Використання слідчих хитрощів

У випадках, коли допитуваний відмовляється від своєї причетності до злочину, приховує поінформованість про обставини розслідуваної події, можливо використання так званих слідчих хитрощів [7, С. 132-148]. Слідчі хитрощі дуже різноманітні за своїми цілями та засобами реалізації. Це вже згадані прийоми маскування цілей допиту, організовування обмовок, створення уявлення про поінформованість слідчого тощо. Загальним у них є створення стану, коли допитувана особа може продемонструвати свою обізнаність, відкрито прореагувати на надану йому інформацію.

Так, підозрюваний у скоєнні квартирної крадіжки поводив себе на допитах зухвало: не заперечував причетності до крадіжки; але показань для протокольного запису не давав, співучасників не називав, місця знаходження викраденого не вказував. До наступного допиту слідчий знайшов у знайомих потерпілого (учасників спільної подорожі до Індії) один з аналогічних викраденому сувенірів та поставив його на сейф, прикривши газетою, але так, щоб його можна були роздивитися з місця, на якому буде сидіти допитуваний. Запросивши підозрюваного, слідчий став докладно розпитувати його про попереднє засудження, заняття після звільнення з виправно-трудової установи, зв'язках тощо. Підозрюваний весь час кидав погляд у бік сейфу, відповідав на запитання із запізненням, уривчасто, а потім, сказавши: "Досить про це", докладно розповів про вчинення крадіжки, в тому числі, про місце знаходження викраденого, де воно і було знайдено після допиту та вилучено [16, С.135].

Тактична хитрість може бути використана для розшуку об'єктів та осіб, що переховуються, на основі спонукання допитуваного до конкретних дій, контроль за якими дозволяє знайти те, що шукають. Під час оперативно-розшукових заходів було встановлено кілька осіб, які могли скоїти убивство. Один з них на цей час був призваний до армії. Слідчий виїхав у військову частину та допитав його, але той все заперечував. Тоді слідчий попередив, що для перевірки його свідчень проведе обшук у квартирі його матері. На поштово-телеграфну кореспонденцію матері був накладений арешт. В той же день на ім'я матері прийшла телеграма, а потім лист, в якому була докладна інструкція про те, де знаходяться та як знищити сліди злочину. На основі цих даних були знайдені унти. підозрюваного зі слідами крові потерпілого та його документи [7, С.148].

До слідчих хитрощів слід також віднести засоби для створення уявлення у особи яка допитується про те, що інші співучасники вже зізнались.

У показаннях І. та П., які заперечували свою причетність до злочину, були суттєві суперечності відносно того, чим вони займались до моменту вчинення злочину. Показання І. в деякій мірі відповідали встановленим даним. Очна ставка між підозрюваними, яка була спрямована на усунення цих суперечок, була закінчена запитанням до Е.: "Ваші показання про подальші події цього дня також правдиві?" Відповідь І.: "Так, всі мої показання про цей день повністю правдиві". Завершивши таким чином очну ставку, слідчий видалив з кабінету І. та перейшов до повторного допиту П., який, думаючи, що І. зізнався в скоєному ним злочині, визнав свою провину і дав докладні, які потім повністю підтвердилися, показання про обставини злочину [7, С.146-147].

Дружина підозрювалась в убивстві чоловіка. Про скоєний злочин, як думав слідчий, знала дочка. Однак, на допиті, вона зробила заяву, що нічого про убивство батька не знає, та стверджувала, що говорить правду. Після закінчення допиту слідчий вийшов з нею в коридор та, прощаючись, сказав так, щоб чула мати, яка очікувала своєї черги: "Дякую, Ваші свідчення дуже важливі для слідства. Добре, коли люди говорять правду". Одразу ж до кабінету була запрошена мати, яка, вирішивши, що дочка дала правдиві свідчення, розповіла про скоєне убивство [7, С.147].

Зовсім інший -- неправомірний — характер набуває "слідча хитрість" в іншому прикладі. Затриманий заперечував свою вину. Для його викриття потрібно було довести, що у приміське селище він прибув окремо від інших членів своєї сім'ї: усі на електропоїзді, а він — на викраденому автомобілі. Однак,у зв'язку з домовленістю всі стверджували, що він приїхав разом з усіма. Замість того, щоб за рахунок деталізації показань кожного, виявити розбіжність та протиріччя і таким шляхом викрити неправду, слідчий при повторному допиті ізолював один від одного всіх членів сім'ї і почав допит з батька. Він не змінив своїх свідчень. Після цього слідчий запросив його дочку. Коли вона стала повторювати свої попередні свідчення, слідчий зачитав "свідчення" батька про те, що вони приїхали окремо від брата. Тоді дочка підтвердила цей факт. Потім схожа операція була проведена з матір'ю і врешті решт протоколи дружини та доньки були пред'явлені батьку підозрюваного, який визнав, що раніше давав неправдиві свідчення. На основі здобутих таким шляхом даних затриманий був додатково допитаний і зізнався у скоєнні крадіжки. [16, С. 147-148].

Неприпустимість такого "тактичного" прийому полягає у тому, що по-перше, допущений відвертий обман (хоча і такий, що привів до встановлення існини), по-друге, допитані з'ясують, хто перший розповів про те, що домовилися приховувати, та як це сталося, тобто, з'ясують "засоби" роботи слідчого. Але головне полягає у тому, що, зробивши перший крок на шляху обману, наступні (і більш серйозні) буде зробити простіше.

Подібні приклади спричинили суперечки про можливість використання слідчих хитрощів взагалі [29, С.132-151]. Правомірність застосування слідчих хитрощів полягає у тому, що допитуваному пропонується інформація, на яку може відреагувати тільки той, хто знає про неї і розуміє її зв'язок з розслідуваною подією. І при цьому на допитуваного не треба чинити ніякого тиску (окрім самого факту "подання" інформації"), тобто, відношення до неї повинен визначати сам допитуваний. Якщо він не прореагував на запропоноване йому, це означає що він або не знає про це і, відповідно, підозри відносно нього безпідставні, або не відреагував на запропоноване, що свідчить про невідповідність використаного прийому та необхідність вести пошук інших засобів досягнення мети.

Тому неприпустимо використання прийомів, зовнішньо схожих на слідчі хитрощі, а на справді таких, що є порушенням закону, пов'язаних з обманом.

Пістолет, з використанням якого було скоєно убивство, не знайшли. Тоді слідчий узяв подібний і поклав його до ящику стола. Під час допиту, коли підозрюваний став знову відхиляти свою причетність, слідчий дістав пістолет, помахав перед обличчям підозрюваного та запитав: "Ну, а тепер будеш зізнаватися?" У чому неправомірність цього "прийому"? По-перше, допитуваному не надана можливість самостійного вибору відношення до пред'явленого, а стверджується конкретний факт — ось твоє знаряддя злочину. По-друге, пістолет міг бути знищений або мати характерні ознаки, які добре відомі підозрюваному, і тоді вся неправдивість та слабкість позиції слідчого стане йому зрозумілою.

Загальною метою будь-якого тактичного прийому є з'ясування джерел інформації, які дозволяють забезпечити підтвердження наявних даних, а не тільки отримання зізнання, яке не підтверджене доказами. Без отримання підтверджуючих даних у випадку визнання підозрюваним своєї провини у нього завжди залишається можливість відмовитися від повідомленого на допиті [10, С.15].