Б) Теорії прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні ін­вестиції (ПІІ) – це трансфер капіталу в іншу країну, що здійснюють інвестори з метою досягнення безпосереднього впливу на господарсь­ку діяльність підприємства, яке отримує капітал, або для того, щоб надати нові засоби підприємству, де інвестор уже вклав значний капі­тал.

 

Класична теорія капіталу

 

Згідно з класичною теорією капіталу, інвестиції є ре­зультатом відмінностей у внутрішніх процентних ставках і витратах на капітал у межах країни і за кордоном. Підприємство інвестуватиме в іноземний основний і фінансовий капітал так довго, наскільки гранична продуктивність капіталу за кордоном вища, ніж у своїй країні.

 

Теорія монополії

 

С. Хаймер критикує класичну теорію капіталу, що пояснює прямі інвестиції лише з точки зору теорії руху капіталу. На основі цього він пропонує підхід, що розкриває прямі інвестиції через контроль. С. Хаймер стверджує, що ПІІ дають змогу здійснювати контроль для того, щоб:

досягти більшої гарантії на вкладений капітал;

не допустити конкуренції за кордоном;

досягти монопольних переваг за кордоном.

Вихідним пунктом цієї теорії є те, що філії іноземних підприємств порівняно з вітчизняними підприємствами мають багато недоліків, які негативно впливають на їхню конкурентоспроможність.

Недостатнє знання законодавства, економіки, політики і мови країни перебування потребує значних коштів на інформаційне забезпе­чення і є більш ризикованим.

Іноземним підприємствам у багатьох країнах перешкоджають уна­слідок упровадження дискримінаційної практики уряду (наприклад, щодо податкових, трудових положень), споживачів і постачальників.

Повернення прибутку в рідну країну пов'язано з ризиком обмінно­го курсу.

Географічна віддаленість між материнським і дочірнім підприємс­твом призводить до високих витрат на комунікацію і координацію.

Тому іноземні дочірні підприємства мусять мати специфічні мо­нополістичні переваги, щоб переборювати ці недоліки. Передумовою реалізації цього завдання є недосконалість ринку. Це означає, що мо­нополістичні переваги не можуть бути досягнуті іншими підприємст­вами на зовнішньому, доступному для кожного, ринку. Можливими причинами недосконалості ринку можуть бути:

недосконалість факторного і товарного ринків: насамперед підприємства з промислово розвинутих країн часто володіють виваженим (багато разів запатентованим) "ноу-хау" у мене­джменті та технологіях, до котрого місцеві підприємства не мають доступу. Крім цього, вони мають сильний імідж і владу на ринку, що дає змогу встановити нижчі ціни на ринках збуту і постачання;

використання переваг ефекту масштабу: міжнародні підпри­ємства є, як правило, більшими, ніж місцеві і, таким чином, можуть виробляти продукцію з нижчими середніми витратами в галузях, що відрізняються значними перевагами масового виробництва;

ринкові бар'єри, пов'язані з державним регулюванням: тарифні та нетарифні торгові обмеження, за допомогою котрих захищають національні підприємства від іноземної конкуренції, часто спрямовують ПІІ в ці країни. Як приклад, можна навести ство­рення іноземних дочірніх підприємств американських і япон­ських фірм в Європі після заснування ЄС і підписання Мааст­рихтського договору;

інформаційні недоліки порівняно з місцевими підприємствами;

соціокультурні фактори, пов'язані з недосвідченістю іноземних підприємств порівняно з місцевими щодо політичної системи, релігії, системи цінностей, етики і стабільності за кордоном.

Монополістична теорія ПІІ підтверджує, що вітчизняне підприєм­ство намагається реалізувати так звані квазімонопольні прибутки. Вони випливають із переваг, що досягають вітчизняні підприємства завдя­ки виваженій технології, ліпшому доступу до капіталу та індивідуалізації товару (надання товару характеристик, котрі відрізняють його від анало­гічних товарів інших фірм). Причому індивідуалізація товару досягаєть­ся завдяки ефективній рекламі, вищого рівня менеджменту або відповід­ній організаційній структурі порівняно з місцевими підприємствами. Також це можна пояснити ефектами масштабу. Передумовами викорис­тання цих переваг у вигляді ПІІ є те, що вони перевищують переваги, що можна досягти за допомогою експорту або надання ліцензій.