Стимули, пільги, заохочення та обмеження в праві

В сучасній Україні відбуваються значні перетворення в економічній, політичній, правовій сферах. Змінюється характер суспільних відносин, змінюються і юридичні норми, які регламентують ці відносини.

Право як знакова система здатне регулювати поведінку тільки тоді, коли інформація, яка адресується суспільству сприйнята свідомістю особистості і трансформувалась у мотив її діяльності. Призначення різноманітних правових засобів полягає в тому, щоб інформувати суб’єктів про можливості вибору варіантів поведінки в рамках права, впливати на їх інтереси в певному позитивному напрямку, схилити до того чи іншого позитивного поступку. Свідомість відіграє роль фільтра і немов би „декодує” правові засоби, які впливають на нього, на позитивно-негативні фактори: „корисно – шкідливо”, „вигідно – невигідно”. Виходячи із зазначених правових засобів та враховуючи власні інтереси, людина будує відповідну програму дій.

Важливими факторами, які впливають на поведінку людей є стимули та обмеження в праві. Якщо під стимулом в самому широкому сенсі розуміється побуджувальний фактор, то під обмеженням – стримуючий фактор. Стимули та обмеження є притаманними при здійсненні управління в усіх утвореннях – біологічних, технічних, та соціальних, хоча вони можуть називатись по-різному.

Правовий стимул – це правове спонукання до законослухняної поведінки, яке створює для задоволення власних інтересів суб’єкта режим сприяння.

В своїй діяльності люди враховують, що бажані чи небажані для них правові наслідки обумовлені певними юридичними фактами. У зв’язку з цим в одних випадках вони прагнуть до виникнення юридичних фактів, а в інших, навпаки – перешкоджають їх виникненню.

За галузевою належністю правові стимули поділяються на конституційні, цивільні, трудові тощо; залежно від обсягу – на основні (суб’єктивне право), часткові (законний інтерес) і додаткові (пільга); залежно від часу дії – на постійні (право на власність) і тимчасові (одноразова премія); залежно від змісту – на матеріально-правові (заробітна плата) і морально-правові (подяка). На підставі викладеного доходимо висновку, що різновидами правових стимулів є пільги та заохочення.

Під правовою пільгою розуміється правомірне полегшення становища суб’єкта, яке дозволяє йому задовольнити свої інтереси і виражається як в наданні додаткових особливих прав (переваг) так і звільнення від обов’язків. Пільга – це елемент перш за все спеціального статусу особи, механізм доповнення основних прав та свобод суб’єкта специфічними можливостями юридичного характеру.

Правові пільги характеризуються наступними ознаками:

а) вони супроводжується більш повним задоволенням інтересів суб’єктів, полегшенням умов їх життєдіяльності, що обов’язково повинно здійснюватись в межах суспільних інтересів, а за умови їх встановлення законодавець ставить мету – соціально захистити, покращити становище окремих осіб, перевести процес задоволення їх інтересів до більш сприятливого режиму;

б) вони являють собою виняток із загальних правил, відхилення від єдиних вимог нормативного характеру, виступають способом юридичної диференціації статусу особи, залежно від її поведінки;

в) вони виступають правомірними винятками, законними вилученнями, які встановлюються компетентними органами в нормативних актах у відповідності з демократичними процедурами правотворчості;

г) якщо пільга є правомірне полегшення, то привілей – негативне відхилення, яке не встановлене законодавством, часто неправомірне та покликане поліпшувати становище одних осіб за рахунок інших.

Основна мета правових пільг полягає в узгодженні інтересів особи, соціальних груп, держави. Пільги пов’язують і гармонізують ці різні інтереси, даючи можливість їх задовольнити, розподіляючи соціальні блага і сприяючи тим самим нормальному розвитку як окремого громадянина, так і суспільства в цілому.

Пільги, з одного боку встановлюються для тих суб’єктів, конкретні інтереси яких в рамках загальних правил не можуть одержати належного забезпечення та захисту, оскільки вони характеризуються певними особливостями (стан здоров’я, вік, стать, тощо) чи знаходяться в специфічних умовах (виконання обов’язків в зоні відчудження внаслідок аварії на ЧАЕС; професія, яка потребує скороченого робочого дня, більш тривалої ніж звичайна щорічної відпустки тощо). З іншого боку, пільги надаються тим суб’єктам, в соціально корисній діяльності яких зацікавлена держава, суспільство в цілому.

Будь-яка пільга часто є досить дорогим заходом, тому кожна із них повинна бути адресною, правомірною, обґрунтованою та справедливою.

Правове заохочення – це форма і міра юридичного схвалення доровільної заслуженої поведінки, врезультаті якої суб’єкт нагороджується, для нього наступають сприятливі наслідки.

Заохочення виступають в якості стимула на рівні санкції, адже санкції можуть бути не тільки негативними, але і позитивними.

Основні ознаки правового заохочення:

а) вони пов’язані із заслуженою поведінкою. Заслуга – це сумлінний правомірний поступок, пов’язаний із „зверхвиконанням” суб’єктом своїх обов’язків або з досягненням ним загальновизнаного корисного результата, який виступає підставою для застосування заохоченння;

б) заохочення пов’язано з виключно добровільним вчинком;

в) заходи заохочення юридично схвалюють позитивні дії, виступаючи формою винагороди з боку суспільства та держави;

г) заохочення є взаємовигідним як для суспільства, так і для особи, яка заохочується;

ґ) заохочення є досить дієвим юридичним стимулом.

Правові заохочення можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від предмету правового регулювання заохочення поділяються на:

а) конституційні (ордена і медалі як державні нагороди);

б) адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання);

в) трудові (оголошення подяки) тощо.

Залежно від характеру:

а) матеріальні (нагородження цінним подарунком);

б) процесуальні (винагорода свідка за надання особливо цінної інформації).

Залежно від сфери використання: з аохочення у сфері літератури, науки, техніки, мистецтва тощо.

Залежно від суб’єктів, які застосовують заохочення:

а) державні (президентські, урядові, міністерські тощо);

б) недержавні (наприклад, муніципальні).

Під час регулювання суспільних відносин крім правових стимулів досить широко застосовуються і правові обмеження.

Правові обмеження – це правове стримування протизаконного діяння, яке створює умови для задоволення інтересів контрсуб’єкта і суспільних інтересів в охороні та захисті; це межі, що встановлені в праві і в яких суб’єкти повинні діяти, виключення певних можливостей діяльності осіб.

Найбільш загальними ознаками реалізації правових обмежень є наступні:

а) вони пов’язані з несприятливими умовами (загроза чи позбавлення певних цінностей) для здійсненя власних інтересів суб’єкта або спрямовані на їх стримування і одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони і суспільних інтересів в охороні та захисті;

б) інформують про зменшення обсягу можливостей, свободи, і відповідно прав особи, що досягається за допомогою додаткових позитивних зобов’язань, заборон, покарань тощо;

в) містять в собі негативну правову мотивацію та передбачають зниження негативної активності;

г) спрямовані на захист суспільних відносин та виконують функцію їх охорони.

Як і правові заохочення, правові обмеження можна класифікувати за різними підставами:

Залежно від галузевої належності правові обмеження можна поділити на: конституційні, адміністративні, кримінальні тощо.

Залежно від обсягу: повні (обмеження дієздатності дітей) та часткові (обмеження дієздатності неповнолітніх у віці від 14 до 18 років).

Залежно від часу дії: постійні (встановлені законом обмеження виборчого права) та тимчасові (зазначені в акті про надзвичайний стан).

Залежно від змісту: матеріально-правові (позбавлення премії) та морально-правові (догана).

Різновидом правових обмежень є правові покарання.

Правові покарання – це форма та міра юридичного осуду винуватої особи, протиправної поведінки внаслідок якої людина в чомусь обов’зково обмежується або чогось позбавляється.

Підводячи підсумок викладеному, можна дійти висновку, що сутність правових стимулів та обмежень найбільш повно проявляється в заохоченнях і покараннях. Не випадково слово „стимул” в окремих словниках тлумачиться часто як заохочення, а термін „обмеження” розглядається часто як покарання. Наприклад, згідно статті 51 Кримінального кодексу України до видів покарань відносяться: службові обмеження військовослужбовців, обмеження волі.