Виникнення та розвиток церковнопарафіяльних шкіл

 

Початок 80-х років ХIХ ст. характеризувався створенням поряд із земськими і міністерськими школами церковнопарафіяльних. Це була третя спроба організації урядом шкіл подібного зразка [397]. Два попередні рази ці спроби закінчилися невдачами. На думку М.В. Чехова, існували різні погляди щодо участі духовенства у відкритті та утримані шкіл в Росії, але безумовним було те, що до кінця 80-х років XIX ст. в Росії не існувало того типу шкіл, які отримали назву «церковнопарафіяльні школи»[398]. Тому на початку 80-х років ХІХ ст., поглиблюючи релігійну тематику на внутрішньополітичній арені, царат вирішив церковність протиставити світському навчанню та вихованню. Ще 10 жовтня 1874 р. вийшов указ Святішого Синоду «Про перетворення управління народних училищ», який сприяв посиленню духовенства в освіті [399]. Херсонські священнослужителі вважали Положення 1864 р. таким, що «нанесло величезний удар ролі церкви у народній школі». Особливе незадоволення викликала ст. 17, яка регламентувала роботу училищних рад і не задовольняла своєю редакцією духовне відомство (скарги про роботу шкіл подавалися не до Святішого Синоду, а до уряду)[400]. Це спричинило активізацію духовного керівництва. Було вирішено посилити роль духовенства у народній школі.

Тому, у 1877 р. Херсонська духовна консисторія видала постанову, яка зобов’язувала священиків вести заняття у початкових народних училищах безкоштовно та проводити релігійно-виховну роботу серед населення Херсонської губернії шляхом пропаганди релігійних знань. Особлива увага повинна була приділятися поселенням, які були «заражені штундизмом», та посилити всіляку допомогу сільським громадам в утримані училищ в малолюдних селах» [401].

Заява обер-прокурора Святішого Синоду К.П. Побєдоносцева у лютому 1881 р. про те, що «церковнопарафіяльні школи за своїми умовами існуючого в них навчання і нагляду надають значно більшої гарантії для правильної і благонадійної у церковному і народному дусі освіти, чим інші види шкіл і тому заслуговують особливої, з боку уряду, підтримки і заохочення» активізувала дії уряду щодо посиленого впровадження у народних школах церковності та релігійності[402], [403]. Реакція місцевих органів влади була націлена на безумовне виконання освітянської політики царського уряду. Так, свідченням посилення церкви у справі освіти на місцях було розпорядження попечителя Одеського учбового округу у червні 1883 р. стосовно допомоги православному духовенству у відкритті та утриманні церковних шкіл [404]. Підсумком підготовчих дій держави до посилення ролі церкви у шкільній справі були „Правила про церковнопарафіяльні школи які були затверджені урядом 13 червня 1884 р. Багатозначною була резолюція царя: «Сподіваюся, що парафіяльне духовенство буде гідним свого високого покликання у цій важливій справі»[405], [406]. Школи мали за мету «затверджувати у народі православне вчення віри і вихованості християнської і поширювати початкові знання» [407]. Міністерство народної освіти, в свою чергу, зобов’язувалося всебічно підтримувати церковнопарафіяльні школи [408]. Державна політика посилення релігійного виховання у школах призвела до того, що уряд мав намір передати всі початкові школи у підпорядкування Святішому Синоду. У 1900 році з подання Державної Ради було запропоновано об’єднання діяльності Міністерств народної освіти та духовного відомства для спільного керівництва народними школами. Але згоди не було знайдено.[409] Держава і надалі намагалася посилити роль церкви у освіті. Згідно розпорядженню Міністерства народної освіти у тих місцевостях де вже існували церковнопарафіяльні школи, дозвіл на відкриття нових училищ потрібно було питати у місцевого священика [410].

Таким чином, паралельно із земськими та міністерськими школами почав розвиватися новий тип шкіл – церковнопарафіяльні. Особливістю цих шкіл було те, що вони виникли з ініціативи центрального уряду, тому церковнопарафіяльні школи являлися дійсними державними школами. Сучасна українська дослідниця І.М. Петренко, вивчаючи проблеми регіонального розвитку церковної освіти, слушно зауважила, що низка указів і положень щодо освітньої діяльності духовенства (1884 року – «Правила про церковнопарафіяльні школи», 1886 – «Програми навчальних предметів для церковнопарафіяльних шкіл», 1891 – «Правила про школи грамоти», 1896 – «Положення про управління школами церковно-парафіяльними і грамоти відомства православного віросповідання» і, нарешті, 1902 – «Положення про церковні школи») свідчили про державну підтримку початкових шкіл духовного відомства. Згодом «церковнопарафіяльні школи були вилучені із відання училищних рад і передані єпархіальним училищним радам, а через них – архієреям та Синоду»[411]. Міністерство народної освіти у свою чергу видало розпорядження про виплату спеціальної стипендії священнослужителям, які будуть активно сприяти „у школах релігійній та розумовій освіті народу” і направило до Херсонської губернії для реалізації на практиці свого розпорядження 1500 руб.[412]. У 1885 р. при Святішому Синоді була створена спеціальна рада для завідування церковнопарафіяльними школами. Для керівництва церковнопарафіяльними школами на місцях були створені повітові відділення єпархіальних училищних рад для безпосереднього завідування церковнопарафіяльними школами. До складу ради входили духовні та світські особи, а також місцевий інспектор народних училищ[413].

За дослідженням О.О. Федорчук вона виконувала такі функції:

- заохочувала відкриття нових шкіл в єпархії і виявляла причини закриття церковнопарафіяльних шкіл;

- слідкувала за благонадійністю вчителів і суворо церковним напрямом шкіл;

- робила спеціальні роз’яснення, якщо вбачала певні недоліки в постановці навчально-виховного процесу;

- надсилала безкоштовно навчальні підручники і посібники тим школам, які найбільше цього потребували;

- сприяла своїми клопотаннями перед різними відомствами покращенню і благоустрою приміщень шкіл;

- видавала одноразові грошові виплати найбіднішим школам і найкращим вчителям;

- заохочувала вчителів подяками, клопотаннями про нагородження найдостойніших із них синодальними медалями;

- облаштовувала двокласні церковнопарафіяльні школи [414].

До кола обов’язків повітового відділення належало пошук хороших вчителів, забезпечення асигнуванням шкіл, допомога у відкритті додаткових класів, організація уроків для дорослих, впровадження професійної підготовки в церковних школах, створення недільних шкіл та проведення читань для народу під керівництвом парафіяльних священиків. Члени ради мали право бути присутніми на шкільних іспитах. Влаштування короткотермінових педагогічних курсів і співів для вчителів також покладалося на повітові ради[415]. Указ Святішого Синоду наголошував на тому, що в тих «місцевостях, де вже затверджені цивільним відомством школи, які не належать до числа парафіяльних, духовенство повинно відкривати свої школи не інакше як за домовленістю Преосвященного з місцевим керівництвом, тому що для досягнення повного успіху в освіті народу потрібна бути згода із всіма особами і установами, покликаними слугувати цій справі» [416]. Крім того, у губерніях право нагляду за початковою освітою було надано губернаторам, які мали повідомляти урядові свої думки та поради стосовно освіти [417].

У середині 1880 років у народних школах посилилася релігійна тематика у навчанні і вихованні. Це стало причиною того, що у 1886 р. була наступна спроба передати народні школи церкві. Незабаром, 14 березня 1890 р. розпорядженням уряду сільські школи грамоти підлягали нагляду Святішого Синоду, що знаменувало наступний крок до передачі цих шкіл з дворічним терміном навчання і спрощеною програмою під владу церкви[418]. А у 1891 р. школи грамоти повністю перейшли у підпорядкування духовного відомства, що призвело до загального зменшення кількості шкіл підлеглих земству і кардинальному зростаного чисельності церковних [419]

Загалом, завдячуючи увазі уряду та державному фінансуванню кількість церковних шкіл значно збільшилася. За даними Херсонського земства церковнопарафіяльних шкіл у 1897 році у порівнянні з 1884 роком вона зросла у 9,6 разів, учнів у них – 7,3 рази. Лише школи грамоти збільшили свій контингент у 10,2 рази.[420] Наводячи у звіті вищезазначені цифри, Херсонська духовна консисторія сподівалася у недалекому майбутньому досягти рівня земських шкіл. Разом з тим, у церковників турботу викликало те, що у 100 парафіях не було церковних шкіл. На початку ХХ ст. церква значно збільшила кількість своїх шкіл. У 1900 році існували 282 однокласних церковнопарафіяльних та 370 шкіл грамоти[421]. На середину 90-х років у церковних школах зросла кількість учнів – 6199 хлопчики та 1911 дівчаток, у школах грамоти 7476 хлопчиків і 2038 дівчаток. Але земська школа впевнено випереджала церковну за чисельністю учнів, яка дорівнювала 25753 чол.[422]. У той же час губернське земство у «Звіті про стан церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти Херсонської єпархії за 1896/7 навчальний рік» попереджувало, що звіти по церковним школам неповні і містять непотрібні деталі роботи училищ [423].

Не рідкість, коли інформація, наприклад про кількість церковних шкіл, була суперечливою. Міністр народної освіти Д.О. Толстой говорив, що Катеринославська єпархія показала у звіті 400 церковнопарафіяльних шкіл, а на повірку не виявилося жодної школи [424]. Треба відмітити, що церковна звітність про школу розпадалася на два етапи: до 1881 року, коли звіти не надавали значної уваги шкільним справам та більш глибокі і змістовні після 1884 року. В процесі вивчення земствами дійсного стану справ в Херсонській губернії виявилося, що багато шкіл духовного відомства існували лише на папері. Так, за одними даними у 1891 р. існувало 529 церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти, [425] за іншими – 458 [426]. Згідно „Звіту про стан церковнопарафіяльних шкіл и шкіл грамоти у Херсонській єпархії за 1893/94 навчальний рік” говорилося про наявність в Олександрійському повіті 30 церковнопарафіяльних шкіл [427]. У той же час «Список церковнопарафіяльних шкіл и шкіл грамоти Херсонської єпархії з відомостями про особистий склад учнів в них на 1894/5 навчальний рік» подавав інформацію про 60 таких же шкіл[428]. Кількість учнів у церковно-парафіяльних школах теж вимагала уточнення. У Херсонському повіті, за одним джерелом, навчалося у церковнопарафіяльних школах 1203 хлопчика і 402 дівчинки, а за «Списком... про особовий склад учнів» – 1393 хлопчика і 402 дівчинки.[429] Загалом цифри кількості учнів в церковнопарафіяльних школах Херсонської губернії значно різняться між собою (1605 і 1819) [430]. Не були винятком і школи грамоти. Як різнилися відомості про кількість учнів у 1899 і 1900 роках, які навчалися у школах духовного відомства, можна спостерігати за таблицею 3.5.4.

Таблиця 3.2.4.

Кількість учнів церковних шкіл

у 1899 і 1900 роках. [431]

Типи шкіл	1899 навч. Рік	1900 навч. Рік
За даними земств (учнів)	За звітами єпархіальної училищної ради	За даними земств	За звітами єпархіальної училищної ради
Церковнопарафіяльні школи
Школи грамоти
Загалом

 

Таким чином, різниця склала у 1899 році 367 учнів, а у 1900 році – 665 чол. Деякі повіти взагалі не мали достовірної інформації про церковні школи і тому не надавали її до губернського земства. Наприклад, у ряді випадків це стосувалося Одеського земства [432]. В результаті губернське земство не мало можливості «звести» потрібну інформацію докупи і мати достовірні відомості про стан розвитку церковних початкових шкіл у Херсонській губернії.

Про закриття шкіл від єпархії теж надходили недостовірні дані. Наприклад, директор народних училищ В.І. Фармаковський говорить, що у 1892 р. своє існування припинила 101 школа і в той же час у «Господарчо-статистичному огляді Херсонської губернії за 1893 рік. Народна освіта» написано про закриття 24 шкіл [433]. Крім того, звіти про стан церковних шкіл були неповними і їх не можна було порівняти з іншими школами. Земство відмічало, що офіційний звіт про стан церковнопарафіяльних шкіл містив у собі, головним чином, дані, які стосувалися переважно вчительського персоналу, шкільних приміщень і коштів на утримання шкіл, до того ж найбільше місця відводилося деталізації ставлення до справи навчання в цих школах персоналу вчителів, тому земці зробили висновок: «Обсяг і зміст даних звіту запевняють, що церковні школи все ще проходять стадію початкової організації справи» [434].

Про кількість випускників шкіл грамоти звіт давав тільки загальні, зведені цифрі. «У 106 школах грамоти, – говорилося у звіті, – витримали іспит при церковнопарафіяльній школі єпархії для отримання пільгового свідоцтва 294 душі обох статей, що більше минулого року на 46» душ». [435]

У той же час, незважаючи на статистичні недоліки церковного керівництва, треба зауважити, що церква завжди брала активну участь в організації роботи початкових шкіл, в значній мірі спрямовувала виховний процес, формувала релігійний світогляд учнів, брала на себе викладання Закону Божого, або контролювала сам процес викладання законовчителями. У першій половині ХІХ ст. у початкових школах Херсонської губернії вчили дітей грамоті у переважній більшості священнослужителі[436]. Спроби Святішого Синоду відкривати свої училища уряд підтримав циркулярним розпорядженням у червні 1883 р., у якому пропонував усім зацікавленим допомогти православному духовенству у відкритті та утриманні церковних шкіл. Особлива увага надлавалася початковим школам [437].

Розуміючи користь освіти серед народу, передові представники духовенства брали активну участь в організації та створенні народних училищ. Херсонська повітова училищна рада висловила подяку Михайлу Левицькому, Григорію Торському, Василю Романову, Павлу Михайловському, Михайлу Стойкову, Данилу Діаковському, Григорію Гульчевському, Григорію Ніценку, Микиті Ботвіновському за особистий вклад у підтримці народних училищ [438]. Більшість з них безоплатно працювала у школах, навчаючи селянських дітей грамоті.

Керівництво церковними школами покладалося на училищну раду. Для чіткої організації її роботи 28 травня 1886 року була затверджена спеціальна «Інструкція училищній раді при Святішому Синоді». Училищна рада мала значні повноваження: обговорення проблем церковних шкіл та їх вирішення, складання навчальних програм і внесення змін до них, визначення навчальних книг для всіх без винятку предметів та позакласного читання, внесення пропозицій щодо покращення виховної роботи, допомога школам у вирішенні фінансових проблем, розгляд та аналіз звітів про стан шкільних справ, розподіл коштів, призначення почесних попечителів, безкоштовне забезпечення церковних шкіл книжками і навчальними посібниками із спеціального складу, клопотання перед Святішим Синодом про винагороду кращим вчителям тощо.

У своїх діях училищна рада повинна була керуватися «Правилами про церковнопарафіяльні школи» та іншими документами духовного відомства стосовно питань народної освіти і особливо викладання Закону Божого[439].

З метою поширення освіти серед дорослого населення церковним відомством створювалися недільні школи, які працювали за програмою початкового училища [440].

Поява на освітянському просторі церковних шкіл загалом сприяла поширенню грамотності населення Півдня України.

Отже, у 80-90-ті роки ХІХ ст. значно зросла увага держави до народної школи. Свідченням цього є впровадження керівних та контролюючих державних органів і посад, а також створення зразкових міністерських шкіл. У період часу, який розглядається, свідченням пильної уваги влади до початкової освіти є те, що лише за один 1892 рік у збірнику по управлінню Одеським учбовим округом було опубліковано 44 урядові та місцеві документи[441]. Урядові документи відносно освіти (1881 р., 1884 р., 1891 р.) у значній мірі мали регламентуючий та обмежувальний характер. Школа „потерпала” від церковності, урядового тиску і контролю. Але земство у протиборстві з державою виборювало своє право на підвищення свого впливу на народну школу. Завдячуючи урядовій підтримці значно посилила свої позиції школа Святішого Синоду, на яку держава у значній мірі поклала відповідальність за організацію шкіл для народу. Безумовним було загальне підвищення авторитету народної школи, про це свідчать зростання кількості учнів. У той же час через слабку матеріальну базу, нестачу вчителів, бідність батьків, перевантаження школи значна кількість дітей шкільного віку не могла сісти за парти.