Див. ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII

Нині статус народних депутатів України визначається значною кількістю законодавчих актів. Зокрема, ця сфера регулюється приписами Конституції України, законів України «Про статус народного депутата України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України». Безумовно, що питання, пов’язані зі статусом парламентарія, врегульовано положеннями Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», приписами Кримінального кодексу України тощо.

Народні депутати України є повноважними та відповідальними представниками народу України у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій Верховної Ради України. Виконуючи свої функції і повноваження, народні депутати керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.

Народним депутатом України може бути лише громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Народний депутат повинен мати громадянство України, бо саме ця властивість визначає наявність повноцінних правових зв’язків між особою і державою, у тому числі й наявність усіх юридичних прав і обов’язків, передбачених Конституцією України.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитись від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі, їм забороняється займатись будь-якою діяльністю, крім наукової та викладацької. Повноваження народних депутатів України набувають чинності з моменту складання ними перед Верховною Радою України відповідної присяги. Якщо народний депутат відмовляється складати присягу, то він втрачає депутатський мандат, і у відповідному виборчому окрузі мають відбутися нові вибори до Верховної Ради України.

Конституція України закріпляє низку гарантій депутатської діяльності, які покликані забезпечити сприятливі умови для виконання народними депутатами своїх повноважень. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність, яка означає, що народний депутат не може бути притягнутим до будь-якої юридичної відповідальності за діяльність, яку він здійснює під час реалізації своїх депутатських повноважень.

Депутатська недоторканність також означає й те, що народного депутата України не можна притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради України, вираженої у відповідній постанові, що приймається на її пленарному засіданні.

Обсяг повноважень народних депутатів України визначається Конституцією України та чинним законодавством. Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України відповідного скликання. Ст. 81 Конституції України передбачає підстави дострокового припинення депутатських повноважень:

1) складення повноважень за особистою заявою депутата; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата; 3) визнання депутата в судовому порядку недієздатним або безвісти відсутнім; 4) припинення громадянства України або виїзд депутата на постійне проживання за межі України; 5) смерть депутата.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (має проголосувати не менше 226 народних депутатів).

Важливими формами депутатської діяльності є депутатський запит і депутатське звернення.

Депутатський запит — це поставлена на сесії Верховної Ради України вимога народного депутата України до певних органів та посадових осіб дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до посадових осіб державних органів, керівників підприємств, установ та організацій, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Чинне законодавство передбачає відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог народного депутата України.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом. З приводу зазначених конституційних приписів єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні у своєму Рішенні № 1–зп від 13.05.1997 р. (у справі щодо несумісності депутатського мандата) наголосив, що обмеження на поєднання депутатського мандата зі всіма іншими видами діяльності мають, згідно з цією статтею, встановлюватись законом.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій, які покликані за- безпечити ефективність діяльності народного депутата України. До них належать: неприпустимість свавільного обмеження депутатських повно- важень, депутатська недоторканність (депутатський імунітет), створення належних умов для виконання депутатських повноважень, забезпечення інформаційними матеріалами та юридичною допомогою, право на вико- ристання засобів масової інформації й технічних засобів, право мати до тридцяти одного помічника-консультанта, забезпечення народних депутатів жилими приміщеннями, щомісячне відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням депутатських повноважень, право на першочергове поселення в готелі, право на безоплатний проїзд, звільнення від призову на військову службу або збори, державне страхування народного депутата, фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення, право народного депутата після закінчення строку його повноважень на попередню роботу (посаду) тощо.

Народні депутати України знаходяться під захистом депутатського імунітету та індемнітету. Термін «імунітет» від латинського «immunitas» означає буквально звільнення від чого-небудь. Імунітет депутата це за- борона арешту чи притягнення депутата до судової (інколи й адміністративної) відповідальності без згоди представницького органу, до складу якого він входить. Депутат користується недоторканістю лише на час дії депутатського мандату. Термін «індемнітет парламентський» походить від латинського «indemnitas» дослівно захист від шкоди, забезпечення збереження. Це заборона переслідування і покарання депутата за ті дії, які депутат виконує в процесі реалізації своїх депутатських повноважень. Проте, індемнітет парламентський не застосовується в разі скоєння депутатом кримінального злочину.

Народному депутату України гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

Як відзначено у Рішенні Конституційного Суду України № 12–рп/2003 від 26.06.2003 р. (справа про гарантії депутатської недоторканності) депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Затримання як тимчасовий запобіжний кримінально–процесуальний і як адміністративно–процесуальний заходи може бути застосоване до народного депутата України лише за згодою Верховної Ради України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України – в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Європейська Комісія за демократію через право (далі –Венеціанська Комісія) у Висновку № 230/2002 від 8 грудня 2003 р. (CDL–AD(2003)019) за результатами аналізу змісту трьох законопроектів про внесення змін до Конституції України зауважила, що прив’язування мандата народного депутата до членства у парламентській фракції або блоці загрожує незалежності депутатів і також може бути неконституційним, беручи до уваги, що члени парламенту повинні представляти інтереси народу, а не їхніх партій. Венеціанська Комісія наполегливо рекомендувала забезпечити, щоб положення про народних депутатів не зв’язувало окремого депутата щодо членства у парламентській фракції або блоці у спосіб, що порушує його незалежний та вільний мандат. У Резолюції 1549 (2007) «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 19 квітня 2007 р. Парламентська асамблея Ради Європи наголосила, що рекомендаціями Венеціанської Комісії 2004 р., подібні положення потрібно вилучити також із загального законодавства. Асамблея впевнена, що послідовна політична програма, відповідальне та віддане членство в партії, а також прискіпливий відбір партійних кандидатів є ефективнішими інструментами заохочення партійної та фракційної дисципліни.

Повноваження народного депутата України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзви- чайного стану в Україні або в окремих її місцевостях. Держава гарантує народному депутату України необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Органи державної влади та органи місце- вого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та їх підпорядкування, забез- печують умови для здійснення народним депутатом України своїх повно- важень у межах та в порядку, визначених Конституцією України, законами України, а громадські організації та політичні партії можуть сприяти йому в цьому.

Оптимальним є таке розуміння змісту поняття правового статусу Голови Верховної Ради України, як сукупність правових норм, які регулюють процедуру номінування, набуття прав, обов’язків, відповідальності та припинення повноваження Голови Верховної Ради України.

Необхідно розрізняти категорії „статус Голови Верховної Ради України", „правовий статус Голови Верховної Ради України", „конституційний статус Голови Верховної Ради України" та „конституційно-правовий статус Голови Верховної Ради України". У першому випадку мається на увазі фактичне положення цієї посадової особи, що визначається як правовими, так і іншими соціальними (корпоративними, моральними, політичними) нормами, що підкріплюються відповідними гарантіями. У другому випадку йдеться про становище Голови парламенту, опосередковане лише правовими нормами. У третьому випадку йдеться про статус Голови Верховної Ради України, урегульований лише нормами конституційного права. Власне, у конституційно-правовому статусі можна виокремити конституційний статус, який є ще більш вузьким із змістовного погляду: йдеться про опосередкування статусу Голови Верховної Ради України винятково конституційними нормами.

Центром правового статусу Голови Верховної Ради України виступають його повноваження, що складаються з його прав та обов'язків. У них не лише фіксуються зразки, стандарти поведінки, які держава вважає обов'язковими, доцільними для нормальної життєдіяльності суб'єкта управління парламентом держави, але і розкриваються основні принципи відносин його з іншими інститутами парламенту, з іншими органами публічної влади. Всі інші елементи поняття правового статусу Голови Верховної Ради України, що входять до його структури, так чи інакше групуються і об'єднуються довкола його прав та обов'язків.