Облік витрат та калькулювання собівартості банківських продуктів

Система управління за центрами відповідальності потребує відповідної постановки управлінського обліку. З цією метою проводиться деталізація плану рахунків і вводяться додаткові аналітичні ознаки, що будуть включати код центру відповідальності. Розподіл активних і пасивних рахунків здійснюється по ознаці відповідності діяльності конкретних центрів.

План рахунків управлінського обліку має істотні відмінності від плану рахунків бухгалтерського обліку: вводяться внутрішньобанківські рахунки, додаткові рахунки по обліку витрат, використовуються усереднені залишки по активних і пасивних рахунках.

Для обліку доходів і витрат банку необхідно скласти перелік усіх доходів і витрат по видах і місцю виникнення, класифікувати витрати по місцю виникнення і характеру віднесення на витрати; визначити джерела первинної інформації, порядок її упорядкування й опрацювання, деталізувати план рахунків по обліку доходів і витрат відповідно об'єкту обліку, визначити ступінь припустимої точності розподілу доходів і витрат, виділити витрати, які не підлягають розподілу, установити ключі розподілу окремих видів доходів і витрат.

Необхідна інформація для управлінського обліку збирається в інформаційних модулях, які накопичують інформацію з доходів і витрат банку.

Облік витрат здійснюється в межах діючої облікової системи, тобто упорядкованого регулярного процесу або за вимогою (наприклад, збір і вимір витрат по конкретно поставленому завданню - заміна комп'ютерів).

Постійне калькулювання обходиться дорожче, ніж проведене час від часу, тому рішення про те, наскільки деталізовані дані повинна подавати система на регулярній основі, приймається після зіставлення доходів і витрат.

Найбільш, доцільним є підхід до побудови системи обліку витрат, який складається у виділенні типових груп рішень - наприклад, контроль за витратами по залученню коштів і вибір відповідних ним об'єктів обліку витрат (продукти, підрозділи).

Зазвичай під витратами в банківській практиці розуміють витрати, пов'язані зі споживаними ресурсами на здійснення активних операцій банку, утриманням матеріальної бази й обслуговуванням банківської діяльності. Проте для управління витратами керівництву потрібні не просто дані про їхній обсяг, а інформація про витрати на будь-що, тобто на організаційний підрозділ, вироблені продукти, послуги, що надаються або на «об'єкт обліку витрат». Банківський продукт, організаційний підрозділ, інша форма діяльності, на який відносять витрати, називається «об'єктом обліку витрат».

Класифікація витрат в управлінському обліку розподіляє витрати за видами:

lпрямі і непрямі

lзмінні, постійні, змішані

lумовно-постійні і умовно-змінні

lрелевантні і нерелевантні

lконтрольовані і неконтрольовані

Однією з суттєвих ознак характеристики витрат є відношення до обсягу діяльності. По цій ознаці витрати поділяються на змінні, постійні, змішані.

До змінних відносять витрати, сума яких змінюється прямо пропорційно зміні обсягу виробленого продукту. Змінні витрати зростають або зменшуються одночасно із ростом або зменшенням обсягів вироблених продуктів і наданих послуг. У банківській практиці до цього типу витрат відносять насамперед процентні витрати, обсяг яких залежить від суми залучених банком коштів для фінансування активних операцій.

Постійні витрати - частина витрат за певний період, загальна сума яких залишається незмінною при зміні обсягів виробництва. Наприклад, заробітна плата співробітникам банку, орендна плата за приміщення, амортизація офісного обладнання та будівель, утримання охорони. Такі витрати можуть зростати з часом, але вони не змінюються прямо пропорційно змінам обсягу виробництва. Орендна плата в майбутньому періоді може зрости в зв'язку з високими темпами інфляції, але протягом звітного періоду (кварталу або року) вона не залежить від щоденних змін обсягу банківських операцій.

Важливим критерієм класифікації витрат з точки зору управління є ступінь залежності від прийняття рішень. У даному випадку розрізняють:

¡ релевантні (сума яких може бути змінена внаслідок прийнятого рішення)

¡ неревантні витрати (не залежать від нього).

Наприклад, у банку виникла потреба в додаткових коштах. Начальник відділу міжбанківських кредитів вирішує питання: взяти кредит у банку А чи банку С. Якщо умови отримання кредиту однакові в обох банках, то це нерелевантні витрати, а якщо різняться – релевантні. Різниця між витратами альтернативних рішень складає диференціальні витрати.

Витрати за способом віднесення їх на собівартість об'єкта підрозділяються на прямі і непрямі. Прямими є витрати, які прямо відносяться на об'єкт. У банківській практиці об'єктами, на які відносять витрати, можуть бути продукти (кредити, депозити), окремі структурні підрозділи.

Витрати, що не можуть бути віднесені до окремих підрозділів або на окремі продукти, називаються непрямими витратами підрозділу або продукту. Витрати на рекламу - непрямі витрати кожного з підрозділів банку. Заробітна плата одного з керівників банку, що курірує підрозділ, який розміщує кошти - непрямі витрати для цих підрозділів.

Усі непрямі виробничі або загальногосподарські витрати - це виробничі витрати, що не можна прямо віднести на даний об'єкт витрат. Наприклад, маркетингові витрати, амортизаційні відрахування, витрати на опалення, освітлення, ремонт і ін. Невиробничі витрати - витрати, пов'язані з реалізацією продукту, витрати на наукові дослідження і розробки, загальні й адміністративні витрати.

Класичні аналітичні системи управлінського обліку будуються на базі централізованого збирання даних про прямі та накладні витрати з наступним розподілом їх на окремі банківські продукти.

Банки розподіляють непрямі витрати між центрами відповідальності, керівники яких контролюють ці витрати, відповідно до організаційної структури банку, а також розробляють методику їх перерозподілу для проведення аналізу прибутковості.

Витрати розподіляються між об'єктами управління, які їх споживають, з використанням відповідної бази розподілу. Методики управлінського обліку повинні охоплювати взаємоузгодженні процедури розподілу, планування та моніторингу витрат за центрами відповідальності.

У банку може виникнути необхідність доопрацювання внутрішнього плану рахунків бухгалтерського обліку таким чином, щоб мати змогу правильно розподіляти витрати. З цією метою банк може використовувати параметри аналітичного обліку або клас рахунків 8 "Управлінський облік" Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 N 280.

Банками можуть застосовуватися такі методи розподілувитрат центрів витрат між центрами прибутку:

а) метод прямого розподілу;

б) метод послідовного розподілу;

в) метод урахування взаємних послуг;

г) метод одночасного розподілу;

ґ) комбінації методів.

Банк використовує такі методи розподілу непрямих витрат, що відповідають його організаційній структурі, особливостям діяльності та потребам управління.

Алокація – це розподіл непрямих витрат між центрами фінансової відповідальності. Основний принцип алокацій – усі непрямі витрати необхідно розподілити на бізнеси.

Етапи розподілу непрямих витрат на бізнеси включають:

Етап І. Група непрямих витрат, що відносяться до всіх підрозділів, розподіляються на всі центри фінансової відповідальності банку.

Етап ІІ. Власні та перерозподілені на етапі 1 витрати сервіс-центрів і менеджмент-центрів повністю розподіляться між бізнесами.

Етап Ш. Розподіл всіх витрат на продукти та клієнтів

При ухваленні рішення про розподіл залучених коштів за напрямами діяльності банку, достатнім буде віднесення непрямих витрат по відповідних центрах відповідальності. Коли потрібна інформація про повне відшкодування витрат, то непрямі витрати відносять на продукти. При цьому необхідно пам'ятати, що рознесення витрат по продуктах являє собою складний процес, і виникаючі при цьому додаткові витрати можуть бути значними і зроблять суттєвий вплив на загальну суму витрат, які відносяться на продукти, і в такий спосіб - на ціноутворення і прибутковість індивідуальних продуктів.

Розподіл непрямих витрат між центрами відповідальності здійснюється за допомогою ставки розподілу непрямих витрат.

Базою розподілу непрямих витрат може бути:

а) для витрат, що пов'язані з працею, - кількість працюючих, заробітна плата, години праці, людино-години тощо;

б) для витрат, пов'язаних з автоматизацією, - вартість (балансова) основних засобів і нематеріальних активів, кількість одиниць об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, машино-години роботи об'єкта основних засобів, час, проведений користувачем з програмою, експертні оцінки тощо;

в) для витрат, пов'язаних з площею, - площа, яку займає центр відповідальності, тощо.(Табл. 3.2)

 

Таблиця 3.2.