Методи емпіричного дослідження

До цієї групи методів належать спостереження, опитування (інтерв’ю, анкетування), бесіда, невербальна комунікація.

Спостереження - це науково цілеспрямоване, організоване і певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта.

Спостерігаються:

- мовні акти, їх зміст, послідовність, спрямованість, частота, тривалість, інтенсивність, експресивність, особливості лексики, граматики, фонетики, синхронізація;

- виразні рухи, експресія обличчя, очей, тіла, звуків;

- рух, пересування і нерухомі стани людей, дистанції між ними, швидкість і спрямованість руху, дотики;

- фізичний вплив: дотики, удари, підтримка, спільні зусилля, передача, затримка.

Спостереження застосовується головним чином у дослідженні малих груп і первинних колективів. Зі збільшенням числа спосте­режуваних об’єктів зменшується число вимірюваних ознак. Так, спостереження за натовпом обмежується реєстрацією таких параме­трів, як число зіткнень або їх наявність, рухи груп, осіб певної статі, колір одягу, напрямок і швидкість їх пересування, число тих, хто жестикулює, зміни сили шуму натовпу і т.ін. Таке спосте­реження може дати тільки загальну динаміку настрою, комунікати­вної активності індивідів, їх груп.

Бесіда, інтерв’ю - це допоміжні методи розмови з індивідом, які застосовуються в особливих умовах. За їх допомогою визнача­ють гостроту тих або інших соціальних проблем, соціальних ситуа­цій. В інтерв’ю є можливість прослідкувати за реакціями, ставлен­ням до тих чи інших подій в умовах особливої довіри, які не можуть бути відображені, наприклад, у тестуванні.

Тестування - це операція, за допомогою якої можна виявити індивідуальні відмінності для визначення сфер, де людина може себе реалізувати. Тестування проводиться за допомогою тестів - завдань стандартної форми, за якими йдуть іспити. Існують складні методики їх складання, перевірки на валідність (тобто мірність) і надійність (отримання однакових результатів у разі повторного вимірювання), достовірність і багато іншого.

Експериментальні методи різноманітні за організацією їх про­ведення.

Лабораторний експеримент

У загальній психології за допомогою цього методу в спеціально обладнаних лабораторіях досліджуються пам’ять, сприйняття, увага, термін протікання психічних процесів, швидкість реакції і багато іншого за допомогою спеціальних приладів. Суть метода полягає у порівнянні результатів суб’єктивних, існуючих у свідомо­сті людини еталонами, з об’єктивними, що знаходяться поза свідомі­стю людини.

Якщо проаналізувати публікації в західних журналах за останні десятиліття XX ст., то в них доля публікацій з лабораторним експе­риментом переважає, складаючи 84-85 %. З цього факту більшість дослідників робить висновок, що критерієм науковості в соціальній психології вважається застосування лабораторного експерименту. Таким же обов’язковим критерієм вважається застосування статис­тичних методів.

Соціальні психологи експериментують, утворюючи ситуації, які імітують важливі особливості нашого повсякденного життя. Д. Майєрс дає таке визначення експериментальному дослідженню: це є дослідження, в якому виявляється інформація про причинно- наслідкові зв’язки через маніпуляцію одним або декількома факто­рами (незалежними змінними) і контроль інших. Основними факто­рами, які застосовуються в лабораторному експерименті, є незалежна змінна і залежна змінна.

Незалежна змінна - це експериментальний фактор, яким маніпу­лює дослідник, виясняючи, як зміни цього фактору впливають на нас. Залежна змінна - це вимірювана змінна, яка отримала свою назву від того, що вона може залежати від маніпуляцій незалежної змінної.

Для того, щоб проілюструвати лабораторний експеримент, роз­глянемо один із них, який вважається класичним. Його проводили американські соціальні психологи Аронсон і Карлсміт. Експери­ментатори ставили перед собою задачу - перевірити гіпотезу, згідно з якою індивіди, що пройшли більш сувору процедуру Ініціапії (прийом в групу), будуть вважати цю групу більш привабливою для себе (більше дорожити нею), ніж індивіди, які пройшли не таку сувору процедуру ініціації, або були прийняті в групу без ініціації.

Для участі в експерименті було запрошено студенток одного з коледжів; їм було оголошено, що вони будуть приймати участь у серії групових дискусій з проблеми психології статі. Кожна зі сту­денток, прибувши в лабораторію, проходила бесіду з експеримента­тором, який повідомляв їй, що мета експерименту - вивчення дина­міки групової дискусії, а тема «психологія статі» вибрана спеціа­льно, щоб зацікавити якомога більше учасників. Далі він зізнавався, що велика незручність, яка пов’язана з темою, полягає в тому, що багато досліджуваних соромляться говорити на ці теми. Після цього експериментатор запитував студентку, чи може вона (на відміну від інших) вільно обговорювати психологічні проблеми статі. Як прави­ло, відповіді були позитивними.

Після цього досліджуваних розбивали методом випадкової ви­бірки на три групи: тих, хто пройшов сувору ініціацію, помірно сувору і тих, хто обійшовся без цієї процедури. В останній групі досліджувані отримали інструкцію розпочинати дискусію відразу ж. Досліджуваним двох інших груп експериментатор говорив, що для більшої впевненості необхідно спочатку перевірити, чи дійсно вони здатні відверто обговорювати такі інтимні проблеми.

Під цим приводом їх просили пройти тест немовби для відсіву сором’язливих. У групі суворої ініціації студентки повинні були прочитати вголос експериментатору-чоловікові 12 нецензурних слів і два яскравих описи сексуальних сцен з сучасних оповідань. У групі помірно суворої ініціації дівчат просто просили прочитати голосно слова, пов’язані з сексом, але цензурні. Далі кожна з дослі­джуваних займала місце в ізольованій кабіні, де через навушники прослуховувала дискусію немовби дійсно присутніх учасників, а насправді - запис дискусії (чим досягалась одноманітність стимулу для всіх досліджуваних). Після прослуховування експериментатор просив кожну з досліджуваних оцінити дискусію і якість виступів за підготовленою шкалою. Отримані результати підтвердили гіпо­тезу. Студентки в групі з суворою ініціацією оцінили групу (існую­чу лише на папері) як більш привабливу, ніж студентки з помірно суворою ініціацією і без ініціації.

Описаний експеримент відповідає більшості стандартів, які прийняті в соціальній психології: в ньому чітко сформульована гіпотеза, її перевірці підпорядкована вся процедура експерименту, смисл якої полягає в ізоляції двох експериментальних змінних - незалежної (ступінь жорсткості ініціації) і залежної (привабливість групи), у встановленні між ними причинно-наслідкового зв’язку і, що є найголовнішим - у забезпеченні суворого контролю більшої частини супровідних умов. Саме в цьому контролі полягає основна перевага лабораторного експерименту.

Метод лабораторного експерименту є коректним, але досліджу­ваний знає, що він іде на дослідження, і результати можуть бути не дуже достовірними, оскільки існує магія приладу, перед яким одні поводяться зібрано, інші розслабляються і показують гірші резуль­тати. Досліджуваних може бентежити також штучність середовища.

Природний експеримент проводиться в природних умовах. Досліджувані не підозрюють, що над ними відбувається експери­мент, і поводяться звичайно. Метод використовувався в Росії ще в 1910 році психологом Лазурським для вивчення поведінки школярів. Його можна застосовувати також для індивідуального спостере­ження за іншими, для вивчення можливостей колективу. Давно відомий спосіб перевірки на чесність робітника, коли йому підки­дають гроші або речі. Роботодавець часто непомітно перевіряє, яке навантаження може витримати робітник - за кількістю годин робочого дня, за часом роботи без перерви, за реакцією на несподівані ситуації. За допомогою цього методу можна створювати робочі колективи, спираючись на те, що групи можуть утворюватись стихійно за інтересами, запропонувати вирішити різні види задач.

Метод соціометричних вимірювань

Поняття «соціометрія» означає вимірювання міжособистісних взаємостосунків в групі. Соціометрія отримала розповсюдження в зарубіжній психології і соціології після появи в 1934 році книги американського психолога Дж. Морено «Хто виживе?» За визна­ченням Морено, соціометрія має справу з внутрішньою структурою соціальних груп, які можна порівняти з ядерною природою атома або фізіологічною структурою клітини. Запропоновані Морено соціометричні методи застосовуються для діагностики міжособисті­сних і міжгрупових стосунків з метою їх зміни, поліпшення та удосконалення. Процедурою для встановлення системи групових зв’язків є соціометричний тест. Соціометричний тест - це тест соціального рейтингу, в якому кожного члена групи просять вибра­ти, хто з інших членів групи йому подобається або не подобається, з ким би він хотів або не хотів працювати, проводити час і т.ін. У першочерговому вигляді рейтинги базувались на вимірюванні симпатій і антипатій; однак зараз застосовується багато варіацій цієї процедури. Часто вона застосовується для досить визначених цілей, таких як вибір комітету, робочих груп, громадських організацій та

т.ін. На основі результатів соціометричного тесту створюється схематична діаграма, яка називається соціограмою.

Соціометричний метод опитування - один із різновидів опиту­вання, який використовують для вивчення внутрішньоколективних зв’язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціо­логові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: кому­нікативні і гностичні.

Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з’ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з’ясування того, хто, на її думку, обере її для спільного вирішення певного завдання, хто - знехтує. Приклад комунікатив­ного критерію: «Кого б ви обрали своїм старостою?» А гностичний варіант звучав би так: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?» В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з’ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

Ще один різновид соціометричних критеріїв - критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб’єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з кіш із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підпри­ємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т.д.?» Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із зада­ним критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, назива­ється непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непроду­маних відповідей