Поділ права на публічне і приватне

Становлення в Україні демократичної, соціальної, правової держави висуває на порядок денний необхідність приведення системи права України у відповідність з тими принципами, на яких побудовані відповідні системи розвинених країн світу, зокрема європейських. Говорячи про наближення права України до європейських стандартів, не можна не сказати про дуалізм права, тобто його поділ на приватне та публічне, котрий, хоч і не закріплений офіційно, проте фактично існує в українському праві.

Радянський період розвитку права лишив і можливості, й сенсу проведення будь-яких досліджень з цього питання, тому що офіційно дуалізм права визнано не було. І лише після перебудови і обрання посттоталітарними країнами курсу на побудову правової, демократичної держави з'явилися праці, присвячені цій проблематиці.

Щодо загальної характеристики приватного права особливих труднощів не виникає. Зокрема, приватне право визнається як сукупність правил і норм, що стосуються статусу і захисту інтересів окремих осіб, котрі не знаходяться у взаєминах панування-підпорядкування, рівноправно і вільно встановлюють собі права і обов'язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи.

Характерними рисами приватного права є рівність учасників відповідних відносин, їхня ініціативність при встановленні правовідносин, вільний розсуд при обранні правил поведінки, прямо не заборонених законодавством, позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді тощо. Все це дістає відображення у диспозитивному методі правового регулювання.

Натомість публічне право пов'язане насамперед з реалізацією публічної влади. Остання характеризується, по-перше, легальністю застосування сили у межах держави, по-друге, верховенством і обов'язковістю її рішень для будь-якої іншої влади, знеособленістю, загальністю, різноманітністю ресурсів тощо. Все це дістає відображення в імперативному методі правового регулювання, який визначає характер відносин, одним із суб'єктів яких обов'язково є суб'єкт публічної (державної або з боку місцевого самоврядування) влади. Отже, визначальною, іманентною ознакою публічного права є притаманний лише йому імперативний метод правового регулювання.

Методи правового регулювання, які характеризують використання у даній сфері суспільних відносин тієї чи іншої комбінації способів юридичного впливу на ці відносини, мають вирішальний характер. Основні ознаки методів регулювання засвідчують: а) яке юридичне становище осіб, встановлене правовою нормою; б) з якими юридичними фактами пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин; в) як визначаються права і обов'язки суб'єктів правовідносин; г) як вони захищаються.

Універсальними для права в цілому є імперативний та диспозитивний методи. Вони являють собою найтиповіші прийоми регулювання, які визначають головне у правовому статусі суб'єктів, у їх висхідних юридичних позиціях.

Загальноприйнято, що імперативний метод (або метод субординації) характеризується тим, що регулювання “згори вниз” здійснюється на владно обов'язкових засадах. А диспозитивний метод (або метод координації) характерний для регулювання “знизу вгору”. Тут вирішальний вплив справляє активність учасників суспільних відносин, що регулюються.

Сутність імперативного методу полягає у забезпеченні організованості, впорядкованості життєдіяльності суспільства. Саме тому для публічного права характерний специфічний юридичний режим “панування-підпорядкування”, відповідно до якого суб'єкти публічної влади мають право однобічно та безпосередньо, без будь-яких додаткових рішень інших суб'єктів, визначати поведінку підвладних осіб, а вся система владних установ повинна силою примусу забезпечувати повну і точну реалізацію приписів влади, котрим інші особи мусять підкорятися.

Поділ права на публічне і приватне є підґрунтям розмежування, у свою чергу, права адміністративного і цивільного як двох фундаментальних галузей національного права.
Проте було б спрощенням обмежитися виокремленням у структурі національного права лише згаданих двох фундаментальних галузей. Адже юридичну першооснову інших галузей національного права становить конституційне право. Воно є підґрунтям решти інститутів і норм, на якому базуються галузі так званого першого рівня — цивільне, адміністративне і кримінальне (карне) право.

Від названих трьох основних матеріальних галузей права вибудовуються генетичні зв'язки до так званих похідних галузей: фінансового, податкового, трудового, земельного тощо.

Отже, до галузей публічного права традиційно належать конституційне, адміністративне, адміністративно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, міжнародне публічне право. Цей перелік не є незмінним, він періодично змінюється, поповнюється новими галузями, в тому числі похідними. Зокрема, до них слід було б віднести і таку галузь права другого рівня, що тільки формується, як муніципальне право.

Публічно-правові риси адміністративного права

Адміністративне право як одна з основних галузей публічного права є найбільшим за обсягом свого змісту, регулює величезне коло суспільних відносин. Особливістю даних відносин є те, що вони виникають лише в результаті владної діяльності, діяльності від імені публічної влади, і в них завжди бере участь відповідний владарюючий суб'єкт — орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування тощо.

Нова доктрина українського адміністративного права, яка створюється у нашій країні і про яку вже було сказано у вступній частині підручника, передбачає певне зміщення акцентів, нове розуміння публічності, зумовлене поверненням до основних людських цінностей, до визнання і закріплення невід'ємних, природних прав людини і громадянина.
Тому публічний інтерес слід розуміти не як щось абстрактне, а як вагомий важель не тільки відображення, а й забезпечення реалізації сукупності індивідуальних інтересів членів громадянського суспільства. На це орієнтує і Конституція України, яка проголосила необхідність переходу від панівної у минулому ідеології домінування держави, державних інтересів над індивідуальними, до ідеології служіння держави інтересам людини, гарантування, забезпечення і захисту державою основних прав та свобод людини і громадянина.

Метод публічного права — імперативний метод правового регулювання — є іманентним методом і права адміністративного, визначаючи специфіку впливу його норм на суспільні відносини, особливість юридичних режимів, що створюється даною галуззю права. Імперативний метод у публічному праві (як і диспозитивний у приватному праві) первинний, тобто властивий усім галузям публічного права.

У різних галузях права первинні методи залежно від характеру суспільних відносин, що регулюються, а також інших соціальних факторів виступають у різних комбінаціях, сполученнях, хоча, як правило, з домінуванням якогось одного з них. Традиційно вважалося, що в адміністративному праві домінує імперативний метод, який тут виявляється у “чистому”, класичному вигляді.

Водночас не можна не визнати: щодо громадян — і це, на нашу думку, надзвичайно актуально для оновлюваного адміністративного права — застосовується загальнодозвільний принцип регулювання: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Цей принцип завжди вважався винятковою ознакою методу приватного права. Проте, якщо українське суспільство ставить перед собою завдання побудови демократичної, правової держави, визнає пріоритет інтересів особистості щодо інтересів держави, то адміністративному праву не обійтися без найширшого використання цього принципу в регулюванні відповідних суспільних відносин.

Отже, адміністративне право, котре нині в Україні перебуває на етапі серйозного реформування, є провідною галуззю публічного права, в якій притаманний останньому публічно-правовий (імперативний) метод органічно поєднується з використанням суттєвих ознак і елементів диспозитивного (приватно-правового) методу регулювання суспільних відносин.

Зв'язки адміністративного права з іншими галузями права.

Як одна із фундаментальних галузей права, адміністративне право тісно пов'язане з іншими галузями українського права, і завдяки цим зв'язкам забезпечується цілісність правової системи в цілому.

Найбільш тісний зв'язок існує між адміністративним і конституційним правом. Адже за допомогою норм конституційного права закладаються основи правового статусу цілої низки суб'єктів адміністративного права, фундамент, на якому вибудовується решта адміністративно-правових норм.

Але цим не вичерпується зв'язок конституційного та адміністративного права. В нормах конституційного права закріплено окремі загальні принципи державного управління. Наприклад, принцип законності: у частині другій ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією і законами України. Цей принцип дістає втілення в нормативно-правових актах, які регламентують процедури діяльності органів виконавчої влади у різних сферах.

Незважаючи на суттєві відмінності у методах правового регулювання, певні зв'язки існують між адміністративним і цивільним правом. В окремих випадках можуть співпадати елементи предмета регулювання зазначених галузей. Нормами адміністративного права, як і нормами права цивільного, регулюються певні майнові відносини. Але якщо для цивільного права характерною рисою є юридична рівноправність суб'єктів майнових відносин, то в адміністративному праві майнові відносини виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з реалізацію суб'єктами своїх владних повноважень. Прикладом можуть бути відносини, пов'язані з приватизацією майна, що знаходиться у державній власності, або відносини, пов'язані з управлінням державним майном.

Досить часто у вітчизняній практиці цивільні правовідносини перебувають у сфері адміністративно-правового регулювання, насамперед там, де для регулювання певних суспільних відносин не вистачає можливостей окремо кожної із зазначених галузей права.
Наприклад, у загальному вигляді форма зовнішньоекономічних договорів визначається з допомогою норм цивільного права, але конкретні вимоги до інформації, яка має міститися у таких договорах, визначаються нормативно-правовими актами органів виконавчої влади, що містять норми адміністративного права. Аналогічно відбувається правове регулювання кредитних відносин. В загальному вигляді вимоги до кредитних договорів сформульовані в нормах цивільного права, але деталізовані вони у підзаконних нормативно-правових актах Національного банку України.

Це загалом не означає “посягання” на самостійну роль цивільного права у регулюванні майнових відносин, але свідчить про те, що держава додатково застосовує адміністративно-правовий метод регулювання у тих випадках, коли регульовані відносини становлять значний інтерес саме для держави.

Тісний зв'язок існує між адміністративним і кримінальним правом. Останнє як галузь суто охоронної спрямованості створює специфічний режим охорони відносин у сфері державного управління через встановлення кримінальної відповідальності за посягання на чинний порядок управління.

Хоча у Кримінальному кодексі України порядок управління безпосередньо не визнано родовим об'єктом злочинів, нормами кримінального права встановлюється кримінальна відповідальність за злочини у сфері держаного управління як службовими особами, так й іншими суб'єктами і в той чи інший спосіб порушують встановлений порядок управління. До таких злочинів, зокрема, належать зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень; одержання або давання хабара; опір представникові влади, правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок; самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи тощо.

Зв'язок між адміністративною і кримінальною галузями права також виявляється у взаємодії між інститутами адміністративної і кримінальної відповідальності, які разом створюють, так би мовити, захисну оболонку для різних суспільних відносин. При цьому адміністративна відповідальність може розглядатись як профілактичний засіб щодо багатьох видів злочинних діянь, за які передбачена кримінальна відповідальність. Дуже часто зовні однакові діяння залежно від ступеня їх суспільної небезпеки можуть бути підставами як адміністративної, так і кримінальної відповідальності.

Адміністративне право певним чином зв'язане і з трудовим правом. Спільною ознакою тут виступає регулювання відносин державної служби. Хоча державна служба є одним з провідних інститутів адміністративного права, але в тій частині, в якій державна служба має ознаки трудового процесу, вона регулюється з допомогою норм трудового права. Це стосується насамперед питань робочого часу, відпусток, дисциплінарної відповідальності державних службовців тощо.

Крім того, за допомогою інституту адміністративної відповідальності забезпечується охорона трудових правовідносин. Наприклад, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, а також за правопорушення, пов'язані з укладенням і виконанням колективних договорів.

Дуже виразними є зв'язки, що існують між адміністративним правом і так званими комплексними, або предметними, галузями права, до яких належать фінансове, митне, податкове, банківське, підприємницьке, земельне, аграрне, екологічне галузі права. Особливості зв'язків з даними галузями полягають у тому, що, по-перше, в них широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охоронна функція цих галузей реалізується переважно з допомогою інституту адміністративної відповідальності.

Так, адміністративно-правовий метод регулювання широко використовується для регулювання відносин між органами Державної податкової служби та платниками податків, між органами Державної митної служби та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, між Національним банком України та комерційними банками, між органами контролю у сфері екологічної безпеки та суб'єктами природокористування тощо.

Певні зв'язки існують між адміністративним правом і процесуальними галузями права, такими, зокрема, як цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право. Нормами цивільно-процесуального права врегульовано, наприклад, порядок вирішення судами деяких категорій справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Що ж стосується кримінально-процесуального права, то за допомогою норм адміністративного права (зокрема інституту адміністративної відповідальності) забезпечується нормальне здійснення проваджень у випадках вчинення правопорушень окремими суб'єктами кримінального процесу. Зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за вияв неповаги до суду, злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів попереднього слідства або дізнання тощо.

В цілому ж, зважаючи на те, що основу предмета адміністративного права утворюють відносини, що складаються у зв'язку з організацією виконання законів органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, практично не може існувати галузі права, яка б не була так чи інакше пов'язана з адміністративним правом. В цьому виявляється непересічне значення адміністративно-правової галузі у правовій системі будь-якої сучасної держави.

Місце адміністративного права в правовій системі України.

Адміністративне право (від administrare (лат.) – керувати, управляти) – окрема галузь права у системі права України, норми якої регулюють суспільні відносини, що склалися у процесі організації і здійснення державного управління. Саме тому адміністративне часто називають «управлінським правом», або «правом управління».

Адміністративне право як одна з основних галузей публічного права є найбільшим за обсягом свого змісту, регулює величезне коло суспільних відносин. Особливістю даних відносин є те, що вони виникають лише в результаті владної діяльності, діяльності від імені публічної влади, і в них завжди бере участь відповідний владарюючий суб'єкт — орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування тощо.

Найбільш тісний зв'язок існує між адміністративним і конституційним правом. Адже за допомогою норм конституційного права закладаються основи правового статусу цілої низки суб'єктів адміністративного права, фундамент, на якому вибудовується решта адміністративно-правових норм.

Але цим не вичерпується зв'язок конституційного та адміністративного права. В нормах конституційного права закріплено окремі загальні принципи державного управління. Наприклад, принцип законності. Цей принцип дістає втілення в нормативно-правових актах, які регламентують процедури діяльності органів виконавчої влади у різних сферах.

Незважаючи на суттєві відмінності у методах правового регулювання, певні зв'язки існують між адміністративним і цивільним правом. В окремих випадках можуть співпадати елементи предмета регулювання зазначених галузей. Нормами адміністративного права, як і нормами права цивільного, регулюються певні майнові відносини. Але якщо для цивільного права характерною рисою є юридична рівноправність суб'єктів майнових відносин, то в адміністративному праві майнові відносини виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з реалізацію суб'єктами своїх владних повноважень. Прикладом можуть бути відносини, пов'язані з приватизацією майна, що знаходиться у державній власності, або відносини, пов'язані з управлінням державним майном.

Досить часто у вітчизняній практиці цивільні правовідносини перебувають у сфері адміністративно-правового регулювання, насамперед там, де для регулювання певних суспільних відносин не вистачає можливостей окремо кожної із зазначених галузей права.

Це загалом не означає «посягання» на самостійну роль цивільного права у регулюванні майнових відносин, але свідчить про те, що держава додатково застосовує адміністративно-правовий метод регулювання у тих випадках, коли регульовані відносини становлять значний інтерес саме для держави.

Тісний зв'язок існує між адміністративним і кримінальним правом. Останнє як галузь суто охоронної спрямованості створює специфічний режим охорони відносин у сфері державного управління через встановлення кримінальної відповідальності за посягання на чинний порядок управління.

Адміністративне право певним чином зв'язане і з трудовим правом. Спільною ознакою тут виступає регулювання відносин державної служби. Хоча державна служба є одним з провідних інститутів адміністративного права, але в тій частині, в якій державна служба має ознаки трудового процесу, вона регулюється з допомогою норм трудового права. Це стосується насамперед питань робочого часу, відпусток, дисциплінарної відповідальності державних службовців тощо.

Крім того, за допомогою інституту адміністративної відповідальності забезпечується охорона трудових правовідносин. Наприклад, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, а також за правопорушення, пов'язані з укладенням і виконанням колективних договорів.

Дуже виразними є зв'язки, що існують між адміністративним правом і так званими комплексними, або предметними, галузями права, до яких належать фінансове, митне, податкове, банківське, підприємницьке, земельне, аграрне, екологічне галузі права. Особливості зв'язків з даними галузями полягають у тому, що, по-перше, в них широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охоронна функція цих галузей реалізується переважно з допомогою інституту адміністративної відповідальності.

 

При вивченні третого питання ( Наука адміністративного права. Сучасна українська наука адміністра­тивного права. Зв'язок адміністративного права та теорії державного управ­ління. Перспективи розвитку адміністративного права.) студентам слід звернути увагу на те, що