Характер та інші властивості індивідуальності

Вплив характеру на особистість людини практично не вивчений в академічній психології, в першу чергу, через традицію апелювати до злитості цих двох конструктів, що на ділі співвідносяться між собою, як “частина–ціле”. Зате в наївній психології проблема характеру і його зв’язку з особистістю є однією з центральних. Хорошим прикладом є запропонована Б.С. Братусем гумористична інтерпретація чотирьох типів людей, яку ми представимо в традиційній системі координат.

“Хороша людина”

ІІ І

“Поганий характер” “Хороший характер”

IV ІІІ

“Погана людина”

Мал. 5.1. Типи особистостей відповідно до характеру

(за [12, с. 193])

Різноманіття суб’єктивних оцінок, за допомогою яких ми характеризуємо наших знайомих, цілком описується за допомогою двох координат. Зрозуміло, себе переважна більшість тверезо мислячих людей віднесе до I типу (“хороша людина з хорошим характером”). Диференціальна – не життєва, а наукова – психологія не може спиратися на розмиті оцінні категорії або соціально створювані конструкти на зразок “хороший – поганий” в оцінці людини, хоча частка самоіронії нерідко сприяє адекватності наукових висновків.

На відміну від того, що конструкти “особистість” і “характер” практично не диференційовані в традиції наукового аналізу, багато авторів указують на необхідність розрізнення “темпераменту” і “характеру”. Як правило, говорять про дію характеру на темперамент, суть якого в прекрасному формулюванні виразив І. Кант: “Темперамент указує на те, що можна зробити з людини, а характер на те, що сама вона хоче зробити із себе”.

Кажучи про характер, підкреслюють, що він не є щось готове, відразу дане від природи, але визначається сукупністю зовнішніх чинників, що впливають на індивіда в процесі розвитку і, кінець кінцем, свідомими зусиллями людини по формуванню у себе потрібних властивостей.

І.П. Павлов приділяв важливого значення розмежуванню понять “тип нервової системи”, “темперамент” і “характер”: “Тип є вроджений конституціональний вид нервової діяльності – генотип... Характер же є суміш уроджених схильностей, потягів з прищепленими протягом життя під впливом життєвих вражень” [18, с. 198]. Система умовних зв’язків, що утворюються в процесі структуризації життєвого досвіду, складає природну основу характеру, його формально-динамічну складову, тоді як система орієнтації виникає вже як результат сплаву схильності суб’єкта з формуючими впливами середовища. Стійка система зв’язків, яка отримала назву “динамічного стереотипу”, лежить в основі стрижньової властивості особистості – спрямованості, що відноситься до однієї з найважливіших змістовних характеристик індивідуальності.

Воля, як найважливіший системоутворюючий компонент характеру, виявляється в диференційованій системі довільної регуляції, пов’язаної як з емоційними патернами, так і з рівнем розвитку ряду здібностей. Багато дослідників відзначає, що наполегливість в досягненні своєї мети помітно виражена в структурі характеру людей з високим рівнем інтелекту й освіти.

Існує велика кількість даних, що підтверджують вплив характеру на наданні переваги суб’єктом тих або інших способів взаємодії, з одного боку, і на взаємозв’язок характеру з темпераментом – з іншого. В дослідженні, зробленому для вивчення співвідношення між собою структурних компонентів індивідуальності, характер, представлений різними параметрами самоставлення, зіставлявся з темпераментальними і стильовими властивостями.

Міра інтенсивності зв’язків між досліджуваними показниками темпераменту, стилю і характеру виявилася різною. Інтенсивність зв’язків характеру із стилем, який є більш “близько розташованим” утворенням у просторі індивідуальних властивостей, виявилася щільнішою (з високим рівнем значущості – р<0.001), ніж інтенсивність зв’язків характеру з темпераментом, що займає більш “віддалене” місце в ієрархічній структурі індивідуальності. Завданням найближчих досліджень є вивчення міри “близькості–віддаленості” темпераменту, стилю, характеру і здібностей в окресленому формально-динамічними закономірностями полі інтраіндивідуальних взаємодій [12].