На дошці слайди із зображенням братів Кирила і Мефодія

Крізь мудрості праглибину.

«Допоки є Шевченка мова,

то доти Україна є…»

 

Тема: «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»

(виховний захід до Дня української писемності та мови)

Мета: поглибити знання учнів про історію виникнення і становлення письма, історію українського правопису;

виховувати почуття національної гідності: поваги до народу, його історії, любові до рідної української мови.

Обладнання: портрет Нестора-Літописця, слайди.

Епіграф: «Нове життя нового прагне слова»

Хід заходу

Слово вчителя:

У нас сьогодні свято мови, -

В колисці гойданій та скупаній в росі.

У нас сьогодні свято слова –

Зручніш влаштовуйтеся гості всі.

 

О мово солов”їна, калинова!

Яких іще нам слів дібрати?

Джерельна, чиста, світанкова –

Тебе ми вічно будем шанувати.

 

Тебе ми з першим звуком полюбили,

Бо ж колискові мамині пісні

Великої любові нас навчили

До мови рідної й землі.

 

Без тебе ми не уявляємо і днини,

Без тебе як нам жити і радіти?

Ми зробимо усе для України,

Щоб мові вічно і цвісти, і жити.

 

 

Шановні гості. Сьогодні учні 7-их класів насмілилися запросити Вас на свято, приурочене Дню української писемності та мови. На цьому святі ми зустрінемося із прадідами нашими – славним Нестором-Літописцем, завдяки якому більше можемо дізнатись про нашу славну державу, незабутніми Кирилом і Мефодієм – братами-засновниками нашого письма. І, звичайно, згадаємо історію становлення нашої державної мови – української.

 

Учень 1:

О, рідна мово, тиха пристане,

Як підійти, звідкіль почать?

Усе спокійне, наче приспане, -

І літери, й слова мовчать.

 

О, рідна мово, тиха пристане,

Додай нам, грішним, талану

Відкрити абеткові істини

Крізь мудрості праглибину.

 

Учень 2:

Мова колискова, як весняна річечка жива,

Пробудилась українська мова, відродились батькові слова:

«Сад вишневий, хата, гай, криниця,

Шлях чумацький, голубі дощі»,

Мов солодкі пахощі живиці, незбагненна радість на душі.

 

На мультимедійній дошці слайди із зображенням Нестора-Літописця, «Повісті минулих літ»

 

Ведуча 1:

9 листопада, у День Преподобного Нестора-Літописця ми відзначаємо день української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам”ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

 

Ведуча 2:

Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

 

Ведуча 3:

6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ про відзначення цього свята. З цього часу щороку в Україні проводять масові заходи по відзначенню цієї події.

 

Нестор (сидячи за столом запалює свічку):

 

Тягар робочих літ наляг мені на плечі.

Стих безтурботний сміх і споважніли речі,

І голос чую скрізь настирливо дзвінкий:

«Лукавий наймите, а де ж доробок твій?

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?

Чи ж добре ти робив над власною ріллею?

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»

Як гірко слухати ці навісні слова,

І як не заздрить вам і молодості вашій –

Цій сповненій вина і не надпитій чаші,

Цій гострій свіжості передсвітних годин,

Цій смужечці зорі над білим сном долин!

 

Ведуча 1: (під легку музику)

Тоскно в темній келії Нестора. Лиш блистаниці під іконою жевріють тьмяним світлом, прорізують густу тьму осінньої ночі, що виповнила витали ще. Тиша важко увійшла в душу. Очистила мислі від чужих слів, облич, рухів…

 

Ведуча 2:

І вже котилося перед очима вічне коло – невтомного сонця-світила. І спинався на плече золотий дощ осені… Дивна вона, краса земна…Світить крізь пітьму і крізь роки, задля неї хочеться жити.

 

Ведуча 3:

Писати чи не писати про свої розмисли гріховні… про жадання честолюбне… про свій хронограф, який би став наукою доблесті усій землі. Єдине зухвале бажання має Нестор-книжник: поставити народ Руський на один кон з іншими великими народами і просвіщеними… Так буде! Так він зробить…

 

Нестор, виводячи пером: (слайд)

 

«Повість временних літ Нестора-чорноризця Феодосієва монастиря Печерського… Откуду пішла Руська земля і хто в ній почав первіє княжить…»

«Се начнем повість сію…»

 

Ведуча 1: (під легку музику)

За мурами келії спливала туманна осіння ніч літа 6602 року від сотворення світу і 1904 від народження Христа… Нестор почав заново зводити новий літописний звід во славу будучини свого народу…

 

Ведуча 2:

Буде тут і писання Великого Никона, залишаться і чесні та сумні слова ігумена Івана. Але найпаче прославить себе Нестор тим, що вперше покаже коріння свого роду, що впише зібрані за багато літ старі свідчення – і про старого Кия, і про походи князів на Царгород, на Хозарію, і про великість душі народу свого…

 

 

Учень 1:

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми…

 

Учень 2:

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли і сам стоять не міг.

Як довго ждали ми…

 

На дошці слайди із зображенням братів Кирила і Мефодія

 

Кирило і Мефодій. Розмова:

Кирило:

Брате, сьогодні бачив дивний сон:

Те дерево, що в нас в саду росте,

Пожовклим вкрилось листям,

Не плодородить більше, не цвіте.

Аж ось велику хмару гонить,

Цілющою водою напуває,

Як червом з часом точене коріння,

І кожна гілка знову оживає.

 

Мефодій:

Господь послав тобі щасливий знак.

Те дерево - народ, що б’ють негоди.

Вода – слова, що батько передав,

Як скарб, своєму сину, душу в душу

Усі жалі й надії, радість, сум,

Старовини забутої герої –

В мелодіях казок, легенд і дум.

Давно вже думав я, що нам, мій брате,

Не треба долі кращої, ніж та,

Щоб людям добрим праведно служити.

Я хочу, друже, вкласти у письмо,

Те слово, що звеличує народ,

Знайти для звуків літери такі,

Щоб були гідні духу їх висот.

 

 

Кирило:

Чудова в тебе думка, ми разом

Для цих людей абетку укладем.

Хай дні минають. Хай чийсь блудний син

Цілющу воду в книгах віднайде.

 

На дошці слайд «Історія нашої писемності»

 

(Слова учнів під легку музику):

Учень 1:

Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до Вас, мої прапрадіди. Які Ви були у той далекий історичний час? Засівали ниву, боронились за волю, за життя…

 

Учень 2:

У пісню біль і радість виливали,

Плекали мову, як мале дитя…

 

Учень 3:

Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові.

 

Учень 4:

Наші літери створив понад тисячу років тому болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. За походженням Кирило та Мефодій були напівгреками, напівслов’янами: мати – гречанка, батько – болгарин.

 

Учень 5:

Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма. У першому, глаголиці, літери були дуже схожі між собою, химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Глаголиця мала 38 букв.

 

Учень 6:

Довелося Кирилу придумати інші значки, які були прості та зручні і писалися швидко. Цей алфавіт назвали кирилицею. Кирилиця складалася з 43 букв.

 

Учень 7:

Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець Швайпольд Фіоль.

 

Учень 8:

З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років, і російський цар Петро 1 накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

 

Учень 9:

Що тобі суджено, мовонько-мово, -

Тріумф безсмертя, чи смерч забуття?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

 

Учень 10:

Матимеш друзів – відважних і щирих,

Чи фарисеї тебе продадуть,

Ті, що сказившись од власного жиру,

В очі сміються, поза очі – б’ють?!

 

Учень 11:

Що тобі суджено, мовонько-мово?

Квіте мій, смутку мій, радість моя?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

 

Ведуча:

Нагадаємо, яких тяжких поневірянь зазнала на своєму шляху рідна мова.

(Дві учениці зачитують життєпис української мови)

На дошці – слайди: «Життєпис української мови»