Характеристика фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу у фінансові інструменти інвестування, серед яких превалюють цінні папери, з метою одержання доходу (прибутку) в майбутньому.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. №559 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового забов’язання або інструмента власного капіталу в іншого.

У спеціальній літературі є таке визначення фінансових інструментів: це цінний папір або оформлений відповідно до вимог законодавства документ, що підтверджує право власності на цінні папери або їхні похідні, валютні цінності, придбання (поставку) у певний строк цінних паперів або валютних цінностей та інші види фінансових активів, вільний обіг яких не забороняється і не обмежений законодавством.

Фінансові інструменти поділяють на:

фінансові активи, що включають в себе: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу, інші фінансові активи;

- фінансові зобов’язання – включають фінансові зобов’язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові забов’язання;

- інструменти власного капіталу – це прості акції та інші види власного капіталу;

- похідні фінансові інструменти – ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини

між особою, яка їх випустила, і їхнім власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери не підлягають передачі або передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінними паперами до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

Відповідно до Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. основними формами цінних паперів є:

- бездокументарна форма цінних паперів – це здійснений зберігачем обліковий запис, що є підтвердженням права власності на цінний папір.

- документарна форма цінних паперів – паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів і засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися і обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові й права власності):

· акції;

· облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;

· облігації місцевих позик;

· облігації підприємств;

· казначейські зобов’язання;

· ощадні сертифікати;

· інвестиційні сертифікати;

· векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

· форвардні (ф’ючерсні) контракти;

· опціони (варанти);

· депозитарні розписки (свідоцтва).

Борговий цінний папір — це цінний папір, відповідно до якого на емітента покладене зобов'язання повернути в певний строк кошти, інвестовані в його діяльність, і сплатити доход або надати інші матеріальні права, за винятком прав на участь в керуванні діяльністю емітента.

Дольовий цінний папір — це цінний папір, що підтверджує право власності її власника на частку у статутному фонді емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Наведемо коротку характеристику кожного виду цінних паперів.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участь на паях у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві й право на участь у керуванні ним, надає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можна класифікувати за такими ознаками:

1. За особливостями реєстрації і обігу:

- іменні акції;

- акції на подавця.

2. За характером зобов'язань емітента:

- привілейовані акції;

- прості акції.

Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Акція повинна містити такі реквізити:

- найменування акціонерного товариства, його місцезнаходження;

- найменування цінного папера — "акція", її порядковий номер і дату випуску;

- вид акції і її номінальну вартість;

- ім'я власника (для іменної акції);

- розмір статутного фонду акціонерного товариства до дня випуску акцій, а також кількість випущених акцій

- строк виплати дивідендів;

- підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;

- печатка акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь у керуванні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені чинним законодавством і статутом акціонерного товариства.

Дивіденди — прибуток, отриманий в результаті здійснення корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді відсотків на акції, або внески в статутні фонди підприємства.

Дивіденди за акціями виплачують один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків за банківський кредит. За привілейованими акціями виплата дивідендів здійснюється в розмірі, відзначеному в акції, незалежно від розміру отриманого товариством прибутку у відповідному році. У разі, коли прибуток відповідного року недостатній, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного фонду підприємства.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка

(якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів поширюються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації класифікують за такими ознаками:

1. За видами емітентів:

- облігації внутрішньої державної позики;

- облігації внутрішніх місцевих позик;

- облігації підприємств.

2. За строками погашення:

- короткострокові облігації;

- середньострокові облігації;

- довгострокові облігації.

3. За особливостями реєстрації і обігу:

- іменні облігації;

- облігації на пред'явника.

4. За формою виплати дивідендів:

- відсоткові облігації;

- безвідсоткові облігації.

Облігації підприємств випускають підприємства всіх форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства й не дають їхнім власникам права на участь в управлінні. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

- найменування цінного папера — "облігація";

- фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

- фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

- номінальну вартість облігації;

- строки погашення, розмір і строки виплати відсотків;

- місце й дату випуску, а також серію і номер облігації;

- підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи; печатку емітента.

Облігації всіх видів здобувають громадяни за рахунок їхніх особистих коштів. Підприємства можуть придбати облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків і відсотків за банківський кредит.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право придбати відповідні товари або послуги, під якими випущені позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання буде перевищувати вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару одержує різницю між вартістю облігації і ціною товару.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків по ньому.

Класифікація ощадних сертифікатів така:

1. За умовами розміщення коштів:

- термінові;

- до запитання.

2. За термінами дії:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

3. За особливостями реєстрації й обігу:

- іменні;

- на пред'явника.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити:

- найменування цінного папера — "ощадний сертифікат";

- найменування банку, який випустив сертифікат, його місцезнаходження;

- порядковий номер сертифіката, дату випуску; суму депозиту; строк вилучення внеску (для термінового сертифіката);

 

банку.

- найменування або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката);

- підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи; печатка

 

 

Доход по ощадних сертифікатах виплачують при пред'явленні їх для

оплати в банк, який випустив ці сертифікати. У випадку, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по терміновому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, що випускається винятково інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і який дає право її власникові на одержання доходу у вигляді дивідендів.

Класифікація інвестиційних сертифікатів:

1. За особливостями реєстрації і обігу:

- іменні;

- на пред'явника.

2. За видами емітентів:

- інвестиційні сертифікати відкритих інвестиційних фондів (відкриті інвестиційні фонди створюються на невизначений період і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, установлені інвестиційною декларацією фонду);

- інвестиційні сертифікати закритих інвестиційних фондів (закриті інвестиційні фонди створюються на певний період і здійснюють розрахунки за інвестиційними сертифікатами після закінчення періоду діяльності фонду);

- інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній (інвестиційні компанії створюється як торговець цінними паперами, що, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії і розміщення цінних паперів).

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після настання строку певну суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів:

- простий;

- переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

- найменування — "вексель";

- проста й нічим не обумовлена обіцянка оплатити певну суму;

- вказівка строку платежу;

- вказівка місця, в якому повинен здійснитися платіж;

- найменування того, кому повинен бути здійснений платіж;

- дату й місце складання векселя;

- підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити, крім реквізитів простого векселя, також просту й нічим не обумовлену пропозицію оплатити певну суму і найменування того, хто повинен платити (платника).

Похідні цінні папери (деривативи) – особлива група цінних паперів. Вони мають встановлені законодавством реквізити й засвідчують зобов’язання, внаслідок яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни базового активу.

Дериват – будь-який фінансовий актив, вартість якого формується і визначається залежно від вартості якогось іншого основного активу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 р.

№ 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» визначено, що дериватив – це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому. Існують такі форми деривативів:

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укладання зобов’язань сторонами контракту.

Опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Варант – різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями і надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Депозитарна розписка (свідоцтво) – це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента. Загальний обсяг емісії цих цінних паперів обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом можуть бути юридичні особи – резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, в якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, яка веде облік права власності за цінними паперами, що лежать в основі депозитарних розписок.

 

 

5.2 Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів – це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові й економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями та іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку, і організаціями та громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на первинний і вторинний.

Первинний ринок – економічний простір, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця.

Вторинний ринок – це сфера обігу цінних паперів, куди вони

потрапляють після того, як їх продасть перший власник, який купив ці папери у

емітента. Цей ринок може бути неорганізованим, або позабіржовим, і

організованим, або біржовим.

У більшості країн світу на позабіржовому ринку обертається основна маса (приблизно 85%) цінних паперів, а на біржовому – відносно мала їх частка – 15%. Однак саме біржовий ринок, де зосереджені найбільш якісні, а тому найважли- віші цінні папери, визначає кон’юнктуру і процес розвитку фондового ринку.

Торгівля цінними паперами на фондовому ринку України здійснюється на фондових біржах і в позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Загальний стан ринку цінних паперів характеризується фондовими індексами та їх динамікою.

Фондовий індекс – це відношення усередненого (за деякою групою підприємств) значення вартості акцій, проданих за поточний період, інтегральний індекс – показник діяльності ринку цінних паперів у межах національних кордонів, який характеризує стан внутрішніх ринків, що існують в даній державі, або на частку яких приходиться значна частина ринку цінних паперів даної країни.

У фінансових публікаціях публікують біржові й позабіржові фондові індекси для міжнародного ринку акцій в цілому, а також для регіональних і національних ринках зокрема. Так, Morgan Stanly Capital International (MSCI) публікує такі індекси:

· Світовий – 1500акцій з 22 країн;

· Європейський – 600 акцій;

· По Європі, Австралії та Далекому Сходу (EAFE) – 1000 акцій. Ці індекси враховують близько 60% капіталізації кожного ринку.

У «Financial Times» публікують фондові індекси для основних національних, регіональних і світового ринків. Регіональні індекси визначаються для таких регіонів, як Америка, Європа, Тихоокеанський регіон, Євротихоокеанський регіон, Японія, Північна Америка та ін. Для кожного індексу наводяться:

· значення в доларах США, євро, японських єнах і національних валютах;

· зміну у відсотках по відношенню до попереднього дня торгів індексу в доларах США, євро і національних валютах;

· середнє значення дивіденду.

Як правило, інвестори-резиденти надають перевагу національним індексам, а іноземні інвестори – світовим. Деякі з них наведені в табл. 5.1

Таблиця 5.1 - Національні фондові індекси

 

Країна	Біржа (місто)	Індекс
США	Нью-Йоркська фондова біржа Американська фондова біржа Позабіржовий ринок	NYSE Composite, Standart &Poors 500, Dow Jones Industrial AMEX Composite Index Nasdag Composite Nasdag 100
Японія	Токіо	Nikkei Averace TOPIX
Великобритан ія	Лондон	FT-SE30, FT-SE100, FT- SE Mid250
Канада	Торонто Монреаль	TSE Montreal Industral
Гонконг	Гонконг	Hang Seng
Сінгап ур	Сінгап ур	Streits Times
Австралія	Сідней	All Ordinares
Нідерланди	Амстердам	AEX Indeks
Франція	Париж	CAC 40
Німеччина	Франкфурт	FAZ, DAX
Швейцарія	Цюрих	Swiss Mkt Indeks

 

Головною метою функціонування і розвитку фондового ринку України є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення дальшого зростання виробництва. Так, ліквідний, надійний і прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню суверенітету шляхом:

· сприяння надходженню інвестицій у реальний сектор економіки;

· створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;

· створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

· розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;

· створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з дальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу.

5.3 Учасники ринку цінних паперів та їх функції

Основними учасниками ринку цінних паперів є:

Емітенти цінних паперів — це держава в особі уповноваженого органу, юридична особа й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа, яка від свого імені випускає цінні папери й зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їхнього випуску. Емітент повинен всі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбаченими чинним законодавством, а також рішеннями про випуск цінних паперів.

Торговці цінними паперами – суб’єкти, які вправі здійснювати певні види діяльності з випуску та обігу цінних паперів.

Національна депозитарна система, що складається з двох рівнів.

Депозит (лат. depositum - речі, які віддані на зберігання) – гроші або цінні папери, які внесені на зберігання чи для передачі кредитору.

Верхній рівень – це Національний депозитарій України і депозитарії, які ведуть розрахунки для зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Клірин г (англ. clearimg) – форма міжнародних безготівкових розрахунків, при якій заборгованість один одному погашається, наприклад, зустрічними поставками товарів.

Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

Основними учасниками Національної депозитарної системи є:

Депозитарії цінних паперів – спеціалізована посередницька організація, яка забезпечує зберігання та облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов’язані з їх обігом, і в разі потреби – поставку паперових бланків фондових інструментів

із своїх сховищ у місця, зазначені їх власниками; або юридична особа, яка проводить

виключно депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію.

Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.

Зберігачі цінних паперів – це організації, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і проводити іншу депозитарну діяльність, пов’язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу й розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Клірингові депозитарії – це організації, які отримують, звіряють та поновлюють поточну інформацію, готують бухгалтерські й облікові документи, необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов’язання, що передбачає взаємозалік, забезпечують і гарантують розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Реєстратори власників цінних паперів – організації, які проводять перелік за станом на певну дату власників іменних цінних паперів, належних їм іменних цінних паперів, що є складовою системи реєстру і дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів.

5.4 Фондова біржа

Фондова біржа – акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та проводить свою діяльність відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками – торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на виконання комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа – організація, яка створюється без мети отримання прибутку і займається виключно організацією укладання угод купівлі й продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені й за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа працює за такими принципами:

· перевірка якості й надійності цінних паперів;

· встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;

· гласність біржових операцій. Фондова біржа виконує такі функції:

· відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;

· координує розміщення державних цінних паперів;

· забезпечує переміщення фінансового капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

· впорядковує ринкові відносини з приводу обігу фінансових інструментів.

Основними учасниками фондових бірж є:

Брокерські компанії – компанії, які здійснюють цивільно – правові угоди щодо цінних паперів, що передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Дилерські компанії – компанії, які здійснюють цивільно – правові угоди щодо цінних паперів, що передбачають оплату цінних паперів проти їх

поставки новому власнику від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

Маклери – особи, які виступають посередниками при укладанні угод на

біржі.

 

 

Першими фондовими біржами у світі були Амстердамська (1602 р.),

 

Лондонська (1770 р.), Нью-Йоркська (1792 р) біржі. Спочатку розвиток бірж був пов'язаний із зростанням державного боргу, тому що вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися у гроші. Після того, як з’явилися перші акціонерні товариства, об’єктом біржового обороту стають акції.

Сьогодні у світі налічується близько 200 фондових бірж. Вони об’єднані в Міжнародну федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо. На них припадає до 60% загальносвітового обсягу торгівлі цінними паперами. У кожній країні існує своя, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі в національних фінансово- інвестиційних системах, можна виділити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж.

 

Таблиця 5.2 - Кількість фондових бірж в окремих країнах світу

 

Кількість фондових бірж в окремих країнах світу	Країна
	Австралія, Австрія, Угорщина, Грец ія, Дан ія, Ізраїль, Ірландія, Корея, Люксембург, Мексика, Норвегія, Чехія, Словаків, Тайвань, Терц ія, Нова Зеландія, ПАР
	Венесуела, Індонезія, Єгипет, Китай, Пакистан, Португалія;
	Бельгія, Колумбія, Філіпп іни, Швейцарія
	Іспанія
	Аргентина, Канада
	Велика Британ ія
	США (без NASDAQ), Франц ія
	Німеччина, Японія
	Бразилія
	Італія
Більше 10	Індія (19 бірж)

На ринку цінних паперів України діють такі біржі:

1. Донецька фондова біржа.

2. Київська міжнародна фондова біржа.

3. Кримська фондова біржа.

4. Придніпровська фондова біржа.

5. Українська міжбанківська валютна біржа.

6. Українська міжнародна фондова біржа.

7. Українська фондова біржа.

Їх призначення – створення і впровадження організаційної та технічної систем в Україні, які б надавали можливість швидко й ефективно укладати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

 

5.5 Аналіз і оцінка ефективності фінансових інвестицій

Оцінка ефективності фінансових інвестицій підприємства здійснюється на підставі зіставлення обсягу інвестиційних витрат і сум зворотного грошового потоку по них.

До складу зворотного грошового потоку входять суми періодично виплачуваних відсотків або дивідендів за цінними паперами і вартістю реалізації даних цінних паперів за строком закінчення їхнього використання.

За фінансовими інвестиціями інвестор сам вибирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень у різні цінні папери. Так, консервативний інвестор віддасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (відповідно й з невисокою нормою інвестиційного прибутку), а агресивний інвестор — вибір цінних паперів з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику по них).

Показник норми очікуваного інвестиційного прибутку формує і суму інвестиційних витрат у цінні папери, що повинна забезпечити інвесторові очікувану суму прибутку.

Ця розрахункова сума являє собою реальну вартість цінного папера.

Якщо фактична сума інвестиційних витрат перевищуватиме реальну вартість

цінного папера, то ефективність фінансового інвестування знизиться, тобто інвестор не одержить очікувану суму інвестиційного прибутку. І навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижча від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансового інвестування зросте, тобто інвестор дістане інвестиційний прибуток у сумі більшій, ніж очікує.

Норма очікуваного інвестиційного прибутку, або необхідна ставка доходу визначається інвестором виходячи зі сформованих умов фінансового ринку. Існує кілька способів визначення необхідної ставки доходу. За першим способом ставка доходу приймається рівною річній ставці відсотка за банківськими депозитами (Rd):

r = R d

(5.1)

Банківський депозит звичайно є більш надійним варіантом вкладення коштів, ніж вкладення в корпоративні цінні папери, тому інвестор, як правило, вимагає вищої прибутковості по облігаціях.

Другий спосіб припускає, що значення необхідної ставки доходу визначається як сума ставки по банківському депозиту й премії за ризик:

r = Rd + RP

, (5.2)

 

де RP — премія за ризик, коефіцієнт.

Третій спосіб визначення необхідної ставки прибутковості допускає порівняння даної ставки зі ставкою по безризикових вкладеннях (наприклад, у державні короткострокові цінні папери), тоді

r = rf + RP, (5.3)

де rf — ставка доходу по безризикових вкладеннях, коефіцієнт.

Таким чином, оцінка ефективності фінансових інвестицій — це оцінка реальної вартості цінних паперів, що забезпечує одержання очікуваної норми інвестиційного прибутку.

Оцінка ефективності фінансових інвестицій має свої особливості щодо боргових і часткових цінних паперів.

Контрольні запитання до вивчення теми

1.Що таке фінансові інвестиції?

2.Охарактеризуйте акції як об'єкт фінансового інвестування.

3.Перелічіть види акцій.

4.У чому полягає відмінність простих і привілейованих акцій?

5.Охарактеризуйте облігації як об'єкт фінансового інвестування.

6.Перелічіть види облігацій.

7.Охарактеризуйте ощадні й інвестиційні сертифікати як об'єкти фінансового інвестування.

8.Що являє собою вексель?

9.Як рівень інвестиційного ризику по цінному паперу взаємозалежний з рівнем інвестиційного прибутку?

У чому полягає зміст оцінки ефективності фінансових інвестицій?

ЛІТЕРАТУРА

Рекомендована основна навчальна література

1. Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч. посібник. –К.:КНЕУ, 2001.

2.Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс.- К.: Эльга. Н, Ника-Центр, 2005.

3.Инвестиции: учебн. / С.В.Валдайцев, П.П.Воробьев (и др.); под ред.. В.В.Ковалева, В.А. Лялина. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005.

4.Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві: Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2004.

5.Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. –К: ”Центр навчальної літератури”, 2004.

6.Мелкумов Я.С. Организация финансирования инвестиций: Учебное пособие. –М.: ИНФРА, 2001.

7.Пересада А.А. Управління інвестиційними процесами. –К.: Лібра, 2004.

 

8.Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів. –К.: МАУП, 2002.

 

 

2. Додаткові джерела

1. Про підприємства в Україні. Закон України від 17 березня 1991 року.

 

2. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 року.

 

3. Про цінні папери та фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 року.

 

4. Алексєєв М.Ю. Рынок ценных бумаг. -М.: Финансы и статистика, 1992.

 

5. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов. /пер с англ. под ред. Л.П.Белых. –М.: Банки и биржи. ЮНИТИ,1997

6. Бизнес – план инвестиционного проекта: Отечественный и зарубежный опыт. Современная практика и документация. –М.: Финансы и статистика, 1999.

7. Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. – Київ, “Молодь”, 1997.

 

8. Глазунов В.Н. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций. – М.: «Финстатинформ», 1997.

9. Инвестиционное проектирование: практическое руководство по экономическому обоснованию инвестиционных проектов. / под ред. Шумилина С.И. – М.: «Финстатинформ», 1995.

10. Инвестиции в Украине. / под ред. С. Вакарина. – Киев, «Конкорд», 1996.

 

11. Ковалёв В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. –М.:

Финансы и статистика, 1999.

 

12. Ковалёв В.В. Финансовый анализ. –М.: Финансы и статистика, 1995.

 

13. Нікбахт Є.Гроппелі А. Фінанси/ пер з англ. –К.: „Вік”, „Глобус”, 1992.

 

14. Пересада А.А. Управління інвестиційними процесами. –К.: Лібра, 2004.

 

15. Хелферт Эрик. Техника финансового анализа. / пер. с англ. – М.:

«Аудит», 1996.

 

16. Холт Р., Барнес С. Планирование инвестиций. – М.: «Дело», 1994.

 

17. Шклярук С.Т. Портфельное инвестирование. Теория и практика. –К.:

Нора – принт,2000.

 

18. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність. –К.: МАУП, 1998.

Основні терміни

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участь на паях у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві й право на участь у керуванні ним, надає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Аналіз інвестиційних ризиків — це визначення ступеня ймовірності їхнього виникнення й обсягу можливих фінансових втрат при настанні ризикової події.

Бізнес-план інвестиційного проекту — це основний документ, у якому викладаються економічні характеристики проекту й фінансові показники, пов'язані з його реалізацією.

Борговий цінний папір — це цінний папір, відповідно до якого на емітента покладене зобов'язання повернути в певний строк кошти, інвестовані в його діяльність, і сплатити доход або надати інші матеріальні права, за винятком прав на участь в управлінні діяльністю емітента.

Бюджет інвестиційного проекту — це оперативний план, що відображає витрати й надходження інвестиційних коштів у процесі здійснення реального інвестування.

Бюджетна ефективність проекту — фінансові наслідки реалізації проекту для державного й місцевого бюджетів (оцінюється у випадку, якщо проект суспільно значимий і потребує фінансової підтримки з боку державного або місцевого бюджетів).

Валові інвестиції — це загальний обсяг коштів у певному періоді, що спрямовуються на нове будівництво, придбання засобів виробництва, на приріст запасів товарно-матеріальних цінностей.

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після настання строку певну суму грошей власникові векселя (векселедержателеві).

Галузева ефективність проекту — ефективність проекту з погляду галузей економіки, об'єднань підприємств та інших галузевих суб'єктів (оцінюється у випадку, якщо реалізація проекту зачіпає інтереси галузевих структур).

Державна інвестиційна політика — це система заходів, які органи державної влади виробляють і використовують у процесі управління інвестиційною діяльністю господарського комплексу, що включає підприємства й організації всіх форм власності.

Державні капітальні вкладення — інвестиції, спрямовані на створення й відновлення основних фондів, джерела фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів.

Державні централізовані капітальні вкладення — інвестиції, спрямовані на створення й відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету й державних позик.

Диверсифікованість інвестиційної діяльності — це регулювання інвестиційної діяльності підприємства шляхом розміщення інвестицій у різних регіонах або в різних галузях економіки з метою захисту інвестицій від неспецифічних регіональних та галузевих інвестиційних ризиків.

Дивіденди — прибуток, отриманий внаслідок здійснення корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді відсотків на акції або внески в статутні фонди підприємств.

Дисконтна ставка — ставка відсотка, по якій майбутня вартість грошового потоку приводиться до дійсної його вартості.

Дисконтування — це процес конвертування планованих до одержання або виплати в майбутніх періодах коштів у їхню поточну вартість.

Економічна ефективність проекту — прибутковість проекту для кожного з учасників проекту (підприємства, що реалізує проект, акціонерів цього підпри-ємства, банку, що кредитує проект, лізингової компанії та інших учасників).

Емітент цінних паперів — це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери й зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їхнього випуску.

Забудовник — суб'єкт інвестиційної діяльності, юридична особа, що забезпечує фінансування капітальних вкладень й їхнє освоєння підрядним або господарським способом.

Замовник — це суб'єкт інвестиційної діяльності, юридична особа, що видає замовлення на виконання робіт (послуг) на будівництво об'єктів, укладає підрядний договір (контракт), контролює вартість, строки, якість виконаних робіт і здійснює їхню оплату.

Змішані капітальні вкладення — це інвестиції, спрямовані на створення й відновлення основних фондів, у загальному обсязі яких є частка державних коштів.

Інвестиції — це капітал в усіх його формах, що вкладається в об'єкти виробничого й невиробничого призначення з метою забезпечення його збільшення в майбутньому, а також досягнення позаекономічних ефектів соціального та екологічного характеру.

Інвестиції в матеріальні оборотні активи — це вкладення капіталу в приріст запасів матеріальних оборотних активів підприємства з метою забезпечення необхідної пропорційності в розвитку основних й оборотних активів підприємства.

Інвестиційна активність — це інтенсивність залучення інвестицій в економічну систему.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій її суб'єктів

(інвесторів й учасників) по реалізації інвестицій.

 

Інвестиційна інформація — це набір інформативних показників, необхідних для планування й аналізу інвестиційної діяльності підприємства, підготовки ефективних управлінських рішень у сфері інвестицій.

Інвестиційна привабливість — це сукупність різних об'єктивних ознак, коштів, можливостей та обмежень, що обумовлюють інтенсивність залучення інвестицій в економічну систему.

Інвестиційна програма підприємства — це сукупність реальних інвестиційних проектів підприємства, реалізованих у середньостроковому періоді.

Інвестиційна стратегія підприємства — це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційна сфера — це комплекс галузей і виробництв, фінансово- кредитних установ та інших інституціональних суб'єктів інвестиційної діяльності, в якому обертається інвестиційний капітал.

Інвестиційне прогнозування — це більш-менш достовірне передбачення розвитку інвестиційних процесів на далеку або близьку перспективу.

Інвестиційний аналіз — це процес дослідження інвестиційної активності та ефективності інвестиційної діяльності підприємства з метою виявлення резервів їхнього зростання.

Інвестиційний ефект — це результат здійснення інвестицій, підрозділяють економічний і позаекономічний ефект від реалізації інвестицій.

Інвестиційний клімат держави — це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що визначають привабливість держави для інвестування.

Інвестиційний клімат регіону — це традиційно сформована сукупність соціально-економічних, природних екологічних, політичних та інших умов, що визначають масштаби (обсяг і темпи) залучення інвестицій в основний капітал даного регіону.

Інвестиційний контроль — це процес перевірки виконання й забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційний портфель — це цілеспрямовано сформована сукупність цінних паперів, придбаних підприємством відповідно до розробленої інвестиційної стратегії фінансового інвестування.

Інвестиційний потенціал — це сукупність об'єктивних економічних, соціальних і природно-географічних властивостей економічної системи, що мають високу значимість для залучення інвестицій в економіку даної системи.

Інвестиційний проект — це сукупність документів, що визначають необхідність і доцільність здійснення реального інвестування, що містять економічні, правові, організаційні, технічні й інші аспекти інвестиційного планування.

Інвестиційний процес — це процес обґрунтування й реалізації інвестицій.

Інвестиційний ризик — це можливість або ймовірність повного або часткового недосягнення (неотримання) очікуваних інвесторами результатів здійснення інвестицій.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, що випускається винятково інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і який дає право її власникові на одержання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні ресурси — це сукупність фінансових ресурсів, які формуються й (або) використовуються підприємством для вирішення проблем, пов'язаних із процесами проектування, будівництва, розвитку суб'єктів підпри- ємницької діяльності, тобто фінансують інвестиційну діяльність підприємства.

Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, що ухвалює рішення щодо вкладення власних, позикових і притягнутих інвестиційних ресурсів в об'єкти інвестування.

Індекс рентабельності інвестицій — це показник економічної ефективності інвестицій, що показує відношення суми дисконтних грошових надходжень до суми дисконтних грошових відтоків (інвестицій).

Індивідуальний інвестор — це конкретна юридична або фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності.

Інноваційні інвестиції — це одна з форм реальних інвестицій підприємства, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково- технічного прогресу у виробництво.

Іноземні інвестиції — це інвестиції міжнародних та іноземних підприємств і організацій, іноземних громадян, іноземних держав.

Інституціональний інвестор — це фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність (інвестиційні фонди й інвестиційні компанії).

Інформаційне забезпечення управління інвестиційною діяльністю

— це процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідної інвестиційної інформації.

Календарний план реалізації інвестиційного проекту — це детальний опис змісту, строків і виконавців робіт у короткостроковому періоді, пов'язаних зі здійсненням реалізації інвестиційного проекту.

Капітальні вкладення — це вкладення капіталу у відтворення основних фондів підприємства.

Ліміт фінансових коштів для інвестування — це межа річного розміру капітальних вкладень підприємства з урахування його фінансового становища.

Механізм управління інвестиційною діяльністю — це теоретичне обґрунтування розробки й реалізації управлінських рішень в інвестиційній сфері.

Модернізація — це інвестиційна операція, пов'язана з удосконалюванням активної частини основних виробничих фондів і приведення їх у стан, що відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів, шляхом конструктивних змін основного парку машин й устаткування, які використовує підприємство у процесі операційної діяльності.

Моніторинг інвестиційної діяльності — це механізм постійного спостереження за контрольованими показниками інвестиційної діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених і виявлення причин цих відхилень.

Нарощування — це процес знаходження майбутньої вартості інвестованих коштів до кінця певного періоду часу.

Неспецифічний (систематичний) інвестиційний ризик —це ризик, що залежить від функціонування економіки в цілому.

Нове будівництво — це інвестиційна операція підприємства, пов'язана з будівництвом нового об'єкта із закінченим технологічним циклом за індивідуально розробленим або типовим проектом на спеціально відведених територіях.

Номінальна ціна акції — це ціна, надрукована на бланку акції або встановлена при випуску акції. Вона показує, яка частка статутного капіталу доводиться на одну акцію на момент створення акціонерного товариства.

Номінальна ціна облігації — це ціна, надрукована на бланку облігації. Вона позначає суму, що береться в борг і підлягає поверненню після закінчення строку облігаційної позики.

Область ризику — це деяка зона загальних втрат, у межах якої втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ній строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів поширюють- ся серед підприємств і громадян на добровільних початках.

Оперативне планування інвестиційної діяльності — це процес розроблення комплексу короткострокових планів з інвестиційного забезпечення основних напрямів розвитку господарської діяльності підприємства.

Оптимальне розміщення інвестицій — це завдання розподілу обмежених інвестиційних ресурсів підприємства в межах ліміту фінансових коштів для інвестування між декількома інвестиційними проектами з метою максимізації сумарного інвестиційного ефекту.

Організація управління інвестиційною діяльністю — це координація й оптимізація в часі й у просторі інвестиційної діяльності підприємства з метою досягнення за певний термін найбільшого інвестиційного ефекту.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків по ньому.

Перепрофілювання — це інвестиційна операція, пов'язана з повною зміною технології виробничого процесу для випуску нової продукції на діючому підприємстві.

Планування інвестиційної діяльності — це процес розроблення системи планів і планових показників із забезпечення підприємства необхідними інвестиційними ресурсами й підвищення ефективності його інвестиційної діяльності в майбутньому.

Придбання цілісного майнового комплексу — це інвестиційна операція підприємств, пов'язана із придбанням господарського об'єкта із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з метою забезпечення галузевої, товарної або регіональної диверсифікованості своєї діяльності.

Прогноз — це результат процесу прогнозування, виражений у текстовій, математичній, графічній або іншій формі судження про можливий стан об'єкта в майбутньому.

Просторова оптимізація — це завдання, спрямоване на одержання максимального сумарного приросту капіталу при реалізації декількох незалежних інвестиційних проектів, вартість яких перевищує наявні в інвестора фінансові ресурси.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у відтворення основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно- матеріальних цінностей та інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства.

Регіональна ефективність проекту — ефективність проекту з позиції впливу на економіку регіону (оцінюється у випадку, якщо реалізація проекту зачіпає інтереси регіону).

Реконструкція — це інвестиційна операція, пов'язана з істотним перетворенням усього виробничого процесу на основі сучасних науково- технічних досягнень на діючому підприємстві.

Реструктуризація інвестиційного портфеля — це обґрунтування й реалізація управлінських рішень, що забезпечують підтримку цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його прибутковості, ризику й ліквідності шляхом зміни окремих його інструментів.

Реципієнт інвестицій — це суб'єкт інвестиційної діяльності, що приймає інвестиції.

Ризик — це ймовірність (загроза) втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоодержання доходів або появи додаткових витрат внаслідок здійснення певної виробничої або фінансової діяльності.

Ринкова ціна цінного папера — це сума коштів або вартість активу, які можна одержати від продажу даного цінного папера на ринку цінних паперів.

Система інвестиційної інформації — це сукупність даних, що всебічно характеризують інвестиційну діяльність на різних рівнях.

Система управління інвестиційною діяльністю підприємства — це взаємозалежна сукупність окремих елементів, що беруть участь в управлінні інвестиціями.

Спеціальна економічна зона — це визначена державою територія, у якій створюється особливо сприятлива економічна обстановка для інвесторів завдяки пільговому податковому, митному й законодавчому режимам.

Специфічний інвестиційний ризик — це невизначеність одержання очікуваного комерційного результату в ході реалізації конкретного проекту у зв'язку зі специфічними особливостями самого проекту або специфічних особливостей ринкових умов його реалізації.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності — це режим, що передбачає введення податкових, митних й інших пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти.

Стратегічне планування інвестиційної діяльності — це процес планування довгострокових інвестиційних цілей підприємства й шляхів досягнення цих цілей.

Страхування інвестиційних ризиків — це захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями за рахунок грошових фондів, формованих ними шляхом одержання страхових внесків від страхувальників.

Строк окупності інвестицій — це кількість років, за які інвестор поверне вкладений капітал.

Тактичне планування інвестиційної діяльності — це процес розроблення конкретних поточних планів, які дають можливість визначити форми інвестиційної діяльності підприємства й джерела ЇЇ фінансування на майбутній період.

Територія пріоритетного розвитку - це територія в межах міста, району, на якій установилися несприятливі соціально-економічні умови й на якій вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Тимчасова оптимізація — це завдання, у якому розглядається кілька привабливих інвестиційних проектів, які через обмеженість фінансових ресурсів не можуть бути реалізовані в планованому році одночасно, але в наступному році нереалізовані проекти або їхні частини можуть бути реалізовані.

Управління інвестиційною діяльністю — це комплекс методів розроблення й реалізації управлінських рішень, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності підприємства.

Управління інвестиційною діяльністю в регіоні — це цілеспрямований прямий і непрямий вплив регулюючих суб'єктів на інвестиційні процеси з метою підвищення інвестиційної привабливості регіону й активізації інвестиційної діяльності.

Фінансовий інструмент — це цінний папір або оформлений відповідно до вимог законодавства документ, що підтверджує право власності на цінні папери або їхні похідні, валютні цінності, придбання (поставку) в певний строк цінних паперів або валютних цінностей, та інші види фінансових активів, вільний обіг яких не забороняється й не обмежений законодавством.

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу у фінансові інструменти інвестування.

Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Частковий цінний папір — це цінний папір, що підтверджує право власності її власника на частку в статутному фонді емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Чисті інвестиції — це реальні інвестиції, спрямовані на розширене відтворення основних фондів підприємства. їхній обсяг менший від валових інвестицій на величину коштів, що направляються із фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань на реновацію.

Навчальне видання

 

 

Андрєєва Валентина Миколаївна,

Лук’яненко Олена Ігорівна

 

«Інвестиційний менеджмент»

Конспект лекцій з дисципліни для студентів 5 курсу напрямів підготовки «Туризм», «Менеджмент організацій»

 

Редактор М.З. Аляб’єв

Комп’ютерне верстання Ю.П. Степась

 

План 2009, поз. 196 Л

_

Підп. до друку 3.11.2009 Формат 60х84 1/16

Друк на ризографі Умовн.-друк.арк. 3,5

Тираж 100 прим. Зам. №

 

 

Видавець і виготовлювач:

Харківська національна академія міського господарства, вул. Революції, 12, Харків, 61002

Електронна адреса: [email protected]

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи: ДК №731 від 19.12.2001