Державне регулювання ринку зерна та формування зернових ресурсів. Поняття зернових ресурсів.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА

Виробництво зерна є одним із основних напрямів розвитку сільського господарства, оскільки від його успішної реалізації залежить забезпечення продовольчої безпеки країни, створення сталої сировинної бази щодо виробництва кормів для тваринницької галузі та промислових товарів. Крім цього, виробництво зерна в потенційно можливих обсягах та належної якості дозволить Україні закріпити свої позиції серед держав-експортерів зерна на світовому ринку.

Державне регулювання ринку зерна — це сукупність правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможного виробництва зерна для задоволення внутрішніх потреб держави та нарощування зернового експортного потенціалу.

Основними засадами державної політики щодо регулювання ринку зерна є: надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб’єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб’єктам державної аграрної інтервенції; забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту; встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації; недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки; контроль якості зерна та його зберігання; розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; лізингове обслуговування ринку зерна.

Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р. є основним нормативно-правовим актом, який регулює суспільні відносини, які виникають на ринку зерна. Ринок зерна — це система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб’єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням.

Зерном є плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей. Зерно поділяється на продовольче, технічного призначення та фуражне.

Продовольчим є зерно, що використовується для переробки та виготовлення харчових продуктів. Зерно технічного призначення — це зерно, що призначене для промислової переробки на інші продукти (спирт, крохмаль, медичні препарати тощо). Нарешті, до фуражного належить зерно групи фуражних та інших зернових культур, призначене для годівлі худоби та птиці у вигляді комбікормів, дерті тощо. Крім того, з 1 липня 2009 р. набрав чинності новий національний стандарт на пшеницю ДСТУ 3768:2009 «Пшениця. Технічні умови», за яким пшениця розподіляється на шість класів і дві групи — продовольчу групу А (перший, другий і третій класи), і групу Б (четвертий і п’ятий класи) і шостий клас.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зернові ресурси України складаються із: 1) зерна державного продовольчого резерву; 2) зерна державного резервного насіннєвого фонду; 3) регіональних ресурсів зерна; 4) власних ресурсів зерна суб’єктів ринку.

Суб’єктами ринку зерна є:

— суб’єкти виробництва зерна (власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна);

— суб’єкти зберігання зерна (зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб’єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб’єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна);

— Аграрний фонд та інші суб’єкти державних заставних закупівель зерна (сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, інші суб’єкти, визначені чинним законодавством);

— інші суб’єкти державної аграрної інтервенції (сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, інші суб’єкти, визначені чинним законодавством);

— акредитовані біржі;

— Фонд аграрних страхових субсидій України та інші суб’єкти державного регулювання ринку страхування сільськогосподарської продукції;

— інші суб’єкти господарювання, які діють на ринку зерна.

Попередньо нами розглянуто особливості діяльності окремих суб’єктів, тому необхідно звернути увагу на діяльність суб’єктів зберігання. Стаття 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачає процедуру сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Відповідно до Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р. сертифікований товарний склад — товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.

На виконання положень ст. 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510, Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про організацію проведення сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки» від 20 липня 2004 р. № 258 та наказ «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» від 15 червня 2004 р. № 228.