Безпека життєдіяльності – як категорія.

Багаж знань, отриманий вами в школі та академії, дозволяє усвідомити, що людина є невід'ємною частиною природи і постійно взаємодіє з нею. Характер цієї взаємодії може бути позитивним і негативним, але завжди вплив виявляється і на людині і на навколишньому середовищі. Отже, проблеми безпечної діяльності людини треба розглядати комплексно в системі “людина – середовище”.

Протягом усього свого життя людина зіштовхується з безліччю всіляких небезпек. Це і небезпеки виробництва, і небезпеки побуту, і стихійні лиха, і техногенні аварії та катастрофи. Вплив цих небезпек може призвести до травмування і загибелі людей. Причому аналіз статистичних даних свідчить про неухильне зростання рівня травматизму.

Протягом ХХ сторіччя на Землі від усіх воєн загинуло близько 100 мільйонів чоловік. За цей же період від нещасних випадків людство втратило 300 мільйонів життів (у три рази більше!). За один рік, таким чином, у середньому гине 3.75 млн. чоловік, у день — 10 тисяч чоловік, у годину — 400 чоловік, у хвилину 7—8 чоловік.

Розподіл смертельних нещасних випадків по видах суспільного виробництва виглядає в такий спосіб:

 

транс. буд-во пром. с/г побут інші

 

За даними статистики, рівень травматизму в розвинутих промислових країнах на 25% вище, ніж в аграрних.

У СНД щорічно у середньому гине близько 250000 чоловік. Причому, починаючи з 1989 року, рівень травматизму неухильно росте.

Сучасне виробництво забруднює природу не тільки газоподібними, твердими і текучими відходами, але і тепловими викидами, електромагнітними полями, ультрафіолетовим, інфрачервоним випромінюванням, радіоактивними речовинами, шумами і т. д..

Щорічно майже 17 тисяч чоловік стають інвалідами унаслідок виробничих травм і профзахворювань. Якщо взяти сумну статистику у сфері пожежної охорони, то вона така: у 1998 році в Україні відбулося 41294 пожежі на яких загинуло 2202 чоловік (у тому числі 139 дітей). Опіки і травми одержало 1261 чоловік.

За п'ять місяців 1999 року статистика така: пожеж –15503; загинуло – 960 чоловік (у т. ч. 62 дітей).

1. Безпека життєдіяльності як наука.

1.1. Етапи розвитку і наукові основи безпеки
життєдіяльності.

Протягом усієї своєї історії людство зіштовхується з різними небезпеками. Тому питання забезпечення безпеки хвилювали людей з найдавніших часів. До нас дійшли праці великих учених минулого – Аристотеля (384 — 322 р. м. до н. е.), Гіппократа (460 — 377 р. м. до н. е.) і інших, у яких мова йде про безпечні умови праці.

У середні віки питаннями захисту життя і здоров'я людей займалися такі вчені як, наприклад, Парацельс (1493 — 1541 р. м.) — медичні дослідження; німецький лікар і металург Агрикола (1494 — 1555 р. м.) — питання охорони праці в роботі "Про гірничу справу"; і інші.

У Росії основоположником науки про безпеку праці може вважатися Ломоносов М.В. (1711 — 1765). У його роботах знайшли відображення питання безпеки в гірничий справі, розробки блискавкозахисту будівель і споруд.

У ХІХ столітті в зв'язку з бурхливим розвитком промисловості багато вчених зайнялися проблемами безпеки праці. Були зроблені значні кроки у вивченні фізіології, психології, впливу на організм людини різних шкідливих і небезпечних факторів. Великих успіхів досягла медицина в боротьбі з хворобами.

З початку ХХ століття з'явилася така наука, як техніка безпеки. У 1903 році був уведений курс техніки безпеки в Петербурзькому університеті. Проблемами безпеки й охорони праці займалися такі видні вчені, як:

1. Кірпічов В.Л. (1845 — 1913) — перший ректор ХПУ — увів уперше курс "Техніки безпеки";

2. Сєченов М.І. — фізіолог, розробив критерій тривалості робочого дня, показав роль нервової системи в трудовому процесі;

3. Ерісман Ф.Ф. — професор МДУ, розробив питання гігієни праці;

4. Пресс А.А. (1857 — 1930) – росіянин, учений, професор, автор першої капітальної праці з питань техніки безпеки (тритомник), у якому далеко перевершив відомі в його час роботи закордонних авторів у цій області;

і багато хто інші.

Проблемам безпечного розвитку техносфери присвячені праці нашого сучасника академіка Легасова В.А.

1.2. Предмет, задачі і наукові основи безпеки життєдіяльності.

Безпека життєдіяльності — це наука, що вивчає теоретичні основи забезпечення збереження життя і здоров'я людини при його взаємодії з навколишнім середовищем. При цьому під навколишнім середовищем вважається весь комплекс процесів і явищ, що відбуваються поза людиною в побутовій, виробничій та інших сферах його діяльності або існування.

Об'єктами вивчення безпеки життєдіяльності є людина і фактори навколишнього середовища, що впливають на неї.

Предметом вивчення безпеки життєдіяльності є фізичні, хімічні і психологічні основи впливу на людину шкідливих і небезпечних факторів, а також методи захисту від них.

Метою безпеки життєдіяльності є виявлення системи основних закономірностей і принципів безпечної взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Ця мета досягається розв'язанням чотирьох взаємозалежних задач (Рис. 1):

 

 

5. Прогнозування небезпек, оцінка ризику. Розв'язання цієї задачі дозволить людині заздалегідь виявляти можливі небезпеки, оцінювати імовірність їхнього впливу і розробляти варіанти захисту від них.

6. Ідентифікація небезпек, тобто розпізнавання шкідливих і небезпечних факторів, причин і умов, що впливають на безпеку людини, а також визначення їх кількісних і якісних характеристик, просторового і тимчасового положення.

7. Захист від небезпек. Розв'язання цієї задачі полягає у виявленні принципів, розробці методів і способів захисту організму людини від небезпек.

8. Ліквідація негативних наслідків з метою відновлення безпечних умов життєдіяльності людини. Рішення цієї задачі припускає вивчення і розробку методів і засобів нейтралізації шкідливих впливів і реабілітації організму людини і навколишнього середовища.

Для розв'язання цих чотирьох задач безпека життєдіяльності використовує досягнення і методи дослідження багатьох наук, що і є науковими основами безпеки життєдіяльності. Розглянемо найбільш важливі з них (Рис. 1).

Прогнозування небезпек, оцінка ступеня ризику, імовірності впливу на людину здійснюється на основі методів теорії імовірності, математичної статистики. При цьому використовуються дані про властивості речовин і матеріалів, закономірності їхньої взаємодії в природі. Ці дані одержують за допомогою фізики, хімії, екології і т. ін.

Ідентифікація небезпек і захист від них полягає у вивченні шкідливих і небезпечних факторів, що впливають на людину, а також вивченні принципів захисту від їх впливу. При цьому шкідливі і небезпечні фактори можуть бути як зовнішні (з боку навколишнього середовища), так і внутрішні (організм людини). Для виявлення і вивчення шкідливих і небезпечних факторів використовуються методи і досягнення наступних наук:

9. Фізика, хімія — фізичні і хімічні властивості речовин і матеріалів, а також фізичні і хімічні основи процесів, що протікають в організмі людини.

10. Анатомія — вивчає розміри людського тіла (антропометрія) і закони руху частин тіла, а також закони прикладення сил при виконанні цих рухів (біомеханіка).

11. Фізіологія — вивчає вплив на організм людини фізичних і хімічних факторів навколишнього середовища, а також витрати енергії при виконанні будь-яких дій.

12. З психологічних аспектів виділяють психологію оволодіння навичками (обробка інформації і прийняття рішень), професійну психологію (попередня підготовка до обраної професії і виконання професійних функцій) і психологію взаємин (взаємодія в групі людей, що спільно виконують які-небудь функції).

13. Екологія — вивчає проблеми забруднення навколишнього середовища і негативного впливу факторів навколишнього середовища на людину.

Крім того, велика кількість травм і професійних захворювань призвели до виникнення таких наук, як охорона праці, гігієна праці, техніка безпеки.

Із задачею ідентифікації небезпек нерозривно зв'язана задача захисту людини від впливу цих небезпек, тому що правильне розпізнавання небезпек відразу дозволяє визначити методи і засоби захисту від них. Таким чином, перераховані вище науки вивчають не тільки небезпеки, але і методи, способи і засоби захисту від них.

Рішення задачі захисту від небезпек може здійснюватися двома шляхами:

14. Виключення можливості впливу небезпеки на людину.

15. Зниження ступеня впливу небезпеки шляхом застосування індивідуальних і колективних засобів захисту, а також проведення захисних заходів.

Для реалізації першого шляху необхідно так організувати взаємодію людини з навколишнім середовищем, щоб до мінімуму знизити імовірність впливу небезпеки на людину. Вирішенням цієї проблеми займається ергономіка. Ця наука вивчає технологію конструювання роботи, тобто питання безпечної організації робочого місця, а також основи побудови оптимальних, з погляду безпеки, знарядь праці.

Тісно зв'язана із задачею захисту людини від небезпек задача ліквідації наслідків впливу небезпек. Питання ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, організації аварійно-рятувальних і відбудовних робіт, розробки заходів, що захищають людину від впливу шкідливих і небезпечних факторів (наприклад, розробка графіка змінної роботи рятувальників в умовах радіоактивного зараження). Для розв'язання цих задач використовуються досягнення таких наук, як: пожежна тактика (методи і способи роботи в умовах впливу шкідливих і небезпечних факторів); хімія, фізика, екологія (нейтралізація впливу шкідливих речовин) і багатьох інших.

Таким чином, безпека життєдіяльності базується на досягненнях різних галузей точних, природних і соціологічних наук. Можна виділити 4 етапи в розвитку науки про безпеку життєдіяльності:

І — із давніх часів до кінця XVIII століття — етап розвитку і становлення фундаментальних наук, що вивчають людину і навколишнє середовище (медицина, фізика, хімія і т. ін.);

II — з кінця XVIII до початку XX сторіччя — етап появи і розвитку спеціальних галузей науки, що вивчають питання безпеки праці (фізіологія, гігієна праці, техніка безпеки і т. ін.);

III — з початку ХХ століття — створення і розвиток техніки безпеки й охорони праці як науки;

IV — з початку 90-х років ХХ століття – поява науки "Безпека життєдіяльності".

2. Роль спеціаліста пожежної охорони в забезпеченні безпеки.

Пожежна охорона є державною структурою, головною задачею якої є забезпечення пожежної безпеки. У Законі України "Про пожежну безпеку" сказано, що "забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності по охороні життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.". Таким чином, спеціаліст пожежної охорони за родом своєї діяльності безпосередньо зв'язаний з питаннями безпеки життєдіяльності. Однією з основних задач пожежної охорони, згідно цього ж Закону, є рятування людей і надання допомоги при ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Це обумовлено тим, що підрозділи пожежної охорони знаходяться в постійній готовності до негайних дій, навіть якщо аварія не супроводжується пожежею, але має місце хімічне чи радіаційне зараження місцевості, обвалення будівельних конструкцій і т. ін.

Офіцери пожежної охорони постійно повинні забезпечувати безпеку життя і здоров'я підлеглого особового складу, як під час бойових дій, так і в процесі повсякденного виконання службових обов'язків. При цьому основними їхніми задачами є: оцінка припустимого ризику; вибір і підтримка безпечних умов праці.

 

 

 

Для рішення цих задач фахівець пожежної охорони зобов'язаний:

16. ідентифікувати шкідливі і небезпечні фактори;

17. організовувати інструктажі і навчання підлеглих безпечним прийомам діяльності;

18. забезпечувати застосування і правильну експлуатацію індивідуальних і колективних засобів захисту;

19. дотримувати правила техніки безпеки і контролювати їхнє дотримання підлеглими;

20. організовувати порятунок людей і ліквідацію наслідків аварій, катастроф і інших надзвичайних ситуацій.

Рівень професійної підготовки, дисципліна особового складу не може не впливати на рівень безпеки його праці. Так, у 1999 році мали місце 95 нещасних випадків зі співробітниками пожежної охорони при виконанні ними службових обов'язків, при цьому постраждало 103 чоловіки. Травми були отримані за наступних обставинах:

21. при ліквідації пожеж, аварій 32 чол. – 31 %;

22. при несенні служби 32 чол. – 31 %;

23. при проведенні занять, спортивних заходів 16 чол. – 15,5 %;

24. при ДТП 12 – 11,7 %;

25. при виконанні господарчих робіт 11 – 10,8 %;

Із наведеного переліку 9 чоловік загинуло. В першу чергу причиною нещасних випадків є недостатній рівень підготовки, не виконання вимог Бойового статуту, Правил техніки безпеки та інше.

Таким чином, фахівець пожежної охорони у своїй діяльності безпосередньо повинен займатися питаннями збереження життя і здоров'я людей.

3. Безпека системи "людина – середовище".

Людина є одним з елементів системи "людина — середовище". Однак, цей елемент активно впливає на всю систему. У процесі розвитку людства між людиною і навколишнім середовищем установилася деяка рівновага. Це відбулося тому, що система "людина — середовище", як і будь-яка інша велика система, відповідно до законів системотехніки, прагне до стабільності. Рівновага між людиною і навколишнім середовищем характеризує ступінь стабільності системи "людина — середовище". Будь-який вплив елементів системи один на одного, що порушує стабільність системи, варто вважати шкідливим. Отже, безпечним може вважатися стан найвищої стабільності системи, тобто такий стан, при якому виключені шкідливі впливи елементів системи один на одного.

Виходячи з викладеного можна відзначити, що безпека — це такий стан системи "людина — середовище", при якому життя і здоров'я людини не піддається впливу шкідливих і небезпечних факторів [3, 32].

Проте, у процесі своєї життєдіяльності людина постійно прагне впливати на навколишнє середовище, бажаючі щонайкраще пристосувати його до своїх потреб. Ці впливи змінюють стан системи "людина — середовище", порушуючи її рівновагу. У загальному випадку, такі зміни можуть бути позитивними, негативними і несуттєвими. Для того, щоб зміну можна була вважати позитивною або хоча б несуттєвою, повинні бути виявлені і нейтралізовані усі фактори, що зменшують ступінь безпеки системи. Рішення, що враховують усі ці фактори, будемо називати правильними. Проте, історія розвитку людства свідчить про те, що правильні рішення приймаються вкрай рідко. Це пояснюється неточною інформацією, а також тим, що навіть з аналізу наявної інформації робляться неправильні висновки і приймаються неправильні рішення. Прикладами таких неправильних рішень є такі:

— великомасштабні іригаційні заходи призвели до обміління рік Амудар’я і Сирдар’я, у результаті чого на грані загибелі опинився цілий регіон навколо Аральського моря;

— будівництво дамби у Фінській затоці, що захищає Петербург від повеней, призвело до застою і гниття вод затоки і загибелі багатьох рослин і тварин;

— широке застосування в побуті і виробничій діяльності фреону привело до ушкодження озонового прошарку, у результаті чого значно посилився вплив на поверхню Землі ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Навіть у повсякденному житті для ухвалення правильного рішення людина здатна одночасно сприймати, аналізувати і враховувати вплив не більш 7 різноманітних факторів. Реальна кількість факторів, що впливають, набагато більше, тому неминучі помилки при їхньому аналізі і, отже, прийняття неправильних рішень.

Отже, будь-яку діяльність людини стосовно навколишнього середовища варто вважати шкідливою. Тому в екології виникло поняття презумпції шкідливості — будь-яка зміна в природі повинна вважатися шкідливою доти, поки не буде доведено протилежне.

З погляду презумпції шкідливості усі впливи людини на навколишнє середовище можна розділити на два класи — забруднення і зруйнування.

Забруднення — це такий вплив, що приводить до уповільнення, припинення природного процесу і його відновленню після припинення впливу.

Зруйнування — це такий вплив, у результаті якого відбувається знищення природного процесу і після припинення якого природний процес не відновлюється.

З іншого боку, порушення природної рівноваги, екологічні і техногенні катастрофи спричиняють негативний вплив на людину, знижуючи його безпеку, загрожуючи його життю і здоров'ю.

Таким чином, безпека життєдіяльності — це системна категорія, що характеризує стабільність системи "людина — середовище".

 

 

4. Мети й об'єкти безпеки.

Виходячи з вищевикладеного, можна визначити мету безпеки життєдіяльності як забезпечення збереження життя і здоров'я людей.

При цьому об'єктом безпеки виступає окрема людина (індивідуум). Однак, індивідуум живе і діє в товаристві собі подібних, створюючи групу. Тобто, індивідуум є елементом системи (групи).

У свою чергу, групи індивідуумів, що розрізняються по інтересах, чисельності, фаху, національним, релігійним і іншим ознакам, також взаємодіють між собою. Причому той самий індивідуум може одночасно належати до декількох різних груп. Отже, сукупність груп і зв'язків між ними утворить складну систему. Як правило, найбільше тісно різні групи взаємодіють між собою в межах однієї держави. Тому доцільно виділити націю (сукупність громадян однієї держави) як систему більш високого порядку, що включає в себе – як підсистеми – різні групи індивідуумів.

Різні держави, що мають загальні кордони або близько розташовані одна від одної, можуть мати загальні інтереси. Наприклад: країни Чорноморського басейну мають загальні інтереси в галузі використання ресурсів Чорного моря і збереження його екологічної чистоти: Україна, Росія, Білорусія, Польща й інші країни мають загальні інтереси по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і т. ін. Насправді ці зв'язки набагато складніші, ширші й тісніші. Таким чином, системою наступного рівня є регіон.

Регіони поєднуються в систему більш високого порядку — світове співтовариство. Дійсно, такі проблеми, як збереження озонового шару, зменшення запасу ядерних озброєнь можуть бути вирішені тільки зусиллями всіх держав, усіх регіонів, усього світового співтовариства.

Планета Земля, світове співтовариство постійно випробують на собі вплив Сонця, Місяця, інших космічних тіл. Енергія Сонця дає життя усьому на Землі, але в той же час ультрафіолетове і радіоактивне випромінювання Сонця шкідливе для живих організмів. Сила притягання Місяця викликає добові коливання рівня морів і океанів (припливи і відливи), що визначають ритм життя в прибережних районах. Протягом історії існування Землі вченим відомі кілька випадків падіння на земну поверхню великих (діаметром кілька десятків кілометрів) астероїдів. У результаті цих падінь відбувалися катастрофи глобального масштабу, коли гинуло до 80% живих організмів, різко змінювався клімат Землі, відбувалися наймогутніші землетруси і виверження вулканів, що змінюють вигляд Землі. Тому вищим рівнем системи, у яку як підсистему входить світове співтовариство Землі, є космос або світобудова.

Таким чином, система "людина — середовище" є ієрархічною макросистемою, що включає шість рівнів (підсистем) (Рис. 3): індивідуум; група; нація; регіон; світове співтовариство; космос.

 

 

	Рис. 3

Рисунок 3

 

Раніше було визначено, що основним об'єктом безпеки є людина (індивідуум). Проте, це тільки перший рівень системи "людина — середовище". Очевидно, що якщо не буде забезпечуватися безпека групи, тобто другого рівня системи, то не можна говорити і про безпеку індивідуума, тобто першого рівня. Те ж саме має місце і на більш високих рівнях.

З погляду теорії великих систем, неможливо забезпечити стабільність системи, якщо не забезпечується стабільність окремих її елементів. З іншого боку, неможливо забезпечити стабільність окремих елементів, якщо не забезпечується стабільність усієї системи в цілому. У такий спосіб головною (стратегічною) метою безпеки є забезпечення безпеки (стабільності) як усієї системи в цілому, так і окремих її елементів на всіх рівнях.

Якщо застосувати це правило до системи "людина — середовище", то можна сказати, що проблему забезпечення безпеки людини варто вирішувати комплексно, на всіх рівнях, вирішуючи проблеми забезпечення безпеки як окремих людей, так і груп, націй, регіонів і усього світового співтовариства.

Таким чином, система "людина — середовище" є складною багаторівневою ієрархічною макросистемою, що включає в себе весь навколишній для людини всесвіт (світобудова). Підхід до рішення проблеми безпеки в цій системі повинен бути комплексним, тобто вирішення проблеми безпеки повинне охоплювати всі рівні й елементи системи і враховувати усі взаємозв'язки між ними.

Безпека життєдіяльності — це фундаментальна наука, що дає базові знання для освоєння спеціальності "Пожежна безпека".

 

Запитання

26. Назвіть найбільш відомих вчених з найдавніших часів до сучасності, які займалися питанням забезпечення безпеки людини в різних галузях його життєдіяльності.

27. Що вивчає безпека життєдіяльності як наука?

28. Що є метою вивчення предмета "БЖД"? Розв'язанням яких задач досягається ця мета?

29. На досягненнях і методах дослідження яких наук базується "БЖД"?

30. Що є основними задачами і обов’язками спеціаліста пожежної охорони в забезпечені безпеки життєдіяльності людини?

31. Визначте поняття безпеки. Назвіть об’єкти безпеки.

	Рис. 3

Лекція 2.