Невідкладна допомога хворим із стенозом

ГОСТРИЙ ГНІЙНИЙ ОТИТ

Етіологія — стрептококи, стафілококи, пневмококи, синьогнійна паличка. Патогенні мікроорганізми проникають у середнє вухо ринотубарним шляхом. Патологічні зміни характеризуються набряком слизової оболонки, накопиченням гнійного ексудату, некрозом слизової оболонки і перфорацією барабанної перетинки.

У дітей грудного віку гострий середній отит виникає досить часто і пов’язаний з анатомічними особливостями середнього вуха в цьому віці: широка і коротка слухова труба, через яку мікроорганізми з носової порожнини вільно проникають у барабанну порожнину, розмножуються і спричинюють запальний процес. Важливе значення має й те, що діти переважно перебувають у горизонтальному положенні на спині, що сприяє легкому затіканню інфікованого ексудату із носової порожнини в середнє вухо.

Клініка

Перебіг хвороби характеризується токсикозом і ексикозом. Діти неспокійні, в них порушений сон. Вони відмовляються від годування, бо кожен акт ссання спричинює сильний біль у вусі. При наростанні токсикозу з’являється блювання, розвивається диспепсія, пронос, дитина втрачає масу тіла і настає зневоднення організму (ексикоз). Діагностувати ознаки гострого отиту в дітей 1-го року життя надзвичайно складно. Ось чому в разі підвищення температури і неспокою дити­ни треба завжди зробити обстеження вуха.

Лікування:

Антибіотикотерапія, крім антибіотиків ототоксичного ряду в поєднанні з антигрибковими препаратами (ністатин, леворин, декалін) та вітамінами. Гіпосенсибілізувальні препарати (діазолін, тавегіл, супрастин). Судинозвужувальні препарати в носову порожнину (розчини нафтизину. галазоліну), 1 % розчин коларголу чи протарголу. Краплі антимікробного характеру в зовнішній слуховий хід (софрадекс, отіум). При наростанні клініки гострого отиту і погіршенні загального стану проводять тампонопункцію або парацентез барабанної перетинки. За наявності токсикозу і ексикозу — дезінтоксикаційна терапія (ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін, розчин Рінгера).

Ангіна (гострий тонзиліт) — гостра контагіозна інфекційна хвороба: вираженим гострим запаленням піднебінних мигдаликів та збільшенням регіонарних лімфовузлів. Патологічний процес має системний характер, нерідко виникають ускладнення з боку серця, суглобів, нирок. За частотою виникнення гострий первинний тонзиліт посідає 2-е місце після грипу і становить 3—7 % усіх інфекційних хвороб.

Етіологія і патогенез. Основним збудником ангіни є В-гемолітичний стрептокок групи А і стафілококова інфекція. Виникненню ангіни переважно передують гострі респіраторні вірусні інфекції, під час яких віруси готують фунт для розвитку ангіни. Ангіна рідко спричиняється грибами.

Клінічна картина. За наявністю, характером та місцем розташування нальотів на мигдаликах гострий тонзиліт умовно поділяють на катаральний, лакунарний та фолікулярний.

Катаральна ангіна — це поверхневе ураження мигдаликів. Дитину турбують загальна слабкість, біль голови, біль у суглобах, біль у глотці, що посилюється під час ковтання. Температура тіла помірно підвищена, у дошкільнят може бути високою. У загальному аналізі крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ. Виражені порушення загального стану, підвищення температури тіла при ангіні часто відсувають на другий план провідний суб’єктивний симптом — біль у глотці. Тому порожнину глотки слід оглядати у всіх хворих.

Мигдалики набряклі та гіперемовані. Слизова оболонка довкола них теж дещо гіперемована, але розлитої гіперемії ротової частини глотки немає.

При лакунарній ангіні на почервонілій слизовій оболонці інфільтрованих мигдаликів у ділянці лакун з’являються білі або жовті обмежені нашарування. Вони збільшуються і через деякий час вкривають частину вільної поверхні мигдалика, не виходячи за її межі. Нашарування легко знімаються, не залишаючи кро­воточивої поверхні.

При фолікулярній ангіні крізь почервонілу та набряклу слизову оболонку обох мигдаликів просвічує значна кількість круглих, за розміром як головка булавки, дещо виступаючих жовтуватих або жовтувато-білих крапок. Це фолікули мигдаликів, що нагноїлися.

Лікування. У дітей, хворих на ангіну, необхідно взяти мазок зі слизової оболонки глотки та носа на визначення дифтерійної палички, зробити загальний аналіз крові з визначенням її формули, оскільки ангіна може бути симптомом тяжкої хвороби крові. При легкому перебігу хвороби дитину лікують удома (ліжковий режим). При тяжкому загальному стані дитину госпіталізують в інфекційне відділення. Їжа має бути рідинною, вітамінізованою, легкозасвоюваною, переважно молочно-рослинною. Рекомендується вживати багато рідини. Медикаментозна терапія включає місцеві та загальні методи. Місцево призначають полоскання глотки дезінфекційними теплими розчинами фурациліну, настоями шавлії, ромашки. Енергійні полоскання (гаргаризми) небажані, оскільки вони сприяють поширенню інфекції. Широко використовують спреї, що містять антисептики, сульфаніламіди, антибіотики, знеболюваль­ні препарати, ефірні олії, екстракти лікарських рослин, а саме інгаліпт, каметон. камфомен, стопангін, інгакамф, біопарокс, коллустан, йокс, гівалекс, гексаспрей тощо. За відсутності підвищеної температури тіла застосовують теплові процедури на ділянку шиї: солюкс, зігрівальний компрес, тепле вкутування. Призначають антибіотики пеніцилінового ряду або цефалоспорини протягом 5—6 днів. При алергійній реакції на пеніциліни застосовують макроліди. Якщо перший курс антибіотикотерапії не дає ефекту, проводять другий. Застосовують гіпосенсибілізувальні засоби (антигістамінні, препарати кальцію) і вітаміни групи В та С; симптоматичні препарати (аналгетики, жарознижувальні, серцеві, снодійні) тощо.

СТЕНОЗУВАЛЬНИЙ ЛАРИНГОТРАХЕЇТ – запалення слизової оболонки гортані та трахеї, найхарактернішою ознакою якого є набряк підголосової порожнини, що призводить до гострого порушення дихання, гіперсекрецією залоз, спазмом м’язів гортані.

Етіологія. Причиною виникнення є, грип, кір, вітряна віспа. Сприяють розвитку захворювання алергійний діатез, анатомо-фізіологічні особливості будови гортані у дітей раннього віку(коротка, вузька до 7 років). Виникає у дітей в віці між 6 міс до 5 років.

Клінічна картина. Утруднене дихання з утрудненим вдихом — інспіраторна задишка, шумне дихання, охриплість голосу, гавкаючий сухий кашель.

Розрізняють 4 стадії стенозу:

— стадія компенсації — захворювання починається частіше вночі, охриплість голосу, утруднене дихання під час неспокою, “нав’язливий” кашель, непостійна інспіраторна задишка при фізичному навантаженні і під час плачу.

— стадія субкомпенсованого стенозу — наростає інспіраторна задишка, дихання з утягненням податливих місць грудної клітки, роздуванням крил носа. Голос хриплий, гавкучий кашель, неспокоєм дитини, постійно намагається знайти положення, при якому зменшиться опор під час вдиху. Під час вдиху задіяна допоміжна мускулатура, втягування слабких місць грудної клітини (над- та підключичні ділянки), міжреберні проміжки, грудина наближується до хребта. Ступінь прояву цих ознак може бути різним. Але постійно наявний „симптом гойдалки", який однаково виявляється при кожному вдихі. В легенях вислуховується жорстке дихання (інтерстиціальний набряк легень) і велика кількість хрипів. Дихання шумне, чутне на відстані. З'являється периферичний спазм судин, який супроводжується тахікардією і гіпертензією. Ціаноз при диханні кімнатним повітрям

— стадія декомпенсованого стенозу — тяжкий загальний стан, збудливість дитини, виражена інспіраторна задишка, шумне дихання, ціаноз, акроціаноз, шкіра бліда, вкрита липким потом. До вище перелічених ознак додаються порушення свідомість дитини (дитина реагує лише на сильний подразнюючий фактор - тактильні, звукові, світлові подразнювачи). З'являється апное, як наслідок виснаження дитини, оскільки подоланні опору під час вдиху є дуже енерговиснажливий процес. Найбільше він виражений під час перших вдихів після апное. Під час УЗД можна визначити зміщення органів черевної порожнини в бік плевральної порожнини. Під час аускультації реєструються хрипи крепітуючого характеру, що свідчить про альвеолярний набряк легень. Зберігається гіпертензія, тахікардія, з'являються екстрасистоли. Ціаноз зберігається навіть при інгаляції кисню. В крові реєструється декомпенсований змішаний ацидоз.

— асфіксія — стан тяжкий, шкіра блідо-сірого кольору, ціанотична, часте поверхневе аритмічне дихання. Дитина непритомніє, зіниці розширені, сповільнений пульс, брадикардія, згодом припиняється дихання і зупиняється серце. Дитина втомлюється боротися з задухою. Складається невірний висновок, що хвороба відступає, але свідомість у дитини відсутня, ціаноз змінюється на блідість. Можуть виникати судоми, мимовільна дефекація. Артеріальний тиск не визначається, з'являється брадикардія..

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ХВОРИМ ІЗ СТЕНОЗОМ

При стенозі І стадії:

-заспокоїти дитину, взявши на руки, притиснути до себе, зацікавити іграшкою;

-давати тепле питво (молоко з лужною мінеральною водою, 2 % розчином натрію бікарбонату (питною содою);

-створити доступ свіжого повітря;

-застосувати відволікальну терапію (гірчичники, гірчичні ванни для ніг);

-проводити інгаляції соляно-лужні з відхаркувальними лікарськими травами, інгаляції зволоженого кисню;

-призначити антигістамінні засоби — супрастин, димедрол 2 мг/кг маси тіла всередину.

При стенозі II стадії допомога така сама, що й у разі стенозу І стадії з додаванням таких засобів:

-інгаляція проти набрякової суміші (ефедрин 5 % — 1,0 + адреналін 0,1 % — + атропін 0,1 % — 0,3 + димедрол 1 % — 1,0 + гідрокортизон — 25 мг, ізотонічний розчин натрію хлориду — 15 мл);

-заспокійливі лікарські засоби — літична суміш (аміназин 2,5 % — 1,0 + новокаїн 0,25 % — 4,0) — 0,1 мл на 1 кг маси тіла внутрішньом’язово, 20 % розчин натрію оксибутирату (50—70 мг/кг маси тіла) внугрішньом’язово або внутрішньовенно;

-антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, піпольфен (2—3 мг/кг маси тіла на добу) внутрішньом’язово;

-2,4 % розчин еуфіліну — 3—5 мг на 1 кг маси тіла внутрішньовенно, аскорбінова кислота, кокарбоксилаза;

-гідрокортизон — 3—5 мг/кг маси тіла на добу або преднізолон — 1—2 мг/кг маси тіла на добу.

При стенозі III стадії — допомога така сама, шо й у разі стенозу II стадії з додаванням:

-дезінтоксикаційної терапії (5 % розчин глюкози, альбумін, плазма, реополіглюкін, ізотонічний розчин натрію хлориду);

-у разі ацидозу — 4 % розчину натрію гідрокарбонату (4—8 мл/кг маси тіла внутрішньовенно.

У разі неефективності лікування — інтубація трахеї, трахеостомія(стеноз 4 ст).

Гострий бронхіт — гостре запальне ураження слизової оболонки бронхів, яке найчастіше є проявом або ускладненням гострого респіраторного захворювання різної етіології.

Етіологія.

Вірусна етіологія бронхіту: РС-вірус, парагрип, грип, аденовіруси, цитомегаловіруси, мікоплазма, кір.

Бактеріальна етіологія: гемофільна паличка, пневмокок, стафілокок, стрептокок, грамнегативні мікроорганізми, хламідії.

Розвиток бронхіту спричинюють: переохолодження; різке перегрівання; забруднене повітря, пасивне куріння.

Клінічна картина.

Діагностичні крітерії:

1.Кашель, який на початку захворювання має сухий, нав`язливий характер. На 2-му тижні стає вологим, продуктивним та поступово зникає.

2.При огляді дітей, хворих на гострий бронхіт не виявлено ознак дихальної недостатності (задишка не виражена, допоміжна мускулатура не бере участі в акті дихання, ціаноз відсутній), та симптомів інтоксикації.

3.При пальпації і перкусії зміни в легенях відсутні.

4.Аускультативно вислуховується жорстке дихання, подовжений видох. Хрипи вислуховуються з обох сторін в різних відділах легень, при кашлі змінюються. На початку хвороби хрипи сухі, а згодом з`являються незвучні, вологі середньо- та великоміхурові хрипи відповідно діаметра вражених бронхів.

5.Зміни гемограми непостійні, можуть проявлятись прискореною ШЗЄ при нормальному чи зниженому вмісту лейкоцитів.

6.На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення легеневого малюнку, тінь кореня легень розширена, не чітка.

Лікування: Госпіталізація при підозрі на ускладнення.

Дієта повноцінна, відповідно до віку дитини, збагачена вітамінами, висококалорійна. В стаціонарах за основу береться стіл № 5. Симптоматичне лікування включає:

1.Відхаркувальні та муколітичні препарати синтетичного та рослинного походження(проспан, флюдитек, гербіон, геделікс N-ацетилцистеїн, бромгексин, лазолван, мукалтін, амброгексал, пертусін, корінь солодки, корінь алтею, лист подорожніка, калія йодід, та ін.) Препарати застосовуються ентерально та в інгаляціях.

2.Протикашльові препарати призначаються тільки при нав`язливому, малопродуктивному, сухому кашлі - з метою пригнічення кашлю. Застосовують (глауцин, лібексін, тусупрекс, бутамірат, бронхолітін).

3.Антигістамінні препарати (кларітін, тайлед, семпрекс) показані дітям з алергічними проявами.

4.Полівітаміни (ревіт, оліговіт, пікавіт та ін.) призначаютьв дозах, що перевищують фізіоллогічні потреби.

5.При гіпертерміі – жарознижуючі (парацетамол, ібуфен).

6. Вібраційний масаж разом з постуральним дренажем – ефективний при продуктивному кашлі

7.Противірусні препарати ефективні в перші дві-три доби захворювання. Застосовують: ремантадін, аміксін, ребетол, інтерферони, ДНК-ази та ін.

8.На етапі реабілітаційних заходів показані дихальна гімнастика, масаж, фітотерапія (мати-й-мачуха, подорожник, солодка, алтей лікарський, аір, термопсіс, чабрець та ін.).

Обструктивний бронхіт відрізняється від простого клінічною вираженістю обструкції і характеризується свистячим подовженим видихом, сухими свистячими та різнокаліберними вологими хрипами, участю в акті дихання допоміжних м’язів. Можливий виснажливий кашель, який закінчується блюванням. Дихальна недостатність виражена незначно, після відкашлювання кількість хрипів зменшується.

Діагностичні критерії:

1. Подовжений свистячий видох ”wheezing”, які чути на відстані від хворого.

2. При огляді здута грудна клітка (горизонтальне розміщення ребер), участь в акті дихання допоміжної мускулатури, втяжіння межреберних проміжків, алеознаки дихальної недостатностї відсутні.

3. Кашель сухий, нападоподібний, довго триває. На прикінці першого тижня переходить у вологий.

4. Перкуторно визначається коробковий відтінок легеневого тону.

5. Аускультативно вислуховується жорстке дихання, видих подовжений, багато сухих свистячих хрипів. Можуть бути середньо- та великипухірцеві малозвучні хрипи.

6. На рентгенограмі грудної клітки спостерігається розрідження легеневого малюнку в латеральних відділах легенів та сгущення в медіальних (прихована емфізема).

 

Лікування:

a. Госпіталізація.

b. Дієта гіпоалергенна, повноцінна, відповідно до віку дитини.

c. Спазмолітики ентерально або парентерально (но-шпа, папаверин)

d. Бронхолітики: бронхоадреноміметики (алупент, сальбутамол, фенотерол), теофіліни (еуфілин).

e. Муколітики та відхаркувальні препарати рослинного та синтетичного походження (ацетилцистеїн, лазолван, бромгексин, проспан, трипсін, та ін).

f. Вібраційний масаж та постуральний дренаж.

g. Фізіотерапевтичні процедури: електрофорез з еуфілліном, MgSO4

h. Фітотерапія із застосуванням гіпоалергенних рослин (солодка, м`ята, чабрець, багульник).

i. На етапах реабілітації лікувальна дихальна гімнастика, спелеотерапія, загортовування, санаторно-курортне лікування (Південне узбережжя Криму).

j. Диспансерний нагляд у алерголога.

Невідкладна допомога має бути при обструкції, що супроводжується:

- Збільшенням дихання до 70 за хв. та вище.

- Неспокоєм дитини, змінами положення тіла в пошуку найбільш на видосі напруженням межреберних м`язів.

- Поява утрудненого видоха із втяжінням м`язів грудної клітки.

- Центральний ціаноз.

При цьому необхідне постачання кисню через носові катетери, введення бета-агоністів в аерозолі. Можна ввести глюкокортикоіди (дексаметазон 0,6 мг/ кг із розрахунку 1-1,2мг/кг/добу або преднізолон 6 мг /кг із розрахунку 10-12 мг/кг/добу).

Про ефективність лікування свідчить зменшення частоти дихання на 15 та більше за хвилину, зменшення експіраторних шумів.

Гостра пневмонія - це гостра інфекційна запальна хвороба паренхіми легень, яка характеризується інфільтративними змінами легеневої тканини і дихальною недостатністю. Показник захворюваності на гостру пневмонію становить 10—30 на 1000 дітей. Серед дітей, котрих госпіталізують у стаціонар, 30 % хворі на гостру пневмонію, причому 75 % із них - діти раннього віку. Така висока частота пневмонії в дітей раннього віку пояснюється відсутністю імунітету до більшості збудників та анатомо-фізіологічними особливостями ор­ганів дихання, а саме: вузькістю дихальних шляхів; легкою ранимістю слизової оболонки; недорозвиненістю еластичних елементів і надміром сполучної тканини; багатою васкуляризацією; недорозвиненістю функціональної одиниці легеневої тканини — ацинусу.

Етіологія. Гостра пневмонія — поліетіологічна хвороба. Слід виділяти дві групи чинників, які спричинюють її, а саме: безпосередні і чинники сприяння. Безпосереднім етіологічним чинником є інфекція: бактеріальна, вірусна, мікоплазмова, грибкова. Нині загальновизнаними є два варіанти пневмонії: позалікарняна (“вулична”, амбулаторна) та внутрішньолікарняна (госпітальна, нозокоміальна). Ці варіанти пневмонії відрізняються за своєю етіологією.

Збудниками позалікарняної пневмонії найчастіше є: пневмокок, гемофільна паличка, стафілокок, мікоплазма, віруси.

Збудниками госпітальної пневмонії в основному є: стафілокок, гемофільна паличка, грамнегативні палички кишкової групи (протей, клебсієла, псевдомонас, ентеробактер), хламідії, легіонела, анаеробна флора, гриби.. Пневмонію в дітей раннього віку спричинюють:

1. перинатальна патологія, аспіраційний синдром, гіпотрофія, природжені вади серця, аномалії розвитку бронхолегеневої системи, спадкові і набуті імунодефіцити, гіповітаміноз.

2. У дітей старшого віку розвиток пневмонії відбувається частіше на тлі хронічних інфекцій у ЛОР-органах, рецидивного чи хронічного бронхіту.

3. Порушення захисних чинників бронхолегеневої системи спричинюють: пере­охолодження, тютюновий дим, забруднення навколишнього середовища.

Класифікація

Умови інфікування:

позалікарняна;

внутрішньолікарняна;

при перинатальному інфікуванні;

у дітей з імунодефіцитом.

Морфологічна форма: вогнищева; вогнищево-зливна; сегментарна (моно-, полісегментарна); крупозна; інтерстиціальна.

За перебігом: гостра (до 6 тиж.); затяжна (зворотний розвиток пневмонічного процесу від 6 тиж. до 8 міс. від початку хвороби).

Ускладнення.

А. Легеневі: синпневмонічний плеврит; метапневмонічний плеврит; легенева деструкція; абсцес легень; пневмоторакс; піопневмоторакс.

Б. Позалегеневі: інфекційно-токсичний шок; ДВЗ-синдром; серцево-судинна недостатність; РДС дорослого типу.

За тяжкістю перебігу: легку; середньої тяжкості; тяжку.