Рекомендовані площі парків і паркових комплексів для різних типів міських поселень, га

Типи міських поселень	Паркові комплекси	Загальноміські парки	Парки планувальних районів	Парки житлових районів
найзначніші міста	200 – 500	70 – 100	30 – 70	15 – 30
значні міста	150 – 300	50 – 100	30 – 50	15 – 20
великі міста		30 – 70		10 – 15
середні міста		20 – 30		5 – 10
малі міста		10 – 15
смт.

Дорожню мережу ландшафтно-рекреаційних територій (дороги, алеї, стежки) трасують по можливості з мінімальними схилами відповідно до напрямків основних шляхів руху пішоходів і з урахуванням визначення найкоротших відстаней до пунктів зупинок, ігрових і спортивних майданчиків. Ширина доріжки приймається кратною 0,75 (ширина смуги руху однієї людини).

Сучасне ландшафтне проектування формується на наявних історичних традиціях. Тому найуспішніші проектні рішення культурних ландшафтів (садово-паркових, сельбищних, промислових, сільсько-господарських та ін.) неможливі без докладного і ґрунтовного дослідження історії розвитку ландшафтної архітектури в різних країнах, вивчення її основних напрямів і принципів.

Лекція 3. Типологія ландшафтних об'єктів. Фактори, що впливають на їх формування. Проектування ландшафтних об'єктів

Ландшафтні об'єкти в урбанізованому середовищі. Малі рекреаційні території. Ландшафтно-рекреаційні території режимного використання. Фактори, що впливають на формування ландшафтних об'єктів. Передпроектні матеріали. Ландшафтний аналіз ділянки, що проектується і навколишньої території. Проектні матеріали.

Ландшафтні об'єкти зазвичай займають територію, що знаходиться переважно в урбанізованому середовищі і обумовлену нормативними вимогами. Насамперед, це міські та заміські ландшафтно-рекреаційні території, де здійснюється ретельне опрацювання деталей культурного ландшафту. Ці об'єкти включають простори, сформовані з використанням засобів ландшафтної архітектури та ландшафтного дизайну – рослинності, геопластики, водних пристроїв, малих архітектурних форм, візуальної комунікації та ін.

До таких об'єктів належать малі рекреаційні території і поліфункціональні парки, які є структурними елементами системи озеленених територій міста і зазвичай виконують екологічну, архітектурно-художню та рекреаційні функції. Площа їх територій залежить від містобудівних умов розміщення та нормативних вимог.

До малих рекреаційних територій відносять об'єкти торгівлі та туризму, відкриті простори вузів, лікарень, офісів, промислових підприємств, а також парки різного функціонального призначення, рекреаційні зони, розташовані за межами міст, де вирішуються питання формування деталей культурного ландшафту. Усі перераховані об'єкти характеризує природне середовище.

Малі рекреаційні території можна поділити на дві підгрупи.

До першої належать території загального користування: міські сади, сади мікрорайонів і житлових груп, сквери, бульвари, набережні, пішохідні вулиці і площі, парки різного функціонального призначення та рекреаційні зони, розташовані за межами міст.

До другої групи – озеленені території режимних установ: об'єкти торгівлі та туризму, готельних комплексів, відкриті простори вузів, технікумів, дитячих садків, шкіл, лікувальних установ, офісів, промислових підприємств та ін.

Найбільшим планувальним елементом першої групи є міський сад.

Міський сад призначається для масового відпочинку населення міста. Він виконує зазвичай провідні функції – рекреаційну, виставкову, прогулянкову і розташовується ближче до середмістя. У порівнянні з міським парком він має значно менше зон і, відповідно, менше різних споруд. Головне в міському саду – природні елементи: рослини, вода, каміння.

У міському саду передбачають створення декоративних композицій, введення екзотів, квіткове оформлення. З споруд на території саду можуть розміщуватися: літній театр або кінотеатр, кафе, музична естрада, танцмайданчик, шахово-шашковий клуб, майданчики для тихого відпочинку.

Архітектурно-планувальна організація саду, його композиція залежать від містобудівних умов та представляють взаємопов'язану з міським оточенням систему.

Мікрорайонний сад являє собою озеленену ділянку, яка, зазвичай, розміщується в центрі мікрорайону та використовується населенням для повсякденного відпочинку. На відміну від міського саду мікрорайонний сад органічно зливається із зеленими насадженнями житлової зони і архітектурою навколишньої забудови (рис.2).

Зазвичай територія саду мікрорайону не перевищує 8 – 10% території мікрорайону і має площу не менше 1 га.

Планування і композиція простору мікрорайонного саду підпорядковані завданням його функціонального призначення. Основою планування є прогулянкові маршрути, а його загальна композиція, зазвичай, представляє центральну галявину вільної конфігурації в обрамленні зелених насаджень. Прогулянковий маршрут зазвичай має достатню протяжність. Найбільша протяжність прогулянкового маршруту забезпечується в тому випадку, якщо він являє собою замкнутий кільцевий маршрут, що проходить вздовж межі між смугою насаджень, що обрамляють сад, і центральною відкритою галявиною.

Під час формування тіньових ділянок у саду слід враховувати, що раціональний режим інсоляції в умовах середньої смуги (50 – 60 с.ш.) досягається за затінення в денні години кронами дерев близько 40% території саду.

Коли обирають дерева, чагарники і трав'янисті рослини для мікрорайонного саду як і для інших садів, насамперед, визначають одну або декілька головних деревних порід, які повинні створювати вигляд саду. Після цього підбирають супутні породи, що добре гармоніюють з головними породами в естетичному і біологічному сенсі. Для периферійних посадок бажано використовувати дерева і чагарники, що мають густе темно-зелене листя. Квітучі дерева і чагарники рекомендується розташовувати на узліссях центральної галявини або безпосередньо на ній. Баланс території саду мікрорайону (% площі саду) повинен бути таким:

· малі архітектурні форми – 5%;

· доріжки садові – 6%;

· майданчики – 9%;

· зелені насадження – 80%.

Рис. 2. Планування саду мікрорайону:

1 – масиви дерев; 2 – чагарник; 3 – групи дерев; 4 – галявини; 5 – водні пристрої

Сад житлової групи являє собою озеленену територію площею
0,1 – 0,2 га, в планувальну структуру якої входять майданчики різного функціонального призначення. Під час розробки загальної об'ємно-просторової композиції такого саду використовуються: геопластика рельєфу, деревно-чагарникові насадження, малі архітектурні форми. Сад житлової групи повинен органічно пов'язуватися з садом мікрорайону.

Архітектурно-художній вигляд саду житлової групи багато в чому залежить від кількості і якості озелененої території. Максимального архітектурно-художнього ефекту можна досягти за рахунок створення на території саду житлової групи досить великого зеленого «ядра».

Озеленення території саду житлової групи відіграє важливу роль у виявленні її планувальної структури, акцентуванні головних композиційних вісей і вузлів. Зелені масиви і штучний рельєф використовуються також для коректури об'ємно-просторової композиції забудови і відкритих просторів (зміна масштабу дворів, площ, створення нових просторових ритмів). Зелені насадження розміщуються переважно в ландшафтних групах, уздовж проїздів передбачається рядова посадка, застосовуються масиви і солітери. Під час формування груп біля майданчиків для відпочинку і дитячих майданчиків враховується їх інсоляція і провітрювання.

Для якнайшвидшого ефекту як естетичного, так і санітарно-гігієнічного в ландшафтних групах крім стандартних саджанців застосовуються окремі екземпляри дерев віком 17 – 20 років. На площі 1 га висаджується не більше 200 дерев, щоб залишалися вільні газонні простори.

Хвойні дерева висаджують у невеликій кількості для створення потрібного контрасту і для оформлення прибудинкової ділянки взимку.

Квітники створюються з багаторічників вільними групами на газоні або в поєднаннях з квітучими чагарниками.

Сквер – це невелика озеленена територія (0,25 – 2 га) зазвичай розташована на вулицях і площах біля громадських та адміністративних будівель, на передзаводських площах. Він також відноситься до малих рекреаційних територій.

Планування скверу підпорядковується навколишньому архітектурному ансамблю. Скверу зазвичай надають геометричні форми прямокутника, трикутника, кола. Для кращого огляду архітектурних споруд перед ними передбачають простір, відповідний розмірам будівлі, вільний від високої рослинності.

Сквери доповнюють ландшафтно-рекреаційну систему міста, їх основне призначення – планувально-регулююче, рекреаційне та декоративне рис. 3, А).

Бульвари і пішохідні алеї передбачаються у напрямку масових потоків пішохідного руху. Розміщення бульвару, його довжину і ширину, а також місце в поперечному профілі вулиці визначають з урахуванням архітектурно-планувального рішення вулиці та її забудови. Влаштування бульварів на вулицях сприяє регулюванню транспортного і пішохідного руху, підвищує архітектурно-художній вигляд вулиць і покращує їх санітарно-гігієнічний стан.

Основні функції бульвару – транзитний рух та відпочинок. Вони також мають велике сануюче і естетичне значення в міській забудові.

На бульварах і пішохідних алеях передбачають майданчики для короткочасного відпочинку. Ширину бульварів з однією повздовжньою пішохідною алеєю приймають не менше 10 м, під час розміщення з одного боку вулиці між проїжджою частиною і забудовою, а в центрі міської вулиці або набережної не менше 18 м.

Сучасні бульвари розміщуються здебільшого асиметрично – вздовж одного боку вулиці (рис. 3, Б).

Рис. 3. Приклади планування:

А – сквери на площах; Б – бульвар

Поліфункціональні парки також відносяться до ландшафтних об'єктів. Зазвичай вони рівномірно розподіляються по місту з урахуванням сформованої планувальної ситуації. Структура і планування поліфункціональних парків визначається їх цільовим призначенням, місцем розташування, кліматом у даній місцевості, ландшафтними особливостями ділянки.

Поліфункціональні парки призначені для задоволення найрізноманітніших рекреаційних потреб людини. Це парки нового типу, вони є органічною частиною міста і повинні бути добре пов'язані в транспортному відношенні з житловими районами, забезпечуючи різноманітне обслуговування (концерти, кіноперегляди, вікторини, розваги та ін.).

Зазвичай у цих парках організовуються відповідні зони для проведення різних заходів: культурно масових, розважальних (атракціони), спортивних, дитячих, тихого відпочинку, виставкових та адміністративно-господарських. Загальний баланс розподілу зон залежить від площі парку, яку вже зайнято, та особливостей його містобудівного розміщення.

Планувальна структура міських і районних парків відрізняється від планувальної структури садів житлових районів, незважаючи на поліфункціональну організацію відпочинку в них. Кожному з названих типів притаманна своя специфіка і свої особливості об'ємно-просторової організації.

Загальноміський парк – найбільш великий зелений масив з розвиненою системою масових, видовищних, культурно просвітніх та фізкультурних заходів і являє собою відповідно до діючих норм відокремлену територію площею не менше 15 га. Розміри міських парків коливаються від 100 га в нових містах і до 150 га зазвичай в старих містах, що давно склалися. Такий парк розраховано на масову відвідуваність і тому він має розвинену дорожню мережу і складніший комплекс елементів ландшафтної архітектури, що включає поряд з водоймами, масивами, гаями, груповими і одиночними посадками дерев і чагарників великі квіткові партери, квітники, фонтани, твори садово-паркової архітектури та великі споруди (рис. 4).

Вибір ділянки для міського парку обумовлюється найбільш красивими природними умовами ландшафту – наявністю лісового масиву, водойми, цікавого рельєфу. У зв'язку з цим територія парку може бути дещо віддалена від деяких районів міста.

У даний час загальновизнано, що основний сенс існування міського парку полягає в тому, що це зелений масив, який призначається для рекреаційних цілей, сприятливо впливає на міське середовище, тому під час розподілу площі парку між зонами різного призначення прийнято дотримуватися максимального виділення територій під зелені насадження – 70%.

Рис. 4. Міський парк:

А – каскад ставків; Б – план парку

Розміщення будинків, майданчиків та інших споруд – одне з основних питань під час планування парку. Під час вирішення цих питань потрібно враховувати наступні вимоги.

Головний вхід повинен розташовуватися відповідно до напрямку найбільшого потоку відвідувачів з міста. Другорядні входи розміщуються також в точках припливу відвідувачів з міста, причому пропускна здатність кожного з входів повинна відповідати потужності припливу відвідувачів до даного входу.

Відкритий театр повинен розміщатися вздовж шляху руху основних потоків відвідувачів, але так, щоб під час вистави транзитні потоки були осторонь. Театр розташовують довгою віссю з півночі на південь із можливим відхиленням до 15° у напрямку на північний захід.

Майданчик для атракціонів влаштовують серед зелені на деякій відстані від магістралей і на значній відстані від об'єктів, що вимагають тиші. По краях майданчика розміщують ландшафтні групи.

Прогулянкові маршрути прокладаються серед інтенсивної зелені у видаленні від основних магістралей та інших споруд парку на такій відстані, щоб була забезпечена тиша і огляд цікавих ландшафтних композицій.

Спортивні майданчики організовуються, бажано на рівному рельєфі, недалеко від майданчиків масових ігор і місць скупчення відвідувачів з урахуванням перетворення їх взимку в катки.

Ігрові майданчики для дошкільнят розташовують недалеко від входів на добре озеленених ділянках, бажано з елементами геопластики. Ігрові майданчики для школярів треба розміщувати на ділянці з кращими природними умовами, причому так, щоб діти були певною мірою ізольовані від дорослих, але зберігався б зручний зв'язок між дитячими спорудами. Ділянка з спорудами для дітей не повинна перетинатися транзитними (навіть пішохідними) дорогами.

Ресторани і кафе проектують в найбільш відвідуваних місцях зазвичай біля входів, а буфети – рівномірно по всій території парку.

Будівля адміністрації парку має бути розташована недалеко від головного входу в такій точці, звідки легко керувати роботою в парку і мати постійний зв'язок з містом.

Підсобні споруди парку (склади, майстерні, гаражі) розміщуються по можливості біля периферійної території парку. Ці споруди повинні бути з'єднані з парком і містом хорошими під'їзними дорогами.

Районний парк (або парк планувального району) зазвичай доповнює систему ландшафтно-рекреаційних територій крупного і найбільшого міста. Він є структурним елементом житлового або планувального району. Районний парк може влаштовуватися і у великому місті, коли один міський парк не може вмістити масу відвідувачів. Площа районного парку, відповідно до діючих норм, повинна бути не менше 10 га, перелік зон такий самий, як і в міських парках. Процентний розподіл зон по відношенню до загальної території парку визначається конкретними територіальними умовами і демографічною структурою тяжіючого населення.

У великих і найбільших містах районні парки повинні рівномірно розподілятися по місту, створюючи різноманітні умови відпочинку. За характером своєї культурно-масової роботи вони аналогічні загальноміським паркам, але на відміну від останніх, ближче до населення і повсякденно обслуговують його. Якщо в архітектурі загальноміського парку головне значення мають природні елементи і парковий пейзаж, то в районних парках більше споруд.

Сад житлового району є основним місцем повсякденного відпочинку населення і розрахований на обслуговування в радіусі 1 км. Його доцільно проектувати в безпосередній близькості до громадського центру району, в ув'язці з розміщенням спортивного комплексу житлового району. До нього можуть бути віднесені: спортядро і всі види спеціальних майданчиків – стадіон з трибунами для глядачів, плавальний басейн, спортивний зал, ігрове поле. Зелені насадження та фізкультурно-спортивні споруди житлового району рекомендується проектувати як взаємну систему, що витікає із ландшафтних особливостей території.

У саду житлового району необхідно передбачати організацію різних видів відпочинку. Відповідно до цього територію саду слід зонувати за принципом поліфункціональних парків. Обов'язково слід передбачати ділянки масового відпочинку, розваг, для ігор дітей, для тихого відпочинку дорослого населення і для пенсіонерів. Зона відпочинку та прогулянок повинна бути найбільшою, для неї слід передбачати 75 – 85% території, з них 15 – 25% виділяти для активних видів відпочинку. Ділянки активних видів відпочинку повинні бути наближені до спортивного комплексу.

Ландшафтне оформлення саду житлового району має складатися з посадки ландшафтних груп дерев і чагарників, влаштування газонів і квітників, садових доріжок і майданчиків.

Спеціалізовані парки доповнюють систему ПКіВ, але не дублюють їх у функціональному відношенні, адже кожен спеціалізований парк виникає в силу містобудівних можливостей і виконує певну функцію. Однопрофільні або спеціалізовані за видом відпочинку парки дозволяють задовольнити найрізноманітніші рекреаційні потреби людини, що мешкає в міському середовищі, і створити рекреаційний каркас міста.

Залежно від функціонального призначення спеціалізовані парки можна поділити на кілька груп. Кожна група характеризується переважаючою рекреаційної функцією і специфічними особливостями архітектурно-планувальної організації, зумовленими функціональним зонуванням.

Естетико-декоративні парки бувають найрізноманітнішими за функціонально-планувальною структурою. Вони можуть включати:

- зони експозиції: колекції мінералів, квітів (розарії, сиренгарій, альпійські гірки тощо), рідкісні природні явища, твори садово-паркового мистецтва (японські, китайські, італійські, мексиканські сади, водні сади, арабські дворики, перські «парадізи», французькі регулярні та англійські пейзажні зразки-імітації), видові дендрарії, колекції кераміки і скульптури, архітектурні пам'ятники і т. ін.;

- зони науково-методичної роботи: клуби за інтересами, бібліотеку, виставково-лекційні зали, наукові лабораторії, ізостудії і т. ін.;

- зони відпочинку дитячий сектор, павільйони з ігровими автоматами, розважальний транспорт;

- зони обслуговування (кафе або ресторан, медпункт, кіоски з продажу сувенірів, проспектів, пункти дрібного ремонту та послуг).

Оригінальним різновидом естетико-декоративних парків є нічний сад. Він може включати в свою планувальну структуру тільки зону тихого відпочинку: алеї, стежки, галявини, майданчики з низьким декоративним підсвічуванням (30 – 40 см), розарій, сиренгарій, лабіринт серед бульдонежа, гортензії деревоподібної, дейції шорсткої і т. ін., альтанки, берсо, ротонди, лавки біля клумб з сильно пахучими квітами (нічна фіалка, запашний тютюн, запашний горошок і т. ін.). Тут можуть також бути дрібні декоративні басейни з підсвічуванням дна, лататтям і рибами, фонтани світломузики, веранди, виступаючі над морем, озером або штучною водоймою, кафе-бар з локальним підсвічуванням столиків і стійки). Нічний сад, за суттю, є малим садом і може входити до складу парків будь-якого адміністративного рангу або бути самостійною одиницею (місцевою або міською).

Ландшафтно-рекреаційні території режимного використання мають свою специфіку, пов'язану з їх функціональним призначенням.

Озеленення на території ясел і шкіл «повторює» архітектурно-планувальну організацію будівлі, забезпечуючи виховну роботу з групами дітей різного віку. Крім того, вирішуються завдання ізоляції території від навколишньої забудови, створення сприятливих мікрокліматичних умов для ігор, занять фізкультурою та ін.

Озеленення на території лікувальних установ створює умови для прогулянок і відпочинку в природному оточенні, лікувальних тренувань, лікувальних процедур, спортивних ігор та занять.

Під час формування різних об'єктів природного та урбанізованого середовища з використанням засобів ландшафтної архітектури та ландшафтного дизайну необхідно враховувати наступні фактори, що впливають на формування ландшафтних об'єктів: природно-кліматичні, еколого-містобудівні, соціально-демографічні, естетичні, техніко-економічні.

Природно-кліматичні фактори потрібно враховувати, насамперед, під час проектування ландшафтних об'єктів:

- клімат (кліматичний район):

- вітровий режим;

- умови інсоляції;

- наявність природних елементів середовища.

Створення ландшафтних об'єктів обумовлює перетворення природних компонентів ландшафту з урахуванням кліматичних особливостей місцевості, а саме фізико-географічної зони. Фізико-географічна зона являє собою велику частину географічного пояса, що характеризується певним співвідношенням тепла і вологи, пануванням на вододілах якого-небудь одного зонального типу ландшафту.

Вирішальною умовою у відокремленні зон є співвідношення тепла і вологи, що необхідно враховувати обираючи рослинність.

З урахуванням природно-кліматичного чинника потрібно здійснювати ретельний аналіз ландшафтної ситуації і розробку на цій основі природоохоронних заходів. Аналіз ландшафтної ситуації характеризує природний ландшафт: фіксування або поліпшення ґрунтових умов, збереження існуючої рослинності, наявного рельєфу та ін.

Еколого-містобудівні фактори відповідають за раціональне використання території з урахуванням функціонального призначення об'єкта і його планувальної структури, особливостей транспортного і пішохідного руху на території. До них відносяться:

- величина об'єкта та його профіль;

- якість сформованої функціонально-планувальна структури;

- параметри комфортності середовища;

- раціональне використання захисних функцій рослин і забезпечення умов для їх нормального розвитку.

Ці фактори обумовлюють обґрунтоване включення природних елементів в планувальну структуру, особливо рослинності, зниження негативного впливу природно-кліматичних умов і антропогенного середовища. Для цього виконується інженерна оцінка стану середовища, що проектується (аналіз карт шуму, інсоляції, аерації, загазованості), яка дозволяє обґрунтовано використовувати все різноманіття оздоровчих і захисних функцій рослинності і забезпечити потрібну стійкість зелених насаджень в умовах значних техногенних навантажень, а також створити параметри комфортного середовища (щодо шумового, інсоляційного та аераційного режимів).

Соціально-демографічні фактори враховують соціальний статус об'єкта, характеристику соціальних груп. До них відносяться:

- соціальний статус об'єкта (держустанови, приватні фірми
та ін.);

- характеристика соціальних груп;

- віковий контингент (діти, молодь, доросле населення, пенсіонери);

- характер розвитку соціально-побутової інфраструктури.

Організація території повинна задовольняти трьом головним соціально-психологічним вимогам:

- забезпечувати умови для розвитку індивіда з урахуванням його вікових потреб (діти, молодь, доросле населення, пенсіонери);

- забезпечувати соціальні контакти;

- створювати умови для повноцінного відпочинку з урахуванням соціального статусу рекреантів.

Тому в ландшафтних об'єктах реалізуються комунально-господарські, трудові, побутові та рекреаційні процеси життєдіяльності.

Естетичні фактори впливають на індивідуальність території, її органічне поєднання з природним середовищем:

- виявлення історико-культурних особливостей і національних традицій;

- наявність художнього образу (композиція простору);

- дизайн штучних елементів середовища;

- раціональне колористичне вирішення всіх елементів середовища в цілому;

- наявність світлоколірних ефектів.

Ці фактори обумовлюють образне вирішення простору з урахуванням національно-історичних особливостей і сприяє створенню цілісного високоякісного середовища, що поєднує функціональні та естетичні вимоги, за рахунок використання засобів дизайну для всіх штучних елементів, раціонального колористичного рішення малих архітектурних форм, рекреаційного обладнання середовища в цілому.

Техніко-економічні фактори обумовлюють економічну ефективність застосовуваних рішень:

- наявність бізнес-планів та бізнес-програм;

- створення функціонально-інтегрованих просторів;

- максимальна механізація будівельно-експлуатаційних робіт.

Економічна ефективність застосовуваних рішень може забезпечуватися за дотримання таких прийомів:

- максимальне збереження і включення в планувальну структуру існуючих насаджень, водойм, рельєфу і т. ін.;

- створення функціонально-інтегрованих озеленених ділянок, які суміщають функції рекреації, екологічного захисту та оздоровлення середовища;

- створення озеленених ділянок, розрахованих на багатоцільове і поліфункціональне використання тощо.

Приступаючи до проектування будь-якого об'єкта, починаючи від дачної ділянки і закінчуючи парком, завжди слід пам'ятати, що кожен ландшафт у цілому і складові його компоненти містять у собі не тільки приховані можливості, але й обмеження. У процесі проектування потрібно не тільки виявити найістотніші художні властивості об'єкта, а й враховувати природні процеси розвитку ландшафту.

У процесі історичного розвитку географічних ландшафтів виникають тільки певні, а не довільні форми рельєфу, водойм, рослинних і тваринних співтовариств. Можливості перетворення території, а також прийоми формування об'ємно-просторової композиції культурного ландшафту, насамперед, залежать від природних форм ландшафтних компонентів. Зокрема, клімат формує комфортність умов відпочинку, визначає підбір рослинності, рельєф обумовлює прийняття планувальних, інженерних і архітектурно-художніх рішень, рослинність і ґрунти визначають можливості озеленення та благоустрою, гідрографічна мережа та гідрогеологічні умови визначають способи меліорації, шляхи раціонального використання акваторій.

Передпроектні матеріали

До передпроектних матеріалів відносяться:

1) геодезичний план;

2) подеревна зйомка насаджень (для найбільш цінних ділянок);

3) таксаційна зйомка (за наявності великих лісових масивів);

4) технічний висновок про режим ґрунтових вод і гідрогеологічний режим затоплення;

5) технічний висновок про ґрунти;

6) ландшафтний аналіз ділянки, що проектується, і навколишньої території.

Геодезичний план. Основою документації повинен бути геодезичний план з координатної сіткою, горизонталями, із зазначенням меж ділянки і нанесенням існуючих насаджень, водойм, підземних комунікацій і наземних споруд. Зазвичай він складається в масштабі 1: 500 (горизонталі проводяться через 0,5 м); для невеликих територій –
в масштабі 1: 200, 1: 250; для територій більше 10 гектарів – в масштабі
1: 2000 або 1: 1000 (горизонталі через 2 м і 1 м, відповідно); для особливо великих територій, площею в сотні гектарів, план складається в масштабі 1: 2000 або 1: 5000.

Подеревна зйомка насаджень виконується для найбільш цінних у ландшафтному відношенні ділянок (з нанесенням на план кожного дерева в масштабах 1: 200, 1: 250, 1: 500 та кожної групи чагарників і докладним описом). На план наноситься координатна сітка з існуючими деревами та чагарниками, показаними умовними позначеннями. По кожному дереву або групі однорідних дерев і чагарників опис має містити: номер за планом, найменування породи, вік, діаметр стовбура на висоті 1,3 м, діаметр крони, висоту дерева, санітарний стан, декоративні якості.

Таксаційна зйомка. На великих територіях, за наявності великих лісових масивів, які не потребують значних змін, проводиться таксаційна зйомка (облік лісу за матеріальними та якісними показниками). На геодезичний план наносяться межі землекористування, просіки, квартальна сітка насаджень, контури виділів (ділянок насаджень з однорідними показниками для переважної породи). У межах кожного кварталу за виділами наводиться детальна характеристика насаджень за показниками: площа виділу, склад насаджень, їх вік (за породами), підлісок, ярусність, ґрунтовий покрив, переважаюча порода.

За переважаючою породою додатково зазначаються:

клас віку (умовний підрозділ насаджень на групи за віком: хвойні породи, дуб, клен, бук, ясен, в'яз поділяються на класи по 20 років; береза, вільха, осика, липа – на класи по 10 років);

середня висота дерев;

середній діаметр стовбура;

бонітет (показник продуктивності насаджень і умов місцезростання, який визначається за середньою висотою дерев даного віку: I – бонітет високих насаджень, V – найнижчих;

тип лісу (сукупність насаджень, що характеризується однорідними умовами, головним чином, однаковими умовами зволоження);

повнота (ступінь зімкнутості крон насаджень: 1 – повна зімкнутість насадження, 0,1 – рідкі;

запас деревини (обсяг деревини, вимірюваний у кубічних метрах);

особливості росту (підріст – молоде покоління, зростаюче під пологом старого лісу; підлісок – чагарники, що ростуть під пологом насаджень);

походження;

ступінь пошкодження лісу шкідниками та хворобами.

Основою лісогосподарського обстеження є таксаційна характеристика насаджень за останнім лісовпорядкуванням (система заходів з організації та ведення лісового господарства).

Технічний висновок щодо ґрунтів містить короткий опис природно-історичних умов і факторів ґрунтоутворення, а також хімічні властивості і механічний склад ґрунтів. До висновку для великих об'єктів додається ґрунтова карта на геодезичному плані в масштабі
1: 2000 або 1: 5000.

Технічний висновок щодо режиму ґрунтових вод і гідрогеології в умовах затоплювання складається для об'єктів, на території яких вже є водойми або передбачається їх влаштування, а також для об'єктів, що потребують меліорації, засолених або схильних до затоплювання. Цей висновок повинен містити докладні дані про геологічну будову території (геологічні розрізи, опис ґрунтів, потужність залягання шарів і т.і.), режими ґрунтових вод (особливо важливий рівень ґрунтових вод в період найбільшого зволоження), гідрологічну характеристику річок та інших водойм, детальні відомості про кліматичні умови (температурний режим повітря, тривалість безморозного періоду, середньорічна і середньомісячна кількість опадів, вологість повітря, сила і напрям вітру, кількість сонячної радіації, хмарність, глибина сніжного покриву й ін.).

Ландшафтний аналіз ділянки що проектується і навколишньої території. Рельєф є основою, на яку спираються всі інші ландшафтні складові, тому в багатьох випадках саме рельєф зумовлює характер створюваних ландшафтів і їх декоративний вигляд. Завдяки відмінностям рельєфу формується різноманітність як природних, так і культурних ландшафтів.

Рельєф впливає на перерозподіл тепла і вологи навіть на рівнинних територіях, де є незначні перепади висот, але особливе значення він набуває в горбистій місцевості або в горах. Умови проживання рослинності на схилах залежать від їх крутизни, експозиції і складу материнських порід. У верхніх частинах схилу внаслідок поверхневого стоку ґрунт більш сухий, у знижених частинах рельєфу накопичується більше вологи за рахунок додаткового припливу поверхневих і ґрунтових вод. Крім того, більш затінені північні і східні схили мають більш рівний тепловий режим і відносно високу вологість, а південні і південно-західні схили – більш сонячні, для них характерні різкі перепади температури і випаровування вологи. Саме тому всебічна попередня оцінка стану і можливостей зміни геоморфологічної основи є обов'язковою умовою правильної організації ландшафту, що проектується. Навіть незначні перепади висот рельєфу можуть служити сюжетною основою для проектування найрізноманітніших краєвидів.

На попередньому етапі найретельнішим чином повинні досліджуватися форми рельєфу не тільки об'єкта, що проектується, але і прилеглої території. Тільки внаслідок натурного, польового обстеження можна визначити можливості використання пагорбів, схилів, скелястих оголень, річкових долин і т. і. для включення їх у цікаві пейзажні картини та розкриття на них видів. У цьому зв'язку вже на передпроектній стадії потрібно провести докладний ландшафтний аналіз території. Він полягає в детальному обстеженні всіх елементів і компонентів ландшафту, розташованих як на території, що проектується, так і на прилеглій місцевості. У процесі вивчення складають кліматичну оцінку території в цілому, а також її окремих ділянок. Особливо ретельно досліджується рослинність, що росте на території, яка проектується та навколо неї. Всі насадження повинні бути оцінені з точки зору використання в майбутньому будівництві, господарської або естетичної цінності. У цьому випадку слід використовувати вже наявні великі дерева, адже на формування нових посадок таких розмірів буде потрібно як мінімум кілька десятиліть. Вивчення стану та характеру рослинності навколишніх ландшафтів допомагає в підборі асортименту для об'єкта, що проектується, а також у встановленні єдності між культурним ландшафтом і рослинністю навколишньої місцевості.

Перш ніж приступити до проектування, необхідно також мати:

1. Викопіювання з генерального плану міста (з нанесенням існуючого планування і того, що проектується на прилеглих до об'єкта ділянках, підземних міських мереж інженерних комунікацій, до яких можна приєднати відповідні мережі об'єкта, який проектується).

2. Технічні умови на проектування інженерних мереж (водопроводу, каналізації, електро- і теплопостачання та ін.), що видані відповідними службами.

3. Архітектурно-планувальне завдання, відповідно до якого виконується проект. У завданні наводяться відомості про цільове призначення об'єкта, вказуються його розміри та межі, перелік необхідних споруд, черговість освоєння території, дані про характер і перспективи розвитку прилеглої території, загальні вимоги до архітектурно-планувального вирішення.

Проектні матеріали. Після передпроектної стадії вивчення планових матеріалів і польових пошуків складається проект. Він складається із графічного матеріалу і пояснювальної записки.

У пояснювальній записці визначаються технічні можливості та найекономічніші методи майбутнього будівництва, а також відбивається планувальна основа та інженерна підготовка території об'єкта.

До складу проекту входять:

1. Генеральний план.

2. Дендроплан або схема озеленення для великих об'єктів.

3. Проект вертикального планування.

4. Проект мереж інженерних комунікацій.

5. Кошториси.

6. Пояснювальна записка.

Генеральний план. Основу проекту будь-якого ландшафтного об'єкту складає генеральний план у масштабах 1: 200, 1: 250, 1: 500 з нанесенням споруд, доріжок, майданчиків, водойм, відкритих просторів
(у тому числі газонів, квітників та ін.), насаджень деревно-чагарникової рослинності, а також з додатком схеми зонування території та черговості її освоєння.

Дендроплан. Визначає весь композиційно-художній вигляд ландшафту, що проектується. У дендроплані показуються об'ємно-просторові композиції пейзажних картин, які проектуються, розміщення і обриси масивів деревно-чагарникової рослинності, відкритих просторів, гаїв, груп і окремих дерев. Відомість зеленних насаджень, які використовуються в проекті, із зазначенням видів і сортів (і за потреби можливості їх заміни іншими видами), а також кількості рослин у штуках.

Для великих об'єктів виконується схема озеленення в М 1: 1000, де показують ділянки озеленення за типами та ін. елементи перетворення території.

Проект вертикального планування. Складається окремо, виконується в червоних горизонталях з показом мережі водостоків. До його складу також можуть бути включені картограма земляних робіт із зазначенням місць зрізання і підсипки ґрунту, план дорожніх покриттів з описом конструкцій доріжок і майданчиків, складений з урахуванням відповідних санітарно-технічних вимог.

Зведений план інженерних комунікацій. Інженерне обладнання території зводиться головним чином до складання зведеного плану мереж водоспоживання, дренажу, каналізації, електропостачання, теплопостачання, слабкострумових пристроїв (радіо, телефон та ін.). А також розробки проектів поливу і зовнішнього освітлення. Слід звернути увагу на розрахунок потреб водоспоживання, яке включає зазвичай господарсько-питні, протипожежні, поливальні витрати води, а також витрати на живлення фонтанів (якщо вони проектуються) і обводнення культурного ландшафту.

Кошториси. Є невід'ємною частиною проекту. Складаються на виконання окремих видів робіт з ландшафтного будівництва та будівельних об'єктів (з додатком відповідних проектів будівель і споруд) та зведений кошторис щодо всього об'єкту.

Пояснювальна записка. Включає в себе докладний перелік проведених вишукувальних робіт, проектної документації, існуючих споруд і комунікацій. У неї також обов'язково включають характеристику природних та екологічних умов, баланс території за об'єктами благоустрою, що проектують, з вичерпними даними з обґрунтуванням всіх видів робіт з приведенням їх фізичних обсягів. У пояснювальну записку входять рекомендації щодо поліпшення механічного та хімічного складу ґрунтів, режиму ґрунтових вод, наводять обґрунтування необхідної кількості добрив і т. ін.

Робочі креслення. Основні рішення проекту на подальшому етапі більш детально розробляються в робочих кресленнях:

1. Генеральний план з поправками після затвердження проекту.

2. Робочий проект вертикального планування території та дорожньої мережі.

3. Креслення інженерних комунікацій.

4. Робочі креслення будівель і споруд.

5. Розбивочне креслення планування (виконуються в масштабі 1:500, а невеликі ділянки або ділянки зі складним рельєфом або використанням сходів і підпірних стін – в масштабах 1:200, 1:250).

6. Посадкове креслення розміщення рослинності що проектується (складається на основі розбивочного креслення).

Стадійність проектування. Для не дуже складних в технічному виконанні об'єктів достатньо однієї стадії ландшафтного проектування. У цьому випадку використовується техноробочий проект. До його складу входять:

1. Передпроектні дослідження та документація.

2. Генеральний план.

3. Дендроплан.

4. Пояснювальна записка.

5. Робочі креслення.

Під час проектування великих, особливо складних і важливих у містобудівному відношенні об'єктів кількість стадій збільшується. Після передпроектних досліджень додатково розробляється ескізний проект. Його основу складає генеральний план і схема озеленення (в масштабі
1: 500 для невеликих об'єктів і в масштабі 1: 1000 або 1: 2000 для великих об'єктів). У випадках складних об'єктів генеральний план доповнюється ілюстративними матеріалами у вигляді макетів, малюнків, перспектив і т. ін. Крім того, в ескізний проект включаються: схема інженерного обладнання території, кошторис орієнтовної вартості будівництва, визначений за укрупненими показниками, а також коротка пояснювальна записка. І лише після цієї стадії виконується проект. У даному випадку ця схема виглядає наступним чином:

1. Передпроектні дослідження та документація.

2. Ескізний проект (генеральний план, схема озеленення, наочний матеріал, схема інженерних мереж, орієнтовний кошторис, коротка пояснювальна записка).

3. Проект.

4. Робочі креслення.

Лекція 4. Основні принципи проектування
та формування пейзажу

Композиція. Ландшафтна композиція. Емоційно-психологічні характеристики простору. Елементи багатопланової перспективи. Закономірності зорового сприйняття. Організація простору. Вибір сюжету. Масштаб. Тип планувальної структури. Центр композиції та композиційні осі. Композиційні прийоми, що використовуються в ландшафтному проектуванні.

Прогулюючись в приміських парках, або приїжджаючи на екскурсії в садибні комплекси, рідкісний відвідувач замислюється про тонкощі композиційної побудови навколишніх краєвидів, забуваючи часом, що багато краси створено руками майстрів паркобудування. Захоплюючись «натуральністю» або, навпаки, «підкресленою штучністю» тих чи інших культурних ландшафтів, слід звернути увагу на різноманіття взаємодії ландшафтних складових та основні прийоми об'ємно-просторової композиції.

Композиція (від латинського compositio – твір, побудова, структура) – це засіб розкриття ідейно-художнього змісту твору. Без знання і правильного використання принципів композиції неможливо виявлення творчого задуму.

Архітектурна композиція – це закономірне і оптимальне поєднання об’ємів і простору в єдину гармонійну систему, що відповідає функціональним і естетичним вимогам. До основних завдань архітектурної композиції належать:

- організація об'ємів і просторів відповідно з функціональним процесом;

- гармонійне поєднання і супідрядність об’ємів і простору в цілісну систему, що надає людині позитивні емоції.

Ландшафтна композиція – це мистецтво створення на даній території комфортного середовища з урахуванням функціональних, екологічних та естетичних вимог за допомогою всіх засобів ландшафтної архітектури і дизайну. До них відносяться природні елементи середовища – рослинність, рельєф, водні пристрої та штучні елементи середовища – малі архітектурні форми, декоративне покриття, засоби візуальної комунікації, декоративна скульптура. Ландшафтна композиція створює яскравий образний вплив просторового середовища будь-якого ландшафтного об'єкта, шляхом використання перерахованих вище засобів у певному взаємозв'язку і взаємозалежності. Вона зумовлює розміщення споруд, малих архітектурних форм, рослинності, водних пристроїв, майданчиків, членування території на частини з дотриманням пропорцій окремих частин, визначення відповідних розмірів всіх елементів, що входять до складу даної території і взаємозв'язок її з навколишніми територіями, а також організацію руху на ній.

Під час вирішення композиційних завдань у формуванні архітектурно-ландшафтних об'єктів враховується форма, величина, маса, фактура, колір, освітленість, положення в просторі та ін.

Створюючи простір з використанням вищеперерахованих властивостей і засобів, потрібно розуміти його психоемоційний вплив на людину. Розрізняють чотири аспекти ставлення людини до простору:

- об'єктивний – залежний від таких характеристик простору, як площа, основні габарити, ширина, довжина, геометричні обриси;

- психофізіологічний – пов'язаний зі здатністю простору порушувати, втомлювати, заспокоювати, пригнічувати;

- асоціативний – зумовлює здатність людини до різних асоціацій під час сприйняття;

- семантичний – пов'язаний з функціональним призначенням об'єкта.

Емоційно-психологічні характеристики простору. Емоційними характеристиками простору є: довжина, глибина, протяжність, уривчастість і безперервність, кінцівка і нескінченність, розчленованість і цілісність, статичність і динамічність. За допомогою об’ємно-просторової композиції ландшафту можна створювати різні емоційно-психологічні відчуття в людини. Джон Саймондс визначає наступні емоційно-психологічні відчуття, що викликаються різними просторами:

Напруга – нестійкість форми, дробова композиція, складні звуки, роздробленість світла.

Розрядка – м'яке світло, заспокійливий звук, об’єм, що насичений спокійними кольорами,

Переляк – очевидна пастка, відсутність точок орієнтації, слизька площина підстави, небезпека, темрява, похмурість, ненормальний монорівневий колір.

Веселощі – вільний простір, гладкі, плавні форми і візерунки. Можливість вихрового руху, теплі, яскраві кольори, веселі підбадьорливі звуки.

Споглядання – відсутність відволікаючих різких контрастів.

Простір для відпочинку має забезпечувати відчуття ізольованості, усамітнення, відчуженості, безпеки і спокою, низькі спокійні потоки звуків.

Як зазначав «батько нового садівництва» В. Кент – найважливішими в ландшафтному проектуванні є просторовість, а також контраст світла і тіні. Правила ж побудови просторових планів встановив Г. Рептон. Він стверджував, що для залучення уваги до композиційного центру пейзажу, потрібно створити певну глибину перспективи пейзажної картини.

Елементи багатопланової перспективи, за допомогою яких створюють глибину перспективи пейзажної картини:

1. Точка огляду і перший просторовий план. Точка огляду – це місце, звідки найкращим чином сприймається вигляд. Будь який ландшафтний об'єкт повинен включати декілька точок огляду. Основні елементи першого плану служать своєрідним обрамленням головної пейзажної картини. Глибиною першого плану повинна бути подвоєна (або потроєна) висота найвищого об'єкта. Наприклад, дерево, що є своєрідним обрамленням головної пейзажної картини, має висоту 10 м, отже, оптимальною відстанню для його найкращого огляду буде 20 (30) м.

Положення точки огляду залежить від висоти горизонту:

· високий горизонт дозволяє розкрити об'ємність паркового простору;

· низький горизонт – виявлення силуету простору.

2. Проміжний середній план впливає на ступінь відкритості або закритості виду. Тому залежно від поставленого завдання його можуть формувати густі куртини дерев і чагарників, галявина, схили річкової долини над водною поверхнею та ін.

3. Задній план – фон пейзажу, на якому сприймаються ті чи інші елементи ландшафту, розташовані на передньому плані. Використання фону потрібне для досягнення художньої виразності ландшафтних композицій. Для ландшафтних композицій фоном можуть служити високі деревні насадження, живоплоти, трельяжі, будівлі та ін. Під час створення фону слід враховувати, що на підставі оптичних законів світлі предмети на темному тлі здаються більшими, ніж насправді і, навпаки, темні предмети на світлому тлі здаються менше своїх розмірів. Фон може бути відкритим і замкнутим. Він повинен бути монотонним. Відкритий фон розкривається по прямій або у вигляді випуклої кривої.

На будь якому фоні сприймається фокус композиції перспективи. Фокус композиції – це найвиразніший елемент багатопланового ландшафту, що концентрує на собі увагу. Залежно від масштабів композиції фокусом перспективи можуть бути: декоративна група дерев, солітер, водойма, водоспад, архітектурна споруда або безкрайня водна гладь, що втрачається в серпанку, вершини пагорбів та ін.

Розчленування пейзажної картини на плани здійснюється зеленими лаштунками, складками рельєфу та іншими природними та архітектурними елементами, які розташовані на певній відстані від глядача. Виразність картин визначають три плану – передній, середній і дальній.

Співвідношення глибини простору між планами виражається пропорцією 1:2:4. Наприклад, висота дерева 10 м, отже, глибина першого плану 20 м, середнього – 40 м, заднього – 80 м. Причому кожен з основних просторових планів може представляти серію дрібніших нюансних планів, які різняться в процесі їх більш уважного розгляду.

Кількість природних та архітектурних компонентів визначається завданнями формування пейзажу і обмеженістю людини одночасно сприймати їх. Рекомендовано приймати до 7 компонентів – що дозволяє чіткіше виразити характер ландшафту.

Закономірності зорового сприйняття, які потрібно враховувати під час створення планувальної композиції ландшафту:

- величина кута зору на об'єкт або пейзаж;

- закон лінійної перспективи (взаємозв'язок видимої величини предмета і його віддаленості);

- закон повітряної перспективи (ослаблення чіткості контурів і забарвлення предметів у міру віддалення від них).

Величина кута зору під час створення пейзажної картини залежить від розміщення точки огляду та характеру навколишнього оточення. Виходячи з кута зору можливого огляду простору визначають картини – секторні, діорамні або панорамні (рис. 5).

Рис. 5. Секторні, діорамні та панорамні картини

Знання і застосування законів перспективи вкрай необхідно під час створення панорам з просторими краєвидами і великими відкритими просторами.

Закон лінійної перспективи. Завдяки тому, що величина предмета зменшується в міру його віддалення від спостерігача – закон лінійної перспективи, дозволяє візуально видозмінювати простір ландшафту в цілому і розміри його окремих елементів. Наприклад, відкрита рівна поверхня, що поступово піднімається, здається більшою, а та що знижується, навпаки, менше свого розміру. Також і низькі береги водойм, особливо якщо вони не мають густої рослинності, сприяють візуальному розширенню водного простору.

Зазвичай предмети виглядають краще, якщо вони розташовані або на горизонтальній поверхні, або на поверхні з невеликим підйомом. Але деякі об'єкти проектування цікавіші, якщо розглядати їх зверху чи знизу. Зокрема, планувальні елементи ландшафту (водойми, галявини та ін.) справляють найсприятливіше враження, коли їх розглядають зверху, а деякі об'ємні елементи (наприклад, дерева з пірамідальною, плакучою або ажурною формою крони) виглядають найефектніше на тлі неба, тому на них краще дивитися знизу. З урахуванням цього повинна змінюватися і передбачувана точка огляду: в першому випадку – зі схилу пагорба, тераси і т. ін., а в другому випадку – з більш низької ділянки. Крім того, відстань між глядачем і віддаленим предметом оптично скорочується, якщо приховати місцевість, що лежить між ними (лаштунками чагарників, зниженням рельєфу і т. ін.). Це відбувається тому, що око спостерігача в даному випадку не має масштабу для порівняння, тому цікавий пейзаж навколишньої місцевості буде візуально включатися в культурний ландшафт. У китайському і японському садово-парковому мистецтві цей прийом називався «прийом запозиченого пейзажу» або «ландшафт у борг».

Правильне використання законів лінійної перспективи дозволяє змінити (поліпшити) деякі просторові характеристики. Так, наприклад, будь-який з ландшафтних акцентів можна «наблизити» або «видалити» якщо алею, що веде до нього, зробити коротшою за допомогою зміни її ширини на передньому чи задньому плані. Можна також створити ілюзію посилення рельєфу. Так, наприклад, пагорб з підсадкою пірамідальних тополь на вершині буде здаватися вищим.

Закон повітряної перспективи в ландшафтному проектуванні має велике значення. Чим далі від спостерігача розташовується предмет, тим більше пом'якшуються його забарвлення і контури. Тому, якщо виникає необхідність оптично збільшити глибину простору, задумане можна успішно здійснити, наприклад, за допомогою відповідного підбору рослинності. Зокрема, використання на значній відстані від глядача деревно-чагарникової рослинності з м'якими обрисами крон і з синюватим відтінком листя або хвої значно посилить враження глибини пейзажу. І навпаки, проектування насаджень з сріблястим, строкатим і світло-пофарбованим листям на передньому плані буде оптично наближати їх до спостерігача.

Організація простору

Будь-який ландшафт являє собою об'ємно-просторову структуру, яка складається з таких взаємопов'язаних елементів:

- площинних – поверхня землі водойми, галявини, партери, площі та ін.;

- планувальних – алеї, стежки, майданчики тощо;

- об'ємних – форми рельєфу, каміння, деревно-чагарникова і трав'яниста рослинність, великі архітектурні споруди та малі архітектурні форми.

Композиційне поєднання цих елементів створює об'ємно-просторову композицію ландшафтного об'єкта, тобто просторовий характер того чи іншого пейзажу. Об'ємно-просторова композиція ландшафтного об'єкта – це сума пейзажних картин об'єднаних системою лінійних маршрутів. Пейзажна картина становить модульну одиницю будь-якого ландшафтного об’єкту.

Художні якості ландшафтоутворюючих картин визначаються також як і прийоми пейзажного живопису – висотою точки зору, кількістю планів, та їх чисельністю, масштабним ладом і розташуванням основних елементів.

Усі ландшафтні об'єкти характеризуються певною територією, що має різноманітну конфігурацію в плані та різні фізичні розміри, довжину, ширину і площу. Усі ці території зазвичай являють собою сукупність рослинності, водних просторів або пристроїв, малих архітектурних форм, майданчиків різного функціонального призначення тощо.

Простір, будь якого ландшафтного об’єкту, може бути виразними або невиразним. Основними композиційними елементами, що впливають на виразність простору, є: наявність сюжету, тип планувальної структури, застосування контрасту, нюансу і тотожності, метричного і ритмічного рядів, симетрії та асиметрії тощо. Під час формування будь-якого простору фронтального або глибинного необхідно вирішувати наступні композиційні завдання:

- визначення стилю планування і масштабних характеристик елементів, які його формують (малих архітектурних форм, декоративної скульптури, рослинності та ін.);

- пропорційне членування території;

- виявлення, головних і другорядних центрів композиції та вісей;

- визначення та розкриття ландшафтних акцентів і точок їх огляду;

- виявлення фону і використання особливостей лінійної та повітряної перспективи,

Головне завдання під час формування ландшафтного об'єкту – це виявлення художнього образу середовища, що досягається за допомогою використання прийомів архітектурної композиції.

Вибір сюжету. Проектування будь-якого ландшафту має бути підпорядковане чітко сформульованої внутрішньої ідеї. Цілісність композиції, що проектується, зберігається тільки тоді, коли зміна пейзажних картин являє собою не просто випадковий набір видів, а є сюжетною основою, призначеною для «читання» під час руху від однієї картини до іншої. У найбільш знаменитих історико-культурних ландшафтах послідовність пейзажів ретельно продумували, погоджували з маршрутом прогулянок та зовнішнім природним оточенням. Між особливо ефектними видами вводилися пейзажні паузи, щоб дати відвідувачеві емоційний перепочинок, а потім здивувати знову виразними панорамами, що відкриваються. Цей прийом логічної побудови зміни картин дозволяє уникнути одноманітності і створити постійну зміну вражень, завдяки чому виникає неослабний інтерес до прогулянки.

На жаль, доводиться констатувати, що незважаючи на велику кількість фахівців в галузі ландшафтної архітектури та дизайну, зараз це мистецтво нюансів майже втрачено.

Масштаб – це найважливіший засіб архітектурної композиції для досягнення художньої якості ландшафтних об'єктів. Він сприяє виявленню композиційної цілісності і художньої виразності будь-якого ландшафтного об'єкта. На жаль в ландшафтній архітектурі вплив масштабу на людину недостатньо використовується.

Масштаб компонентів пейзажної картини визначається зіставленням площі їх силуетів зі знайомими предметами віддаленими на однакову відстань. Масштабний лад має забезпечувати співмірні людині паркові споруди, малі архітектурні форми та рослинні композиції.

Архітектурний масштаб характеризує три форми масштабних взаємозв'язків:

- відношення елементів до цілого і один до одного;

- відношення об'єкта до архітектурного та природного середовища, до розмірів і масштабів оточення;

- відношення величини об'єкта та його елементів до людини.

Під час організації простору виділяють наступні масштабні характеристики:

- перший масштаб (основний) – масштаб елементів співрозмірний з антропометричними даними дорослої людини;

- другий масштаб (індивідуальний) – співрозмірний з антропометричними даними тієї чи іншої вікової групи дітей (залежно від функціонального призначення об'єкта);

- третій масштаб (мініатюрний) – масштаб невеликих елементів ландшафтних просторів в інтер'єрах з включенням бонсай;

- четвертий масштаб (монументальний) – масштаб елементів, що підкреслює символіку в ландшафтному просторі найяскравіше виявляє його художній образ.

Ландшафтні об'єкти залежно від свого функціонального призначення можуть мати всі викладені масштабні характеристики побудови просторів. Простий об’єм може змінюватися за розміром від інтимного до грандіозного.

Емоційний вплив просторів з названими масштабними характеристиками досить значний. Розмір внутрішнього простору, взятий у співвідношенні з розмірами людини, а також характер розміщення об’ємів у просторі може викликати різні відчуття.

Тип планувальної структури визначають для вирішення характеру розміщення і виявлення взаємозв'язку природних і штучних елементів середовища. Він може бути регулярним, ландшафтним або змішаним.

Регулярний прийом планування характеризує геометрична сітка, що включає прямолінійне трасування доріг, геометричну форму партерів і квітників, симетричне оформлення композиційної вісі, підкреслене домінування будівлі, чіткі контури водойм, посадки дерев рядами.

Регулярний прийом планування зазвичай характеризує симетричний план. Форми симетричного плану, якщо вони майстерно виконані і розміщені, можуть виражати ідею і викликати у людині відчуття дисципліни вищого порядку, пишноти, сили, монументальності і високої досконалості. Геометричний план – ясний і явний, швидко осягається. У цьому його перевага. Але він має також недолік – монотонність.

Пейзажний прийом планування на відміну від регулярного відображає і підкреслює красу природної природи. Характеризується вільною сіткою плану, звивистими шляхами, природним рельєфом, вільними контурами водойм, вільно зростаючими деревами.

Пейзажний прийом планування зазвичай характеризує асиметричний план. Асиметричний план більш виразний, але просторова орієнтація в ньому складніша.

Змішаний прийом характеризує поєднання елементів регулярного і пейзажного прийомів планування.

Центр композиції. Виділення центру композиції – головне в кожному ландшафтному об'єкті. У формуванні будь-яких об'єктів ландшафтного дизайну потрібно виявити центр композиції і визначити головне і другорядне. Центр композиції може мати різне конкретне вираження. В одних випадках композиційним центром території буде площа з фонтаном або квітником, в інших – декоративна водойма чи мала архітектурна форма. Усі інші елементи композиції підкоряються композиційному центру і тому вважаються другорядними. Вони можуть бути менших розмірів і більш скромно оформлені. Композиційний центр, залежно від прийнятої планувальної структури та творчого задуму, може розташовуватися біля входу, у геометричному центрі території або в глибині. Композиційний центр є основним ландшафтним акцентом будь-якого простору. На великих територіях складної конфігурації має бути кілька другорядних ландшафтних акцентів. Усі вони повинні мати продумані точки огляду.

Композиційні осі. Під час формування будь-якого ландшафтного об'єкта велика увага приділяється виявленню композиційних вісей. Віссю композиції є спрямований розвиток ландшафтної побудови простору. Розрізняють головні і другорядні вісі композиції. Головна вісь зазвичай збігається з основним потоком руху по території і призводить до композиційному центру. Другорядні вісі можуть перетинати головну вісь під різними кутами або проходити паралельно їй. Головна вісь – алея, може відрізнятися від другорядних алей більшою шириною, оригінальною алейною посадкою дерев і багатішим квітковим оформленням. На території будь-якого ландшафтного об'єкта не повинно бути багато доріжок, а основні доріжки повинні обов'язково вести до якого-небудь об’єкту – павільйону, альтанці, майданчику відпочинку, фонтану, квітнику та ін. Доріжки повинні мати плавні вигини, обумовлені рельєфом, розміщенням рослинності або водних пристроїв.

Найважливішими композиційними прийомами, що використовуються в ландшафтному проектуванні, є контраст і нюанс, ритм, симетрія і асиметрія.

Контраст, нюанс і тотожність – це такі закономірності побудови просторових форм у ландшафтних об'єктах, які ґрунтуються на гармонійному взаємозв'язку природних і штучних (антропогенних) елементів. Вони сприймаються як ступінь подібності та відмінності співвідношень між однорідними якостями і властивостями елементів і просторів, які входять до них. Ці види співвідношень застосовуються до розмірів, форм, фактури, кольору, освітленості всіх компонентів ландшафтного об'єкту.

Контраст являє собою сильно виражену відмінність об'єктів за однією або декількома характеристиками – форми, кольору, відкритості та закритості простору, світла і тіні і т. ін. З метою посилення враження можна заразом використовувати кілька контрастних ознак, але слід пам'ятати, що під час контрастного зіставлення протилежні властивості кожного об'єкта виступають значно рельєфніше, тому контраст не повинен бути занадто різким і частим.

Принцип контрасту використовується найширше в побудові ландшафтних композицій. Наприклад, мале протиставляється великому, низьке – високому, гладке – шорсткому, темне – світлому. Особливо ефектні контрасти, що виникають від зіставлення дерев з протилежними властивостями крон. Наприклад, плакуча форма крони берези вигідно контрастує з пірамідальною формою крони ялиці або ялини. Вдалий контраст утворюється від зіставлення тополі пірамідальної з плакучими вербами. Найчастіше використовується такий вид контрасту, як раптова зміна характеру планування. Наприклад, темні коридори алей і сонячні галявини, світла забарвлення листя з темним листям і т. ін., а також раптове сприйняття предмета. Раптовість – несподіване розкриття предмета, змушує глядача сконцентрувати увагу в певному напрямку, але цей предмет обов'язково повинен бути цікавим в естетичному сенсі.

Приклад контрастного поєднання двох порід дерев за формою крони, її щільністю і сезонною колірною гамою листя (хвої), а також за кольором кори стовбурів, які можуть використовуватися для створення групи, наведено в табл. 6.

Таблиця 6

Контрастні ознаки

Найменування деревної породи

Забарвлення листя (хвої) за сезонами

Весна

Літо

Осінь

Горобина звичайна

Світло-зелена

Яскраво-зелена Білі суцвіття

Жовто-помаранчева,