Сьогодні все навкруг – не так.

Анатолій Григорович

Костецький

(1948 – 2005)

 

Анатолій Григорович Костецький народився 6 грудня 1948 року у м. Києві в сім’ї вчителя. У чотири роки він навчився читати, а в п’ять засвоїв грамоту, писав і починав римувати. Рано навчився грати в шахи й плавати. У перший клас пішов, маючи у зошиті декілька своїх віршів. А в п’ятому класі на шкільному конкурсі одержав диплом за вірші, присвячені Т.Г.Шевченку.

Ще в п’ятирічному віці, коли старші запитували хлопчика, ким він хоче бути, твердо і упевнено відповідав: „Письменником”. Це викликало сміх у дорослих.

Та спочатку були бабусині казки, пісні, а потім столична школа, технікум електроніки, навчання в Київському державному університеті, аспірантура, кандидатська дисертація, викладацька діяльність.

Друкуватися почав у двадцять років. У його творчій долі неабияку роль відіграв Михайло Стельмах.

Так побачила світ перша збірочка для дітей Анатолія Костецького „Джміль про сонечко гуде” (1972), куди ввійшли вісім поезій, відібраних самим Михайлом Стельмахом.

І від того часу письменник дарував нові й нові твори дітям – найвдячнішому своєму читачеві.

Багато часу Анатолій Георгійович віддав перекладам творів для дітей з англійської, німецької та деяких слов’янських мов.

Привертають увагу лірично-гумористичні вірші поета герої збірок „Все про мене” (1977), „Лист до птахів” (1979), „Слово про матір” (1983), „Бюро знахідок” (1985), „Де літо живе” (1986), „Як будували дитсадок” (1987) страшенно полюбляють задавати „глобальні” запитання: чому дітям треба спати; чому я схожий на батька; чому каша довго холоне; чому в мене нема хобота, як у слона; навіщо у дерева стільки гілок?...

Майже тисячу віршів для дітей написав Анатолій Костецький.

У прозі письменник надавав перевагу жанру повісті-казки. На його думку, вона повинна виховувати школярів добром, щирістю і правдою. Особливе місце також займають і фантастичні повісті. Широко відомі серед юних читачів прозові твори „Все – як насправді”, „Хочу літати” (1980), „Суперклей Христофора Тюлькіна, або Здавайтеся – вас відкрито” (1984), „Мінімакс-кишеньковий дракон, або День без батьків”.

Творчість А.Костецького відзначена преміями кількох українських конкурсів на кращу книгу для дітей. Упродовж кількох років на радіо Анатолій Георгійович вів цікаву та пізнавальну передачу про історію написання відомих книг для дітей. У ній ніжно й зворушливо звертався до своїх малих читачів, називав їх „книголюбчиками” та „казкознавчиками”, відкривав для них багатий зміст світової літератури.

Закінчив свій земний шлях Анатолій Костецький 10 березня 2005 року, зоставивши дітям словесні скарби-твори, що промовляють голосом Любові, Поваги і розуміння потреб дітей.

Твори А.Костецького перекладено російською, молдавською, чуваською, польською, німецькою, угорською та іншими мовами. Чимало їх є в підручниках для молодших школярів та в „Букварі”. Поет і сам багато часу віддавав перекладам з англійської, німецької та деяких слов’янських мов. Він автор статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури.

Талановиті твори А.Г.Костецького та його лицарське служіння дитячій літературі відзначено літературними преміями імені М.Трублаїні, імені О.Копиленка та однією з найвищих літературних нагород України – премією імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Ближче ознайомимося із двома збірками А.Г.Костецького «Мої та твої таємниці» і «Пригодам – ура!», до яких включено майже все найкраще із написаного талановитим письменником.

 

«Мої та твої таємниці»

 

Ця збірка вийшла друком у 2003 році у видавництві „Початкова школа”. До неї включено цикл нових віршів А.Костецького „Про Івана Бобиря – дивака і школяра”, вірші із раніше виданих збірок „Бюро знахідок”, „Все про мене”, „Лист до птахів”, Де літо живе”, „Джміль про сонечко гуде” та циклу „Бабусині казки”.

У вступі до цієї книжки Анатолій Георгійович писав, що він просто заздрить дівчатам і хлоп’ятам, „бо вони мають нагоду посміятися” і не лише з нього, „а ще - й із себе самих, що дуже корисно”. І далі продовжував: „Звичайно, ви розумієте, що там, де справжній сміх, справжній гумор – там і справжній розум, і справжня думка. І це ще до мене доведено багатьма письменниками твори яких ви читаєте, перечитуєте та любите”. Сміятися і разом з тим думати ви будете вже з перших сторінок книжки. У збірці „Мої та твої таємниці” багато різних голосів: комах, птахів, тварин і рослин. Керує цим галасливим оркестром автор. Та найбільше чути школярські голоси. І серед них голос жвавого хлопчика, мрійника і мислителя. Це він запримітив у чорнобривцях мохнатого джмеля, який „ласує медом лісовим, на сонці гріє крильця”, а коли йде дощ він „про сонечко гуде” хлопцю на підвіконні. В іншому вірші „Спека” хлопець хоче всім допомогти - полити садок, квіти, ліс. І ми віримо його думкам: „От став би справжнім я дощем – тоді усе полив би!”.

У віршах збірки багато вигадки, різноманітних смішинок, неймовірних зіставлень. От хоча б вірш „Краватка для жирафа”. У ньому Анатолій Костецький складає глибоку подяку жирафам, що відмовилися носити краватки. Інакше не на піджаки пішов би увесь крам, а на краватки довгошиїм тваринам.

«...бо краму б тоді

на піджак –

не дістати!

Носив би я

тільки

штани...», - підсумовує автор.

Є у віршах збірки і дошкульна критика, щоправда по-батьківськи тепла, дохідлива, з лагідною усмішкою. Як у вірші „Бюро знахідок”. У цьому нечуваному досі „бюро” до пори до часу зберігаються рідкісні речі: давно загублена совість, людська чемність, дружба, сміх. Все це можна забрати назад. І автор переконаний що, за цим скоро прийдуть. От тільки втрачений час, який також зберігається в бюро, повернути не можна.

Кожен вірш цієї збірки – то окрема цікава історія, написана Анатолієм Костецьким з любов’ю до природи, до дітей.

 

«Пригодам – ура!»

 

У збірку включено фантастично-пригодницькі повісті та віршовані казки: „Суперклей Христофора Тюлькіна, або „Вас викрито – здавайтесь!”, „Стара казка на новий лад”, „Хочу літати!”, „Бюро знахідок”, „Мінімакс – кишеньковий дракон, або День без батьків”. Відкривши цю збірку, ви одразу потрапите у світ пригод і фантастичних подій. Як от в останній повісті. Щойно батьки Олега та Лізи поїхали з дому, як діти стали свідками того, як із звичайнісінького, здавалося б, яйця з’явилося „дивне створіння, дуже схоже на ящірку. Але в цієї ящірки, на відміну від звичайних, що водилися на лузі коло озера, на спині стирчали двоє невеликих крилець із перетинками, а луска на тілі відливала металевим блиском.

Дивне створіння погойдувалося на двох задніх товстеньких лапах, схрестивши перед собою дві передні, значно коротші, І пильно дивилося на Олега своїми райдужними очима з пухнастими віями. При цьому воно ще примудрялося водночас колупати гострим хвостиком у правому вусі, схожому і формою і кольором на пелюстку гарбузової квітки”. Це був не хто інший, як Мінімакс Перший – дракон з планети Драконії, яка знаходиться в сузір’ї Дракона. Та це ще не всі дива. У сусідки по дачі Ізольди Сократівни, яка ховає свої скарби у банках у таємній кімнаті, живе ворон Креня. Він вміє розмовляти і до того ж ще й шпигун, проте не з власної волі, а за наказом жадібної Ізольди. На цьому, звичайно, події останнього дня літніх канікул для Олега і Лізи не закінчилися: їм ще доведеться пережити незвичайну “пожежу” влаштовану Мінімаксом на дачі у Ізольди Сократівни, зникнення дракончика, з яким діти вже встигли заприятелювати та зустріти на озері таємничого дядю Василя.

Не менше цікавого і в інших творах цієї збірки. От наприклад, казкова повість “Хочу літати!” В ній ви зустрінете дітей, які вміють літати над нічним містом, кота Корнелія, який розмовляє, та дідугана Капітона Порфировича, який краде сни у дітей. А в фантастично-пригодницькій повісті “Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито – здавайтесь!” ви прочитаєте про дивовижний винахід третьокласника Христофора Тюлькіна, підступні дії суперагента Z-003 та його викриття полковником Семеновим та лейтенантом Євдокименком.

В творах цієї збірки, звичайно, вистачає і пригод і фантастичних перетворень. Проте є тут і цікаві розповіді про мужність, винахідливість і справжню дружбу.

 

Де живе літо

У павука хатинка –

Тоненька павутинка.

У коника веселого

Між травами оселя.

У ластівки швидкої –

Під нашим підвіконням.

А тепле ніжне літо,

Волошками повите,

Посріблене дощами,

Живе в очах у мами.

 

Мороз

Такий мороз на річку сів,

що та аж заіскрилась,

і вже не видно окунів

крізь паморозь на кризі.

 

Гасають по лісах зайці,

щоб трішки обігрітись

Тремтять на вітрі горобці,

кошлаті та сердиті.

 

І лиш веселі снігурі,

яким вже тепло навіть,

мов дивні вогники,

згори у синій сніг пірнають.

 

Починається весна

Знов

починається весна —

знов

починаються

дива!..

То серед двору

із-за снігу

раптово

визирне

трава,

то раптом

лагідні веснянки

засіють

щоки та носи

чи розщебечуться

ще зранку

птахи

на сотні голосів!

А вчора!!

Вчора!

Що й казати!

Всі веселилися

до сліз:

Славко —

дражнила й задирака! —

Наталці

проліски приніс!..

І зовсім це

не дивина —

так

починається

весна!

 

Сьогодні все навкруг – не так...

Сьогодні все навкруг – не так...

Чомусь задачка – непроста,

Чомусь цукерка не солодка,

Проміння сонячне холодне,

І навіть запахуща диня

Чомусь не пахне зовсім нині...

У чому річ? Скажу вам прямо:

Образилась на мене мама..

Піду пробачення попрошу –

Хай знову стане все хорошим.

 

Джміль про сонечко гуде

Коли на дворі

дощ іде,

у нас на підвіконні

важкий

мохнатий джміль

гуде -

велика тепла соня.

 

Вже другий рік

літує він

у наших чорнобривцях,

ласує медом лісовим,

на сонці гріє

крильця.

 

А у негоду

на вікно

я зву джмеля до себе

бо звик до нього

вже давно,

як до квіток

і неба.

І хай на дворі

дощ іде,

шибками

вітер дзвонить –

мій джміль

про сонечко

гуде

мені на підвіконні!

 

Хвостата мова
Мале щеня хвостом махає – воно зі мною розмовляє. І я – даю вам слово! – збагнув хвостату мову: щеня мене просило,	щоб ми з ним подружили. І хоч не маю я хвоста, та в мене відповідь проста: я усміхнувсь малому і взяв його додому!

 

Розквітнув сад

Лише за ніч

розквітнув сад,

казковий, тихий, чистий,

і на гілках дерев роса

веселкою повисла.

 

А вранці

ніжний дощ проливсь

на землю зеленаву

і повінь квітів

засвітив

у лоскотливих травах.

 

І бджоли носять

мед густий

у щільники духмяні

з легких шипшинових кущів,

рожевих,

мов світання.

 

Спішу додому
Мені після школи гукає Микола: - Серього! Гайда поганять у футбола! - Та ні! - відмовляюсь уперше в житті. – Я мушу додому негайно іти.   Мене зупиняє на вулиці Слава: - Спинися на хвильку, до тебе є справа: міняю свій ножик на шайбу твою!   Та я ні хвилинки із ним не стою, хоч марив тим ножиком ночі та дні, - бо треба додому спішити мені.	Відмовився я од кіно й самоката і навіть відмовився змія пускати!..   Дивуються друзі: - Скажи-но скоріш, чого це ти раптом додому спішиш?!.   - Тому що, - кажу їм, - як хочете знати, удома на мене чекає кудлате, руде, волохате, смішне цуценя, що стало моїм з учорашнього дня!

 

 

Лісова таємниця

Тиха стежечка у лісі

привела мене,

малого,

на галяву, де суниці –

в сяйві сонця золотого.

 

Там важкі

мохнаті бджоли

шелестіли тонкокрило,

і у затінку тополі

таїну

собі

відкрив я.

 

Лиш торкнув мене

промінчик

і в моїх очах

розтанув, -

тої ж миті

ясно стало,

що дорослішать

почав я!

 

І тому

із того лісу

я додому понесу

не гілки –

а шелест листя,

не квітки –

а їх красу,

бо даремно

я не нищив

те,

що ліс

подарував!...

 

Цю велику

таємницю

в літнім лісі

я узнав!

 

Полювання

Серед ночі

тишком-нишком

йдуть кудись

три сірих мишки.

 

А куди ж

вони ідуть,

і куди

лягла їм путь?

 

В мишок відповідь –

проста:

полювати…

на кота!

 

Перша тягне –

бам-бам-бам!

Здогадались?

Барабан.

Друга тягне –

бу-бу-бу!

Здогадалися?

Трубу.

Ну а третя –

ще й гармату!..

 

Стережися,

кіт вусатий!

Як ударять

в барабан –

бам-бам-бам!

Як задмухають

в трубу –

бу-бу-бу!

А з гармати

я-ак бабахнуть,

кіт злякається –

аж ахне!

І довіку

буде знати,

як на мишок

полювати.

 

Де ж ти,

коте,

ходиш?

Де?!.

А він

тихцем

слідом

іде…

 

nas-batky-ne-rozumijut-23022010.djvu (3,29 Mb)