Методика самостійної підготовки студента до модульного контролю, заліків та іспитів

У ВНЗ кожний семестр проводять модульні контрольні роботи, а також курсові іспити і заліки відповідно до «Положення про курсові екзамени та заліки у вищих навчальних закладах України». У цьому документі вказано, що курсові іспити з усієї дисципліни або її частини передбачають мету, мають оцінити роботу студента за курс (семестр), здобуті теоретичні знання, їх міцність, розвиток творчого мислення, оволодіння навичками самостійної роботи, вміння синтезувати набуті знання й застосовувати їх на практиці.

Іспити і заліки є підсумком СРС упродовж семестру або навчального року. Щоб їх успішно скласти, необхідно систематично і наполегливо працювати над засвоєнням матеріалу з кожної навчальної дисципліни протягом усього семестру. Епізодична робота над матеріалом програми, надія на те, що все можна буде вивчити за 2-4 дні, не дає очікуваних результатів. Тому студент, який прагне пройти контроль успішно, має від першого дня занять систематично і ретельно виконувати всі завдання. Водночас необхідно прикладати значні зусилля та виявляти наполегливість під час безпосередньої підготовки до контролю.

Студенти складають заліки у процесі виконання практичних і лабораторних робіт. Тому для підготовки до заліків окремі дні переважно не відводять.

Підготовка до модульної контрольної роботи, а також іспиту і заліку вимагає певного алгоритму дій. Насамперед необхідно ознайомитися з питаннями, які виносять на модульну контрольну роботу, програмою проведення іспитів із навчальної дисципліни. На основі цього потрібно скласти план повторення й систематизації навчального матеріалу на кожен день, щоб залишити день або його частину (залежно від кількості днів, наданих на підготовку до іспиту) для повторного узагальнення програмового матеріалу. Не можна обмежуватися лише конспектами лекцій, слід опрацювати потрібні навчальні посібники, рекомендовану літературу.

Послідовність роботи у підготовці до контрольних заходів має бути такою: потрібно уважно прочитати й усвідомити суть вимог конкретного питання програми, ознайомитися із конспектом, уважно опрацювати необхідний навчальний матеріал за навчальними посібниками та рекомендованою літературою.

Якщо з окремої теми педагог запропонував першоджерела, спеціальну наукову літературу, яку студент опрацьовував у період підготовки до семінарських чи інших занять, необхідно повернутися до записів цих матеріалів (в окремих випадках і до оригіналів), відтворити в пам'яті основні наукові положення.

В окремому зошиті на кожне питання програми варто скласти стислий план відповіді в логічній послідовності і з фіксацією ілюстративного матеріалу (приклади, малюнки, схеми, цифри). Якщо окремі питання програми залишаються незрозумілими, їх необхідно написати на полях конспекту, щоб з'ясувати на консультації. Основні положення теми (правила, закони, визначення) після чіткого усвідомлення їх суті варто завчити, повторюючи декілька разів або розповідаючи колезі. Найважливішу інформацію варто підкреслити.

Слід поступово переходити від повторення матеріалу однієї теми до іншої. Коли ж повторено й систематизовано весь навчальний матеріал, необхідно переглянути його ще раз уже за своїми записами, перевіряючи подумки, як засвоєно логіку розкриття кожної теми, як зафіксовано в пам'яті основні факти, формули, ілюстративний матеріал, чим і як можна доповнити окремі питання.

Готуватися до модульних контрольних робіт та іспитів варто у читальному залі бібліотеки чи в спеціалізованому навчальному кабінеті. Упродовж доби необхідно працювати 8-9 годин, роблячи через кожні 1,5 години перерви на 10-15 хвилин.

Загальними вимогами до оцінки знань студентів є: виявлення розуміння та ступені засвоєння питання, що вимірюється кількістю програмних знань про об'єкт, який вивчають; методологічне обґрунтування знань; ознайомлення з основною літературою з предмета; уміння застосовувати теорію на практиці, розв'язувати задачі, здійснювати розрахунки, відпрацьовувати проекти; ознайомлення з історією і сучасним станом науки та перспективами її розвитку; логіка, структура, стиль відповіді й уміння студента захищати науково-теоретичні положення, усвідомленість, узагальненість, конкретність; гнучкість, тобто вміння самостійно знаходити ситуації застосовування цих знань; міцність знань.

Досвід проведення контролю доводить необхідність урахування таких аспектів:

1) недоцільно контролювати те, що засвоєно на рівні ознайомлення, первинного уявлення;

2) не потрібно застосовувати контроль, коли педагог упевнений, що всі студенти повністю впораються із завданням;

3) добре організований поетапний контроль знижує необхідність у підсумковому контролі або взагалі робить його зайвим;

4) треба варіювати засоби контролю;

5) створення спокійної доброзичливої атмосфери в процесі контролю сприяє кращій роботі студентів та позитивно впливає на його результати.

Методика самостійного здобуття знань з навчальної, наукової літератури та інтернету. Головним джерелом здобуття знань у процесі навчання у вузі є книга (підручник, навчальний посібник, монографія, словник, довідник, збірник наукових праць, наукова стаття). Під час добору літератури з того чи іншого питання необхідно вміти скласти бібліографічні записи за єдиними вимогами. Опис книг, газетних і журнальних статей потрібно робити тією мовою, якою їх надруковано.

Для ефективної і результативної роботи з книгою студентові необхідно дотримуватися науково обґрунтованих організаційних і санітарно-гігієнічних вимог. Насамперед раціонально організувати своє робоче місце. Книги, підготовлені для опрацювання, мають лежати зліва попереду, а письмове приладдя – праворуч. Під час читання і ведення записів світло має падати зліва і зверху. Найзручніше користуватися настільною лампою. Варто також чергувати періоди напруженої праці і відпочинку. Важливо через 1,5-2 години один вид розумової діяльності змінювати на інший, зовсім відійти від розумової діяльності та зайнятися на 10-15 хвилин іншим видом діяльності, яка не потребує розумового навантаження. Ефективним є активний відпочинок і виконання фізичних вправ, прогулянка на повітрі тощо.

Під час роботи з книгою не слід застосовувати збуджувальні засоби: чай, каву, тютюн, що підвищує працездатність на короткий час, але шкодить здоров'ю. Читати треба мовчки, що дає змогу глибше зосередитися на змісті прочитаного, проникнути в його суть.

У роботі з книгою варто дотримуватися таких правил: 1. Під час вивчення певної проблеми потрібно ознайомитися з першоджерелами, а потім з посібниками, критичними статтями. Опрацювання посібників не може замінити вивчення першоджерел, робота над якими викликає в студента самостійні думки, судження, сприяє глибшому розумінню теми чи проблеми. 2. Опрацювання літератури з конкретного питання варто починати з робіт загального характеру і від них переходити до спеціальних і вужчих досліджень.

Студент може використати різні види читання.

Часто застосовують суцільне читання, яке передбачає процес уважного вивчення книги або окремих її тем, розділів. У такому випадку будь-яке питання треба починати вивчати з найпростішого, загального. Проте слід усвідомлювати поняття, судження, міркування, умовиводи; з'ясовувати основні положення, тези, твердження, встановлювати взаємозв'язок між ними; відокремлювати головне від другорядного; уміти критично проаналізувати зміст книги, дати правильну оцінку.

Іноді варто використати часткове читання, коли необхідно опрацювати лише окремі розділи, питання та ін. Найчастіше часткове читання застосовують у роботі з енциклопедіями, словниками, довідниками. Треба визначити спектр довідкової літератури, напрацювати зручну для себе систему записів та ін.

Необхідним для студента є синтетичне читання – конкретне і раціональне використання часткового і суцільного читання книги.

Останнім часом поширюється так зване швидкісне читання. Цей метод привертає увагу людей розумової праці тим, що коли під час звичного читання людина фіксує від 150 до 400 слів за хв., то під час швидкісного – від 900 до 2000 – 2500 слів.

У процесі самостійного навчання важливо вміти робити записи прочитаного. Під час опрацювання книг застосовують такі види записів, як складання плану; виписування цитат; записи висновків, складання тез; складання конспекту; складання анотацій; написання реферату; рецензування; систематизація зведених оглядів; підготовка зведеного конспекту; складання схем, таблиць; запис власних думок; записи окремих слів із занотовуванням їх значення та ін.

План – така форма запису, коли студент фіксує окремі логічно завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні заголовки. Залежно від змісту прочитаного матеріалу та визначеної мети план може бути простим і складним.

Цитата – дослівний уривок з тексту твору або чиїсь слова. Її наводять письмово чи усно для підтвердження міркування.

Опрацьовуючи літературу, потрібно робити записи основних думок автора. Для цього в зошиті студент указує прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання; у певній послідовності записує міркування про головні проблеми, які розглядались. На полях можна робити свої помітки. Такий підхід дає змогу продумати прочитане, усвідомити в загальних рисах його суть і зберегти матеріал для відтворення у пам'яті головних проблем книги у майбутньому.

Тези – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Кожну тезу потрібно сформулювати чітко і стисло. Вона має передавати основну думку автора. Приклади і доведення не записують. На полях читач може робити помітки, записувати свої думки щодо опрацьованого матеріалу. Робота з книгою у такий спосіб допомагає синтезувати основні думки й положення, сприяє розвитку логічного мислення.

Студент має вміти складати конспект. Власне конспект – це короткий, послідовний, стислий письмовий виклад основного змісту книги, статті, лекції, записаний у розповідній формі. У конспекті можна записувати тези, виписки, цитати, цифрові матеріали, таблиці, графіки, окремі рисунки. Виклад конспективного запису має бути послідовним і логічним. Для підтвердження окремих положень необхідно записувати найяскравіші приклади.

До складання конспектів книг, статей ставлять такі вимоги:

– записи треба вести в окремому зошиті. Найкраще використовувати для цього шкільний зошит, який містить 12 аркушів, що дає змогу в майбутньому зручніше користуватися раніше зробленими записами, розміщувати і синтезувати їх за тематичним принципом. З лівого боку сторінки відводять широке поле (4-5 см). На ньому зручно робити помітки, доповнення, складати плани законспектованого матеріалу, висловлювати власні думки;

– на початку конспекту необхідно записати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи з підзаголовками, місце і рік видання, кількість сторінок (опрацьовуючи великі за обсягом джерела, доцільно починати з окремої сторінки). Важливо записати дату написання твору, обставини його написання, якщо такі є;

– писати необхідно розбірливим почерком і обов'язково чорнилом. Треба пам'ятати, що конспект ви готуєте не для одноразового використання. Він може стати у пригоді впродовж навчання і в подальшій самостійній професійній діяльності;

– цитати й особливо важливі думки (положення, визначення, правила та ін.) необхідно позначати в тексті;

– доцільно виробити свої умовні знаки, щоб підкреслювати в конспекті потрібні місця.

Складання конспекту наукової праці починається з попереднього прочитання матеріалу, у якому подано її аналіз, оцінку. Важливо спочатку перечитати її, щоб мати уявлення про структуру, загальний зміст, і лише після цього конспектувати. Записи варто робити, переказуючи матеріал своїми словами. Ефект дає фіксація результатів аналізу й синтезу прочитаного, а не дослівний запис незрозумілого чи перефразованих речень. У конспекті треба чітко записувати заголовки й підзаголовки, позначаючи їх підкресленням, іншим чорнилом. Сторінки конспекту необхідно нумерувати.

Анотація – коротка узагальнююча характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису. Для складання анотації необхідно уважно перечитати книгу; з'ясувати, кому вона адресована, з якою метою її можна використати. Працю потрібно оцінити з погляду її науковості, логічної послідовності, актуальності питань чи проблем.

Рецензія – критична оцінка праці, відгук про неї, у якій висловлюють міркування про прочитане загалом і його найважливіші деталі, застосовуючи науково обґрунтовані доведення, факти, пояснення. Рецензії здебільшого мають характер висновків, узагальнень, оцінки прочитаного. Можна давати оцінку книги чи статті загалом або окремих її розділів, частин, роблячи наприкінці узагальнення.

Складання зведеного конспекту становить систему записів, які містять фіксування планів, виписування цитат, окремих тез, висновків, докладне конспектування розділів. На окремих аркушах або в спеціальному зошиті треба виписувати незрозумілі слова з поясненням і тлумаченням їх значення, прислів'я, приказки, афоризми, крилаті слова.