Розкрийте поняття, сторони та зміст трудового договору.

Законодавче визначення поняття трудового договору як двосторонньої угоди дається у ст. 21 КЗпП.: Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

У науці трудового права трудовий договір розглядається в трьох аспектах.

1. Як юридичний факт трудовий договір є підставою виникнення і формою існування трудових правовідносин у часі, а також передумовою виникнення й існування інших правовідносин, тісно пов’язаних з трудовими. Зауважимо, що трудовий договір – це угода сторін, а трудові правовідносини – це правовий зв’язок працівника й роботодавця.

2. Трудовий договір є також юридичним фактом реалізації працівником інших трудових прав та обов’язку працювати чесно й сумлінно в обраній сфері діяльності.

3. Як інститут трудового права трудовий договір – це система правових норм щодо прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, зміни умов праці та звільнення з роботи. Інститут трудового договору є серцевиною системи трудового законодавства. Трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, визначає правове становище працівника.

Основні ознаки трудового договору:

– предметом трудового договору є процес праці; працівник зобов’язаний виконувати роботу (трудову функцію), визначену угодою сторін; йдеться про роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою;

– у трудових правовідносинах роботодавець має дисциплінарну владу щодо працівника і за порушення трудової дисципліни може розірвати трудовий договір з працівником;

– роботодавець має право притягти працівника до матеріальної відповідальності, якщо для цього є підстави та умови, у порядку, визначеному законодавством про працю;

– роботодавець бере на себе й ризик втраченої чи зіпсованої продукції (без вини працівника). Роботодавець регламентує процес праці працівника, який має виконати певний обсяг праці за певну частину робочого часу.

– оплата праці працівників регулюється умовами трудового договору та законодавством про працю.

– трудовий договір — це двостороння угода. Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Сторонами трудового договору є працівник та роботодавець.

Ст. 21 містить поняття працівник, «найманий працівник» зустрічається у більш новітніх нормативно-правових актах. Ст. 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» 1998 – найманий працівник – фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднанні або у фізичних осіб, що використовують найману працю». У трудовому праві правоздатність громадян тісно пов’язана з їх дієздатністю, бо всяка жива праця є особистою вольовою діяльністю особи, а трудові обов’язки не можна виконувати з допомогою інших осіб. Тому про трудову праводієздатність заведено говорити як про єдину властивість правосуб’єктності громадян. Трудова праводієздатність громадян настає, як правило, з шістнадцяти років (ст. 188 КЗпП). За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років Трудова правосуб’єктність може настати і з чотирнадцяти років якщо:

• підліток, досягнувши 14-річного віку, є учнем загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів;

• запропонована підлітку робота не завдає шкоди його здоров’ю;

• обумовлена трудовим договором робота виконується у вільний від навчання час і не порушує процесу навчання;

• на укладення трудового договору є згода одного з батьків або особи, яка його замінює.

Законодавство встановлює загальні та спеціальні вимоги до особи, яка бажає укласти трудових договір (освіта, стаж, стан здоров’я, громадянство). Загальні в основному в КЗпП, спеціальні в спеціальних нормативно-правових актах.

Стороною трудового договору можуть бути іноземець або особа без громадянства. Законодавство встановлює особливі вимоги до укладання трудового договору з даної категорію працівників, зокрема отримання дозволу з Державної служби зайнятості.

Роботодавцем (власник або уповноважений їм орган або особа) відповідно до ст. 21 КЗпП може бути юридична чи фізична особа. Роботодавці – юридичні особи, не власник, уповноважений їм орган або особа, не підприємство або організація, можуть бути комерційними та некомерційними організаціями. Цей термін є новим для нашого законодавства ЗУ “Про порядок вирішення колективних трудових спорів" (1988), “Про організації роботодавців” (2001).

Всі роботодавці як володільці трудової правосуб’єктності можуть бути поділені на такі види: роботодавці – юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб;

Роботодавці – державні органі;

Роботодавці – фізичні особи.

Залежно від порядку встановлення прав та обов’язків є два види умов трудового договору: безпосередні або договірні, зміст яких визначається сторонами при укладенні трудового договору; похідні, зміст яких установлений у законах, підзаконних та локальних нормативно-правових актах і які, як правило, не можуть змінюватися угодою сторін. Наприклад, працівники зобов’язані дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, обов’язок роботодавця — своєчасно виплачувати заробітну плату та ін. Ці умови трудового договору обов’язкові для сторін у зв’язку з фактом укладення трудового договору.

Пилипенко розрізняє умови, визначені законодавством (умови-гарантії – мінімальна заробітна плата, робочий час…) та умови, визначені за взаємною згодою сторін – додаткові або погоджувальні (оплата праці, режим робочого часу, доплата), які останнім часом набувають все більшого поширення. Обмеження ст. 9 КЗпП – не можуть погіршувати становища працівників.

Умови, вироблені сторонами при укладенні трудового договору (безпосередні), у свою чергу, поділяються на обов’язкові (необхідні), без яких трудовий договір не може бути укладений, і додаткові (факультативні), не обов’язкові для існування трудового договору.

До обов’язкових умов трудового договору належать:

• умова про прийняття на роботу громадянина та місце роботи (організація, яка розташована на день укладення трудового договору в певній місцевості);

• умова про трудову функцію, яку виконуватиме працівник, де зазначається його посада, професія, спеціальність, кваліфікація;

• умова про час початку роботи (а при укладенні строкового трудового договору і про строк закінчення роботи);

• умова про розмір заробітної плати працівника.

При укладенні трудового договору сторони, крім обов’язкових (основних), можуть визначити додаткові умови трудового договору. Якщо сторони обумовили додаткові умови, то вони теж обов’язкові для сторін трудового договору.