Способи фіксації точки еквівалентності

У методах осадження і комплексоутворення не існує універсальних індикаторів. Залежно від методу та умов проведення визначень в якості індикатора застосовують різні сполуки. В цілому основні способи визначення точки еквівалентності у даному методі можна розділити на такі групи:

1. Безіндикаторні (по просвітлюванню розчинів або по рівному помутнінню), які використовуються у випадку утворення деяких осадів.

2. Використання речовин, які утворюють з титрантом забарвлені сполуки, менш міцні, ніж основний продукт. Наприклад, для визначення хлоридів аргентометричним методом до розчину, що аналізується, додають розведений розчин калій хромату. При титруванні суміші калій хлориду та калій хромату першою утворюється менш розчинна сполука арґентум хлориду. Після зв'язування хлорид-іонів (С_Cl^– =10^-5 моль/л) титрант реагує з хроматом. Поява осаду помаранчевого відтінку внаслідок утворення Ag₂Cr0₄ відповідає моменту еквівалентності (метод Мора).

У меркурометрії індикатор, діфенілкарбазон, реагує з надлишком титранту, при цьому утворюється яскраво-синя комплексна сполука. При визначенні йодидів спочатку утворюється більш міцний продукт Hg₂J₂ – яскраво-жовта сполука, потім Hg(ДФК)₂. Таким чином, у точці еквівалентності спостерігається різкий перехід від жовтого кольору до яскраво-зеленого (суміш жовтого та синього продуктів). І, нарешті, при визначенні срібла тіоціанометричним методом, додають ферум (ІІІ) нітрат:

 

Fe³⁺ + CNS^– ® [Fe(CNS)]²⁺.

 

Перша надлишкова порція титранту (коли весь арґентум практично зв'язаний) забарвить розчин у рожевий колір внаслідок утворення забарвленої комплексної сполуки [FeCNS]²⁺(метод Фольгарда).

Метод Фольгарда має кілька варіантів. При визначенні хлоридів можна добавити точно виміряний об'єм стандартного розчину аргентуму. А залишок арґентум нітрату відтитрувати KCNS у присутності солі ферум (ІІІ).

Крім того, можна спочатку взяти ферум тіоціанат [FeCNS]²⁺та калій галогенід і титрувати цю суміш стандартним розчином AgNO₃. Після зв'язування галогенід-іона, арґентум реагує з тіоціанат-іоном, при цьому руйнується відносно нестійкий комплекс ферум (ІІІ). У цьому випадку точку еквівалентності визначають по зникненню рожевого забарвлення розчину, що аналізується.

3. Адсорбційні індикатори: флуоресцеїн (НФ), еозин (НЕ) та ін. Метод базується на явищі адсорбції індикатора на дисперсних частках після точки еквівалентності. В ізоелектричній точці (точці еквівалентності) поверхня осаду нейтральна Cl^– + Ag⁺ ® AgCl↓, при цьому осад коагулює. При появі надлишку титранту AgNO₃ внаслідок адсорбції одноіменного іона поверхня осаду заряджається:

AgCl + Ag⁺ ® AgCl|Ag⁺.

Позитивно заряджена поверхня продукту реакції притягує аніон органічного барвника Ф^–:

AgCl|Ag⁺ + Ф^– ® AgCl|Ag⁺–Ф^–.

У результаті поверхня білого осаду AgCl набуває рожевого кольору.

4. Окисно-відновні індикатори: зокрема, дифеніламін при титруванні солей цинку калій гексаціанофератом (ІІ). Для утворення окисно-відновної пари, у розчин додають декілька краплин калій гексаціаноферату (ІІІ):

.

У точці еквівалентності, та особливо при появі першої порції надлишку титранту, різко змінюється співвідношення концентрацій [K₃Fe(CN)₆]/[K₄Fe(CN)₆] (концентрація K₄Fe(CN)₆ збільшується), змінюється також реальний потенціал цієї пари. В результаті цього дифеніламін із окисненої форми синього кольору переходить у відновлену (безбарвну). Схематично це можна надати:

ДФБФ + [Fe(CN)₆]^4– ® ДФА + [Fe(CN)₆]^3–.

5. Кислотно-лужні pH індикатори. Наприклад, при визначенні алюмінію флуорометричним методом використовують метилоранж. Алюміній хлорид у результаті гідролізу має кисле середовище (рН<3):

 

Al³⁺+H₂O ® AlOH²⁺ + H⁺.

 

З утворенням малодисоційованого продукту алюміній фториду (Al³⁺ +3F^–® AlF₃¯) збільшується рН середовища до 4,5. У результаті чого, метилоранж вступає в таутомірне перегрупування, змінюючи забарвлення розчину з оранжевого на жовте.

рН-індикатори використовують іноді і в комплексонометрії. Продуктом реакції є кислота, яка відтитровується лугом:

 

Me²⁺ + [H₂Y]^2–® [MeY]^2– + 2H⁺.

 

6. Металохромні індикатори, які використовують у комплексонометрії. Це органічні барвники, що утворюють з іоном, що визначається, забарвлені, відносно нестійкі комплексні сполуки. Ці сполуки біля точки еквівалентності руйнуються внаслідок витіснення індикатора трилоном Б. Причому колір вільного індикатора відрізняється від його кольору в комплексній сполуці.

4. ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ РОЗРАХУНКОВОЇ РОБОТИ (РР)

 

Насамперед необхідно зазначити, що індивідуальне завдання це творча робота, що передбачає розуміння дисципліни «Аналітична хімія» та взаємозв’язок окремих дисциплін з аналітичною хімією. В індивідуальній розрахунковій роботі необхідно розкрити найбільш повно суть теоретичних питань, та вирішити всі задачі.

У процесі підготовки завдання можна користуватися різними джерелами: книгами, довідниками, науковими журналами та інтернетом. Кількість сторінок індивідуального завдання має бути не менше ніж 20 сторінок.

Приклад титульних аркушів наведено у додатках 1, 2.

Студент при виконанні розрахункової роботи відповідає на питання і вирішує задачі із завдання варіанта, який визначено йому викладачем (таблиця варіантів контрольних завдань).

Скорочений список вимог до оформлення, змісту та терміну здачі РР наведено у додатку 3.

 

Правила оформлення індивідуальної РР

 

Розрахункова робота виконується згідно з стандартом ДВНЗ УДХТУ для студентів всіх напрямів підготовки, освітньо-кваліфікаційних рівнів та форм навчання [13], який в електронному вигляді є в бібліотеці ДВНЗ УДХТУ.

Індивідуальна РР подається, бажано, в друкованому вигляді (шрифт текстового редактора Word Times New Roman розміру 14 кегль, полуторний міжрядковий інтервал, вирівнювання по ширині, абзац – відступ 1,25 см) на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм) до тридцяти рядків на сторінці. Текст роботи необхідно друкувати, зберігаючи поля таких розмірів: лівий – не менше ніж 30 мм, правий – не менше ніж 20 мм, верхній – не менше ніж 20 мм, нижній – не менше ніж 20 мм. У разі необхідності можна також подавати таблиці та ілюстрації на папері формату А3.

Помилки, описки, які виявилися в процесі написання роботи, можна виправляти – підчищати або зафарбовувати білою фарбою з нанесенням на тому ж місці або між рядками виправлений текст друкованими літерами. Допускається не більше двох виправлень на одній сторінці.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, позначають арабськими літерами без знака «№». Першою сторінкою роботи вважається титульний аркуш, який включається в загальну нумерацію сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних аркушах номер ставлять у верхньому правому куті сторінки без крапки в кінці.

 

Ілюстрації

Ілюстрації позначають словом «Рисунок» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій поміщених у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад – «Рисунок 1.2» (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назву розміщують послідовно під ілюстрацією, наприклад:

 

 

Рисунок 1.2 – Залежність розчинності осадів від надлишку осаджувача

Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць розміщених у додатках) у межах розділу. В лівому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається також як і номер ілюстрації. Наприклад, «Таблиця 3.2» (друга таблиця третього розділу) наприклад:

Таблиця 3.2 – Буферні суміші

 

Буферна суміш	рН	Область рН ефективного використання
HCOOH + HCOONa	3,8	2,8 – 4,8
C6H5COOH + C6H5COONa	4,2	3,2 – 5,2
CH3COOH + CH3COONa	4,8	3,8 – 5,8
NaH2PO4 + Na2HPO4	6,6	5,6 – 7,6
NH4OH + NH3	9,2	8,2 – 10,2

 

При перенесенні частини таблиці на інший аркуш слово «Таблиця» і її номер вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці.

Заголовки колонок і рядків повинні бути за можливістю короткими. Висота рядків не повинна бути менше 8 мм. Заголовки колонок повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо підзаголовок самостійне речення.

Формули та рівняння

Рівняння і формули слід виділяти з тексту в окремий рядок. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його треба переносити на іншу тільки після знака рівності (=) або після інших математичних знаків з їх обов'язковим повторенням у новому рядку. Рівняння нумеруються у межах розділу. Номер формули або рівняння стоїть в стрічці разом з нею у скобках. Номер складається з двох цифр – перша це номер розділу, друга – порядковий номер формули або рівняння (див. приклад). Пояснення значень, символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою в тій же послідовності, як і у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де», після якого двокрапка не ставиться. наприклад:

Величина газонаповнення (Г) у відсотках вираховується з виразу:

 

, (2.1)

 

де V_г – об’єм газів, л;

V_р – об’єм рідини, л.

 

або

 

MnO₂ +4HCl → Cl₂ +MnCl₂ +2H₂O. (2.2)

 

 

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

Для підтвердження власних аргументів необхідні посилання на авторитетне джерело або для критичного аналізу тієї чи іншої друкованої роботи необхідно цитування. Мовний етикет вимагає точно відображати цитований текст, так як невеликі скорочення наведеного фрагменту, можуть спотворити зміст, вкладений автором. Загальні вимоги до цитування:

– кожна цитата обов'язково супроводжується посиланнями на джерело. Посилання вказується в квадратних дужках, на перше місце ставиться номер джерела в списку літератури, з якої безпосередньо взята цитата (наприклад: [8]);

– цитування повинно бути повним, без самовільного скорочення авторського тексту і без спотворення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і означається трьома крапками;

– посилатися потрібно на останні видання публікацій. На більш ранні видання слід посилатися лише в тих випадках, коли в них присутній матеріал, не включений в останні видання.

 

Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел містить бібліографічний опис використаних джерел. Бібліографію складають відповідно друкованому виданню (за титульним аркушем видання і на мові тексту видання) або виписують з каталогів повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.д.

 

Приклади щодо оформлення списку літератури наведені нижче.

Один автор:

· Багров, Н. В. Таврический университет на рубеже третьего тысячелетия [Текст]: науч. издание / Н. В. Багров. – Киев: Либідь, 2007. – 246 с.

Два або три автори

· Кириллов, В. И. Упражнения по логике [Текст]: учеб. пособие по специальности «правоведение» / В. И. Кириллов, Г. А. Орлов, Н. И. Фокина. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Антэя, 2000. – 152 с.

Чотири або більше авторів.

· Методика нормування ресурсів для виробництва продукції рослинництва / [Вітвіцький В. В., Кисляченко М. Ф., Лобастов І. В., Нечипорук А. А.]. – К.: НДІ "Украгропромпродуктивність", 2006. – 106 с. – (Бібліотека спеціаліста АПК. Економічні нормативи).

· Механізація переробної галузі агропромислового комплексу: [підруч. для учнів проф.-техн. навч. закл.] / О. В. Гвоздев, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П. Рогач, М. М. Сердюк. – К.: Вища освіта, 2006. – 478, [1] с. – (ПТО: Професійно-технічна освіта).

 

Таким чином, якщо авторів не більше трьох, необхідно виносити в заголовок прізвище першого автора, а потім вказувати назву документа. Якщо авторів більше трьох, першим елементом опису стає основний заголовок документа, а потім вказують авторів.

Електронний ресурс локального та віддаленого доступу

· Никитюк Б. А. К вопросу о сенситивных, критических и кризисных периодах [Электронный ресурс] / Б. А. Никитюк, Р. С. Черкасова // Психология, этология, НЛП. – Режим доступа: http://www.follow.ru/article/345

· Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний ресурс] ]: навч. посіб. для студ. мед. вузів III – IV рівнів акредитації / Б. Р. Богомольний, В. В.

· Кононенко, П. М. Чуєв. – 80 Міn / 700 MB. – Одеса: Одес. мед. ун-т, 2003. – (Бібліотека студента-медика) – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM); 12 см. – Систем. вимоги: Pentium; 32 Mb RAM; Windows 95, 98, 2000, XP; MS Word 97-2000. – Назва з контейнера.

· Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти [Електронний ресурс]: за даними Всеукр. перепису населення 2001 р. / Держ. ком. статистики України; ред. О. Г. Осауленко. – К.: CD - вид-во "Інфодиск", 2004. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM): кольор.; 12 см. – (Всеукр. перепис населення, 2001). – Систем. вимоги: Pentium-266; 3Mb RAM; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з титул. екрана.

· Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі: електронні ресурси в науці, культурі та освіті: (підсумки 10-ї Міжнар. конф. „Крим-2003") [Електронний ресурс] / Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko.htm.

 

Дисертації

· Петров П. П. Активність молодих зірок сонячної маси: дис.... доктора фіз.-мат. наук: 01.03.02 / Петров Петро Петрович. – К., 2005. – 276 с.

·

Авторські свідоцтва

· А. с. 1007970 СССР, МКИ3 В 25 J 15/00. Устройство для захвата неориентированных деталей типа валов / В. С. Ваулин, В. Г. Кемайкин (СССР). – № 3360585/25-08; заявл. 23.11.81; опубл. 30.03.83, Бюл. № 12.

·

Патенти

· Пат. 2187888 Российская Федерация, МПК7 Н 04 В 1/38, Н 04 J 13/00. Приемопередающее устройство / Чугаева В. И.; заявитель и патентообладатель Воронеж. науч.-исслед. ин-т связи. – № 2000131736/09; заявл. 18.12.00; опубл. 20.08.02, Бюл. № 23 (II ч.).

Додатки

Додатки оформлюються як продовження роботи на наступних сторінках, розміщують їх у порядку появи посилань у тексті роботи. Кожний додаток повинен оформлюватися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований зверху маленькими літерами (з першої великий) симетрично стосовно тексту.

Посередині рядка над заголовком пишеться слово «Додаток __» і велика літера, що позначає додаток. Додаток слід позначати послідовно великими літерами українського алфавіту (або російського, якщо написана російською мовою). Перший додаток, наприклад, позначається як «Додаток А».