Навколоведійська література

Упанішади — це зібрання 108 філософських творів. Це слово означає «сидіти поблизу» і вказує на учня, який сидить поблизу від свого вчителя й уважно слухає його, щоб осягнути його мудрість. Веданта-сутра складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Вона складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, містить шістнадцять розділів афоризмів. Ітіхаси — це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, «Махабгарату» й «Рамаяну». Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Найголовніше із вчення: ми — не просто тіло. Людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті. Вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя.

 

Розкрийте тему та ідею МАХАБХАРАТИ. Проаналізуйте вставні епічні оповіді. Махабхарата – Велике сказання про нащадків Брахати, древньоіндійський епос. Махабхарата скл. з 18 книг. До них додається 19 – «Родословна Крішни». Фабулою епосу є розповідь про війну між 2-а претендентами на престол – нащадками Куру й синами Панду. Але значну частину поеми займають міфологічні, філософські та соціальні теми. Після смерті Панду залишилося 5 синів. Своїми вміннями вони породили ненависть у кауварів та їм прийшлося піти у вигнання. Під час скитань вони попадають в країну пандавів, Арджука отримує собі в жони Драуподі, доньку царя. Бачучи, що пандави поріднилися з царем, каувари повинні були вступити їм зах. Землі. Кауварів не покидала ідея згубити суперників і вони затіяли гру в кості, де молодший брат все програв. Проте Дхритараштра відмінив результати гри. Відбулася нова гра та й її вони програли і були зобов’язані на 13р. піти у вигнання. По закінченню сроку пандави почали вимагати свої землі назад, але каурави відмовились. Почалася війна на якій пандави виграли, проте вночі 3 каурави вбили весь табір. Ідея: політичне єдинство країни. Тема: розкриття природи Драхми. Людина яка розуміє суть драхми – може витримати все. Про це і розповідає М.

 

ВСТАВНІ ОПОВІДІ

Вставними оповідями виступають повання, аналогії, ілюстрації. Сказання про рибу. Був мудрець Ману. Одного разу до нього припливла рибка і попросила захистити її від великих риб. Він пустив її в сосуд з водою, потім в пруд, потім в Ганг. Далі в море.Тоді рибка розповіла йому про потом я сказала, що робити. Ману з 7-а мудрецями зайшов в судно і поплив океаном, там побавич рибу з рогом, зачепився за неї і вона понесла судно до гори. Тут рибка розкрила, що вона бог і дарувала Ману можливість створити світ. Риба в епосі виступає як втілення Брахми.

Сказання про Нала. Коли один з братів скитався по лісу, він зустрів мудреця та розказав йому про свої нещастя. Мудрець розповів йому про Нала, в якого була така сама учась, та повідав секрети гри в костію. Сказання про Савітрі. Бездітний цар приносить жертву богині і в нього народжується донька. Вона покохала Сатьявана, який повинен був померти через рік. Вони йдуть до лісу де Савітрі хоче вимолити богів ще диття для коханого. Одного разу Сатьяван відчуває себе погано і Бог Яша забирає його душу. Савітрі закликає бога повернути душу коханого, і той вражений повертає. Це сказання оспівує силу кохання, витримавшого всі страждання.

 

БУДДІЙСЬКІЙ КАНОН. «ТРІПІТАКА»

Тріпітака - уклад буддійськіх священних текстів.Кніга поділена на 3 розділи: Вінайя-пітака, Сутра-пітака і Абхидхарма-пітака. Перший розділ, Вінайя-пітака, містить тексти, покликані регулювати життя сангхи - буддійської чернечої громади. У нього входять більше 500 правил поведінки ченців і черниць, а також правила і процедури, покликані сприяти збереженню гармонії в чернечій громаді в цілому. Перша пітака не обмежується зведенням дисциплінарних правил, в ній також розглядається історія походження кожного правила, включені притчі, що розповідають про те, як сам Будда Гаутама вирішував питання збереження гармонії у великій і різнорідною духовної громаді. У Сутра-пітака зібрано понад 10 000 сутр, приписуваних особисто Будді або, іноді, його найближчим учням. У багато редакції включаються джатаки, що розповідають про життя Будди. 3-й розділ, Абхидхарма-пітака, являє собою збірник філософських трактатів, що містять систематизацію вчення Будди і пропонують глибокий, практично науковий, аналіз основних доктринальних положень Дхарми. 3-й кошик присвячений теоретичній розробці основ вчення.

СУТРА - найменування жанру літературних творів, які складаються з окремих афоризмів, основний жанр канонічних трактатів буддизму. Вони можуть створюватися у віршах, в прозі або ж поєднувати віршовані та прозові частини. Їх обсяг міг варіюватися від декількох 10-ков рядків до 100-и сторінок.

Ці трактати обов'язково починаються з ґрунтовних міркувань про природу Будди. Сутра представляє собою проповідь Будди, заключну в сюжетну рамку. Головною ф-цією сутри є викладення буддійського вчення.

 

 

 

 

Рама́яна — епос, частина індуїстського канону. Скл. з 37книг. Розповідається, як царевич Рама - втілення бога Вішну, який народився на землі заради знищення ворога богів і людей демона-ракшаси Равани, - одружується з царівною Сіте. Потім через підступу молодшої дружини свого батька, він іде з Ситой і братом Лакшманой на 14 років в лісове вигнання. Равана викрадає в лісі Сіту і забирає її у своє царство. У пошуках Сіти Рама вступає в союз з царем мавп Сугриви і радник Сугриви знаходить Сіту. Рама, переправившись через океан, вступає зі своїм військом в битву з ракшасами, вбиває Гавану і возз'єднується з Ситой. В останній книзі описується подальше життя Рами. Він вигнав Сіту в ліс, де вона знайшла притулок в мудреця Валмікі. Там народила 2 хлопчиків, які стали учнями Валмікі. В. склав Рамаяну і навчив синів співати її. Згодом, Рама влаштував церемонію, на яку прийшли Валмікі з Л. з К.. Вони проспівали Рамаяну. Під час розповіді про заслання Сіти, Раму охопило горе, й Валмікі привів Сіту. Вона закликала Землю прийняти її, і та розступилася. Тоді Рама довідався, що то його сини. Згодом з'явився посланець богів і повідомив, що Рамине завдання в цій інкарнації завершене. Рама повернувся в небесне царство.

 

 

 

Доведіть близькість іранської міфології з ведійською
Священне зведення зороастризму – “Авести” – давня пам’ятка словесності іранських племен і народностей. В ній відображено уявлення і суспільні поняття різних історичних періодів. Виникнення “Авести” як пам’ятки, і як священного зведення окремої релігії передував багато-віковий розвиток творчих здібностей уявлень, вірувань, фольклору іранських народів.
Вона містить безконечні повтори молитов і довгі реєстри божеств, духів предків, давніх володарів... Тут догматично викладається різні ритуали і узаконення за порушення яких наступає покарання, вихвалюються багатства, всіляко прославляється культ божественного світила (Хварно), знак верховної царської влади. Тут ми знайдемо широку оповідь про загробне життя про судний день, про кінець світу, про прихід месії – саонейанта, прокляття демоном зла. Пізніше давні уявлення про вічну боротьбу стихій світла і тьми розвинулися в кольорові космогонічні міфи. На них лежить печатка олюднення природи: світ виявляється породженням і створінням матері – землі і батька-неба. В “Авесті” риси цих двох прародичів перейшли в значній мірі на божество сонця (небо) Мітра і на божество води (землі) Ардвісуру Анахіду (богиня плодючості). Образ людини все більше проникав в народно – поетичну творчість. Іранські народи створили особистість – героя, вождя, богатиря. У різних племен виникає свій образ першолюдини, першоцаря який обдарував общину благами культури: відкрив вогонь, приручав тварин, вчив людей будувати житла, працювати на землі, кувати залізо... Одним з таких першолюдей був Йіма, що означає “пара”, “близнюки”. В “Авесті” говориться про Йіма як про винуваться – першогріховника він полакомився, правда, не на яблуко, як Адам, а на гов’яже м’ясо, і цим накликав на людей біду. В одні з частин “Ясни” також згадується про гріхопадіння Йіма, який зв’язався зі словом брехні був лишений щастя і зник під землю. Матеріальною основою міфологічної поезії “Авести” служило соціально-економічне життя людей з племен, союзу племен і давніх народів Середньої Азії та Ірану. Окремі конкретні уявлення, імена божеств і героїв, окремі міфологічні сюжети у давніх іранців були близькі до уявлень та імен, що є у віруваннях і міфології давніх індійців. Це свідчить про спільне індоіранське минуле цих народів. В докласовому суспільстві в пантеоні давніх іранців, що відображав реальні взаємовідносини між людьми над землі не виділявся ні один з богів. Тенденція до цього виділення стає помітною в період виникнення рабовласництва. З часу царювання Ахеменідів, що піклувалися про укріплення влади, в якості верховного вождя укріплюється Ахура – Мезга– бог неба, творець всього сущого, покровитель царської влади. Ця релігія – мездіазм, зразу не знищила старі культи племен. Не знищила вона і поширеного на той час віровчення Зороастра. Вічна боротьба сил добра і зла, мороку і темряви, керувалося покровителим людей Ахура – Мездою і покровителе злих сил Ангра – Манью, повинна закінчитись перемогою добрих сил. Зораастрійські жерці внесли в релігію розроблену демонологію і есхатологію, багато зберегли з давніх вірувань. Велике місце займав культ вогню який постійно горів у храмах. Збереглися культ бога Світла, Сонця, Правди, Перемоги. Міфи відображали космогонічні уявлення іранців і сприйняття ними боротьби між різними силами природи, між людиною і стихією, говорили про винаходи людей... “Авеста” як і Веди донесла до нас сліди давніх космологічних міфів про два посатки, що породили світ – про матір – землю і батька – неба; в ній звучать і відголоси міфів про чудовищ, чудесних звірів, рибах птахах. В ній наприклад говориться про священного бика, що був народжений місяцем, про священну рибу Васі, про тварину Хара, що живе в озері Ворукаша... Поділ людиною всіх явищ природи на корисні для неї і не корисні розвинувся з часом в уявлення про боротьбу двох початків – доброго і злого. Дуалістичність уявлень, що відображала сприйняття протиріч земного життя, наскрізно пронизує собою міфологію іранців. Оскільки зороастризм всмоктав в себе і давні міфологічні уявлення, і в “Авесті” цей дуалізм дуже проглядає. Людина таким чином є зброєю сил добра. Божества, що уособлюють корисні для людини сили природи, існували за давніми повір’ями, у царстві світила і добра, а божества, ворожі людині – у царстві мороку і зла. Про богів і їх діяльність ми дізнаємось в більшій мірі з міфологічних гімнів. Боги в сіменах вимальовуються йотами матеріального світу. Як і грецькі боги, ці божества володіють фізичною, з точки зору іранців, досконалістю. Міфи, які відображені в “Авесті”, цим не вичерпуються. Збереглися міфологічні сюжети про поєдинок Вогню – Атара з драконом – Тьмою, Дощу – Зірки Тіштрйа (Сиріуса) і Засуки – дева Апорія. Останній міф цікавий і як зразок поетичної творчості народу давньої епохи. Поряд з сюжетами про боротьбу сил природи і про боротьбу людей з цими силами в “Авесті” є також міфологічні сюжети про винаходи людей. Елемент такого сюжету є в міфі про розширення землі Йімою. Але чітко він проглядає в “Вендідаді”, в розповіді про Тріті першого лікаря із числа людей першозаконників. Як бачимо, в міфах боротьба проходить між фантастичними воїнами Ахура – Мадзи і Ангра – Манью, між богами. В основі образності давніх царів “Авести” лежить одухотворення різних явищ і сил природи, що є притаманне уявленням давнини. ЇЇ герої або безсмертні (боги), або живуть сотні тисяч років (Йима). Вони зображаються у відповідності з потребами міфу та легенди. Вони звичайно всемогутні, володіють могутньою силою, є також і багато фантастичного. В основі образності царів, пов’язаних з виникненням і розвитком зороастризму, лежить дуалістичне уявлення про світ. Образи божеств уособлюють собою різні людські якості і здібності, а тому вони розливчасті і абстрактні. Дуалістичність світосприйняття, що відображається у цих шарах, відбилася на їх формі. “Авеста” відобразила усну народну творчість, в змісті і формі її відобразилися як народна тенденція, що краще видно в давніх шарах, так і аристократична, що була унесена з розвитком суспільної нерівності. Постільки “Авеста” відображає неподільність сприйняття давньої людини, постільки вона є предметом для вивчення історії літератури, природничих наук, релігії, філософії, історії Ірану і його давньої географії. Богів, яким поклонялися індо іранці, було багато, а образ богослужіння завжди присвячувався окремому божеству. Поряд з божествами культу існували і “природні” боги, що символізували ті чи інші явища природи. Іранці вважали, що існують закони природи, завдяки яким сонце рухається рівномірно, відбувається зміна часу і тим самим забезпечується порядок, існуючий в світі. Одна обставина, якій законодавці і жреці надавали великого значення - це святість даного людиною слова. Слово повинно викликати повагу.

 

 

Дуалізм зороастризму.
Зороастризм - одна з найдавніших і своє рідніших релігій. Свою назву зороастризм отримав по імені засновника - Зороастра. В основі зороастризму лежить крайній дуалізм добра і зла, представлений у боротьбі двох богів - світлого і темного. Світлий бог - Ормузд - уособлює творення, а темний бог - Аріман - руйнування. Людина вільно робить свій вибір благих думок, слів і діянь - ось основа вчення Зороастра.

Вчення Заратуштри

Учение Зороастра можно истолковать как попытку устранить грубый древний политеизм и устано­вить монотеистическое вероучение. Заратуштра признавал существование единого, всевышнего и доброго Бога, которого он называл именем Ахурамазда. Зороастр верил, что Ахурамазда проявляет свою волю через добрых духов. Он учил, что ему как самому главному доброму богу противостоит самый главный дух зла Анхра-Майнью, принесший в сотворен­ный Ахурамаздой мир прегрешения, болезни и стремя­щийся уничтожить добро. ЦИТАТА. Относительно человека Зороастр учил, что его душа является средоточием борьбы между добром и злом. По своей природе человек ни добр, ни зол, но он находится под влиянием духов света и тьмы - богов добра и зла. Зороастр считал добрыми тех людей, которые занимались земледелием. Земля для него была воплощением добра, потому что она дает жизнь. К злым людям Зороастр относил кочевые племена, которые сопротивлялись его учению и устраивали набеги, разоряя поля добрых земледельцев. Что касается конца мира, Зороастр проповедовал по­беду добра над злом. Он верил во всеобщее воскресение мертвых, как добрых, так и злых, и в то, что все они пройдут испытание в огне расплав ленного металла. Для злых это будет страшным мучением, а для добрых будет подобно прикосновению "теплого и целительного молока".

 

Авеста — священна книга зороастризму та його представників, послідовників Заратуштри. Основа вчення Заратуштри та тексту «Авести» свідчить про те, що Агура-Мазда мислиться невід'ємним від свого двійника, лихого Ангроманью. Книга містить стародавні гімни, молитви,вислови, легенди. Всього — 21 книга. Структура «Авести» нагадує структуру будь-якої священної книги. В основі її лежать написані нібито самим Заратуштрою гати. Це була комбінація віршів і прози, що обґрунтовували релігійну проповідь. Гати утворюють основу Ясни, книги молитов, яка разом з книгою Вендидад («Закон проти демонів») та Вісперед («Всі владики») лягла в основу першої редакції „Авести“. Це все зібрання молитов для культової мети, причому центром культу було споживання молящими п'янкої хаоми, загалом засуджене Заратуштрою. Дві ж останні книги є викладом дидактично-правових норм. Цей комплекс написано 'авестійською» мовою. Невідомо точно, коли жив Заратуштра, але тут відбито реалії Давнього Ірану. Закономірне й формування «требника» навколо заратуштрових гат — однотипно утворилися буддійський канон та комплекс Нового Завіту.

Розкрийте художню своєрідність «ГАТ» Гати - святі гімни Праведного Заратуштри, пророка Ахура Мазди, осередок його богошанування, що відкриває істини отриманого ним одкровення. Основная тема Гат - шанування Ахура Мазди як Єдиного Творця всього благого і створених Їм істот, напрямок пророком людства на діяльність, засновану на вільному виборі, щодо реалізації Його волі і встановленню Його царства в тілесному світі, так само як і духовному. У Гатах намічені всі основні риси Благої Віри: особлива роль Вогню, подання про вільний вибір фраваші, сенс пояса-куште та багато інших. Га́ти — найбільш значуща і шанована частина Авести, що представляє собою 17 поетичних гімнів пророка Заратуштри. У структурі Ясні текст Гат передує 3-ма молитовними формулами: Ахун Ваире, Ашем Воху і Йенгхе-хатах, а також вступним посвяченням Амешаспандам. Наприкінці Гати завершуються молитовною формулою Аірьяман. В середину зборів гімнів вставлена Ясна Хаптангхаіті - «Шанування семи глав», схоже з Гатами архаїчністю мови, однак відрізняється відсутністю пророчих мотивів.

«ЯШТИ» – ГІМНИ БОЖЕСТВАМ ДОЗОРОАСТРІЙСЬКОГО ПЕРІОДУ.
Яшти - "шанування", "гімни" складені на честь Ахура Мазди, Безсмертних Святих і язатів. Всього нині налічується 21 Яшт, очолює які Хормазд-Яшт. Решта Яшти присвячені кожен одному язату. У структурі зборів яштів проглядається деяка відповідність порядку покровителів днів заратуштрійского календаря. Безсумнівно, що до навали арабів яштов було більше. Наприклад, відомо про існування колись Бахман-Яшта, присвяченого Вохуману (Благому помислів), залишки якого збереглися в доповненні до Хормазд-яшту. Деякі Яшти (Хум-Яшт і Соруш-Яшт) включені в «Ясну». Яштамі також називають окремі глави Авести, відмінні за жанром від гімнів-яштов (Баган-Яшт).

 

«Бхагавад-гита» — памятник древнеиндийской литературы на санскрите, часть «Махабхараты», состоит из 700 стихов.«Бхагавад-гита» является одним из священных текстов индуизма. Считается, что «Бхагавад-гита» может служить практическим руководством как в духовной, так и в материальной сферах жизни. Текст «Бхагавад-гиты» состоит из философской беседы между Кришной и Арджуной, которая происходит на поле битвы Курукшетра непосредственно перед началом Битвы на Курукшетре между двумя воюющими кланами Пандавов и Кауравов. Арджуна — воин и один из 5 братьев-принцев клана Пандавов — перед решающим сражением впадает в сомнение о целесообразности боя, который приведёт к смертям многих достойных людей, в том числе его родственников. Однако его колесничий — Кришна — убеждает Арджуну принять участие в битве, разъясняя ему его долг как воина и принца и излагая перед ним различные философские системы. Основные идеи: цитаты

 

 

 

 

Бхагавад-гита

12.17. Хто не радіє і не ненавидить, не журиться, відрікається від сприятливого і несприятливого, той відданий дорог Мені.
2.11. Промовляючи премудрі промови, ти тужиш про те, що не гіднескорботи. Мудрець не сумує ні за живими, ні мертвими.
14.24. Хто однаковий в щасті і нещасті, перебуває в собі і однаково дивиться на землю, камінь і золото, на приємне і неприємне - стійкий, рівний до осуду і похвали;
18.42. Спокій, самообладання, аскетичність, чистота, терпіння, правдивість, мудрість, віра в Бога - ось обов'язки брахманів, народжені їх власною природою.
16.21. Троїсті врата в пекло, що гублять душу, хтивість, гнів і жадібність; тому треба позбутися цих трьох.
18.66. Залишивши всі обов'язки і релігії, будь відданий мені одному, і Я звільню тебе від наслідків усіх гріхів; не журися.

Зороастризм.

"Зло є таким же єством, як і добро, і обидва вони виходять від своїх початкових причин - Бога і диявола. Диявол Ахріман, який завжди існував, є відповідальним за все зло у світі, хвороби і смерть, гнів і жадібність. Так як вони абсолютно протилежні один одному, то неминуче вступають в конфлікт ".