Лекція 10. Післявоєнна російська література

 

1. Три хвилі військової прози в російській літературі 1940-80-х років.

2. «Селянська» та «міська» проза: естетика, проблематика, представники (В. Бєлов, В. Шукшин, В. Распутін, В. Астафьєв – «селянська», Ю. Трифонов, В. Маканін – «міська»).

3. «Інша» проза (В. П’єцух, Т. Толста), постмодерністські тенденції в літературі 1970-80-х років.

 

1. У російській радянській літературі 1950-80-х років традиційно виділяють кілька течій.

Військова проза проблемне й хронологічно розпадається на три хвилі. Перша – твори, написані безпосередньо в роки Великої Вітчизняної війни і відразу після неї («Російський характер» О. Толстого, «Народ безсмертний» В. Гроссмана, «Молода гвардія» О. Фадєєва й ін.). Головний герой цих і інших творів – звичайна, рядова людина, простий солдат. Автори не зосереджуються на психологічних мотивах і переживаннях своїх героїв. Головне – патріотичний пафос. Присутній тільки зовнішній конфлікт – радянський народ і фашисти, герої та вороги.

Другу хвилю військової прози (60-ті роки) ще називають «лейтенантською прозою» і «військовою прозою психологічного драматизму». Усі автори цієї течії повернулися із фронту лейтенантами: Ю. Бондарев («Батальйони просять вогню», «Гарячий сніг»), Г. Бакланов («Південніше головного удару», «П'ядь землі»), К. Воробйов («Убиті під Москвою»). Примикає до цієї хвилі творчість В. Бикова («Вовча зграя», «Альпійська балада», «Сотників», «Обеліск»), В. Некрасова («В окопах Сталінграду») і В. Кондратьева («Сашка»). Полеміка з першою хвилею. Фронтові події зображені в маленьких відрізках часу. Звичайно малювався один бій, один батальйон, одна моральна ситуація. Максимальна концентрація дії. Головний герой – молодий солдат або лейтенант. Письменники прагнули говорити «окопну правду», тобто подавали великим планом бойові будні, військове буття, побачене очами рядового учасника подій, у традиціях «Севастопольських оповідань» Л. Толстого. У цьому подібність авторів із «втраченим поколінням», представники якого також показували війну без прикрас. Але розходилися в пафосі: герої Бондарева, Бакланова, Воробйова виходили зі свого першого життєвого випробування морально змужнілими, до того ж ще й зберегли про нього важку, але вдячну пам'ять. На відміну від Хемінгуея, затверджували, що жертви не даремні. Послідовно показувалися зміни в моральному вигляді солдатів під час війни. Крім зовнішнього конфлікту присутній і внутрішній: головний критерій цінності людину – боягуз або герой, героїзм був єдиною рекомендацією й перевіркою людини; автори зуміли зобразити і психологічну глибину героїзму, і соціально-психологічне коріння боягузтва.

Третя хвиля військової прози (1970-80-ті роки) одержала назву «епічної прози». Причина звернення письменників цього часу до теми війни – прагнення суспільства осмислити війну, її вплив на долі сучасних поколінь. У ці роки видається безліч мемуарів воєначальників, що дозволило авторам висвітлювати війну з більшою документальною вірогідністю. Виділяють три типи військового роману цього періоду: 1) інформативно-публіцистична романічна історія (А. Чаковський «Блокада», В. Гроссман «Життя і доля»: у романах багато персонажів, зображуваних на фронті й у тилу, велика увага приділяється зображенню ролі партії у війні, у тому числі й негативної, діяльності військових штабів і ставок); 2) панорамно-сімейні романи (А. Іванов «Вічний позив»); 3) монументально-батальний роман (трилогія К. Сімонова «Живі та мертві»).

2. Точкою відліку в розвитку «сільської прози» уважають повість В. Овєчкіна «Районні будні» (1952). У ній уперше в післявоєнній літературі показані проблеми сучасного села. Ця течія проіснувала більш 30 років. Найбільш значні автори: Федір Абрамов, Сергій Залигін, Василь Бєлов, Віктор Астафьєв, Василь Шукшин, Валентин Распутін, Борис Можаєв. Ці письменники прагнули в реалістичній формі показати особливості національного російського характеру. За локальними побутовими або виробничими проблемами села, що зачіпаються в повістях і романах «деревенщиків», проглядається картина історичного розвитку російського народу. Письменники відбивали неблагополуччя життя села й у матеріальній (убогість), і в моральній (роз'єднаність), і в ідеологічній (стурбовані цифровими звітами, керівники закривали очі на реальний стан речей) сферах. Акцентувалася увага суспільства на формування в підростаючому поколінні сугубо споживчого відношення до життя, на відсутності тяги до знань і поваги до праці.

«Міська проза» виникла на рубежі 60-70-х років. Зображувався городянин у побуті, випробування його повсякденністю. Головні герої творів – найчастіше інтелігенти. Крізь побут письменники намагаються пробитися до змісту буття, показуючи складний світ людської душі. В межах течії виділяють «прозу сорокалітніх» (письменники, що почали літературну діяльність саме в ці роки: Володимир Маканін, Юрій Трифонов) і інтелектуальну прозу (Андрій Бітов, Людмила Петрушевська, Володимир Тендряков). Різноманітні типи характерів інтелігентів, тут і чесні, і негідники, і здатні на співпереживання, і егоїсти. Є і сучасна «зайва людина» – герой роману А. Бітова «Пушкінський будинок» Льова Одоєвцев. Він безвладний, але привабливий, викликає співчуття своєю неприкаяністю. Для творчості В. Маканіна («Повість про старе селище», «Портрет і навколо», «У великім місті», «Предтеча») типовий поділ на сильних і слабких. Письменник затверджує, що моральна слабість – це безнадійно, непоправно, він досліджує зміни, які відбуваються в душі людини під впливом суспільства, насамперед, його турбує зрада людини самому собі в сучасному світі.

3. «Інша проза» або «нова хвиля», або «альтернативна література» виникла на межі 70-80-х років. Ця течія полемічна стосовно традиції (соціалістичному реалізму), офіціозу в літературі цього періоду. В «іншій прозі» викривається міф про людину-творця свого щастя, активна позиція якого перетворить мир. Письменники показували, що радянська людина цілком залежить від побуту, вона – піщина, кинута у вир історії. Тому герої «іншої прози» – люди жалюгідні, невдачливі. Існування цих персонажів або рутинне, машинально, або виламується із заведеного ходу буття. Твори пронизує тотальна іронічність і песимізм, характери й події незвичайні («соціальна зрушеність»), звідси – горезвісна «чорнуха». «Інша проза» – виклик, карикатура і пародія, «ляпас суспільному смаку». Автори цієї течії, з іншого боку, звертаються до попередніх культур – Європа й Росія ХІХ століття, рубежу століть; звідси – багато літературних алюзій і ремінісценцій (Гоголь, Достоєвський, Чехов, письменники «срібної доби»). Але, все-таки, література минулого для них – предмет іронічного переосмислення, а не проходження традиції. Дана характеристика «іншої прози» (інтертекстуальність та іронія) дозволяють назвати її першою постмодерністською течією у російській літературі. Представники: Тетяна Толста, В'ячеслав Пьєцух, Віктор Єрофєєв, Людмила Петрушевська, Євгеній Попов, Сергій Каледін.

Класикою російського постмодернізму і одночасно його предтечею уважаються три твори літератури 1970-х років: «Пушкінський будинок» Андрія Бітова, «Москва-Петушки» Венедикта Ерофєєва, «Школа для дурнів» Саші Соколова. У постмодернізмі образ світу вибудовується на основі внутрішньо культурних зв'язків. Існує культура як єдина реальність, саме вона і є предметом зображення., вона перекриває справжню реальність, воля й закони культури вище законів дійсності. Але текст тепер існує за законами світу, а світ – за законами тексту. Основні принципи постмодернізму: сприйняття світу як хаосу, іронія, гра (текстами, образами, сюжетами, тобто іинтертекстуальність), гіперрецептивність, жанровий синкретизм, авторська маска. У сучасному російському постмодернізмі найбільше яскраво виявилися у творчості Тетяни Толстой, В'ячеслава Пьєцуха, Віктора Пелєвіна, Володимира Сорокіна, Бориса Акуніна.

 

Питання для самоконтролю

1. У чому своєрідність погляду на війну представників «лейтенантської прози»?

2. Чому у 1970-ті роки письменники знову звернулись до зображення Великої Вітчизняної війни?

3. Охарактеризуйте внесок «селянської прози» у розробку теми російського народу.

4. Назвіть основні проблеми, які підіймали у своїх творах представники «міської прози».

5. Розкрийте зміст концепції людини та суспільства в «іншій прозі».

6. Назвіть представників російського постмодернізму.

 

Література

1. Современная русская советская литература: В 2-х частях. – М., 1987.

2. Бочаров А. Человек и война / А. Бочаров. – М., 1978.

3. Ковский В. Литературный процесс 60–70-х годов / В. Ковский. – М., 1983.

4. Душа стремится к ладу. Обзор современной прозы // Русская литература ХХ века. Очерки. Портреты. Эссе /Под ред. Кузнецова Ф.Ф. – М., 1991. – С. 287-304.

5. Лейдерман Н.Л. Современная русская литература: В 3-х книгах / Н. Л. Лейдерман. – М., 2001.

6. Нефагина Г. Л. Русская проза второй половины 80-х – начала 90-х годов XX века / Г.Л. Нефагина. – Воронеж, 1998.

7. Эпштейн М. Истоки и смысл русского постмодернизма / М. Эпштейн // Звезда. – 1996. – № 8. – С.166-188.