнєвого спілкування Ю. М. Лотман вважає за необхідне ввести поняття напруження, певного силового опору, котрий чинять один одному смислові простори мовця і слухача. Нова інформація, наголошує вчений, виникає в полі взаємного напруження між відмінними частинами цих мовних просторів [Лотман 1992: 14 – 15]. Внутрішній діалог у межах одного тексту, зауважує дослідник в іншій праці («Архітектура в контексті культури»), зумовлений «зіткненням, конфліктом, перетином та інформаційним обміном між різними традиціями, різними субтекстами й «голосами» архітектури» [Лотман 2000: 677 – 678]. Цей внутрішній діалог відбувається на основі механізмів актуалізації окремих смислових сфер та встановлення інформаційно-енергетичних зв’язків між ними: «А культура як механізм вироблення інформації, інформаційний генератор, існує за неодмінної умови зіткнення і взаємного напруження різних семіотичних полів» [Там само: 683].