Види, форми, прийоми розумової діяльності

Самостійна робота № 3

Тема: Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми

розумової діяльності. Основні закони риторики

Мета: залучити студентів до самостійної роботи; навчити формувати навички і

прийоми мислення; ознайомити з основними законами риторики

Література: [3], с.199-212.

Перебіг роботи:

Завдання 1. Відредагуйте подані словосполучення.

Виключення з правил, прийняти заходи, особовий приклад, любе питання, згідно наказу, економічні покажчики.

Завдання 2. Опрацюйте наведені речення і вилучіть з них

зайві слова.

1. Кошти мають бути використані за цільовими при­значеннями.

2. Звільнити Спасенко О.П. з посади у зв'яз­ку з невиконанням ним своїх прямих і непрямих служ­бових обов'язків. 3. Нам потрібно об'єднати воєдино усі свої палкі зусилля. 4. На цьому засіданні слід підвести коротке резюме висловленого! 5. Мені треба подати до відділу кадрів свою власну автобіографію.

Завдання 3. Виправте і запишіть правильно слова, словоспо­лучення і речення.

1. Виписка з протоколу, подача документа, особо­вий рахунок в ощадному банку, текучість кадрів, прий­няти заходи з поліпшення ситуації.

2. Документ включає важні відомості. У звіті зустріча­ються прорахунки. Винахід за своїм змістом протирічить суспільним інтересам. У плані розроблені міроприємства на поліпшення працьової дисципліни. Кожний слідуючий службовий запит з погашення заборгованості платні служ­бовцям ускладнює повне виплачення усієї зарплати.

Завдання 4. Законспектувати основні закони риторики.

 

Додаток до СРС № 3.

Завдання: прочитайте, складіть план, перекажіть прочитане за планом. До якого стилю належить цей текст? Який заголовок ви б дали цьому тексту?

За словником, риторика - це наука про вміння говорити красно, гарно, так, як і належить у конкретному випадку. У цьому визначенні називається характерна ознака - "говорити красно", тобто образно, виразно, емоційно. Ці риси підсилюють ефективність виступу: яскра­ва промова викликає інтерес у слухачів, підтримує увагу до предмета розмови, здійснює вплив не лише на розум, але й на почуття, уяву слу­хачів. На думку Б.М. Головіна, це досягається завдяки таким умовам:

- самостійність мислення, діяльності автора виступу;

- небайдужість до того, про що він говорить;

- добре знання мови й виражальних можливостей;

- досконале володіння особливостями мовних стилів;

- систематичне і свідоме тренування мовленнєвих навичок;

- уміння контролювати своє мовлення, помічати, що у ньому ви­разне, а

що шаблонне, сіре;

- свідомий намір автора говорити і писати виразно, психологічна цільова

установка на виразність.

Виголошення промови, виступ - це процес роботи оратора в ауди­торії. Саме під час цього процесу народжується психологічний кон­такт між виступаючим та слухачами.

Виступ промовця - це творчий процес. Зберігаючи завчасно під­готовлену структуру виступу, промовець у процесі її виголошення ви­користовує нові прийоми. Саме в цьому головна сила живого творчого слова.

Виступ - це складне, як правило, багатофункціональне явище. Під час промови виступаючий виконує ряд функцій, зокрема: думає, гово­рить, дивиться, слухає, відчуває.

Справжнім красномовством є красиве і змістовне мовлення - яскраве, вражаюче, захоплююче, цікаве за змістом. Завдяки цим якос­тям виступ оратора набуває переконливості, доступності, у силу яких він і досягає своєї мети.

Красномовство - це перш за все дар природи, талант, але не тільки. Воно є результатом величезної праці, чималих зусиль над собою. Ле­гендарним прикладом для нас є Демосфен.

Великі оратори були, як правило, не лише обдаровані від природи, але й володіли істинно енциклопедичними знаннями. Це були люди високої культури, широкої ерудиції, вони палко любили свою Батьків­щину, вірно слугували її інтересам.

Словник.

Комунікабельність — здатність до комунікації — спілкування, до легкого встановлення контактів і зв'язків, товариськість. Ерудиція — глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність. Трактат — наукова праця, де розглянуто окреме питання чи проблему. Статус — законо­давчо закріплене правове становище.

 

Види, форми, прийоми розумової діяльності

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і по­роджує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, роз­ширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відно­шення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю приро­дою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу".

Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, про­буджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'я­зане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка част­ково підтвердилася.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмін­ностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його яр­ликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

 

Прийоми мислення:

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синте­зом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяль­ності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин ціло­го до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і ма­теріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фак­тично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою вияв­лення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого почина­ється пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Як­що б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні оз­наки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згру­пування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальню­ючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістот­них та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну час­тину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкре­тизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявлен­нях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв’язків.

 

Види мислення:

Розглянемо загальноприйняту класифікацію видів мислення:

- за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;

- за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;

- за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Історично спочатку відбулося становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком людського суспільства - теоретичної розумової діяль­ності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У людей робітничих

професій, праця яких пов'язана з реальними предметами, переважає прак­тичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - роз­в'язання конкретних задач.

Конкретно-дійове або наочно-дійове мислення грунтується на безпо­середньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на час­тини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина скла­дає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколиш­ньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве до­шкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхід­ність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності пись­менників, художників, акторів. За Б.Тепловим "діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономір­ностей". Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.

Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення, яке існує у ви-

г­ляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мов­ленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення.

В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.

 

Форми мислення:

Людина пізнає світ логічним шляхом, за допомогою органів чуття, свої знання формує у вигляді понять.

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні - на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

У понятті загальне й спеціальне призначення предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від сприймання, а узагальнення, де в одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, "книга", "суспільство", "Всесвіт").

У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою систе­мою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Різна кількість часу потрібна особистості для оволодіння тими чи іншими поняттями. Іноді все життя можна розкривати суть окремих понять.

Зміст понять розкривається в судженнях. Судження - форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось.

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

Логічний висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Аристотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним. Наприклад, перше судження: "Усі студенти П-го курсу історичного факультету вивчають психологію". Друге судження: "Олена Іваненко -" студентка П-го курсу історичного факультету". Логічний висновок: "Олена Іваненко вивчає психологію".

Так чи інакше ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: поняття, судження, логічні висновки.

Сила думки значною мірою залежить від духовності чи рівня сили волі її власника. Позитивні думки про інших, відмова від обговорення чиїхось не­приємностей чи проблем, цікаві бесіди про культуру, мистецтво, природу, літературу зумовлять зміну духовної свідомості, а звідси й поведінку. Важ­ливо при цьому забезпечувати гармонію інтелекту, почуттів і поведінки, мати міру в усьому.

Біблійна легенда про те, що Господь карає окремих людей і цілі народи за їхні гріхи, які завжди починаються з думок, останнім часом підтверджується. Вчені дійшли висновку, що земні катастрофи (руйнівні землетруси та вивер­ження вулканів) відбуваються саме там, де нагромаджується критична маса негативної психічної людської енергії. Так реагує ноосфера Землі на ано­мальні думки, явища суспільного життя людей і держави.

 

 

Закони риторики

Риторика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання.

Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в ста­родавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.

Інтелектуальні посібники, написані Аристотелем, Квінтиліаном і Цицероном, як і вся літературна критика базувалась на риторичних правилах. Аристотель розрізняв три способи переконання: логічний, емоційний, етичний.

Таким чином, ораторське мистецтво можна визначити як комплекс знань, умінь і навичок оратора щодо підготовки і проголошення переконливої про­мови. Під цим розуміється цілий комплекс знань і умінь: формулювання проблеми, висування ідеї (знаходити предмет розмови), мистецтво архітек­тоніки (побудови) самої промови, її композиції; це знання прийомів впливу на аудиторію, це уміння доводити і спростовувати, вміння переконувати; це «вітійство» — мовна майстерність.

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: аудиторії, стратегії, тактики, мовного (мовленнєвого), ефективної кому­нікації (динаміки діяльності оратора) та контрольно-аналітичного (реф­лексії).

Закон аудиторії: не існує безадресних промов. Кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-де­мографічних, соціально-психологічних) і, основуючись на них, вести при­цільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.

Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.

Під напрямками діяльності розуміється послідовне, поетапне визначення мети діяльності, тобто цільової установки, що складається, насамперед, з завдання й надзавдання та тези, головної ідеї промови. Закон стратегії фор­мує і розвиває в особистості вміння розробляти програму діяльності на ос­нові певної концепції знань і зважаючи на характеристику аудиторії.

Під тактикою оратора розуміється сукупність принципів, способів і за­собів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибу­довувати композицію при застосуванні комплексу основних принципів (логічних та дидактичних), композиційних прийомів та вибору способів розгортання тези. Крім того, тактика — це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.

Мовний закон має змістом положення про те, що не можна говорити од­наково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної яснос­ті, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мов­ного закону с вміння людини втілювати свою думку в словесну дію — інте­лектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вер­бальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).

Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) є законом «виконання» вже підготовленої промови. Під час спілкування виявляється, що «словесна дія» може відбуватися зовсім не так, як її підготував промо­вець. Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мети оратора.

Контрольно-аналітичний закон — це оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови), це вміння оцінювати якість і ефек­тивність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексу-вати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок — своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови. Сукупність законів ораторського мистецтва можна виразити таким чином, у наступній риторичній формулі: А+С+Т+М+ЕК+КА, де А — закон аудиторії, С — закон стратегії, Т — закон тактики, М — закон мовний, ЕК — закон ефективної комунікації, КА — закон контрольно-аналітичний.

Закони риторики, які наведені у риторичній формулі, відбивають систем­ність мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що головним чином визначає її результативність, від чого у певній мірі залежить успіх будь-якої конкретної діяльності людини взагалі. Розглянуті закони спрямовані на інтелекту­альний розвиток людини, її ерудицію, розвиток таких якостей мислення, як самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, відкритість.

Можна зро­бити висновок, що ораторське мистецтво насамперед вчить людину грамотно мислити, бо, як вважав Сократ, «все, що хочеш сказати, розглянь спочатку в голові своїй, тому що у багатьох язик передує самій думці».

Розглянута риторична формула системності законів ораторського мис­тецтва — А+С+Т+М+ЕК+ КА — дозволяє проаналізувати питання про фази та етапи діяльності оратора. Передусім наочно показано, що існують перш за все чітко граничні три фази діяльності оратора — докомунікативна (А+С + Т+М), комунікативна (ЕК) та пост-комунікативна — (КА).

Щодо етапів діяльності оратора, то їх можна виділити шість: аудиторний, стратегічний, тактичний, мовний (редакційній), комунікативний (виконання промови), контрольно-аналітичний.

Розглянемо коротку характеристику законів риторики.

Перший закон риторики (концептуальний) формує й розвиває у мовця, зокрема психолога, вміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон - моделювання аудиторії формує розвиває у мовця вміння системно вивчати три групи ознак (соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні), які визначають «портрети» будь-якої аудиторії вищого навчального закладу, та враховувати отримані результати під час комунікації.

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває у мовця уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрету аудиторії, а саме:

 

- визначення цільової установки діяльності (навіщо?);

- виявлення і розв'язання суперечностей у досліджуваних проблемах;

- формулювання тези (головна думка, власна позиція).

 

Четвертий закон передбачає формулювання у викладача вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної співтворчості психолога із слухачами тощо.

П'ятий закон (мовленнєвий) вимагає формування у психолога уміння володіти мовленням, оформлювати власну думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (ефективної комунікації) спрямований на формування і розвиток у психолога уміння встановлювати контакти з аудиторією й управляти нею, що є необхідною умовою успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) передбачає сформованість у психолога рефлексії (з метою глибокого аналізу власних відчуттів, що дає можливість робити необхідні висновки і отримувати цінний життєвий та риторичний досвід) та умінь оцінювати діяльність інших, допомагати їм у цій діяльності та вбирати в себе цінний досвід іншого.

 

Шостий та сьомий закони риторики розкривають управлінський аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності.