Стан і динаміка організованої злочинності в Україні

Для з'ясування кримінально-психологічної сутності організованої злочинності необхідно встановити найсут­тєвіші ознаки цього явища. Перелік таких ознак містить­ся у визначеннях організованої злочинності, вироблених у юриспруденції та меншою мірою - в юридичній психо­логії.

У вітчизняній юриспруденції найзагальніше розумін­ня організованої злочинності наведено у ст. 1 Закону Ук­раїни «Про організаційно-правові основи боротьби з ор­ганізованою злочинністю». Це «сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку із створенням та діяльністю органі­зованих злочинних угрупувань».

Залишається продуктивним і одне з перших у радян­ській юриспруденції визначень, сформульоване Л. І. Гуровим. Під організованою злочинністю розуміється «від­носно масова розповсюдженість стійких керованих зграй злочинців, які створюють систему власної безпеки за допомоги корупційних зв'язків і вдаються до вчинен­ня злочинів як до професії (бізнесу)». Основною оз­накою організованої злочинності, на думку Л. І. Гурова, є корупція і намагання з її допомогою проникнути в еко­номіку та політику.

Близьким до визначення Л. І. Гурова є розуміння ор­ганізованої злочинності, запропоноване експертами ООН: під організованою злочинністю варто розуміти відносно велику групу стійких і керованих злочинних формувань, які провадять злочинну діяльність із корис­ливою метою та створюють систему захисту від соціаль­ного контролю з використанням таких протизаконних засобів, як насилля, залякування, корупція та розкра­дання у великих розмірах.

Із юридично-психологічних визначень заслуговує на увагу таке: «Організована злочинність — об'єднання зло­чинців, які мають стійку внутрішню структуру та ієрар­хічні зв'язки; створені для систематичного злочинного бізнесу, використовують корупцію представників влади, методи насильства та залякування або, в інших випад­ках, домовляються з іншими злочинними угрупуваннями, встановлюють свій контроль у різних сферах про­типравної діяльності та здійснюють її на постійному ґрунті з метою отримання значного прибутку».

Із наведених визначень можна вирізнити такі суттєві ознаки організованої злочинності як кримінально-психо­логічного явища:

> вчинення сукупності певних видів злочинів (за тяжкістю, формою вини, мотивацією), монополізація і патронування сфер передкримінальноі та кримінальної діяльності;

> вчинення злочинів на професійній основі, у вигля­ді діяльності (промислу, бізнесу);

> активне уникнення та протидія соціальному конт­ролеві, насамперед, за допомоги корупції;

> характер і ступінь взаємовідносин, практичної взає­модії членів злочинних груп, злочинних груп між собою.

Засади організованої злочинності як кримінально-психологічного явища сформувалися в Україні напри­кінці 70-х — на початку 80-х років минулого століття та були загальними для колишнього СРСР. З причин пар­тійно-ідеологічного характеру цей факт уперто ігнору­вався, а потім замовчувався. Показове у цьому плані офі­ційне на той час визначення: «Організована злочинність у капіталістичних країнах (особливо у США) — це форма злочинної діяльності; здійснюється об'єднаннями зло­чинців, які монополізують різні сфери злочинної діяль­ності (торгівля наркотиками, контрабанда, утримання кубел розпусти і т. д.). Див. також гангстер, мафія» [8].

Слід зазначити, що за часів СРСР Україна не входила до числа республік і регіонів з високим рівнем організова­ної злочинності та не відзначалася резонансними справа­ми типу узбецької «бавовняної» (1985—1988 рр.), в якій у злочинну діяльність було втягнуто близько 25 тис. осіб.

Періодом офіційного визнання організованої злочин­ності як явища можна вважати 1984—1989 рр. Саме в той час почалося стрімке зростання темпів і масштабів цього явища, а також його висвітлення у засобах масової ін­формації та широке наукове дослідження.

За роки незалежності в Україні загальнокримінальна злочинність, за офіційною статистикою, зросла у чотири рази. Організована злочинність і пов'язана з нею корупція розповсюджуються випереджаючими темпами. Про це свідчить, зокрема, кількість виявлених по лінії МВС організованих злочинних груп і злочинів, скоєних ними до виявлення. Розповсюдженість організованої злочин­ності, її особливо небезпечні наслідки обумовили необ­хідність розроблення та реалізації низки загальнодер­жавних заходів. Прийнято Закон України «Про організа­ційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю» (1993 р.), Комплексну програму профілактики злочинності на 2001—2005 роки, затверджену Указом Президента України 2000 р. (розділ IV. Протидія органі­зованій злочинності і корупції). Створено спеціальні ор­гани: у Верховній Раді України - комітет з питань бо­ротьби з корупцією і організованою злочинністю, при Президенті України — Координаційний комітет бороть­би з корупцією й організованою злочинністю та Міжві­домчий науково-дослідний центр у його складі, в МВС і СБУ — відповідно Головне управління боротьби з органі­зованою злочинністю й Управління боротьби з корупці­єю та організованою злочинністю.

Динаміку організованої злочинності, деякі тенденції її розвитку доцільно простежити починаючи з 1989-1991 рр. У цей період організована злочинність в Україні характери­зувалася такими ознаками:

^ створення первинних злочинних осередків, посту­повий перехід на дворівневу структуру (первинні групи загальнокримінального та господарчо-підприємницько­го типу — вторинні об'єднання - угруповання), розпов­сюдженість в обласних центрах і великих містах;

^ первинна злочинна спеціалізація та розподіл сфер впливу з переважним рекетом і протиправною приват­но-підприємницькою діяльністю;

^ паритетне співіснування з традиційною злочинніс­тю, намагання підпорядкувати окремі її сегменти, зокре­ма дрібну злочинність (кишенькові злодії, картярні шу­лери, спекулянти тощо);

^ тіньова, недемонстративна поведінка лідерів орга­нізованих злочинних груп, окремі спроби легалізації коштів, отриманих незаконним способом;

^ втягування у свою орбіту передкримінальних і кри­мінальних угруповань молоді та неповнолітніх;

^ здійснення злочинної діяльності в межах країни, відсутність стійких транснаціональних зв'язків.

За час незалежності України у динаміці організованої злочинності можна виокремити такі основні тенденції та характеристики:

♦ постійне збільшення кількості організованих зло­чинних груп і зростання їхньої кримінальної активності. За офіційною статистикою, започаткованою 1992 р.,кількість виявлених ОЗГ зросла у п'ять разів, а середня кількість скоєних ними злочинів — з чотирьох до восьми. Тривалість існування ОЗГ до виявлення складає півто­ра—два роки. З 1998 року щорічно виявляється 1000—1200 організованих злочинних груп;

♦ виникнення третього рівня організації та повний перехід на трьохрівневу структуру (первинні групи — уг­руповання — спільноти), завершений розподіл сфер впливу на рівні районів, областей, міст;

♦ взяття під контроль тіньової економіки, пріоритет­не проникнення у такі галузі офіційної економіки, як паливно-енергетичний комплекс, лікерно-горілчана, тютюнова промисловість; кредитно-банківська, прива­
тизаційна сфери, зовнішня торгівля;

♦ легалізація і «прикриття» злочинних груп під вигля­дом охоронних організацій, спортивних клубів, розва­жально-оздоровчих закладів тощо і проникнення лідерів у громадсько-політичну і особливо депутатську діяль­
ність;

♦ активне «відмивання» злочинних коштів через придбання чи створення підприємств, закладів обслуго­вування, розваг і відпочинку (магазини, сауни, казино, нічні клуби, бари тощо.) За експертними оцінками, «від­мивання» «брудних» грошей в Україні досягає 4 млрд до­
ларів США на рік;

♦ широке застосування вогнепальної зброї, вибухів­ки, технічних пристроїв для вчинення злочинів. Вилу­чення тільки вогнепальної зброї у членів ОЗГ зросло з однієї до п'яти тисяч одиниць на рік;

♦ розповсюдженість убивств на замовлення за допомоги бандитських угруповань, професійних кілерів, спе­ціалізованих кілерських груп. Пік цього явища припав на 1995 р., протягом якого загинуло більше 100 злочинних лідерів та авторитетів, керівників державних і підприємницьких структур;

♦ утворення груп за національно-етнічною ознакою із некорінного населення (Кавказький регіон: чеченці, азербайджанці; афганці, а також китайці, в'єтнамці) зі спеціалізацією злочинної діяльності у наркобізнесі, не­легальній міграції, контрабанді, торгівлі зброєю. Патро­нування діяльності відповідних діаспор, конкуренція з місцевим криміналітетом;

♦ патронування підготови спортсменів у певних ви­дах (кульова стрільба, східні єдиноборства, боротьба, бокс) із подальшим їх залученням до виконання охорон­них, рекетирських, «бойових» функцій;

♦ встановлення стійких міжрегіональних і міжнарод­них зв'язків, патронування діяльності співвітчизників в інших країнах, злочинна спеціалізація на нелегальній міграції, торгівлі жінками та зброєю, контрабанді, неза­конному обігу наркотиків, крадіжках і ввезенні авто­
транспорту.

Організована злочинність в Україні є наслідком ком­плексного впливу різних чинників: економічних, полі­тичних, правових, організаційно-управлінських, психо­логічних.

Основними психологічними чинниками організованої злочинності є:

■ «розмивання» уявлення про базові людські цінності, моральні орієнтири поведінки, способи і засоби досяг­нення життєвого успіху;

■ широке розповсюдження корисливої, споживацької психології, активна пропаганда насилля і культу сили;

■ романтизація серед неповнолітніх і молоді кримі­нальної субкультури, лідерів і авторитетів організовано­го злочинного світу;

■ зниження рівня правослухняності громадян, поши­рення елементів правового нігілізму;

■ загальна недовіра населення до державних органів щодо їхньої здатності ефективно протидіяти організова­ній злочинності;

■ низька психологічна готовність громадян особисто сприяти боротьбі з організованою злочинністю.

Організована злочинність в Україні за своїм розтлінним, паралізуючим психологічним впливом майже зрів­нялася з корупцією. Проникаючи в державні, політичні, громадські структури, вона реально загрожує національ­ній безпеці, конституційному і суспільному ладові.