Короткий зміст теми та рекомендації до її опанування

Термін “ойкономія” уперше вжив давньогрецький філософ Ксенофонт.(близько 430-355 р. До н.е.) у працях “Домоустрій”, “ Кіропедія”, вважаючи економію наукою про домогосподарство, тобто система правил організації рабовласницького господарства.

Арістотель (384-322р. До н.е.) у працях “Політика” й “Афінська політія” поділив науку про багатство на економіку, під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, і хремастику, що означає вміння наживати достаток. “Хрема”- це майно, володіння.

За середніх віків економія була близька до ксенофонто- арістотелівської “ойкономії”. Коли ж утворилися централізовані держави, виникла потреба в обгрунтуванні їхньої економічної політики, що було зроблено за допомогою політичної економії. Термін “політична економія” походить від слів “політикос”(державний, суспільний) і “ойкономія” Він належить французькому вченому А. Монкретьєну, який вжив його у праці “Трактат політичної економії”(1615). Тому політична економія- це “державоводство”, зібрання правил і настанов з організації та управління державним господарством.

Cуспільне життя потребувало розвитку економічної теорії і вона прогресувала, відображаючи ті зміни, що відбувалися в економічних системах окремих країн.

У 15-18ст. В економічній науці панував меркантилізм (від лат.”мерканте”-торговець, купець). Найбільш відомими представниками меркантилізму були: Уільям Стаффорд, 1554-1612р. Томас Мен, 1571-1641, Скаруффі, 1519-1584, Антуан Монкгетьєн

Меркантилізму притаманні дві основні риси:

- багатство ототожнювалося з золотом (грішми), яке приносить зовнішня торгівля, а тому держава повинна сприяти розвитку торгівлі. Така політика держави називалася державним протекціонізмом.

- об’єктом дослідження була лише сфера обігу. Меркантилісти запровадили у науковий обіг поняття “національне багатство”, поставили проблему джерела доходів, еквівалентності обміну та ін.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбувалися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французький дістав назву фізіократії, а англійський – промислової, або англійської школи, в якій класична школа досягла вищого рівня.

Фізіократи піддали різкій критиці економічні погляди меркантилістів і започаткували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не на заохочення торгівлі,а на створення умов для розвитку виробництва.

Фізіократи першими в історії економічної науки дали розгорнуту класифікацію доходів і встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономврностей.

Кене Ф. Вперше здійснив аналіз суспільного відтворення. У праці “Економічні таблиці”(1758) він наголошував на підпорядкованості всього сущого законам природи, спроможності людей пізнати ці закони й дотримуватися їх.

Політична економія досягла вершин в працях представників англійської класичної школи. Це: Уільям Петті (1623-1687), Адам Сміт (1723-1790) і Девід Рікардо(1772-1823). Головні наукові досягнення класиків-це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті, постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причоми будь-якого виробництва, а не лише землеробства, як у фізіократів.;відкриття трудової теорії вартості; висунення ідеї поєднання особистих і суспільних економічних інтересів. Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

У 30-ті роки ХХ ст. Загострюються кризові явища в економіці західних країн. Виникає потреба в теорії, яка могла б пояснити безробіття, тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих потужностей при відносній вузькості споживання тощо, і показала можливі шляхи виходу з кризового становища без знищення ринкових основ господарювання. У 1936р. була опублікована монографія англійського економіста Дж. М. Кейнса (1883-1946) “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”, в якій викладені основи теорії державного регулювання економіки. Кейнс дослідив ринкову економічну систему в цілому, вияснив закони її функціонування, з ясував комплекс методів активного впливу на процес відтвороння суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. Він проаналізував вплив держави на розвиток таких макроекономічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків та ін.

Сучасна економічна наука не відкидає нічого з того, що внесли в неї визначені економісти, а скоріше продовжує, розвиває і доповнює.

Політична економія в теперішніх умовах представлена такими основними напрямами: неокласичний, неокейнсіанський, неоінституційний, неоліберальний, марксистський, соціалреформістський та напрям радикальної економії.